Економіко-географічні райони України

1. Економіко-географічні райони України

Економіко-географічне районування України

Територія України неоднорідна за природними умовами і ресурсами, чисельністю і складом населення, історико-географічними умовами освоєння, рівнем і структурою розвитку господарства. Все це є передумовою поділу її на економічні (чи соціально-економічні) райони. Такі райони являють собою великі за площею, населенням та господарським потенціалом соціально-економічні комплекси, які формуються у межах кількох суміжних адміністративних областей.

Економічні райони відзначаються своєрідною спеціалізацією у загальноукраїн­ському поділі праці (зовнішня функція) та комплексним розвит­ком господарства. Спеціалізація районів формується під впливом різних чинників: природних (природні умови і ресурси), суспільних (потреби населення і господарства, кількість і якість робочої сили, економічний і фінансовий потенціал, науково-технічна база), особливостей географічного положення та історичного розвитку території. Спеціалізація району озна­чає, що він є ланкою національного комплексу України внаслідок участі населення у виробництві товарів і послуг для інших регіонів.

Комплексний розвиток господарства передбачає максимальне задово­лення потреб населення і господарства району за рахунок місцевих ресурсів. На відміну від одиниць адміністративно-територіального по­ділу, соціально-економічні райони не мають органів управління. Регу­лювання економічних і соціальних процесів на їх території відбуваєть­ся на основі реалізації програм соціально-економічного розвитку.

На малюнку представлена схема соціально-економічного районування, згідно з якою на території України виокремлюється 9 районів:

1. Столичний (Київська, Чернігівська, Житомирська обл.),

2. Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська обл.),

3. Донецький (Донецька, Луганська обл.),

4. Придніпровський (Запорізька, Дніпропетровська обл.),

5. Центральний (Кіровоградська, Черкаська обл.),

6. Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська обл.),

7. Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька обл.),

8. Північно-Західний (Волинська, Рівненська обл.),

9. Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська обл., Автономна Республіка Крим).

Рис.1. Схема економіко-географічного районування України (за Ф. Заставним)

 У таблиці подані основні показники цих економічних районів (площа, людність, внутрішній валовий продукт). Вона дозволяє побачити місце кожного району в Україні за даними показниками.

У наступних параграфах йтиметься про кожний з цих районів, тут наведемо лише їх найбільш загальні характерні риси. Отож, Донецький район є індустріально найпотужнішим районом України з переважним розвитком важкої промисловості; Придніпровський, Північно-Східний і Столичний — високоіндустріальні й водночас агропромислові райони з потужним науково-технічним потенціалом. Центральний, Подільський і Північно-Західний райони мають здебільшого агропромислову спеціалізацію, а для Карпатського і Причорноморського районів характерним є промислово-аграрний і туристично-рекреаційний напрями розвитку. Причорноморський район, крім цього, має найбільш розвинуте портово-морське господарство в Україні.

Таблиця 1. Основні показники економіко-географічних районів України

Соціально-економічні райони не мають органів управління, але в їх межах можуть складатися прогнози подальшого розвитку, програми науково-технічного прогресу, так звані цільові програми розвитку. Фактичне територіальне управління соціально-економічним розвитком в Україні здійснюється в межах найбільших одиниць адміністративно-територіального поділу, яких в Україні, як відомо, є 27: 24 області, Автономна Республіка Крим, міста Київ і Севастополь.

2. Донецький економічний район

Донецький економічний район є найбільшим за чисельністю населення і середнім за площею території районом України.

Головні передумови розвитку:

• прикордонне розташування з Російською Федерацією, вихід до моря, близькість до промислово розвинених Придніпровського і Північно-Східного економічних районів;
• рівнинність території, помірно-конти­нентальний клімат із недостатнім зволоженням, низька водозабезпеченість, родючі ґрунти (переважно чорноземні);
• розміщення на його території Донецького вугільного басейну, родовищ кам’яної солі (Артемівське, Слов’янське), цементного мергелю, ртутних руд (Микитівське), вогнетривких глин (Часів Яр), нерудної металургійної сировини, будівельних матеріалів тощо;
• найвищі в Україні показники щільності населення і урбанізації, густа мережа міських поселень, наявність міста з майже мільйонним населенням (Донецьк), значної кількості великих міст і агломерацій; забезпеченість трудовими ресурсами.

 

Особливості господарського комплексу

Донецький район займає перше місце в Україні за обсягами промислового виробництва (25%) та його концентрацією. Промисловість багатогалузева, переважають виробництва важкої індустрії, які визначають спеціалізацію району.

Промисловий комплекс району історично склався на основі вугільної промисловості, яка має повсюдне розміщення. На базі видобутку палива сформувалась потужна теплова енергетика. Найбільші ТЕС Вуглегірська, Зуївська, Старобешівська, Курахівська, Луганська.

На території Донецького району знаходиться однойменний район чорної металургії, що сформувався на базі власного видобутку коксівного вугілля, вогнетривів та вапняків і довізних руд (із Придніпров’я); основні центри — Маріуполь, Алчевськ, Харцизьк, Макіївка, Луганськ, Донецьк, Краматорськ. Кольорова металургія представлена виробництвом цинку та свинцю (Костянтинівка), ртуті (Горлівка).

