Населення світу

1 Населення світу

Чисельність населення світу і його динаміка. Відомості про чисельність населення світу отримують на основі регулярних переписів населення, які проводяться через 5 чи 10 років. На сьогодні без перепису залишилися лише дві держави світу (Оман і Катар) і ще понад 40 країн, де ця черговість порушена. Загальні дані усіх країн концентруються в демографів ООН. За їх оцінкою, в 2011 р. на земній кулі проживало близько 7 млрд. осіб. Щорічне збільшення населення на планеті складає приблизно 86 млн. осіб.

Населення у світі розподілене нерівномірно: найбільше населення проживає в зарубіжній Азії - понад 60 % населення світу, в Африці - 12 %, в Зарубіжній Європі - 10%, в Латинській Америці - 8 %, в країнах СНД та Балтії - 6 %, в Північній Америці - 5 %, Австралії і Океанії - 0,5 %. За прогнозами ООН в 2025 р. воно досягне 8,2 млрд. осіб.

Половина населення світу проживає у шести найбільших країнах - Китаї (1,3 млрд. осіб), Індії (1 млрд. осіб), США (286 млн. осіб), Індонезії (212 млн. осіб), Бразилії (172 млн. осіб) та Росії (145 млн. осіб). Україна за чисельністю населення - вісімнадцята країна світу.

Зміна чисельності населення залежить від характеру його відтворення. Під відтворенням (природним рухом) населення розуміють сукупність процесів народжуваності, смертності і природного приросту, що забезпечують безперервне відновлення і зміну людських поколінь. Компоненти відтворення мають не лише біологічний, але в більшій мірі соціально-економічний характер. Рівень народжуваності залежить від умов життя людей, розвитку культури, добробуту, залучення жінок до участі в економічній сфері, релігійних поглядів тощо.

Щорічна кількість народжених сягає понад 143 млн. осіб, причому 2/3 народжених припадає на країни Азії. За прогнозами ООН, число народжень у світі буде зростати ще до 2014 року.

У Західній Європі коефіцієнт народжуваності дуже низький, нижчий від простого відтворення, крім кількох країн (Ірландії, Албанії, Польщі, Румунії), де він близький до простого відтворення. При збереженні такого рівня народжуваності впродовж довгого періоду чисельність населення почне швидко зменшуватися. В окремих країнах (Угорщина, Данія, Люксембург, ФРН) даний процес вже розпочався.

Коефіцієнт народжуваності в багатьох західноєвропейських країнах стає дещо вищим внаслідок вищої народжуваності іммігрантів, вихідців з Південної Європи, Африки, Азії.

У зарубіжній Азії динаміка народжуваності дуже різноманітна Найнижча народжуваність характерна для країн Східної Азії, найвища - країни Південно-Західної Азії. У Японії і Сінгапурі рівень народжуваності вже знизився нижче від межі простого відтворення населення.

Демографічна політика. У наші дні більшість країн світу робить спробу керувати відтворенням населення з допомогою державної демографічної політики, яка є системою адміністративних, економічних, пропагандистських і інших заходів, при допомозі яких держава впливає на природний рух населення (перш за все, на народжуваність) у бажаному для себе напрямку.

У багатьох країнах (Росія, Україна, країни Центральної Європи, Франція) демографічна політика має на меті підвищення народжуваності і природного приросту.

У країнах, де високий тип відтворення населення, навпаки, проводиться демографічна політика, спрямована на скорочення народжуваності і природного приросту населення. Це стосується Китаю та Індії. Особливо значне зменшення природного приросту населення відбувається за останній час у Китаї, де спрацювала у бажаному напрямку система державних заходів демографічної політики.

У показниках смертності ще чіткіше відбивається залежність демографічних процесів від соціальної організації суспільства. На них впливає рівень добробуту населення і розвитку системи охорони здоров'я, вікова структура населення. В економічно розвинутих країнах дуже знизилася смертність внаслідок покращення медичного обслуговування; у країнах третього світу теж була проведена боротьба з інфекційними хворобами і значна санітарна робота у самих поселеннях.

