Лекція 7. Проблеми та здобутки українських селян в умовах колективного господарювання на землі (1945 – 1991 рр.).
2. Реформи в аграрному секторі в 1950-ті – першій половині 1960-х рр. та їх вплив на соціальне становище селян.
Основним джерелом виживання у повоєнні роки для колгоспників залишалося власне присадибне господарство. За підрахунками вчених, воно давало грошових доходів – 70 %, м’яса – 80, картоплі – 90, яєць – 96 %. Однак існуючі того часу податки перекривали й це джерело доходів. Крім податку на присадибну земельну ділянку, держава встановила натуральні податки у вигляді здачі селянами молока, сала, м’яса, яєць, картоплі, овочів тощо. Існували податки на плодово-ягідні дерева, кущі, кожну голову домашньої худоби, свійської птиці, навіть на криниці. У зв’язку з неможливістю сплачувати надмірно високі податки селяни іноді вирубували сади, вирізували птицю тощо. Податкові борги колгоспників стали хронічним явищем в їхньому житті. Загалом система податків на селі не сприяла інтенсифікації присадибного господарства, не стимулювала людей до праці.
Через те, що роздрібні ціни були низькі (ціна на хліб в 1954 р. була в три рази нижчою 1948 р.), то і ціни на колгоспних ринках на сільгосппродукцію були низькими. Вторгувати з виробленої на присадибній ділянці продукції достатню суму грошей для сплати податку було неможливо. Коли накопичувалася значна заборгованість, селяни, як крайній захід продавали корови, які були до цього годувальницями їхніх дітей. Отож, низькі ціни в містах на продукти харчування вели до руйнації села, економіки селянського двору, збіднювали харчовий режим селянської сім’ї. У 1952 р. сільгоспподаток було підвищено ще в 1,5 рази порівняно з 1951 р. Навіть сільські вчителі, лікарі, повинні були сплачувати податки. В результаті посилилася втеча селян в міста, їх кількість досягла 1 млн. осіб.
Безправним було соціальне становище селян: вони не мали паспортів, тобто не могли вільно міняти місце проживання, не отримували пенсію. Крім того, вони ще «добровільно підписувалися» на державні щорічні позики. Колгоспам заборонялося створювати будь-які підсобні підприємства, які могли б поліпшити умови життя і побут селян.
У ті роки держава намагалася вирішити проблеми сільського господарства методом примусу. Зокрема, був ухвалений закон «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві, ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя». Він стосувався колгоспників, які не виробляли мінімуму трудоднів, а також селян, що не були членами колгоспу. У цих випадках збори колгоспників чи збори села могли винести «вирок про виселення», який підлягав затвердженню райвиконкомом.
Без зміни політики оподаткування колгоспів і селян, переходу до справедливої оплати їхньої праці вирішити проблеми сільського господарства було неможливо. В четвертій п’ятирічці не вдалося вийти навіть на довоєнні показники з виробництва зернових культур. У 1950 р. їх валовий збір становив лише 20,4 млн тонн (показник 1940 р. – 26,4 млн тонн). Врожайність зернових сягала в середньому 8,3 центнера з гектара (у 1940 році – 12,4). Не було відновлене довоєнне поголів’я худоби, не вдалося відновити довоєнний обсяг збору круп’яних культур, овочів. Успіхи було досягнуто лише у вирощуванні цукрових буряків, жита, кукурудзи, м’яса, яєць; до рівня 1940 р. наблизилось виробництво молока та картоплі. При цьому варто відзначити, що виробництво продукції тваринництва зростало передусім за рахунок індивідуальних селянських господарств, а не колгоспів і радгоспів. Так, частка останніх у виробництві м’яса і сала становила лише 20 %, молока – 18 %, яєць – майже 10 %.
М.С. Хрущов був добре обізнаний зі станом сільського господарства. Після смерті Сталіна, зміни державного керівництва, аналізу реального стану в сільському господарстві спонукало його до проведення невідкладних реформ в аграрному секторі економіки. Під його керівництвом була розроблена система заходів, які мали вивести колгоспи з-під диктату держави і створити умови для регульованого ринку. Зацікавити селян матеріально у збільшенні виробництва сільгосппродукції, зменшити оподаткування для колгоспів та колгоспників, підняти закупівельні ціни на сільгосппродукцію, видавати людям грошовий аванс на зароблені трудодні. Задля вирішення проблеми м’яса і молока було взято курс на зміцнення кормової бази тваринництва і перш за все за рахунок поширення посівів кукурудзи.