Серед галузей машинобудування переважає важке, що виробляє устаткування для гірничої промисловості та металургії — заводи у Краматорську, Горлівці, Ясинуватій, Слов’янську, Донецьку, Харцизьку тощо. Залізничне устаткування випускають у Луганську, Стаханові та Маріуполі, крани — у Краматорську, різноманітні прилади (у тому числі холодильники) — у Донецьку.

Район є потужним виробником продукції хімічної промисловості — соди (Лисичанськ, Слов’янськ), барвників (Рубіжне), азотних добрив, полімерів (Сєверодонецьк, Горлівка), хімічних реактивів (Донецьк).

Промисловість будівельних матеріалів має повсюдне розміщення і широку галузеву структуру. Район виділяється в Україні виробництвом цементу (Амвросіївка, Краматорськ, Єнакієве), скла, залізобетонних виробів.

Серед галузей легкої промисловості виділяється текстильна, швейна і взуттєва (Донецьк, Лисичанськ, Луганськ та інші міста). Харчова промисловість розвинена повсюдно, вона виробляє борошно, олію, сіль.

Розміщення району у степовій зоні, високий рівень розораності території є основою розвиненого сільськогосподарського виробництва. Воно спеціалізується на вирощуванні зернових культур, соняшника, овочів, розведенні великої рогатої худоби молочно-м’ясного напрямку, свинарстві та птахівництві. Довкола великих міст і агломерацій поширене інтенсивне сільське господарство приміського типу. На Азовському морі розвинене рибальство.

Донецький район має одну з найгустіших в Україні мережу транспортних шляхів. Залізниці й автошляхи сполучають його з регіонами України і сусідніми областями Росії. Найбільші залізничні вузли — Дебальцеве, Ясинувата, Іловайськ, Попасна, Донецьк, Луганськ.

Територією району проходять трубопроводи з Росії, якими природний газ і нафта передаються в інші регіони України та країни Європи, а також надходять до численних місцевих споживачів (у т. ч. найбільшого в Україні Лисичанського нафтопереробного заводу). Маріуполь є одним із найбільших в Україні морських портів.

Найбільші господарські центри. Визначні місця

У Донецькій і Луганській області розташована майже п’ята частина міст України і четвертина великих міст країни. Навколо них склалися великі агломерації – Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакієвська та ін. Найбільшими центрами району є “столиця Донбасу” Донецьк, міста Луганськ, Маріуполь, Макіївка, Горлівка, Краматорськ, Алчевськ, Сєверодонецьк. Визначною пам’яткою духовної культури є Святогірський Успенський монастир ХVІІ–ХІХ ст. у Слов’яногорську, що над Сіверським Дінцем, – місце паломництва прочан.

5

3. Північно-Східний економічний район

Північно-Східний економічний район складається з трьох адміністративних областей та є одним із найбільших за площею території і середнім за чисельністю населення серед районів України.

Головні передумови розвитку:

• зручне економіко-географічне положення, що визначається сусідством із розвиненими Донецьким, Придніпровським, Столичним районами та індустріально-аграрним регіоном Росії;
• рівнинний рельєф, сприятливі агрокліматичні ресурси, високий рівень забезпеченості земельними та водними ресурсами, деякими видами мінеральної сировини — нафтою, природним газом (Єфремівське, Шебелинське, Західнохрестищенське газові родовища), залізними рудами (Кременчуцький район), будівельними матеріалами;
• рівномірне розселення людей по території, наявність великих міст, у тому числі міста-мільйонника Харкова, зосередження у ньому значного науково-технічного потенціалу.

Особливості господарського комплексу

Північно-Східний район має індустріально-аграрну спеціалізацію, основні галузі господарства — машинобудування, хімічна і харчова промисловість, багатогалузеве сільське господарство.

Машинобудування району найпотужніше в Україні. Харків є найбільшим центром вітчизняного машинобудування. Тут виготовляють турбіни для електростанцій, електродвигуни, трансформатори, трактори, велосипеди, літаки. Електротехнічне машинобудування розвинене також у Полтаві.

Випуск вантажних автомобілів та вагонів зосереджений у Кременчуці, сільськогосподарське машинобудування розвивається у Харкові, Охтирці. Верстатобудування зосереджене у Харкові, Лубнах, Глухові, а приладобудування — Харкові, Лубнах, Сумах, Полтаві, Ізюмі.

Хімічна промисловість представлена, виробництвом фосфорних добрив у Сумах, хімреактивів у Шостці, фармацевтичних препаратів у Харкові і Лубнах. Енергетика району представлена нафто- і газовидобутком, нафтопереробкою у Кременчуці, мережею ТЕС (найбільша з них — Зміївська) та Кременчуцькою ГЕС.

Харчова промисловість розвивається на місцевій сировині. Головні її галузі — цукрова, олійна, молочна і м’ясна — мають широку географію.

Найбільшими центрами легкої промисловості є Харків, Ромни, Суми, Полтава. У них виробляють текстильні, галантерейні, швейні, трикотажні вироби, парфумерну продукцію.

