Підготовка до ЗНО з всесвітньої історії

1. Мінойсько-ахейська палацова цивілізація

Мінойська цивілізація. У ІІІ тис до н. е. на острові Крит розвинулася нова цивілізація. За легендою, колись Критом правив мудрий цар Мінос. У 1900 р. учений Артур Еванс розкопав великий палац критського царя, збудований у столиці острова Кноссі. Учені назвали цей період грецької історії Мінойською палацовою цивілізацією. ЇЇ розквіт припадає на середину ІІ тис до н. е. Палац називався Лабіринтом. Він був триповерховий і мав дуже багато кімнат. Існує міф, що на Криті колись давно жив мінотавр, який поїдав молодих дівчат і хлопців. Аж поки молодий герой Тесей не вбив чудовисько. Царство на Криті славилося своєю торгівлею, воно було володарем Східного Середземномор'я, жодна із держав не наважувалася опиратися критянам. Але наприкінці ІІ тис до н. е. Мінойська цивілізація загинула, основною причиною цього вважають виверження вулкана на о. Фера. Землетрус миттєво знищив міста й величні палаци.

Ахейська палацова цивілізація. Близько 2000 тис. р. до н. е. з півночі в Грецію прийшли племена ахейців, які заснували нову цивілізацію. Найбільшими містами були Мікени і Тіринф. Саме від назви першого пішла друга назва цивілізації – мікенська. Ахейці були дуже войовничим народом. У гробницях царів було знайдено безліч різної зброї. У ХІІІ ст. до н. е. ахейці вирушили на кораблях з Греції в Малу Азію, на завоювання міста Трої. Так почалася Троянська війна (1240–1230 рр. до н. е.), яка закінчилась перемогою ахейців, завдяки славнозвісному «троянському коню». Але вже наприкінці ІІ тис. до н. е. у Грецію вторглися племена дорійців, які і завоювали мікенську цивілізацію. Сприяло їм те, що вони мали залізну зброю, в той час, як у греків вона була бронзовою.

2. Велика грецька колонізація

Продовж VІІІ–VІ ст. до н. е. відбувалася велика грецька колонізація. Вона здійснювалася у двох напрямках: на захід і на північний схід. На захід від Еллади греки освоїли землі острова Сицилії та півдня Італії. На північному сході вони освоювали узбережжя Понту Еквсинського (Чорне море). Серед основних причин колонізації можна виділити:

• перенаселення Греції;
• нестача землі;
• пошук нових джерел сировини;
• пошук ринків збуту своїх товарів;
• внутрішня політична боротьба змушувала до імміграції тих, хто програв.

Таким чином міста Греції перетворювалися на своєрідні метрополії. Найбільше колоній заснували грецькі міста Мілет і Спарта. Афіни не мали жодної колонії.

3. Держава Спарта

Виникнення Спарти та її населення. У давнину Греція не була єдиною державою. Це були окремі області, кожна зі своїм головним містом і незалежним самоврядуванням. Таке місто разом з прилеглою сільською округою називалося полісом, що означає «місто-держава». У Греції було кілька десятків полісів. У Південній Греції на півострові Пелопоннес розташовувалась область Лаконіка. Там у Х ст. до н. е. оселилися племена дорійців, які створили державу Спарту. Вони підкорили сусідні області перетворили їх жителів на ілотів – рабів, які не мали ніяких прав. Крім ілотів у Спарті проживали періеки – нащадки корінного населення Пелопоннеського півострова. Вони були вільними, але не могли брати участі в державних справах, оскільки були позбавлені будь-яких політичних прав. Усі права у державі мали лише спартіати – нащадки дорійців. Їхнім основним заняттям була війна. Спартанці першими серед греків застосували стрій фаланги, коли воїни билися щільно зімкнутими рядами. Воїни у фаланзі називалися гоплітами. Суворими у спартанців були звичаї. Якщо в сім'ї народжувалася дитина, батько ніс показати її старійшинам. Якщо дитя було слабке і кволе, його відносили в гори і кидали у прірву. Із семирічного віку хлопчиків забирали від батьків і віддавали у спеціальні табори агели, де вони вивчали військове мистецтво і проходили фізичну підготовку.

