Історія українського селянства

Минуле українського селянства стає історією лише по мірі його осмислення, а осмислене минуле інтегрується в самосвідомість. Марксистська теорія розглядала селянство як дрібнобуржуазну спільноту, оскільки вона мала в приватній власності засіб виробництва – землю. Однак ця теорія не враховувала того, що селянство в процесі виробництва найперше задовольняє свої потреби, потім уже виконує суспільні функції, зокрема платить податки, служить в армії тощо.

Радянська влада саме на основі цієї теорії проводила політику ліквідації приватної власності на землю, щоб обмежити зростання на селі «куркулів», можливості оренди землі, найму робітничої сили і в кінцевому рахунку стала на шлях ліквідації куркульства як класу та колективізації сільського господарства.

Теоретики доби модернізації О.Чаянов, М.Макаров, М.Кондратьєв, О.Челінцев та ін. виступали за фермерський тип сільського господарства, яке могло розвиватись і без найму робочої сили.

Важливими складовими щодо розуміння історії українського селянства є з’ясування ставлення селян до політики. Політики завжди йшли до селян. Оскільки селяни завжди були великою масою, то від їхнього ставлення до політичних ідей багато чого залежало. Ще однією важливою реалією, особливо в час військових загроз, було ставлення селян до війни. Вони завжди були воїнами, сприяли відродженню української державності у 1648 – 1657 рр. і у 1917 – 1919 рр., відстояли державність у 1941 – 1945 рр.

Об’єктом запропонованого дослідження є селянство України ІХ – ХХІ ст.

Предметом дослідження є соціально-економічна історія селянства України, особливості функціонування землеволодіння і землекористування в українському середовищі, вплив на ці процеси революцій, реформ, воєн.

Основні методи, які використовувались при підготовці спецкурсу – це історико-порівняльний, системний, хронологічний, статистичний, періодизації. Історико-порівняльний метод дозволяє простежити зміни в життєдіяльності селянства, які відбувалися під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників.

Існує ряд принципів – фундаментальних припущень, вимог щодо застосування методів і забезпечення вірогідності результатів дослідження. Першим із них є принцип об’єктивності, який зобов’язує розглядати історичні явища і події у всій їх складності, багатогранності й суперечливості, з урахуванням усієї сукупності позитивних і негативних сторін їх змісту, незалежно від того, чи подобаються вони дослідникові чи ні.

Визначальним принципом у вивченні історії українського селянства є історизм. Його слід використовувати в плані усвідомлення діалектичної мінливості та поетапності в житті українських селян. Кожна з історичних епох не тільки визначала сутнісні ознаки того часу, але й продовжувала себе, хоча і дещо у видозміненому вигляді в наступні часи. Отож історизм дає можливість більш ґрунтовно уявити селянство в плині часу.

Порівняльний метод допомагає акцентувати увагу на змінах суспільної свідомості селян у контексті осмислення історичних реалій дореформеної і пореформеної епохи та часів модернізації. Він також надає можливість здійснювати порівняльний аналіз в часі і з сусідніми державами.

Принцип об’єктивності застосовується через віртуальне, на скільки це можливо сучаснику, проникнення в субкультуру селянства, дозволяє «побачити» селянство їхніми власними очима, він вимагає того, щоб не перебільшувати значимість того чи іншого явища, але давати об’єктивну оцінку.

Дослідження історії селянства в різних епохах, а саме це передбачає даний спецкурс, пролягає через комплексний міждисциплінарний підхід.

Принцип систематизації забезпечує відтворення історії українського селянства за певними традиціями, тенденціями, що мали місце в минулому і зберігаються дотепер.

Принцип поступовості дозволяє прослідкувати основні тенденції розвитку сільського господарства, в тому числі темпи зростання врожайності зернових, нарощування поголів’я ВРХ, в розвитку сільськогосподарської техніки тощо.

Принцип передбачуваності орієнтує в можливостях розвитку сільського господарства. Наприклад, передбачається до 2020 р. довести в Україні збір зернових культур до 80 млн. т в рік.

Наголошуючи на особливостях теоретико-методологічних засад спецкурсу, окрему увагу приділимо колу основних категорій і тій ролі, яку вони відіграють у виконанні поставленої мети та завдань. До них ми відносимо такі як аграрна політика, аграрне питання, землеволодіння, землекористування, селянське питання, селянська культура і культура села, сільська громада, ментальність селянства, община, сільський сход, селянський двір, подвір’я, село, селянин, селянське господарство.

Аграрна політика є складовою внутрішньої політики і включає такі напрями як земельна, сільськогосподарська, землеоблаштування, агрономічна політика, політика щодо використання лісових та водних ресурсів. Аграрне і земельне питання не є тотожними.

Земельне питання – це питання про форми земельної власності.

Землеволодіння – це питання про те, що землею всією чи якимись її частками хтось володіє, тобто має на неї власність.