Сільське господарство спеціалізується на вирощуванні зернових культур, цукрового буряку, соняшника, у тваринництві переважають скотарство, свинарство і птахівництво.

Найбільше внутрішніх перевезень здійснюється в районі автомобільним транспортом, а зовнішніх — залізничним. Найбільші залізничні вузли — Харків, Лозова, Конотоп, Полтава. У річкових перевезеннях бере участь Кременчуцький порт на Дніпрі.

Через територію району проходить низка трубопроводів з Росії ( у т. ч. нафтопровід із Самари до Кременчука) та густа мережа трубопроводів від місцевих нафто- і газопромислів до споживачів.

Найбільші господарські центри. Визначні місця

Найбільшими містами Північно-Східного району є обласні центри Харків, Полтава і Суми, а також м. Кременчук. Харків – історична “столиця” Слобожанщини – якийсь час був політичною столицею радянської України. У даний час він претендує називатися промисловою “столицею” України загалом і машинобудівною зокрема. Водночас це один з найбільших наукових і освітніх центрів країни.

Історико-культурними центрами регіону, крім обласних міст, є Путивль, Глухів, Ромни. Містечко Опішня на Полтавщині здавна відоме гончарним промислом (“опішнянська кераміка”), а Кролевець на Сумщині – художнім ткацтвом (“кролевецькі рушники”).

4. Столичний економічний район

Головні передумови розвитку

Столичний (або Центральнополіський) економічний район об’єднує три адміністративні області й належить до найбільших в Україні за площею території та чисельністю населення.

Назва «Столичний район» пов’язана із розміщенням на його території столиці України — м. Києва. Це є важливим чинником розвитку і спеціалізації господарства. Крім цього, такими чинниками є:

• рівнинність території, значний потенціал земельних ресурсів; нижчий, ніж в Україні загалом, рівень розораності сільськогосподарських угідь; багаті водні ресурси Дніпра і його приток, високі показники лісистості (26%);
• знаходження в межах району, передусім Житомирської області, значних запасів облицювального будівельного каміння — гранітів, лабрадоритів, габро, родовищ коштовного каміння (топазу, берилу, аметисту, гірського кришталю тощо), а також каоліну та ільменіту, які мають унікальне значення;
• обмежені можливості використання сільськогосподарських угідь, природних рекреаційних та деяких інших видів ресурсів унаслідок радіоактивного забруднення значних площ після аварії на Чорнобильській АЕС;
• найгірші в Україні показники демографічної ситуації на території району, крім м. Києва, невисока щільність населення;
• дуже зручне транспортно-географічне положення, зумовлене перетином району судноплавним Дніпром, надходженням до м. Києва найважливіших транспортних магістралей держави;
• високий рівень освітньої і професійної підготовки працездатного населення, передусім у містах; значне зосередження наукового потенціалу.

Особливості господарського комплексу

Господарство району являє собою індустріально-аграрний комплекс, що спеціалізується на виробництві продукції машинобудування, легкої, харчової і хімічної промисловості, багатогалузевого сільського господарства.

Машинобудування різноманітне: верстатобудування (Київ, Житомир), сільськогосподарське (Київ, Біла Церква, Житомир, Ніжин, Прилуки), точне (Київ, Житомир, Чернігів, Васильків, Коростишів). Транспортні засоби — літаки, річкові й морські судна, мотоцикли виготовляють в Києві, автомобілі – в Чернігові ті Броварах.

У легкій промисловості виділяється текстильна, взуттєва, трикотажна галузі. Зокрема, лляна промисловість розвинена у Житомирі, шовкова — у Києві, вовняна — у Чернігові, Коростишеві. Взуття виробляють у Києві, Білій Церкві, Житомирі, Прилуках, Чернігові, Бердичеві.

Хімічна промисловість району випускає синтетичні волокна, побутові вироби, автомобільні шини. Розвинена, крім обласних центрів, у Білій Церкві.

Харчова промисловість характеризується високим рівнем концентрації підприємств, продукція яких споживається передусім у столиці. У районі розвинені всі галузі харчової промисловості, провідне місце серед них займає молочна і м’ясна.

У районі склалась багатогалузева промисловість будматеріалів. У її складі — порцеляново-фаянсова промисловість, що включає підприємства у Житомирській області — Баранівці, Городниці та інших центрах.

Сільське господарство високопродуктивне. В його структурі переважає вирощування зернових культур, льону, цукрових буряків, хмелю і картоплі.

Тваринництво спеціалізується на скотарстві, свинарстві і птахівництві. Високопродуктивне виробництво м’яса, молока, яєць існує у приміській зоні м. Києва.

Транспортна система району представлена усіма видами транспорту, крім морського. Залізнична та автомобільна мережа має чітку радіально-кільцеву структуру із центром у Києві. Основні залізниці перетинають район у широтному напрямі. Великі залізничні вузли — Київ, Фастів, Ніжин, Бахмач. Значна кількість населення послуговується аеропортами м. Києва у т. ч. для міжнародних поїздок (аеропорт “Бориспіль” — найбільший в Україні).