Державне управління. Спартанська держава за формою правління була олігархією. На чолі держави стояли два царі. Якщо оголошували війну, один із царів вирушав із військом, а інший залишався. Вищим державним органом у Спарті була герусія, яка налічувала 28 геронтів і двох царів. Герусія створювала закони, укладала мир і оголошувала війни. Щомісячно у Спарті збирали народні збори – апела. У цих зборах брали участь дорослі громадяни – воїни віком від 30 років. Вони лише ухваляли чи відхиляли рішення геронтів. Значну владу мали ефори – члени колегії в Спарті, що обиралися щорічно у складі 5 осіб. Ця колегія була вищим контролюючим органом.

Закони царя Лікурга. У Спарті склалися порядки й традиції, спрямовані на підтримку воєнної могутності держави. Вважають, що ці закони запровадив цар Лікург (ІХ–VІІІ ст. до н. е.). Уся орна земля належала державі, спартіати лише користувалися нею. Купувати і продавати землю заборонялося. Було заборонено накопичувати багатство. Лікург заборонив золоті й срібні гроші, заміст них він запровадив великі й незручні залізні. Житлові будинки споруджували без розкоші та прикрас. Навіть харчувалися всі однаково. Для цього влаштовували спільні обіди.

Мал. 1. Греція у ХІІ-VІІІ ст. до н. е.

4. Афінська держава

Місто Афіни та його населення. Центром області Аттики було місто Афіни. Ще у давнину люди оселилися біля високої гори, на вершині якої була укріплена фортеця з головними храмами та скарбницею – Акрополь. У низу поблизу Акрополя розташовувалася агора – центр торгового, політичного й релігійного життя. У ранній період історії населення Афін поділялося на дві групи. До першої належали аристократи – знатні  й багаті люди, а до другої – демос – прості вільні люди: селяни й ремісники. Були ще й раби, але вони не вважалися громадянами поліса і не мали ніяких прав. Рабами ставали полонені або є діти рабів.

Мал. 2. Акрополь (реконструкція).

Реформи Солона. Тривалий час усі важливі справи в Афінах вирішували лише аристократи. Прості громадяни – демос не мали таких прав, більше того аристократи почали їх пригноблювати і утискати. У VІ ст. до н. е. між аристократами та демосом почалися криваві сутички. У 594 р. до н. е. першим архонтом обрали Солона, який зміг примирити аристократів і демос, здійснивши ряд реформ. Було скасоване боргове рабство, селянам повернули землю, яку відібрали за борги. Заборонялося продавати вільних афінських громадян у рабство. Усі вільні громадяни Афінської держави стали рівні перед законом. Крім того усі громадяни були розділені за майновою ознакою на чотири розряди:
І – пентакосіомедимни (п’ятисотмірники): найбагатші люди, вони мали право обиратися на вищі державні посади;
ІІ – вершники: заможні люди, які могли на свої кошти придбати коня;
ІІІ – зевгіти: люди середнього достатку, це була головна маса афінського селянства, яка могла купити для себе озброєння й служити у важкій піхоті гоплітами;
ІV – фети: найбідніші громадяни, вони не обиралися на державні посади, але могли голосувати за рішення народних зборів. У війську вони становили легку піхоту або служили матросами на кораблях.

Державне управління. В Афінах в управлінні державою брало участь майже усе населення, що забезпечило формування демократичного устрою. Вся законодавча і виконавча влада в Афінах належала народним зборам – еклесія. Збори розв’язували всі найважливіші питання, оголошували війни чи укладання миру. У народних зборах брали участь усі дорослі чоловіки поліса. Основним політичним органом, який стежив за виконання законів був ареопаг. Щорічно афінський народ обирав колегію архонтів у складі 9 осіб. Уже згодом Солоном було запроваджено раду чотирьохсот – буле та суд присяжних – гелія, який розбирав судові справи між громадянами.

Тиранія Пісістрата. Не всі були задоволені законами Солона. У 560 р. до н. е. владу в Афінах захопив Пісістрат, який став тираном. В державі була встановлена тиранія – одноосібна влада, яка спирається на підтримку армії і передається у спадок. Пісістрат відібрав частину земель у аристократів і роздав їх бідним селянам, але за умови, що десяту частину свого врожаю вони віддадуть йому. Пісістрат хотів, щоб усі елліни (греки) визнали Афіни головним грецьким полісом. За його правління розвивалась культура, було узаконено свято на честь Діоніса. Появився новий вид мистецтва – театр.