Землекористування – це питання про те, що землею (її частками) хтось користується. Користування землею може бути тільки за умови виконання користувачем (користувачами) конкретних умов перед тим, хто надав таку можливість: держава, особа, якась структура.

Аграрне питання – це типи сільськогосподарських підприємств та закони розвитку сільського господарства, це питання про малоземелля селян, про недостатню кількість землі у користуванні селян і про можливості продуктивності землі, тобто її віддачі.

Селянське питання – це проблема прав і свобод селян, способів реалізації ними доступу до земельних ресурсів.

В історичних дослідженнях існують різні трактування таких понять як селянська культура і культура села. Часто ці поняття ототожнюються. На нашу думку, під поняттям селянська культура слід розуміти усталені цінності селян, такі як шанобливе ставлення до землеробської праці, дбайливість, готовність прийти на допомогу тим, хто її потребує. Культура села – це політичні, ідеологічні фактори, які можуть змінюватися залежно від епохи, обставин тощо.

Ментальність селянства сформувалася в сільській сусідській організації ще в добу раннього середньовіччя. Його свідомість була общинною, в якій переважали колективістські засади сільського співтовариства і це проявлялося в колективному обговоренні та прийнятті рішень, колективній відповідальності та принципі зрівняльності, який походить від християнського принципу рівності всіх перед Богом. Дослідники здебільшого розуміють під менталітетом сукупність базових психологічних і ціннісних установок, стереотипів сприйняття дійсності й уявлень, розумових звичок індивідів і груп, що визначають їхню соціальну поведінку. Історія ментальностей виникла на противагу історії ідей, котра пов’язувалася з діяльністю окремих видатних осіб. Це свого роду засіб для вивчення уявлень основної маси людей.

Сільська громада – це одночасно адміністративна і господарська одиниця. В ній було спільне ведення господарства, кругова порука, а звідси і абсолютна влада громади. Сільська громада – це багатофункціональна організація. Вона здійснювала перерозподіл землі, виконувала соціальні, культурно-виховні функції.

Сільський мир – збори общинників і його виховний вплив був досить великий. Для селянина не заплямувати перед сільським миром честь і гідність було дуже важливо.

Сільський схід – збори общинників, сільського миру, але тільки голів сімейств. Там розподіляли землю між общинниками, вирішували податкові проблеми тощо. Це була прерогатива перш за все заможних селян. Присутніми могли бути і інші селяни, але без права голосу.

Двір, подвір’я – основа сільського укладу, і з них утворювалася селянська громада. Двір одночасно виступав в ролі території проживання і господарювання сім’ї, розподілу в ній трудових обов’язків за віком і статтю. Він же виступав як основна одиниця селянської власності. В добу модернізації відбувалося дроблення родин. Це вело до збільшення кількості дворів, що, як вважає П.Чубинський, було однією із причин селянської бідності. Подвірна власність не протистояла общинній, вона була спільною власністю двору. Двір – це сільськогосподарське підприємство на чолі з авторитетним батьком. Він відповідав за виконання обов’язків перед громадою та державою. Однак господарем і розпорядником землі був не двір, а сільська громада.

Село – невелика за чисельністю територіальна спільність, усі члени якої були в прямому або непрямому відношенні родичами (племінник, кум, сват і т.д.). Відносини між селянами будувалися на родинній і сусідській основі, мали цілісний, персональний характер, значною мірою визначалися статтю, віком.

Селянське господарство – це утримання худоби, виготовлення реманенту, одягу, взуття, праця на землі. Усі ці види трудової діяльності взаємопов’язані, необхідні.

Селянин – це трудівник і власник одночасно. Він звик все піддавати сумніву, має практичність думки і схильний до міфологізації світу і свого місця в ньому. Для селян був властивий високий рівень моральності (ставлення до старшого покоління, релігійність, колективізм, культура «сорому»).

Визначити хронологічні рамки стосовно історії селянства вкрай складно. Адже, з одного боку, селянство перебуває в «позачасовому вимірі», поза історією. Але, з іншого боку, селянство перебуває в залежності від «зовнішнього світу» і події в цьому світі багато в чому визначають долю селянства. А вони мають свою історію і хронологію.

 Хронологія спецкурсу охоплює період Київської Русі та Литовсько-Польської доби лише в плані з’ясування проблем землекористування і землеволодіння. Наступний історичний період аж до першої половини ХХ ст. розглядається через призму реформ та революцій, їх впливів на життя українських селян. Однак найбільший вплив на українське селянство, яке постало перед загрозою геноциду став вчинений радянською владою Голодомор 1932 – 1933 рр. та війна Німеччини проти Радянського Союзу. Загальні тенденції, здобутки і проблеми колективізованого села з 1945 по 1991 рр., корегування аграрної політики та її вплив на повсякденне життя селян також знайшли своє відображення в спецкурсі. Завершується спецкурс з’ясуванням стану та перспектив аграрного сектору України, його місця на європейському та світовому продовольчому ринку.