Найбільші господарські центри. Визначні місця

У центрі району на обох берегах Дніпра знаходиться столиця України — м. Київ (2,7 млн. осіб). Це — найбільше місто держави, її адміністративний, культурний, гос­подарський центр.

Заснований понад 1500 років тому, Київ став політичним центром давньоруської держави Київської Русі. Це сприяло його розвитку, нала­годженню різноманітних, у т. ч. І зовнішніх, зв'язків. У 1497 р. місто отримало магдебурзьке право, тобто право на самоврядування. Столиця могутньої держави у центрі Європи здавна є І значним культурним центром. Ще у X ст. тут було відкрито школи, а в XVII ст. у Києві функціонували братські школи та Києво-Могилянська колегія (пізні­ше — академія), які стали центрами українського просвітництва. З XIX ст. основну роль у навчанні студентів відіграє Володимирський університет (тепер Національний університет імені Тараса Шевченка).

З XVIII ст. у місті розвивається промисловість, будуються залізниці до Одеси та Курська. З того ж часу місто перетворюється у значний промисловий центр.

У 1918 р. Київ стає столицею УНР, з 1934 р. — столицею Українсь­кої Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а з 1991 р. — незалеж­ної Української держави.

Зараз Київ — значний промисловий центр. На його території розмі­щені підприємства машинобудування, легкої, харчової та інших галу­зей промисловості. Від нього в усі кінці України відходять залізниці і автомобільні шляхи, місто є значним річковим портом на Дніпрі.

Київ — духовний центр українського народу. Тут знаходиться бага­то унікальних пам'яток духовної і матеріальної культури. Серед них — Софіївський собор, Видубицький монастир, Золоті ворота і Києво-Печерська Лавра (XI ст.), Андріївська церква (XVIII ст.), Володимирський собор, оперний театр (XIX ст.) та ін. В останні роки відбудовано зруйновані пам'ятки, зокрема Золотоверхий Михайлівський собор (па­м'ятка XIІ ст.) — місце захоронення багатьох київських князів і церковних діячів. Відновлено також приміщення і навчання в Києво-Могилянській академії (її було закрито у 1817 р. царським урядом).

У місті діють 32 музеї, 35 театрів. Люди з усіх куточків України приїжджають відвідати Державний музей Т. Г. Шевченка, Софіївський собор, музеї українського і світового мистецтва та ін.

Київ — великий науковий і освітній центр України. У ньому пра­цюють Національна академія наук України, галузеві науково-дослідні інститути, 96 вищих та понад 420 середніх навчальних закладів.

Зі здобуттям Україною незалежності її столиця постійно оновлюєть­ся і відбудовується. Змінюють свій вигляд і упорядковуються вулиці Києва, реставруються старі і з'являються нові будівлі. Мальовничі ланд­шафти, старовинні і нові будівлі, багатство пам'яток культури роблять Київ неповторним і чарівним містом, одним із найкращих у Європі.

Великими господарськими та культурними осередками Столичного району є також обласні центри Чернігів і Житомир.  Біла Церква – значний промисловий центр, а  Переяслав-Хмельницький, Новгород-Сіверський, Ніжин, Батурин – історико-культурні центри.

5. Придніпровський економічний район

Придніпровський економічний район, який об’єднує дві адміністративні області, належить до середніх в Україні регіонів за площею території та чисельністю населення. Придніпров’я є найбільш розвиненим економічним районом країни.

Головні передумови розвитку:

• сусідство з найрозвиненішим індустріальним Донецьким районом, а також Північно-Східним, Центральним і Причорноморським районами; вихід до судноплавного Дніпра й Азовського моря;
• зручне економіко-географічне положення на перетині транспортних шляхів, що сполучають північні і південні, східні і західні регіони України;
• потужний природно-ресурсний потенціал, основу якого становлять мінеральні ресурси (залізні руди Криворізького басейну і Білозерського району, марганцеві руди Нікопольського басейну і Великотокмацького родовища, кам’яне вугілля Західного Донбасу, поклади вогнетривких глин, каоліну, графіту, вапняків, гранітів та інших будматеріалів; значні запаси лікувальних грязей;
• рівнинний рельєф; сприятливі кліматичні умови і водні ресурси; переважання родючих чорноземних і каштанових ґрунтів;
• висока концентрація населення, наявність великих міст і агломерацій, у т. ч. міста Дніпропетровська, що має людність, близьку до мільйона, зосередження у ньому потужного науково-технічного потенціалу.

Особливості господарського комплексу

Господарство району багатогалузеве, головними галузями є важка і харчова промисловості, сільське господарство. Серед галузей важкої промисловості розвинена гірничодобувна, електроенергетична, металургійна, машинобудівна, хімічна промисловість.

Гірничодобувна галузь представлена видобутком залізних (Кривий Ріг) і марганцевих (Нікополь) руд, урану (Жовті Води), будівельних матеріалів. Видобуток вугілля здійснюється у Дніпропетровській області (Павлоград).