Реформи Клісфена (509–500 рр. до н. е.). Після смерті Пісістрата в 527 р. до н. е. владу успадкували його сини Гіпій і Гіпарх. Але у 510 р. до н. е. Гіпарх був убитий під час заколоту, а Гіпій втік у Персію. В 509 р. до н. е. першим архонтом було обрано Клісфена. Він провів адміністративну реформу, кількість філ (об'єднання сімей одного роду) було збільшено з 4 до 10. Тепер уже до філи входили сім'ї з різних родів. Клісфен запровадив раду п'ятисот, до якої обирали по 50 представників від кожної з 10 філ. Для керування афінською армією і флотом було створено колегію з 10 стратегів (воєначальників). Був запроваджений звичай остракізму – голосування черепками, на них афіняни писали імя найнебезпечнішої для держави людини. Той хто отримав найбільшу кількість голосів, мав на 10 років залишити державу.

5. Греко-перські війни (500–449 рр. до н. е.)

Початок перського вторгнення у Грецію. На початку V ст. до н. е. багато грецьких островів і міст у Малій Азії (Іонійська Греція) перебували під владою Персії. Перси вирішили завоювати всю Грецію. У 492 р. до н. е. перське військо рушило у похід. Але біля мису Афон перський флот потрапив у велику бурю, десятки кораблів були розбиті. Продовження походу стало неможливим. У 490 р. до н. е. Перська держава розпочала новий похід на Грецію. В серпні 490 р. до н. е. перські воїни висадилися в Аттиці, на рівнині біля селища Марафону. 12 серпня 490 р. до н. е. афіняни вишукувалися у фаланги й атакували ворогів. Битва закінчилася перемогою Афін, перси були змушені відступити.

Похід Ксеркса. Перси не відмовлялися від завоювання Греції. Новий перський цар Ксеркс (486–465 рр. до н. е.) розпочав підготовку нового нападу. У 481 р. до н. е. поліси Еллади створили оборонний союз у складі 30 держав. 480 р. до н. е. перська армія на чолі з Ксерксом вирушила у похід на Грецію. Персам вдалося захопити Північну Грецію. Щоб продовжити похід персам потрібно було пройти вузький Фермопільський прохід, який був єдиною дорогою щоб потрапити З Північної до Середньої Греції. Цар Спарти Леонід (508–480 рр. до н. е.) наказав воїнам захищати Фермопіли. Але найшовся зрадник, який показав персам іншу дорогу, тож греки були оточені. Леонід разом із 300 спартанцями бився до останнього аж поки не загинув. Перська армія рушила через Фермопіли, зайняла Беотію та ввійшла в Аттику. Населення Аттики було перевезено на острів Саламін. 28 вересня 480 р. до н. е. грецький флот атакував персів у вузькому гирлі між берегами Аттики й островом Саламін. Великі перські кораблі розбивалися і сідали на мілину, а грецькі трієри (кораблі) вдало маневрували і пробивали борти ворожих кораблів своїми гострими носами. Таким чином, перський флот зазнав поразки. Перси змушені були відступити, оскільки без флоту вони не могли підвозити харчі. Відступаючи Ксеркс залишив у Греції частину свого війська. Проте 479 р. до н. е. біля міста Платеї греки завдали персам нищівної поразки і вигнали їх з Еллади. Незважаючи на це значна частина островів Егейського моря залишалася під владою персів. Тому для ведення війни у 478 р. до н. е. грецькі поліси уклали між собою союз на чолі з  Афінами. Так утворився Перший Афінський морський союз або Делоський морський союз (від о. Делос, де знаходилася скарбниця союзу, гроші якої використовувались на воєнні потреби). Греко-перські війни завершилися укладанням в 449 р. до н. е. мирного договору, відомий як «Калієв мир». Егейське море та Іонічне узбережжя було цілком звільнено від персів. Після цих воєн Афінська держава значно зміцніла і стала господаркою на морі, в її руках був союзний флот, військо і скарбниця.

