Аграрна історія України

Значний вклад у формування української моделі господарювання у сільському господарстві внесло козацтво, яке вийшло на історичну арену в кінці XV ст., і, зокрема, його військово-політична організація – Запорозька Січ. Воно успішно освоювало землі Передстепової України, Південного Поділля, Слобожанщини, Північного Причорномор'я і Приазов'я.

В середині XVI ст. за порогами Дніпра було зосереджено багато українських козаків. Визначну роль в їхньому згуртуванні відігравала Запорозька Січ, що виникла на Нижньому Подніпров'ї з середині XVI ст., її можна визначити як самоврядну військово-політичну організацію народної самооборони з комбінованою громадсько-індивідуальною господарською системою, яка ґрунтувалася на засадах особистої свободи козаків демократії самоуправління федералізму та економічного лібералізму.

Виникнення козацтва зумовлено рядом причин. Перша і основна причина – це природа землі, яку український народ освоїв з початку свого розселення у Східній Європі. Родючі ґрунти, багатства вод, м'який теплий клімат манили в Україну близьких і далеких сусідів У XV ст. українські землі перебували у складі Литовської держави, уряд якої змінив систему земельних відносин. Якщо раніше земля була власністю общини то тепер вважалася власністю Великого князя. Останній роздавав її особам вищого і середнього станів за службу на військовому чи адміністративному поприщі. Селяни позбавлялись права на землю. Нові земельні відносини привели до масового обезземелення селян Східної Галичини, Волині, Західного Поділля, північних повітів Київщини. Тому селяни і міська біднота користуючись правом переходу з одного місця на інше почали заселяти землі вздовж Дніпра і його численних приток.

Друга причина утворення українського козацтва – соціально економічний гніт Шляхта руйнувала рештки громадського самоврядування і господарської незалежності перестали існувати села «руського права» з виборними старшинами копні суди були замінені вотчинним судом, феодала магнати і шляхта забирали кращі селянські землі і запроваджували на них фільварки, панщина зросла до двох днів на тиждень, селян душили податками.

Третя причина виникнення козацтва – необхідність захистити український народ від фізичного винищення – середньовічного геноциду і етноциду, які нависли над Україною внаслідок безперервних нападів татар і турок.

Четверта причина – посилення національно-релігійного гніту в Україні і необхідність, у зв’язку з цим, захисту православної віри і церкви, а також етнографічні особливості української народності, яка зберегла традиції вічового ладу Київської Русі і удосконалила таку форму суспільного життя як козацька община.

У ІІ пол. XV - на початку XVI ст. у верхів’ях Південного Бугу на Синюсі, Тясмині, Росі, в середній течії Дніпра на Лівобережжі виникає чимало козацьких слобод і хуторів, нa їх основі в подальшому виникла Запорозька Січ.

Соціальний склад козацького населення спочатку був нечітко виражений. Внаслідок політики польсько-шляхетського уряду, соціально-економічних відмінностей серед козацтва зародилося дві течії. Перша складалася з незаможних і неосілих козаків, позбавлених землі селян, міських ремісників і степових промисловців. Найбільш радикальними серед них були низові а точніше – запорозькі козаки. Уже перші їх виступи проти польської шляхти носили антифеодальний характер і зразу ж знайшли підтримку серед широких верств народних мас. До другої належали заможні козаки, котрі мали свої господарства, хутори, угіддя, табуни коней, пасіки й жили на королівських, церковних, а іноді й приватних землях, їх називали «городовими». Це була найбільш консервативна, лояльна уряду частина козацтва з якої переважно формувалися реєстровці. Вона прагнула збагатитись і розширити свої права мирним шляхом, йдучи на угодовство з польсько-шляхетською владою. Перша добивалась успіху шаблею, а друга – угодовською політикою. Тому в ході козацько-селянських повстань брала гору то одна, то друга течії.

Запорозька Січ мала своєрідну військово-адміністративну організацію. Військово-адміністративну, судову і духовну владу поєднував кошовий отаман. Саме він узаконював розподіл за «лясами» (жеребками) земель, рибних місць, сінокосів.