За показниками народжуваності і смертності виділяються три основні типи країн:

  1. Економічно розвинуті країни (Західна Європа, США, Канада, Японія) внаслідок низького рівня народжуваності характеризуються низьким природним приростом населення. Середня тривалість життя значна, перевищує 70 років. Це сучасний тип відтворення населення розвинутих країн. Природний приріст населення в більшості країн Західної Європи складає 0-5 осіб на 1000 жителів.
  2. У найбільш відсталих країнах Африки та Азії зберігається "традиційний" тип відтворення: високий рівень народжуваності і смертності, мала тривалість життя, відбувається швидка зміна поколінь. Демографічні показники нестійкі, відчувається низький рівень економіки, голод, епідемії тощо.

3. Перехідний тип відтворення характерний для більшості країн, що розвиваються (Індія, Мексика, Єгипет та ін.). Із здобуттям незалежності смертність в цих країнах різко зменшилася внаслідок медичної допомоги, а народжуваність так і залишилася на тому ж високому рівні, тому зберігся досить високий природний приріст населення.

Є цілий ряд країн, в яких народжуваність нижча., ніж смертність, а тому природний приріст населення від'ємний, тобто відбувається зменшення чисельності населення. До таких країн віднесені Україна, Болгарія, Данія, Угорщина, ФРН та ін.

Статевий і віковий склад населення. Статево-вікова структура є однією з найважливіших характеристик населення.

Структура населення за статтю є базовою основою населення. Народжується на 1 тис. осіб 104-107 хлопчиків і 100 дівчаток. Справа в тому, що висока смертність чоловіків (що характерно для всіх економічно розвинутих країн світу) веде до поступового зменшення чисельності чоловіків порівняно з чисельністю жінок.

Вікова структура населення світу залежить від динаміки народжуваності і смертності з урахуванням їх вікових особливостей за порівняно довгий попередній період. Зниження народжуваності завжди призводить до старіння населення (збільшення частки населення старшого віку (понад 60 років і більше)).

Різко переважають жінки у країнах СНД, країнах Західної Європи, крім Ірландії та Ісландії.

З усіх континентів земної кулі наймолодша вікова структура населення в Африці. До того ж тут немає явно вираженої тенденції до старіння населення. Дуже неоднорідне за віковою структурою населення країн Америки. Найстаріша вікова структура населення в Північній Америці, особливо у США та Канаді (дітей до 15 років всього 22%, людей працездатного віку - 62-64% і високий процент населення похилого віку - 15-17%).

В Австралії та Новій Зеландії вікова структура населення різко відрізняється від вікових структур населення інших країн даного регіону. Ця структура подібна до таких країн, як США та Канада, тобто розвинутих економічних країн.

Міграція населення, її види та причини. Міграції - механічне переміщення людей, впливають на його розміщення, чисельність і склад. Відрізняють два основних види міграцій - зовнішні і внутрішні.

Зовнішні міграції населення виникли у глибоку давнину. Головними вогнищами еміграції населення була Європа, а імміграції - Північна і Південна Америки, Австралія і Нова Зеландія. Після Другої Світової війни географія зовнішніх міграцій дуже змінилася. Головним регіоном притягання робочої сили стала Західна Європа, де працюють мільйони робітників з країн Середземномор'я. Багато зарубіжних робітників працює у США, у нафтовидобувних країнах Близького і Середнього Сходу.

З 50-х рр. XX ст. з'явилася нова форма зовнішніх міграцій - "відплив умів"; вона означає переманювання кадрів інтелігенції - вчених, інженерів, лікарів і інших спеціалістів вищої кваліфікації. Найбільш активно таке переманювання здійснюють США. "Відплив умів" наносить великі збитки країнам, що розвиваються.

Два типи внутрішніх міграцій населення - переміщення населення з сільської місцевості у міста і колонізація нових земель. Перший тип характерний для переважної більшості країн світу, другий для великих за територією країн (Росія, Канада, Китай, Бразилія, Австралія).

Міграції класифікуються за їх причинами (економічні, політичні, міжконфесійні та ін.), за тривалістю (сезонні, тимчасові, остаточні), напрямками (внутрішні, зовнішні, еміграція, імміграція, між- і внутрішньоконтинентальні), за складом мігрантів, рівнем державної організованості і т. п.

Найважливішим типом внутрішньої міграції населення є рух його з села в місто, тобто з аграрних регіонів до промислових центрів країни внаслідок перенаселення, депресивності в розвитку окремих районів, особливо т. зв. старих галузей промисловості (вугільної, текстильної).

У нинішній час держави намагаються контролювати міграційні потоки, обмежуючи виїзд до тих чи інших країн.