6. Розквіт та занепад Афінської демократії

Період 479–431 рр. до н. е. називають «золотою добою» Афінської держави. У цей час стратегом був Перікл (444–429 рр. до н. е.). За нього Афіни досягли не аби якого розвитку. Він запровадив платню громадянам, що обіймали державні посади. Перікл встановив оплату відвідувань театру біднотою за державний кошт. В Афінах почалася відбудова Акрополя, який був зруйнований персами. Був зведений великий храм присвячений покровительці міста богині Афіні Палладі. Його назвали Парфенон, що означало «храм діви». Проте у V ст. до н. е. між Афінами і Спартою розпочалася війна за лідерство у Греції, відома в історії як Пелопоннеська війна (431–404 рр. до н. е.). Вона відбувалась у три етапи:
І – Архідамова війна (431–421 рр. до н. е.);
ІІ – Сицилійська війна (420–413 рр. до н. е.);
ІІІ – Декелейська війна (413–404 рр. до н. е.).
Афіни переважали Спарту на морі, але водночас вони поступалися ворогові в сухопутних військах. Протягом 27 років введення війни обидві сторони були виснажені. У 404 р. до н. е. Афінська держава капітулювала. Було підписано «Нікієв мир». В Афінах Спарта відмінила демократичні порядки і встановила олігархічне правління – «тиранію тридцяти», при владі опинилися знатні аристократи.

7. Культура Давньої Греції

Релігія. Греки вірили, що боги правлять світом і визначають долю кожної людини. Вони вважали, що боги живуть на горі Олімп. Кожен бог був покровителем певного явища. Царем богів був Зевс – покровитель грому і блискавок, а царицею його дружина Гера – покровителька домашнього вогнища. Було і ряд інших богів:
Афіна – богиня мудрості, захисниця;
Посейдон – бог моря;
Аїд – бог підземного царства мертвих;
Деметра – богиня землі;
Аполлон – бог світла, покровитель мистецтв;
Артеміда – покровителька живої природи;
Афродіта – богиня кохання і краси;
Арес – бог війни;
Гефест – бог-коваль, покровитель вогню;

Крім небесних богів були й різні земні божества:
музи – 9 дівчат, що уособлювали різні види мистецтва;
сатири – козлоногі люди, покровителі лісів;
мойри – три сестри, богині долі;
німфи – богині джерел і тінистих гаїв.

Архітектура. Яскравими виразниками грецької архітектури були храми. Їх завжди будували на підвищенні, на горі або на штучній платформі. Прямокутну будівлю храму з усіх боків оточували мармуровими колонами – портиком. Греки використовували колони трьох типів (ордерів):

• дорійські – прості й суворі на вигляд, зверху до низу покриті жолобками;
• іонійські – стрункі і тонкі, капітель (верхня частина) колони зроблена у вигляді двох завитків;
• коринфські – капітелі колон були у вигляді кошика з квітами.

Нерідко греки використовували статуї-колони. Колони у вигляді чоловіків називалися атлантами, у вигляді жінок – каріатидами.

Мал. 3. Дорійська колона.	Мал. 4. Іонійська колона.

 

Мал. 5. Коринфська колона.	Мал. 6. Каріатиди.

 

Скульптура. Відомими скульптурами Давньої Греції були Фідій, Мірон, Поліклет та ін. Усі вони оспівували красу людського тіла. Найвідомішими є статуї: «Дискобол» Мірона, «Афродіта» Праксителя, «Афродіта Мілоська», та «Аполлон Бельведерський», невідомого скульптора і «Геракл з левом» Лісіппа.

Мал. 7. Мірон. Дискобол.	Мал. 8. Афродіта Мілоська.	Мал. 9. Лісіппа. Геракл з левом.

Театр. В Греції було добре розвинутий театр, в якому ставилися різні п’єси. Веселі, жартівливі п’єси називалися комедіями, а сумні й серйозні – трагедіями. Театри будували на крутому схилі гори. Знизу в гору півкругом піднімалися місця для глядачів. Внизу був круглий майданчик, на якому виступали актори, називався він орхестра. Збоку біля нього було приміщення, яке називалося скене, це місце для декорацій. Славетними авторами трагедій були Есхіл (525–456 рр. до н. е.) і Софокл (496–406 рр. до н. е.).

Олімпійські ігри. У Греції раз на 4 роки проводилися загальнонародні спортивні змагання – ігри. Вони відбувались у місті Олімпії, тому й отримали назву Олімпійських. На час проведення змагань по всій країні оголошували мир. Перші Олімпійські ігри відбулися в 776 р. до н. е. Крім того спортивні ігри проводились на честь бога Зевса, храм якого теж був в Олімпії. У храмі стояло одне із 7 чудес світу – золота статуя Зевса, яка у V ст. була вивезена до Константинополя, де під час пожежі і згоріла.

