Підготовка до ЗНО з історії України

1. Напад Німеччини на СРСР.  

Вторгнення. У грудні1940 р. німецьке командування розробило план нападу на СРСР, який отримав назву “план Барбаросса”, який ґрунтувався на теорії тотальної та блискавичної війни, яка була вже відпрацьована у попередніх кампаніях. Відтоді почалася інтенсивна підготовка нацистської Німеччини до війни з СРСР. Передбачалось протягом 2-2,5 місяців знищити Червону Армію і вийти на лінію Архангельськ – Астрахань. В червні1941 р. Німеччина та її союзника (Італія, Угорщина, Румунія, Фінляндія, Словаччина) зосередили на кордонах з СРСР до 5,5 млн. солдат, 47,2 тис. гармат, 3844 танки (у тому числі середніх і важких – 1654), 4873 літаків. СРСР міг протиставити цим силами на західних кордонах 171 дивізію (3250 тис. солдат, 37,5 тис. гармат, 10,3 тис. танків (з них 1800 – середніх та важких), 8,6 тис. літаків).

22 червня 1941 р. нацистська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз. Німецькі війська наступали у трьох головних напрямках:

• північному – на Ленінград (група армій “Північ” - командувач генерал-фельдмаршал В. Леєб);
• центральному – головний удар на Москву (група армій “Центр”  - командувач генерал-фельдмаршал Ф. Бок);
• південному – на Київ (група армій “Південь”  - командувач генерал-фельдмаршал Г. Рундштедт).

Велика Вітчизняна війна. Від початку німецько-радяснької війни керівництво СРСР розпочало активну ідеологічну підготовку протистоянню агресору. Уперше термін «вітчизняна війна» щодо війни Німеччини і СРСР з'явився в тексті виступу В'ячеслава Молотова по радіо 23 червня 1941 року: "Свого часу на похід Наполеона в Росію наш народ відповів вітчизняною війною і Наполеон зазнав поразки, прийшов до свого кінця. Те ж саме буде і з Гітлером, що зазнався і оголосив новий похід проти нашої країни. Червона Армія і весь наш народ знову поведуть переможну вітчизняну війну за батьківщину, за честь, за волю". Того ж дня газета "Правда" опублікувала статтю Омеляна Ярославського під назвою "Велика вітчизняна війна радянського народу". Назва прижжилася, на відміну від Першої світової війни, яка у свідомості населення так і залишилася імперіалістичною, незважаючи на спроби царських ідеологів провести паралель з Вітчизняною війною 1812 р. Жорстокість нацистів сприяла тому, що радянське населення зрозуміло: мова йде про виживання їх самих та всіх їхніх нащадків. Саме тому в радянській та сучасній російській історіографії німецько-радянську війну називають Великою Вітчизняною війною.

Раптовість удару Німеччини дозволила в перший день війни знищити 66 радянських аеродромів та вглибитись на територію СРСР до 50 км. На другий день війни командування Південно-Західного фронту зробило спроби нанести наявними у нього танковими силами контрудар проти 1-го німецької танкової групи в районі Луцьк - Рівне – Броди. Танкова битва, в якій з обох боків брало участь до 2 тис. танків, тривала майже тиждень. Радянські механізовані корпуси були знищені, великою мірою через постійні удари з повітря ворожої авіації.

Після цього в радянського командування не було великих мобільних резервів, щоб зупинити просування німецьких військ по Правобережжю України. Протягом першого тижня військових дій німецькі частини заглибились на 300 – 450 км. і в окремих місцях перетнули старий радянсько-польський кордон. Проте надалі через опір Червоної армії їх просування уповільнювалось. Бойові дії набували найжорстокішого характеру. Радянські вій­ська залишили Рівно, Дрогобич,Тернопіль, Бердичів, Житомир. Вже 10 липня німці підійшли до Києва.

Причини тяжких поразок у 1941 р. були не в слабкості СРСР, а в прорахунках радянського керівництва. Невдачі радянських військ були зумовлені такими факторами:

• прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-політичної ситуації, переоцінка значення радянсько-німецьких договорів, прорахунки у визначенні строків нападу Німеччини на СРСР;
• відсутність надійних союзників, міжнародна ізоляція СРСР;
• неукомплектованістьЧервоної армії кваліфікованими командирськими кадрами, кращі з яких стали жертвами політичних репресій (репресовано 20% командного складу Червоної армії);
• раптовість нападу, нова тактика німецьких військ;
• розпорошення сил Червоної армії вздовж кордонів;
• незавершеність заходів по зміцненню західних кордонів, які змінились у 1939 – 1940 рр.;
• невідмобілізованість Червоної армії (Сталін остерігався проведення мобілізації, щоб не спровокувати напад Німеччини), незавершеність заходів по переозброєнню армії.