Країнами, що приймають значну кількість мігрантів, є високорозвинуті країни: США, Канада, держави Західної Європи, Австралії, Нової Зеландії, де сальдо міграцій позитивне (більше людей прибуває, менше вибуває). Тепер до США в більшості прибувають емігранти з Латинської Америки та Азії; у Західній Європі найбільше проживають вихідці з Африки, Азії, Латинської Америки.

Міграція сприяє підвищенню населення, змінює соціальну структуру населення регіонів і впливає на урбанізаційні процеси.

Етнічний склад населення. Однією з найголовніших умов формування етнічних спільностей (племен, народностей, націй) є спільність мови, тому назви народів найчастіше збігаються з назвами мов.

Термін "етнос" (з давньогрецької - народ), який трактується як особливе соціальне угруповання людей, що виникло упродовж тривалого історичного розвитку. Важливі умови формування етносу - спільність мови і території. .Але й територіально роз'єднані групи етносу можуть тривалий час зберігати свою національну самобутність, яка виражається у звичаях, народному мистецтві, релігії, нормах поведінки, обрядах тощо. Отже, етнос - стійка спільнота людей, що історично склалася на певній території, де люди мають власну мову, культуру, розуміння своєї єдності і відмінності від інших етносів.

У сучасному світі нараховується близько 5 тис. різних мов. Детально встановити їх кількість дуже важко, бо деякі області земної кулі недостатньо вивчені в лінгвістичному відношенні. Виділяється 32 мовні сім'ї, серед них: індоєвропейська, семіто-хамітська (афроазійська), кавказька, дравідійська, уральська, алтайська, чукотсько-камчатська, нігеро(конго)-кордофанська, ніло-сахарська, койсанська, китайсько-тибетська, австроазіатська, австронезійська, ескімосо-алеутська.

Найбільш поширені мови індоєвропейської сім'ї (44,8 % населення світу), яка включає близько 100 різних мов. Ця сім'я об'єднує 10 мовних груп, але тільки чотири з них (індоарійська, романська, германська і слов'янська) мають понад 100 млн. осіб кожна. На другому місці за кількістю людей, що говорять цими мовами. - китайсько-тибетська сім'я, яка займає дуже компактну територію Східної і Південно-Східної Азії (понад 1 млрд. осіб).

Серед інших сімей багаточисельними є мови сіно-тибетської (22,6 % населення світу), нігеро-кордофанської (6,1 %), семіто-хамітської (5,6 %), австронезійської (4,9 %), дравідійської (3,9 %).

До найбільш поширених мов світу належать: китайська (кількість осіб, що розмовляє цією мовою на початку XXI ст. становила 1,3 млрд. осіб), англійська (450 млн. осіб), гінді і урду (350), іспанська (300), російська (240), бенгальська, індонезійська, арабська (по 180), португальська (170), японська (123), німецька та французька (по 100), українська (понад 50). На цих мовах розмовляє майже 70 % населення світу.

Окремі народи спілкуються двома мовами (білінгвізм): бельгійці (валлонська і французька), ірландці (ірландська та англійська), канадці (англійська і французька), філіппінці (філіппінська та іспанська). Шість мов є офіційними і робочими в ООН: англійська, французька, російська, іспанська, арабська, китайська.

У світі нараховується близько 5 тис. народів - від багатьох мільйонів до декількох сотень або навіть десятків осіб. Найбільші народи, чисельність яких становить понад 10 млн. осіб кожен, становлять майже 80 % населення світу.

Більшість країн світу - багатонаціональні. В Європі близько 20 держав, де основна національність становить понад 90 % усього населення (Данія, Швеція, Португалія, Італія, Ірландія, Греція та ін.). В Азії національно однорідними є Південна Корея, Японія, Ємен, Бангладеш, Саудівська Аравія та ін. Більшість країн Америки - багатонаціональні. У США живуть представники понад 100 народів, у Бразилії та Канаді - понад 80, Мексиці та Аргентині - понад 50 тощо. У Латинській Америці майже всі країни мононаціональні, оскільки індіанці, мулати, метиси вважаються представниками єдиних націй. В Африці переважають країни відносно однорідні в етнічному відношенні (Центральна, Східна та Південна Африка). Понад 30 % населення Австралії - англоавстралійці, частина жителів - аборигени, предки яких тисячоліттями жили на цьому континенті.