Результатом хрущовських реформ стало те, що колгоспи в своїй більшості стали рентабельними, темпи зростання виробництва продукції сягали 7 %, зростала врожайність зернових, кількість ВРХ. Однак ці, досить важливі для колгоспників послаблення не вирішували головної проблеми : стабільного забезпечення населення хлібом, м’ясом, молоком. Курс на освоєння цілинних та перелогових земель (1956 р.) до певної міри вирішив цю проблему, але аграрний сектор України багато втратив: зменшилися капітальні вкладення, на освоєння цілини виїхали десятки тисяч селян, з України вивезено чимало сільськогосподарської техніки.
З 1958 р. починається спад в аграрному секторі України. Це сталося через суб’єктивні та об’єктивні причини. До суб’єктивних слід віднести курс влади на обмеження величини присадибних ділянок колгоспників, утримання ними худоби, інших домашніх тварин. До об’єктивних - це посуха 1963 р. на Півдні України.
В аграрному секторі склалася парадоксальна ситуація, виробники сільгосппродукції (колгоспи) не мали своїх засобів виробництва (техніки). Працівники МТС не були членами колгоспів. Ліквідація МТС мала привести до зміцнення матеріально-технічної бази колгоспів, економії коштів і підвищенню загалом їх ефективності. Однак, новоутворені РТС стали ще більшими грабіжниками колгоспів ніж МТС. Ремонт техніки колгоспів був надто дорогим. До того ж держава в 1959 р. підняла в два рази ціни на нову сільськогосподарську техніку. Не еквівалентними були ціни на пальне і мастила для радгоспів і колгоспів. Наприклад, 1 т бензину для радгоспу коштувала 456 крб., для колгоспу 1466 крб., дизпаливо відповідно 367 крб. і 800 крб.
На 1961 р. колгоспи в результаті такої цінової політики заборгували державі 2 млрд. крб. За таких умов було здійснено ряд нових кроків по реформуванню сільського господарства, в тому числі замість РТС утворено Сільгосптехніки.
У 1950 – 1960-і роки в долі селян Подніпров’я сталося велике горе. Воно пов’язане з рішенням влади про будівництво на Дніпрі Каховської, Кременчуцької, Київської ГЕС. У результаті цього будівництва в Дніпрі суттєво піднялася вода, під затоплення попадали десятки сіл і сотні тис га землі. Селянам було запропоновано переселитися в інші місця. Переселенський процес охопив майже 1 млн. селян і ніхто у них не запитав про доцільність таких дій. Обіцяна державою допомога на переселення та облаштування на нових місцях виконана в досить незначних розмірах. Об’єктивності ради треба сказати, що саме електричний струм збудованих ГЕС дозволив завершити електрифікацію сіл, забезпечити надійність роботи річкового транспорту по Дніпру.
В цьому ж ключі слід розглядати ще одну досить болючу і до того ж штучно створену для селян проблему так званих перспективних і неперспективних сіл. По суті, це була проблема в двох вимірах: в економічному і соціальному. Які економічні вигоди державі могло дати укрупнення сіл? Зменшення кількості сільрад автоматично вело до зменшення витрат на їх утримання. Закриття початкових і 8-и річних шкіл також немов би вело до економії коштів. Припинення виділення коштів на розвиток соціальної сфери неперспективних сіл також вело до економії.
До негативних наслідків слід віднести те, що в результаті цього та інших процесів кількість сіл скоротилася на 2 тис. У селах, що залишилися порушувалася вікова структура – більшість молоді виїхала в міста . З 1960 по 1985 рр. сільське населення скоротилося з 22,5 до 17,5 млн. осіб, а міське зросло з 20 до 33 млн. осіб. Оголошення про початок будівництва агроміст (всього в Україні мало бути 41 ) стало утопією через брак коштів на їх облаштування і ментальне неприйняття селянами облаштування свого побуту в такий спосіб. Було збудовано лише 15 агроміст. Станеться так, що одна третина селян не зможе прогодувати дві третини мешканців міст. Продовольча проблема набирала загрозливих масштабів.