Освіта. У ІХ–VІІІ ст. до н. е. греки запозичили у фінікійців алфавіт і на його основі склали свою азбуку. Вона мала 24 літери. У Давній Елладі розвивалась освіта. Діти вільних греків із семи років ходили до школи. Їх супроводжував раб, який звався педагогом, що означає «той, хто водить дітей». Діти заможних батьків продовжували навчання до 18 років у спортивних школах – гімнасіях.

Філософія та наука. У Давній Греції було дуже багато філософів (ті, хто люблять мудрість). Філософи навчали своїх учнів на заняттях, які проводились у формі бесід і суперечок – диспутів. Видатними представниками були Сократ, Платон, Арістотель та ін. Серед математиків і філософів славився Піфагор. Відомою є його математична теорема, яку викладаю у школі. Він стверджував, що наша Земля – куля. Афінський вчений V ст. до н. е. Демокріт висловив думку, що весь світ складається з найдрібніших частинок – атомів. Філософ Геракліт вважав, що все у світі перебуває в безперервному русі, розвитку, змін. Він писав: «Не можна двічі увійти у воду однієї й тієї самої річки». Астрономи Анаксімандр заявляв, що Земля – це куля. Місяць світить не своїм світлом, а відбитим від Сонця. У V ст. до н. е. Геродот написав знамениту «Історію греко-перських воєн» у дев'яти книгах. Збираючи матеріал для «Історії» Геродот об'їздив багато країн. Завдяки цій праці його назвали «батьком історії». Відомими істориками також були Фукідід («Історія») і Ксенофонт («Грецька історія», «Спогади про Сократа»).

8. Занепад Давньої Греції і піднесення Македонії

Політична нестабільність Греції. Після Пелопоннеської війни Спарта значно зміцніла й установила гегемонію над усіма полісами. Це викликало незадоволення решти грецьких держав, розпочалася Коринфська війна (395–387 рр. до н. е.), у якій Спарта зазнала поразки. Після війни значно зміцніло місто Фіви, уже згодом був створений союз беотійських міст, куди і входила Спарта. На противагу йому у 378 р. до н. е. було створено Другий Афінський морський союз. У 371 р. до н. е. під Леветрами союзне військо завдало спартанцям чергової поразки. У 362 р. до н. е. під Мантинеєю Афінський союз знову здобув перемогу. Згодом два союзи розпалися. Безперервні війни між Афінами, Спартою та Фівами виснажили сили греків, в той час як на півночі могутності набирало Македонське царство.

Піднесення Македонії. У VІ ст. до н. е. почалося об'єднання племен Македонії під владою вождів однієї династії. За царя Архелая (419–399 рр. до н. е.) було створено мережу доріг, які з'єднали гірські долини, що сприяло подальшій централізації країни. Остаточне об'єднання Македонії відбулось за царя Філіппа ІІ (359–336 рр. д н. е.). Македонія перетворилася на могутню воєнну державу, де всі командні посади обіймали аристократи. З числа знатних македонських юнаків, друзів царя з дитинства було сформована важка кіннота – гетайри. Філіпп створив «македонську фалангу» – стрій солдатів, вишикуваних у 16 рядів і озброєних довгими списами – сарисами. У 338 р. до н. е. в Беотії, біля міста Херонеї відбулася битва між греками і македонцями. Грецька армія зазнала поразки. Філіпп ІІ став новим володарем Еллади.

9. Похід Александра Македонського

Похід у Персію. Завоювавши Грецію Філіпп ІІ вів активну підготовку до війни з Персією. Проте перед початком походу внаслідок змови Філіппа ІІ вбили. Новим царем став його син Александр Македонський (336–323 рр. до н. е.). У 334 р. до н. е. армія македонців і греків переправилася через протоку Геллеспонт і опинилася на землях Перського царства. На той час перським царем був Дарій ІІІ Кодоман (336–330 рр. до н. е.) У 334 р. до н. е. на берегах р. Гранік відбулася перша битва. Перси зазнали поразки. Незабаром Мала Азія була завойована. Дальше армія Македонського рушила к Сирію, де у 333 р. до н. е. біля міста Ісси відбулася велика битва. Дарій ІІІ знову зазнав поразки і втік з поля бою. Після цього Александру вдалося завоювати Сирію, Фінікію та Палестину. Наступним на черзі був Єгипет. Оскільки єгиптяни не любили персів, то Александра і його армію вони радо вітали, як визволителів. В Єгипті було побудоване нове місто – Александрія. Єгипетські жерці оголосили Александра сином бога Амона. У 331 р. до н. е. македонське військо знову рушило до Месопотамії. 1 жовтня 331 р. до н. е. відбулася битва біля села Гавгамели. У цьому вирішальному двобою Александр Македонський здобув перемогу, а цар Дарій ІІІ злякавшись, покинув військо і втік, проте невдовзі був вбитий одним із перських сатрапів. У руках македонців були і головні перські міста – Вавилон, Сузи, Персеполь. Таким чином на 330 р. до н. е. Перська держава була завойована.