Політичні кордони не завжди збігаються з етнічними. Трапляється, що окремі народи (за винятком в основному Західної Європи і Латинської Америки) проживають у різних державах. Етнічні проблеми у світі постійно впливають на політичну та соціальну обстановку в багатьох країнах. Часто загострені національні відносини призводять до збройних конфліктів (Боснія і Герцеговина, Північна Ірландія, Палестина, країна Басків в Іспанії, Таджикистан, Нагірний Карабах, Ічкерія). Національно-релігійні конфлікти переростають у збройні, ведеться боротьба за національну незалежність, автономії, права релігійних меншин.

Релігії народів світу. Релігія відіграє важливу роль в особистому і соціальному житті людей багатьох країн. Це стосується і економічно розвинених країн, де церква впливає на політику, виховання, шкільну освіту й інші сфери життя.

Релігійний склад населення світу досить неоднорідний. Релігійні вірування поділяють на примітивні, місцеві і світові релігії.

Примітивні релігійні вірування, що виникли в первісному суспільстві, включають тотемізм, магію, фетишизм, анімізм, культ предків. В їх основі лежить віра у зв'язок людини з певним предметом, що має таємничу силу, з тваринами, явищами природи; система певних дій і заклинань. Ці форми релігії збереглися у деяких народів тропічної Африки, багатьох груп індіанців Америки, аборигенів Австралії і островів Океанії, у деяких районах Азії.

Місцеві (традиційні) релігії виникали серед одного народу або групи народів, об'єднаних в одній державі. До місцевих релігій відносять юдаїзм, конфуціанство і синтоїзм, даосизм, джайнізм і сикхізм, зороастризм, індуїзм. Прихильники цих релігій - переважно жителі Азії.

Світові релігії розповсюджені серед народів різних країн і різних континентів. До них відносяться буддизм, християнство, іслам. їх сповідують близько трьох мільярдів осіб: християнство - більше 1 млрд. 800 млн., у т.ч. католиків - 1 млрд. осіб, іслам - близько 800 млн. і буддизм - 260 млн.

В Європі розповсюджено майже виключно християнство, причому католицизм найбільш широко представлений у південній, частково в західній і східній її частинах; протестантизм - у північній, центральній і західній; православ'я - на південному сході. У країнах колишнього СРСР зосереджено православ'я, мусульманство, юдаїзм, частково католицизм.

В Азії найбільш розповсюджене мусульманство (іслам) переважно сунітського спрямування, а в Ірані, Ємені, Іраку - шиїтського (понад 100 млн. осіб). За кількістю віруючих найбільшою мусульманською країною є Індонезія. Азія - це континент, де зосереджені буддизм, індуїзм, конфуціанство, синтоїзм; християнство розповсюджене на Філіппінах, у Лівані і на Кіпрі.

В Африці, особливо в її північній частині, а також в Сомалі, панує іслам (суніти), у ПАР переважає протестантство серед білого населення, в Ефіопії - християнство. У більшості країн представлені католики і протестанти, а також місцеві традиційні (примітивні) релігії.

В Австралії серед віруючих переважають протестанти і католики, аборигени - представники примітивних релігій.

На Америку припадає більше половини всіх католиків світу (США, Канада, країни Латинської Америки) і значна частина протестантів (в СІНА 72 млн. протестантів і 52 млн. католиків). Серед протестантів поширені лютерани, баптисти, англіканці, реформатори, пресвітеріанці, методисти, послідовники "армії спасіння", мормони, п'ятидесятники, свідки Єгови та ін.

Нерівномірність розміщення населення на Землі. Населення на Землі розміщене нерівномірно. Це зумовлено різними причинами:

а) впливом природного фактора: пустелі, тундра, високогір'я території, вкриті льодом, та тропічні ліси не сприяють розселенню людей;

б) дією історичних особливостей заселення земної суші;

в) відмінностями в сучасній демографічній ситуації: особливості приросту населення на континентах;

г) впливом соціально-економічних умов життя людей, їх господарською діяльністю, рівнем розвитку виробництва.

Найвищу щільність населення мають країни, в яких на 1 км2 припадає 200 осіб. До цієї групи входять: Бельгія, Нідерланди, Німеччина, Великобританія, Ізраїль, Ліван, Бангладеш, Індія, Республіка Корея, Японія, Філіппіни. Країни, в яких щільність населення близька до середньосвітової - 46 осіб/км2: Камбоджа, Ірак, Ірландія, Малайзія, Марокко, Туніс, Мексика, Еквадор. Найнижчу щільність населення - 2особи/км2 мають: Монголія, Лівія, Мавританія, Намібія, Гвіана, Австралія.