Про притаманність Запорозькій Січі певних рис демократичної республіки свідчило, що тут не існувало ні феодальної власності на землю, ні кріпацтва. В Січі панувала формальна рівність між усіма козаками (права користування землею та іншими угіддями, брати участь у радах та ін. ).

Козак-землероб був вільним виробником і своє господарство вів за фермерським зразком. «Не викликає сумніву той факт – твердять автори книги «Україна, природа і людина», – що вже в XVI ст. козацькі господарства несли в собі потенційні можливості у яких добре помітні риси буржуазного способу виробництва. Про це свідчить характер виробничих відносин що склалися в зимівниках, – застосування в них найманої праці, товарний характер козацьких господарств, тощо».

Економічна система запорозького козацтва складалася з двох секторів січового й індивідуального. У свою чергу січове господарство поділялося на загальносічове та курінне. На цьому рівні переважали ті форми господарської діяльності, які потребували спільних зусиль, артільної робота. Ядром соціальної організації Січі був курінь, де й минало все козацьке життя. Як самостійна економічна одиниця кожний курінь мав майно і доход, якими Кіш, як центральний запорозький уряд, не розпоряджався. Саме між куренями Кіш жеребкуванням переділяв щорічно найбільш прибуткові угіддя – рибної ловлі, пасовища та сіножаті. Кіш утримував загальновійськові табуни коней, череди худоби, отари овець і торгував ними з сусідами: Польщею, Гетьманщиною, Росією. Індивідуально-трудовою діяльністю на приватному рівні запорожці займалися в паланках – адміністративно-територіальних округах на землях Вольностей запорозьких козаків у межах теперішніх Запорізької, Дніпропетровської, Донецької, Миколаївської і Кіровоградської областей.

Землеробство в економіці Запоріжжя довго відігравало другорядну роль. Через свою трудомісткість воно було малорентабельним. Скотарство порівняно з ним приносило в 5 разів більший прибуток.

Природні й соціальні умови визначили організаційну форму запорозького господарювання в степу – зимівник (хутір), який був найпоширенішою формою господарювання у Січі, так називалося невелике поселення, мешканці якого вели власне господарство. У кожному зимівнику в середньому було по 2-3 хати для людей і ряд господарських будівель для коней, худоби, овець, бджіл а також для зберігання збіжжя, овочів тощо. Хати стояли посеред великого двору, обнесеного частоколом чи тином, плетеним із лози. Як правило, зимівники споруджувалися на трьох-чотирьох власників, кожен з яких мав від 3 до 6 козаків, а при них – ще 20 молодиків. Старшим над усіма був господар, тобто управитель.

Збільшення кількості зимівників та хуторів сприяло широкому розвитку землеробства. Нарівні з ним розвивалося і скотарство, яке було товарним. Найбільший прибуток давало конярство та промисли по переробці овочів.

Зимівники запорозької старшини і багатих козаків – це були великі тваринницькі ферми зі значними посівами зернових. У них не було кріпацтва, що панувало тоді майже в усій Російській імперії, а виробництво ґрунтувалося на власній та найманій праці. Запорозьке хліборобство заклало основу степової житниці пізніше відомої на всю Європу.

Запоріжжя ще не знало приватної власності. Проте вкладаючи в господарство свої гроші і працю, окремі господарі природно прагнули змінити умовний титул власності на безумовний. У Вольностях Війська Запорозького відбувався безповоротний процес перетворення загальнокозацької власності, що перебувала у спільному нероздільному користуванні всього війська, на приватну власність.

Господарські осілості запорожців започаткували майбутні села і навіть великі міста. Наприклад, Катеринослав (Дніпропетровськ) виріс на місці запорозького поселення Половиці, Запоріжжя сформувалося навколо знаменитого о. Хортиці. Подібне історичне походження мають Нікополь, Кривий Ріг, Олександрія та багато інших міст.