Електроенергетика представлена кількома потужними ТЕС — Запорізькою, Криворізькою, Придніпровською, Дніпродзержинською, двома гідроелектростанціями у Запоріжжі (ДніпроГЕС) й Дніпродзержинську та найбільшою в Україні Запорізькою АЕС (м. Енергодар).

На основі місцевих запасів залізних і марганцевих руд та довізного вугілля з Донбасу, сформувався потужний металургійний комплекс (1/2 виробництва чорних металів в Україні). Найбільші центри галузі — Кривий Ріг, Запоріжжя, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Новомосковськ, Нікополь.

Кольорова металургія представлена виробництвом алюмінію, титану і магнію у Запоріжжі.

Машинобудування району має складну галузеву структуру. Важке машинобудування спеціалізується на виробництві металургійного устаткування (Кривий Ріг, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Марганець), підйомно-транспорт­них машин (Нікополь, Верхньодніпровськ, Бердянськ).

З галузей транспортного машинобудування в районі є виробництво автомобілів та автомобільних двигунів (Запоріжжя, Мелітополь), тролейбусів і трамваїв (Дніпропетровськ). У Дніпропетровську на одному з найбільших у світі ракетобудівних комплексів випускається космічна техніка.

Сільськогосподарське машинобудування розвивається у Запоріжжі, Дніпропетровську, Павлограді, Нікополі, Бердянську.

Хімічна промисловість представлена коксохімічними виробництвами у Дніпропетровську, Кривому Розі, Запоріжжі, нафтохімічними підприємствами у Запоріжжі, Дніпропетровську, Бердянську.

Харчова промисловість виробляє олію, борошно, крупи, м’ясо, молоко. Підприємства  галузі мають повсюдне розміщення — як у великих містах, так і невеликих містечках та селах.

Розміщення району у степовій зоні з багатими ґрунтово-земельними ресурсами створює сприятливі умови для виробництва різноманітної сільськогосподарської продукції (зерна пшениці і кукурудзи, соняшнику, м’яса і молока), яка не тільки задовольняє потреби населення району, але й вивозиться за його межі.

Район має густу транспортну мережу. Через нього проходять залізниці й автошляхи: Київ — Дніпропетровськ — Донецьк, Харків — Сімферополь тощо. Найбільші вузли — Дніпропетровськ, Запоріжжя, П’ятихатки, Синельникове.

Значна щільність автомобільних доріг дає змогу здійснювати внутрішні і зовнішні перевезення. На території району є морський порт Бердянськ, річкові порти й аеропорти (найбільші — Дніпропетровськ, Запоріжжя).

Найбільші господарські центри. Визначні місця

Найбільшими містами району є Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Нікополь, Бердянськ і Павлоград. У низці населених пунктів збереглися пам’ятки скіфського (кургани-могили) і козацького (церкви) часу. Острів Мала Хортиця на Дніпрі – місце першої Запорізької Січі.

 

2

6. Центральний економічний район

Центральний економічний район складається із двох адміністративних областей. За розмірами території та чисельністю населення належить до найменших серед регіонів України.

Головні передумови розвитку:

• розташування між п’ятьма іншими районами на перетині шляхів сполучення, сусідство з потужними індустріальними районами — Придніпровським, Північно-Східним, Столичним, вихід до судноплавного Дніпра;
• положення на стику лісостепової і степової зон із винятково сприятливими агрокліматичними ресурсами, родючими ґрунтами та рівнинним рельєфом;
• незначна різноманітність мінеральних ресурсів: буре вугілля (Ватутіне, Олександрія), графіт (Завалівське родовище), нікелеві і хромітові руди (Побужжя), уранові руди, будівельні матеріали (каолін, граніти, вогнетривкі глини);
• доволі низька щільність населення, середня урбанізованість, переважання у системі розселення сільських поселень і малих міст.

Особливості господарського комплексу

Центральний район має дещо нижчий рівень соціально-економічного розвитку, ніж інші райони країни. Галузями його спеціалізації є сільське господарство, гірничодобувна і харчова промисловість, сільськогосподарське машинобудування.

Сільське господарство високопродуктивне. Вирощують зернові, овочі, соняшник, баштанні культури, розвинене садівництво. У тваринництві переважають скотарство і свинарство, а у водосховищах — рибальство.

Харчова промисловість виробляє цукор, масло, олію, молочні і м’ясні продукти, консерви, борошно і крупи тощо. Поширена у багатьох містах, найбільші підприємства — у Черкасах, Кіровограді, Смілі, Умані.

Машинобудування виробляє сільськогосподарські знаряддя (Черкаси, Кіровоград, Умань, Олександрія), електроприлади (Олександрія, Кіровоград, Сміла, Умань), поліграфічну техніку (Олександрія, Кіровоград), автобуси (Черкаси).

Хімічна промисловість спеціалізується на випуску мінеральних добрив, штучних волокон і пластмас, хімреактивів (Черкаси, Кіровоград).

У районі розвинені також шовкова промисловість (Черкаси), виплавка нікелю (Побузьке) та твердих сплавів (Світловодськ).

Найбільше розвинені залізничний та автомобільний транспорт, а по Дніпру — ще й річковий. Найбільші залізничні вузли — Знам’янка, Помічна, Христинівка, Сміла.