Загальна щільність населення Землі постійно змінюється. Якщо в 1950 р. вона становила 18 осіб/км2, в 1983 — 34, на початку 90-х років — 40, а в 2012 р. - 56. Близько 60 % людства живе на низовинних ділянках Землі не вище 200 м, а 4/5 - на висотах до 500 м над рівнем моря. Рідкозаселені або зовсім не заселені території (у т.ч. материкові льодовики Антарктиди і Гренландії) займають майже 40 % території суші, де проживає 1 % населення Землі.

У найбільш заселених районах світу, що займають до 7,0 % території ойкумени, проживає до 70 % усього населення Землі.

Значні скупчення населення сформувалися як у старих сільськогосподарських, так і в нових індустріалізованих районах. Особливо висока щільність населення у промислово розвинених районах Європи, Північної Америки, а також у давніх районах штучного зрошення (Ганська, Нільська та Велика Китайська низовини). Тут, у найбільш густонаселених районах земної кулі, що займають менше 10% суші, живе близько 2/3 населення планети.

Найбільш заселеною частиною світу є Азія. Демографічний центр в Азії розташований у районі Індостанського субконтиненту. Найбільш заселеними тут є райони інтенсивного сільського господарства, зокрема вирощування рису: дельти Гангу з Брахмапутрою, Іраваді. В Індонезії більшість населення концентрується на острові Ява з родючими ґрунтами вулканічного походження (щільність населення перевищує 700 осіб/км2). Сільське населення Південно-Західної Азії зосереджене вздовж передгір'їв Лівану, у межиріччі Тигру і Євфрату. Досить висока щільність населення на узбережжі Перської затоки, що пов'язано з видобутком нафти, а також навколо Японського моря (на Японських островах - більше 300 осіб/км2, у Південній Кореї- близько 500 осіб/км2).

Нерівномірно заселена і Європа. Один регіон з підвищеною щільністю населення простягається з півночі на південь - від Північної Ірландії через Англію, долину Рейну до Північної Італії, - і переривається лише в Альпах. Цей пояс зосереджує багато галузей промисловості та інтенсивне сільське господарство, розвинену інфраструктуру. Другий проходить на заході Європи від Бретані, вздовж річок Самбр і Маас через північ Франції та Німеччину. Висока, концентрація населення у Північно-Західній Європі пояснюється тим, що саме тут зародилися промислові райони, що призвело до підвищення природного приросту населення і притоку робочої сили. У Західній, Центральній, Південно-Західній і Південній Франції, на Піренейському, Апеннінському півостровах, на островах Середземного моря проживає близько 130 млн. осіб. Середня щільність населення тут досягає 119 осіб/км2.

Серед країн Центрально-Східної Європи високу щільність населення має Україна – 78 осіб/км2, Молдова - 130 осіб/км2. Середня щільність населення Росії - 8,7 особи/км2.

Розміщення населення у Північній Америці значною мірою залежить від часу заселення окремих територій. Основна кількість населення США і Канади зосереджена на схід від 85° зх. д. у регіоні, обмеженому Атлантичним узбережжям, вузькою смугою кордону між США і Канадою (до Великих озер), південними берегами озер до рік Міссісіпі і Огайо. У цій частині материка проживає близько 130 млн. осіб.

У регіоні Центральної Америки особливо густо заселені Антильські острови: на Ямайці на 1 км2 припадає 200 осіб, на Тринідаді, Тобаго і Барбадосі - 580 осіб. Невисокі показники щільності населення в пустельних районах північно-західної Мексики.

Значна кількість жителів Південної Америки живе в прибережних районах на західних і східних окраїнах континенту. Великі площі екваторіальних лісів Амазонії та саван (чако), а також Патагонія і Вогняна Земля заселені недостатньо.

На Африканському континенті щільність населення дуже низька Основні причини - природні умови (пустелі, вологі екваторіальні ліси, гірські території), а також колонізація, работоргівля в минулому. Найбільше населення сконцентровано у прибережних районах, де зосереджені великі міста або плантації. Це середземноморські райони Магрібу, береги Гвінейської затоки від Кот-д'Івуару до Камеруну, а також рівнини Нігерії.

В Австралії найгустіше заселені території на східній, південно-східній окраїнах континенту.

