Підготовка до ЗНО з географії

Економіко-географічне районування України

Територія України неоднорідна за природними умовами і ресурсами, чисельністю і складом населення, історико-географічними умовами освоєння, рівнем і структурою розвитку господарства. Все це є передумовою поділу її на економічні (чи соціально-економічні) райони. Такі райони являють собою великі за площею, населенням та господарським потенціалом соціально-економічні комплекси, які формуються у межах кількох суміжних адміністративних областей.

Економічні райони відзначаються своєрідною спеціалізацією у загальноукраїн­ському поділі праці (зовнішня функція) та комплексним розвит­ком господарства. Спеціалізація районів формується під впливом різних чинників: природних (природні умови і ресурси), суспільних (потреби населення і господарства, кількість і якість робочої сили, економічний і фінансовий потенціал, науково-технічна база), особливостей географічного положення та історичного розвитку території. Спеціалізація району озна­чає, що він є ланкою національного комплексу України внаслідок участі населення у виробництві товарів і послуг для інших регіонів.

Комплексний розвиток господарства передбачає максимальне задово­лення потреб населення і господарства району за рахунок місцевих ресурсів. На відміну від одиниць адміністративно-територіального по­ділу, соціально-економічні райони не мають органів управління. Регу­лювання економічних і соціальних процесів на їх території відбуваєть­ся на основі реалізації програм соціально-економічного розвитку.

На малюнку представлена схема соціально-економічного районування, згідно з якою на території України виокремлюється 9 районів:

1. Столичний (Київська, Чернігівська, Житомирська обл.),

2. Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська обл.),

3. Донецький (Донецька, Луганська обл.),

4. Придніпровський (Запорізька, Дніпропетровська обл.),

5. Центральний (Кіровоградська, Черкаська обл.),

6. Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська обл.),

7. Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька обл.),

8. Північно-Західний (Волинська, Рівненська обл.),

9. Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська обл., Автономна Республіка Крим).

Рис.1. Схема економіко-географічного районування України (за Ф. Заставним)

 У таблиці подані основні показники цих економічних районів (площа, людність, внутрішній валовий продукт). Вона дозволяє побачити місце кожного району в Україні за даними показниками.

У наступних параграфах йтиметься про кожний з цих районів, тут наведемо лише їх найбільш загальні характерні риси. Отож, Донецький район є індустріально найпотужнішим районом України з переважним розвитком важкої промисловості; Придніпровський, Північно-Східний і Столичний — високоіндустріальні й водночас агропромислові райони з потужним науково-технічним потенціалом. Центральний, Подільський і Північно-Західний райони мають здебільшого агропромислову спеціалізацію, а для Карпатського і Причорноморського районів характерним є промислово-аграрний і туристично-рекреаційний напрями розвитку. Причорноморський район, крім цього, має найбільш розвинуте портово-морське господарство в Україні.

Таблиця 1. Основні показники економіко-географічних районів України

Соціально-економічні райони не мають органів управління, але в їх межах можуть складатися прогнози подальшого розвитку, програми науково-технічного прогресу, так звані цільові програми розвитку. Фактичне територіальне управління соціально-економічним розвитком в Україні здійснюється в межах найбільших одиниць адміністративно-територіального поділу, яких в Україні, як відомо, є 27: 24 області, Автономна Республіка Крим, міста Київ і Севастополь.