Найбільші господарські центри. Визначні місця

Обласні центри Черкаси та Кіровоград, а також м. Умань є найбільшими промисловими та культурно-освітніми центрами району. Канів, Корсунь-Шевченківський, Чигирин належать до визначних історико-культурних осередків держави.

7. Причорноморський економічний район

Причорноморський економічний район, який об’єднує три адміністративні області і АР Крим, є найбільшим за площею території і другим за чисельністю населення районом в Україні.

Головними передумовами розвитку його господарства є:

• надзвичайно вигідне географічне положення на крайньому півдні України з широким виходом до морів і державних кордонів; сусідство з трьома іншими економічними районами;
• поєднання рівнинних і гірських форм рельєфу, різноманітні природні умови, в т. ч. субтропічні;
• недостатнє зволоження території, обмежені водні і лісові ресурси;
• багаті земельні і ґрунтові ресурси (чорноземи, каштанові ґрунти), які за умови зрошення дають високі врожаї сільськогосподарських культур;
• повсюдне поширення нерудних корисних копалин — вапняків, пісковиків, піску, глини, мергелю, а також кухонних солей у затоці Сиваш та озерах Криму, природного газу в Криму та на морському шельфі;
• сприятливе поєднання кліматичних умов, лікувальних грязей і води морів для рекреаційних цілей;
• середня і низька щільність населення, середній рівень урбанізації, наявність великих міст, у. т. ч. міста з майже мільйонною людністю – Одеси; доволі строкатий етнічний склад населення; значна кількість трудових ресурсів.

Особливості господарського комплексу

У загальноукраїнському поділі праці район виділяється машинобудуванням, харчовою промисловістю, сільським і рекреаційним господарством, морським транспортом.

Машинобудування представлене суднобудуванням (Миколаїв, Керч, Херсон, Феодосія), виробництвом сільськогосподарських машин та запчастин до них (Одеса, Херсон, Сімферополь), виготовленням електроприладів і електрообладнання (Сімферополь, Нова Каховка, Одеса).

Харчова промисловість забезпечує продукцією не тільки населення району, але й інших регіонів України. Потужні м’ясокомбінати є в Одесі, Херсоні, Миколаєві, Первомайську, Вознесенську, Сімферополі. Найбільші центри молочної промисловості — Балта, Одеса, Севастополь, а плодоовочеконсервної — Ізмаїл, Джанкой і Херсон.

Район — потужний виробник виноградних вин. Підприємств із виготовлення вин найбільше на півдні Криму і в Одеській області (Феодосія, Алушта, Судак, Масандра, Одеса, Коблеве, Херсон). Рибна промисловість розвинена на узбережжі Чорного й Азовського морів. Найбільші центри — Одеса, Севастополь, Керч, Кілія, Очаків.

У районі є ефіроолійна промисловість, яка розвивається на місцевій сировині. Розвинена також легка промисловість: бавовняна (Херсон), джутова (Одеса), вовняна (Одеса, Татарбунари), швейна.

Сільське господарство характеризується виробництвом зерна, соняшнику, овочів, винограду, ефіроолійних і баштанних культур. Серед зернових поширені пшениця, кукурудза та рис.

Виноградників найбільше у південно-західній частині Одеської області та в Криму, а садів — у Придністров’ї, Придніпров’ї та в передгір’ях Криму.

Основні галузі тваринництва — скотарство, свинарство, вівчарство, шовківництво і птахівництво.

Причорноморський район має потужний рекреаційний комплекс. Найбільші центри відпочинку населення — на Південному березі Криму (Ялта, Алушта, Алупка, Гурзуф, Судак), а також Євпаторія, Саки, Одеса, Затока, Коблеве, Скадовськ.

Розвинені усі види транспорту. Річковий (по Дніпру і Дунаю) та морський транспорт використовуються, крім внутрішньорайонних, і для міжнародних перевезень. У районі — 15 великих морських портів, найбільші — Іллічівськ, Одеса, Південний, Миколаїв, Херсон, Керч. Вони обслуговують зовнішню торгівлю України й транзитні перевезення вантажів з Росії та Молдови. Від портів і курортних центрів в інші регіони України розходяться важливі залізничні й автомобільні шляхи.

Трубопровідний транспорт представлений нафтопроводами з Росії до Херсона і Одеси, новозбудованим нафтопроводом Одеса — Броди, низкою магістральних (Шебелинка — Одеса) та місцевих газопроводів.

Найбільші господарські центри. Визначні місця

Найбільшими містами району є Одеса, Миколаїв, Херсон, Сімферополь, Севастополь (багатофункціональні центри – адміністративні, промислові, транспортні, культурно-освітні, наукові), а також Керч і Євпаторія. У Криму і на північночорноморському узбережжі збереглося багато пам’яток археології, історії та культури – стоянки первісних людей, печерні міста і скельні монастирі, руїни античних міст, середньовічні замки, культові споруди, палацово-паркові комплекси. Відомими історико-культурними центрами, окрім названих вище міст,  є Білгород-Дністровський, Бахчисарай, Судак, Феодосія, Алупка, Лівадія та ін. Південноукраїнські і кримські міста стали місцями проведення щорічних культурних фестивалів – Ялта, Нова Каховка та ін.