Суворі кліматичні умови завадили заселенню арктичної та субарктичної зон, тут живе менше 0,1 % населення планети.

У сучасних умовах роль контрастів, викликаних природними умовами, знижується. У зв'язку з індустріалізацією, впровадженням науково-технічного прогресу щораз більший вплив на розміщення населення мають соціально-економічні фактори.

Міське і сільське розселення. Урбанізація. Розселення - це складний соціально-економічний процес розподілу і перерозподілу населення на території. Його результатом є мережа поселень. Традиційно виділяють дві категорії населення - міське і сільське. Ріст індустріального способу життя та інформатизація суспільства привела до росту ролі міст. Урбанізація - це багатоплановий процес збільшення кількості міських поселень, міського населення та підвищення ролі міст і міського способу життя. Процеси урбанізації відбуваються досить швидко. Якщо частка міського населення на початку XX ст. складала всього 14%, то в наш час вона сягає приблизно 51%. Природно, що населення все більше концентрується у містах, передусім у великих. Особливо зростає роль міст-мільйонерів, число яких вже перевищує 200. Зростають величезні агломерації мегалополісу Босваш, що розмістився між Філадельфією та Вашингтоном (США, понад 60 млн. осіб), та Токайдо (Японія, 40 млн. осіб). Зростає мегалополіс Мехіко в Мексиці, що досягне понад 31 млн. осіб. Високоурбанізовані регіони на Землі розміщені в північній частині земної кулі, а також у Бразилії, Аргентині, Австралії. Міського населення тут понад 50 %.

Найбільш складними агломераційними комплексами стали мегаполіси - великі блоки агломерацій, що зливаються в єдину систему. Протяжність Північно-Східного мегаполісу США досягає 1000 км.

Є цілі райони низькоурбанізованих країн, де міського населення не більше 20 %: майже вся Тропічна, Екваторіальна, Південна Африка, Індокитай. Усі інші країни перебувають між тими двома поясами урбанізації (середньоурбанізовані країни).

Найбільш урбанізованими регіонами є Північна Америка - 75 %, Західна Європа - 73 %, Латинська Америка - 72 % та Австралія - 71 %, середньоурбанізованими - Південно-Західна Азія - 63 %, країни СНД - 66 %, а низькоурбанізованими - Південна Азія - 27 %, Західна Азія -34 %, Південно-Східна Азія - 30 %, Східна Азія - 39 %.

У сільських поселеннях живе близько половини населення світу. Для країн з високим рівнем розвитку економіки у сільському господарстві (США, Велика Британія, Австралія) типове дисперсне (окремими фермами) розселення, а там, де зберігається ще общинне землекористування - розміщення сільських жителів переважає у великих селах (окремі регіони Західної і Екваторіальної Африки). Одні типи розселення склалися у землеробських районах, інші - в районах пасовищного скотарства.

За виробничими ознаками всі сільські поселення можна поділити на три типи: а) сільськогосподарські; б) несільськогосподарські; в) зі змішаними функціями.

Трудові ресурси і зайнятість населення. Основна частина економічно активного населення у розвинених країнах зайнята у промисловості і будівництві, поступово зменшується (до 50 %) частка зайнятих у сільському господарстві. Лише у країнах Південної Європи сільське господарство відіграє помітну роль - у ньому зайнято від 15 % (Італія) до 40 % (Греція) працюючих. У США в сільському господарстві працює близько 2 % працюючих. До кінця XX ст. характерне збільшення частки населення, зайнятого у сфері послуг (торгівля, комунально-побутові послуги, пасажирський транспорт, обслуговування туристів). Спочатку цей процес охопив США, Велику Британію, Францію, Німеччину, Бельгію, Швецію, потім поширився у Іспанію, Грецію, деякі країни Африки (Єгипет, Марокко, ПАР) та Азії (Японія, Таїланд, Індонезія).

Економічно активне населення - частина населення, яке зайняте в господарстві (включаючи і зайнятій в особистому підсобному господарстві). У зарубіжних країнах це поняття відповідає робочій силі, тобто тим, хто працює (економічна активність).

Економічно активне населення складає приблизно понад 2 млрд. осіб (приблизно 40 % населення світу), серед них на чоловіків припадає 54 %, на жінок - 46 %. В країнах ринкової економіки є безробіття. У країнах третього світу переважає так зване приховане безробіття внаслідок мало- і безземелля.