Значного розвитку на Запоріжжі набули ремесло і промисли. На Січі та в зимівниках працювали різні майстри в тому числі й з виробництва холодної зброї, куль, ядер. У середині 1670-х рр. тільки на Січі перебувало не менше 100 ковалів, котрі виробляли різні залізні речі. Запоріжжя славилося своїми майстрами кораблебудування. На Дніпрі існували корабельні верфи, де запорожці будували річковий і морський флоти. Хоч за розмірами суден Чорноморський козацький флот поступався турецькому, але створював йому найсильнішу конкуренцію на Чорному морі. Торгівля та фінанси Запоріжжя визначалися особливостями його господарства, способу життя і суспільного ладу.

Внутрішня торгівля обмежувалася продуктами харчування й предметами побутового вжитку. Попит на ці товари забезпечували місцеве виробництво і кустарні ремесла. Для Запоріжжя велике значення мала зовнішня торгівля. На Січ завозили предмети найпершої необхідності в козацькому житті: хліб, тютюн, горілку, порох та інші бойові припаси, а також тканину, готовий одяг. Вивозили сіль, рибу, худобу, хутра.

Ресурси Січі формувалися з комбінації податків, які стягувалися через ціни на товари, а також з доходів від промислів, мита за перевезення й транзитну торгівлю, натуральних і особистих повинностей, оренди, регалій (монопольного права Коша розподіляти між куренями рибні та мисливські лови ліси й сіножаті при виключенні конкуренції з боку сторонніх). Значну роль також відігравали військова здобич, царське пожалування, тощо. Відомо, що в останній рік існування Запорозької Січі її річний бюджет оцінювався у сьогоднішній валюті в 40-50 млн. грн.

Запорозька Січ не мала власної банківської та грошової системи. В обігу перебували гроші різних країн. На Запоріжжі здійснювалися досить значні кредитні операції й продаж цінностей з відстрочкою платежів. Загалом Січ являла собою типовий приклад соціально-економічної самоорганізації українського землеробського населення – його самостійної відповіді на виклик степу і моря. Ця самоорганізація формувалася на принципах демократії співтовариства та ненасильництва над особистістю, поваги індивідуальних прав і свобод, не відзначалася ця самоорганізація інтенсивним натиском на грунт та жорсткою експлуатацією довкілля. Стійка соціальна самоорганізація республіканського типу ґрунтована на індивідуальній ініціативі та взаємовиручці, екстенсивність господарства та прагнення до оптимального самозабезпечення, використання найманої праці, дисциплінованість та високі моральні чесноти надавали січовій спільноті рис, притаманних ранньокапіталістичним суспільствам.

Характерно, що саме козацтво стало рушійною силою двох хвиль активного протесту народних мас проти існуючих порядків, які прокотилися українськими землями наприкінці XVI - на початку XVII ст. (перша у 1591-1596 рр., друга - у 1625-1638 рр.). Проходили ці селянсько-козацькі виступи під керівництвом Косинського (1591-1593 рр.), С. Наливайка (1594-1596 рр.) Т. Федоровича (Трясила), П. Бута (Павлюка), Д. Гуні, Я. Остряниці у 1625-1638 рр.

Незважаючи на те, що вказані виступи закінчилися поразками селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки зменшували тиск феодального гніту підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення народу, прискорювали формування національної самосвідомості Саме козацтво відіграло значну роль в українській національній революції 1648-1654 рр. яке очолив Богдан Хмельницький.

Невдовзі після знищення Запорозької Січі Російська імперія відібрала у козаків їхні землі, води, вольності. Лише великі землевласники зосередили в своїх руках понад 8,8 млн. дес. землі або 53,5% всієї запорозької землі. Таким чином, у результаті Національно-визвольної революції українського народу середини XVII ст., що відбувалася одночасно з Англійською буржуазною революцією, на більшій території України були створені сприятливі передумови для генезису індустріального суспільства, розвитку мануфактурного виробництва і формування ринку найманої праці, становлення фермерського господарства та національного ринку. Однак, на заваді реалізації згаданих можливостей стали Московська держава і Річ Посполита, які спрямували свої зусилля на ліквідацію Української козацької держави, перетворення її на колонію.