8. Подільський економічний район

Подільський економічний район об’єднує три області в межах Подільської височини і належить до середніх за розмірами території і чисельністю населення регіонів України.

Головні передумови розвитку:

• багаті земельні ресурси та високий рівень сільськогосподарського освоєння території (найвищий рівень розораності сільськогосподарських угідь в Україні — 84%), рівнинний рельєф та сприятливі для вирощування різноманітних культур кліматичні умови;
• значні поклади нерудних корисних копалин (вапняк, пісковики, крейда, глина, пісок, каоліни, гнейси та ін.), запаси мінеральних вод (Хмільник, Сатанів, Микулинці, Гусятин, Кам’янець-Подільський);
• висока щільність населення, переважання у системі розселення малих міських поселень, середніх та великих сіл; наявність значних резервів робочої сили.

Особливості господарського комплексу

У структурі господарства провідне місце займають галузі агропромислового комплексу, розвинені також машинобудівна, легка і хімічна промисловість, виробництво будматеріалів.

Сільське господарство спеціалізується на зерново-буряковому землеробстві і м’ясо-молочному скотарстві, садівництві.

Провідна галузь промисловості — харчова, а в ній — цукрова, спиртово-горілчана, молочна, м’ясна, плодоовочеконсервна. Підприємства мають повсюдне розміщення.

Машинобудування представлене виробництвом сільськогосподарських машин і устаткування (Вінниця, Тернопіль, Хмельницький), електротехнічними та приладобудівними виробництвами (Кам’янець-Подільський, Волочиськ, Тернопіль, Хмельницький, Вінниця).

Легка промисловість району виробляє тканини (Тернопіль, Дунаївці, Славута), взуття, одяг тощо.

У районі виробляють також добрива, фарби, пральні засоби, штучну шкіру. Найбільшим центром хімічної промисловості є м. Вінниця.

Промисловість будматеріалів має широку галузеву структуру. Крім виробництв, які орієнтуються на споживача і мають повсюдне розміщення, важливе міжрайонне значення має цементна промисловість (Кам’янець-Подільський), видобуток граніту

Галуззю спеціалізації району стає і рекреаційне господарство. У Хмільнику, Микулинцях і Сатанові лікуються і відпочивають люди з різних регіонів України.

Основні види транспорту — залізничний і автомобільний. Найбільші залізничні вузли — Вінниця, Жмеринка, Шепетівка.

Найбільші господарські центри. Визначні місця

Найбільшими містами Поділля є сучасні обласні центри – Вінниця, Хмельницький і Тернопіль, а також його давній адміністративний центр – м. Кам’янець-Подільський. Ці населені пункти разом з меншими містами і містечками (Кременець, Почаїв, Збараж, Бережани, Бучач, Меджибіж, Бар, Тульчин) є також цікавими історико-культурними центрами регіону.

9. Північно-Західний економічний район

Даний економічний район, що об’єднує дві адміністративні області, є  найменшим за площею і населенням в Україні. Його ще називають Західно-Поліським або Волинським районом.

Передумови розвитку району:

• зручне економіко-географічне положення — у прикордонній зоні з Польщею і Білоруссю, входження у єврорегіон «Буг»;
• рівнинність території, надмірне зволоження земель, значні водні ресурси річок і озер;
• високий рівень лісистості території, переважання хвойних порід дерев;
• поклади кам’яного вугілля Львівсько-Волинського басейну, природних будівельних матеріалів, передусім вапняків, крейди, граніту і базальту;
• обмежені можливості використання рекреаційних та сільськогосподарських ресурсів у зоні, забрудненій радіонуклідами.

Особливості господарського комплексу

У структурі господарства провідне місце займають харчова і легка промисловість, машинобудування, лісова і деревообробна промисловість, сільське господарство.

Харчова промисловість представлена цукровою, м’ясною, молочною галузями, найбільші центри — Луцьк, Ковель, Рівне, Дубно.

У машинобудуванні розвинене електротехнічне приладобудування (Луцьк, Рівне), автомобілебудування (Луцьк) і сільськогосподарське машинобудування (Ковель, Рівне).

Лісова і деревообробна промисловість виготовляє меблі, сірники (перша в Україні сірникова фабрика у м. Березному). У районі є підприємства легкої, передусім, текстильної промисловості у Рівному, Дубровиці, Сарнах.

Промисловість будівельних матеріалів випускає різноманітну продукцію, найбільший центр — Здолбунів (цементно-шиферний комбінат).

У структурі сільського господарства переважає свинарство і м’ясо-молочне скотарство, вирощування картоплі, зернових та кормових культур, льону та цукрових буряків.

Транспорт представлений переважно залізничним та автомобільним видами, які з’єднують основні центри району зі столицею та обласними центрами України, Польщею та Білоруссю. Найбільші залізничні вузли – Ковель (в якому створюється так званий транспортний європорт), Здолбунів, Сарни.