Крім того німецькі війська мали значний військових досвід та чисельну перевагу – 5,5 млн. мобілізованих солдат, проти 3,2 млн. у Червоної армії. Досягти легких та швидких перемог у 1941 р. німецьким військам вдавалось далеко незавжди і не на всіх напрямках. Героїчна оборона Києва, Одеси та Севастополя значно затримали просування ворога в глиб території УРСР. Оборона Одеси, яка тривала з 5 серпня по 16 жовтня, 4-а румунська армія, яка атакувала Одесу боєздатність втратила повністю і була виведена в Румунію на доукомплектування. Оборона Севастополя тривала 250 днів, Крим надовго cкував танки Манштейна, які рвались на Кубань та Кавказ.

Мал. 1. Карта воєнні дії червень 1941 - листопад 1942 рр.

Головні сили Південного фронту зазнали поразки під Уманню. 6-та і 12-та радянські армії опинились у “котлі” Первомайськ – Новоархангельськ –Умань. В полон потрапило 103 тис. радянських солдат, німці захопили 317 танків та 858 гармат. 20 серпня 1941 р. майже весь правий берег Дніпра від Черкас до Херсона опинився в руках німецької армії. Як наслідок, німецькі війська отримали можливість переправитись на Лівобережжя і таким чином зайти в тил головним силам Південно-Західного фронту, які обороняли Київ. 

Мал. 2. Полонені червоноармійці.

Мал. 3. Радянські мінометники ведуть вогонь по гітлерівцях.

Весь Південно-Західний фронт (близько 750 тис. солдат) опинився в оточенні під Києвом, оборона якого тивала з 7 липня до 26 вересня. В полон потрапило 665 тис. радянських солдат, захоплено, за деякими даними, 3718 гармат та 884 танки. При виході з оточення загинів командуючий фронтом Кирпонос. Після знищення головних сил Південно-Західного фронту під Києвом німецькі війська швидко оволоділи Лівобережжям і в жовтні вийшли на східні кордони УРСР.

Кампанії 1942 р. Після успіху під Москвою, радянське керівництво вирішило завдати німецьким військам нового удару на півдні, в Україні, з метою звільнити Харків та промисловий район Донбасу. 12 травня 1942 р. розпочалася Харківська операція. Радянські війська швидко звільнили Чугуїв, Мерефу, досягли Ізюма. Проте з'ясувалось що так масштабні наступальні дії були передчасними. Сил для успішного завершення операції виявилось недостатньо, наступ був погано підготовлений.  17 травня німці завдали потужних флангових контрударів наступаючим радянським військам. Як наслідок 25 травня 1942 р. значна частина радянських підрозділів, які брали участь в операції, потрапила в оточення на захід від Сіверського Дінця. В полон потрапило 240 тис. солдат, знищено або захоплено 2026 гармат, 1349 танків.

У тому ж місяці закінчилась провалом Кер­ченська операція (спроба радянських військ деблокувати Севастополь), яка обійшлася лише полоненими до 140 тисяч бій­ців і офіцерів. Бойова ініціатива знову перейшла до рук ворога. 4 липня 1942 р. німецькі війська захопили Севастополь. 22 липня 1942 р. після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської області гітлерівці остаточно окупували всю територію УРСР. В Україні встановився нацистський окупаційний режим.

2. Нацистський окупаційний режим.

У концентрованому вигляді наміри нацистського керівництва щодо окупованих регіонів Східної Європи були викладені у плані "Ост" (“Схід”). Цей документ, створений у 1940 р., містив у собі рекомендації щодо майбутньої колонізації східноєвропейських регіонів. Він складався з програми-мінімум, розрахованої на воєнний час, та програми-максимум – розрахованої на післявоєнний період.

Основними положеннями програми-мінімум були:

• максимальне використання економічних та трудових ресурсів окупованих територій для успішного ведення війни. Особлива увага приділялась постачанню продовольства з України та нафти з Кавказу;
• фізичне знищення радянських керівних кадрів, комуністів, євреїв та циган,а також усіх хто буде чинити спротив новій владі;
• лояльне населення на цьому етапі не знищується, а активно експлуатується як робоча сила;

Програма-максимум, розрахована на 30 років передбачала:

• поступове фізичне знищення слов’янських народів;
• германізація “нордичних груп населення” (в першу чергу прибалтів);
• колонізація України німецькими поселенцями;
• депортація населення Західної України до Сибіру.