Із входженням території району до єврорегіону «Буг» у його господарство залучаються іноземні інвестиції, що активізує економічний розвиток району.

Найбільші господарські центри. Визначні місця

Основними господарськими й культурними осередками регіону є обласні центри Луцьк і Рівне. У його південній частині багато міст, містечок і сіл, які зберегли сліди славної історії українського народу: Володимир-Волинський, Берестечко, Дубно, Острог, Корець, Пересопниця.

10. Карпатський економічний район

Карпатський економічний район об’єднує чотири адміністративні області і є середнім за площею території та чисельністю населення регіоном в Україні.

Головні передумови розвитку:

• вигідне економіко-географічне положення у контактній зоні України з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Молдовою, Румунією, входження у єврорегіони «Карпатський», «Верхній Прут»;
• наявність рівнинної, передгірної та гірської частин, різноманітні природні умови в них, багаті лісові, водні, рекреаційні та обмежені земельні ресурси;
• поклади різноманітних корисних копалин: нафти і природного газу — в Прикарпатті, кам’яного вугілля — у Львівсько-Волинському басейні, нерудних корисних копалин — сірки (Яворів, Новий Розділ), кам’яної солі (Солотвино), калійних солей (Калуш, Стебник), будівельних матеріалів (піску, мергелю, вапняку, доломіту, мармуру тощо), руд кольорових металів (алюмінієвих, поліметалевих, золота — в Закарпатті), різноманітних мінеральних вод.

Особливості господарського комплексу

У структурі господарства Карпатського району провідне місце займає промисловість, галузі її спеціалізації — гірничодобувна, машинобудівна, харчова, хімічна, лісова і деревообробна промисловість, виробництво будматеріалів.

Гірничодобувна промисловість займається видобутком різноманітної сировини, насамперед неметалевих і паливних мінеральних ресурсів.

Основу машинобудування складає приладобудування, яке орієнтується на кваліфіковану робочу силу (Львів, Івано-Франківськ, Чернівці, Ужгород, Мукачеве). Розвинене також транспортне машинобудування (Львів, Соломонове). Верстатобудівні підприємства є у Мукачевому, Стрию, а у Львові, Дрогобичі, Калуші, Чернівцях є підприємства важкого машинобудування.

Серед галузей хімічної промисловості переважає лакофарбова (Львів, Борислав, Дрогобич), фармацевтична (Львів), виробництво добрив (Калуш, Стебник), кислот і солей (Калуш, Новий Розділ, Новояворівське), хімічних волокон і ниток (Сокаль), реактивів (Львів) тощо. У Прикарпатті склався один із найбільших районів хімічної промисловості в Україні.

Лісова і деревообробна промисловість має розгалужену структуру — лісозаготівельна (у Карпатах), меблева (Ужгород, Львів, Берегове, Свалява та ін.), паперова (Жидачів).

Електроенергію для потреб господарства району дають Добротвірська і Бурштинська ТЕС.

Харчова промисловість представлена цукровими заводами, підприємствами м’ясної і молочної промисловості (Львів, Дрогобич, Стрий, Чернівці), виноробними заводами (Виноградів, Ужгород, Хуст), олійно-жировим комбінатом (Чернівці). У районі розвинена також легка промисловість (Львів, Чернівці, Борислав, Коломия, Тисмениця та ін.)

Сільське господарство має неоднакову спеціалізацію у різних частинах району. У північній частині Львівщини — льонарство, хмелярство, картоплярство, молочно-м’ясне скотарство; у закарпатській частині — виноградарство, садівництво, овочівництво, тютюнництво, молочно-м’ясне скотарство; у гірській частині — відгінно-пасовищне скотарство і вівчарство.

Провідні види транспорту — залізничний, автомобільний, трубопровідний. Густота залізниць і автошляхів є однією з найвищих в Україні. Найбільші залізничні вузли — Львів, Чоп, Стрий, Красне. У Львові є аеропорт. Через район проходить низка магістральних нафто- і газопроводів з Росії до країн Європи, побудовано нафтопровід Одеса — Броди.

Район має розвинений рекреаційний комплекс загальнодержавного і міжнародного значення. Найбільшими курортами є Трускавець, Моршин, Яремча, Ворохта, Поляна, Шаян.

Найбільші господарські центри. Визначні місця

Усі обласні центри регіону, і насамперед Львів, є великими промисловими, культурно-освітніми, науковими, історико-архітектурними центрами. Три з них іменуються неофіційними “столицями” історичних земель, з яких складена територія району: Львів – Галичини, Ужгород – Закарпаття, Чернівці – Буковини. Львів, як і старовинні містечка Галич і Белз, свого часу дійсно були столичними центрами великих князівств.

Територія карпатських областей густо вкрита поселеннями, що є визначними історико-культурними центрами України: Жовква, Олесько, Підгірці, Золочів, Унів, Дрогобич, Рогатин, Коломия, Хотин, Мукачеве, Хуст. Регіон дав світу гаварецьку кераміку (с. Гавареччина), космацькі писанки (с. Космач), гуцульські косівські вироби – вишиванки, різьбярські вироби (м. Косів) тощо.