Відразу ж після захоплення українських територій почалося їх роз­членування. У липні 1941 р. Чернівецька та Ізмаїльська області, захоплені румунськими військами, і з дозволу Гітлера включені до складу Румунії. Їй були віддані також землі між Бугом і Дністром: вся Одеська, південні райони Вінницької, захід­ні райони Миколаївської областей, лівобережні райони Молдавської РСР. Ці території увійшли до так званої "Трансністрії", створеної румуна­ми. У серпні 1941 р. на території Львівської, Дрогобицької, Станіславської і Тернопільської областей створений дистрикт "Галичина", що увійшов до складу польського генерал-губернаторства. Того ж місяця створений рейхскомісаріат "Україна" з центром у Рівному, поділений на 6 генеральних округів. Райони Донбасу, Чернігівської, Сумської і Харківської областей включені в окрему, воєнну зону, яка перебувала під владою німецького військового командування. Як видно, адміністративний поділ, запроваджений окупаційною владою, зовсім не враховував ні меж етнічних українських територій, ні історичних традицій. 

Мал. 4. Альфред Розенберг

Мал. 5. Ерік Кох

Теоретиком "східної політики" Рейху був прибалтійський німець Альфред Розенберг, який з липня 1941 р. був міністром у справах окупованих східних територій. Розенберг допускав можливість створення в Балтії та Україні контрольованих державних утворень. Але згодом в середині самого вищого політичного та військового керівництва Рейху перемагає позиція Гіммлера, який був автором плану "Ост". Згодом після призначення на посаду рейхскомісара України Еріка Коха, відвертого противника розенбергових ідей, розпочинається виконання плану "Ост". Політику окупаційної влади умовно можна поділити на декілька головних напрямків, тісно пов’язаних між собою:

1. Політичні репресії проти реальних та потенційних противників окупаційного режиму (комуністів, в окремі періоди – членів ОУН, партизан, підпільників).
2. Геноцид спрямований проти населення України, від етноциду та національної дискримінації до масового фізичного знищення; голокост.
3. Нещадна економічна експлуатація українських земель

Виконуючи головні завдання плану “Ост”, окупаційна влада здійснювала масовий терор проти населення, звільняючи територію для німецьких колоністів. На території України нацисти створили 50 гетто та понад 180 великих концтаборів. Гетто являли собою ізольовані квартали населених пунктів, куди німецька влада переселяла єврейське населення для планомірного знищення. В’язнями концентраційних таборів ставали євреї, комуністи, ті хто чинив опір владі і ті, кого підозрювали у нелояльності до влади. Становище радянських військовополонених було надзвичайно складним, набагато гіршим, ніж у полонених англійців, французів чи американців. Періодично німці масово страчували полонених червоноармійців, особливо в перші роки війни. На околиці практично кожного великого міста нацисти організовували місця для масових страт. За роки окупації у Бабиному Яру в Києві страчено понад 220 тис. Всього в Україні загинуло за роки окупації понад 3,9 млн. мирного населення.

Промислові підприємства України були розділені між великими німецькими компаніями. Проте відбудувати більшість підприємств у окупантів не було можливості. Для інтенсивнішої експлуатації українських селян окупаційна влада зберегла колгоспну систему. На базі колгоспів створені та звані громадські збори, загальні двори і державні маєтки головним завданням яких було постачання продуктів для армії чи для населення Німеччини. Приватна торгівля, за винятком базарів і української кооперативної організації, була заборонена. 

Окупаційна влада активно експлуатувала трудові ресурси України. З серпня 1941 р. була введена трудова повинність. Мобілізація до лав вермахту породила нестачу робочих рук в Німеччині. Тому окупаційна влада розпочала вивезення жителів України на примусові роботи до Німеччини. Вивезені особи отримали назву “остарбайтери” (німецьке “робітники зі сходу”). Всього в роки війни насильно вивезено 2,4 млн. остарбайтерів. Багато з них загинуло від непосильної праці, потрапило під бомби союзницької авіації або залишилося після війни на Заході

Мал. 6. Німецький агітаційний плакат для остербайтерів.

Мал. 7. Виловлювання остербайтерів.

Основні терміни, поняття, імена

Основні дати:

1941 р. 22 червня - напад Німеччини на СРСР;

1941 р. 7 липня - 26 вересня- оборона Києва;

1941 р. 5 серпня - 16 жовтня - оборона Одеси;

1942 р. 22 липня - завершення окупації України захопленням вермахтом м. Свердловська Ворошиловградської області;