Завершення великого походу. У 329 р. до н. е. Александр Македонський вирушив на завоювання Середньої Азії. Майже 3 роки македонці витратили, щоб підкорити Бактрію. У 327 р. до н. е. Александр разом із військом вирушив на завоювання Індії, де проти нього виступив цар Пор, який мав сильне військо. Все ж у битві біля р. Гідасп македонцям вдалося розбити армію Пора. Проте на цьому великий похід закінчився. Військо Александра було виснажене і відмовилося йти далі. У 324 р. до н. е. македонці повернулися до Вавилона. На завойованих землях утворилася велика імперія, яка була найбільшою державою в Стародавньому світі. Александр Македонський мріяв про похід на Африку, але цьому не судилось здійснитися, 323 р. до н. е. він несподівано захворів і помер.

 Мал 10. Держава Александра Македонського.

10. Еллінізм

Елліністичні держави. Після смерті Александра почалася боротьба за владу між його полководцями. Діадохи (спадкоємці) поділили імперію на кілька менших держав. Полководець-діадох Селевк узяв собі Сирію, Вавилон і Персію. Він заснував царську династію Селевкідів. Полководцю Птоломею дістався Єгипет. Він заснував династію Птоломеїв. Антігон одержав Македонію і започаткував династію Антігонідів. Полководець Аттал правив Пергамським царством у Малій Азії. Він заснував династію Атталідів. Загалом епоха еллінізму тривала з 323 по 30 р. до н. е., коли Рим захопив усі еллінські держави.

Культура еллінізму. Поширення грецької культури на чужих землях у країнах Малої Азії, Єгипту, Сирії, Палестини отримало назву еллінізація. Культурною столицею елліністичного світу стала Александрія Єгипетська. Тут був заснований Мусейон – установа на зразок університету. Відомим вченими були: Архімед із Сиракуз (287–212 рр. до н. е.), Евклід (ІІІ ст. до н. е.). Астроном Ератосфен із Кірени (276–194 рр. до н. е.) спромігся точно обчислити довжину окружності земної кулі, помилившись лише на 50 км. Саме він увів у вжиток поняття «географія». Ще одним відомим астрономом був Арістарх Самоський (310–230 рр. до н. е.). Визначні здобутки в медицині пов’язані з діяльність Герофіла і Ерасистрата. Серед філософів славилися Епікур із Самосу (341–272 рр. до н. е.), Зенон із Кіпру (336–264 рр. до н. е.) та ін. Розвивалась в добу еллінізму і архітектура. Відомими пам'ятками були два із семи чудес світу – Колос Родоський, архітектором якого був Харет і Александрійський маяк, споруджений архітектором Состратом із Кніду. Відомим скульптором був Піфократ із Родосу – творець статуї Ніки Самофракійської.

Мал. 11. Піфократ із Родосу. Ніка Самофракійська.

Основні терміни, поняття, імена

Основні дати:

ІІІ - ІІ тис. до н. е. - Мінойська цивілізація.

1240–1230 рр. до н. е. - Троянська війна.

VІІІ–VІ ст. до н. е.  - Велика грецька колонізація.

VІ ст. до н. е. - реформи Солона.

560 р. до н. е. владу в Афінах захопив Пісістрат.

509–500 рр. до н. е. - реформи Клісфена.

500-449 рр. до н. е. - Греко-перські війни.

12 серпня 490 р. до н. е. - Марафонська битва.

28 вересня 480 р. до н. е. - Саламінська битва.

449 р. до н. е. - Калієв мир.

431–404 рр. до н. е. - Пелопоннеська війна.

395–387 рр. до н. е. - Коринфська війна.

338 р. до н. е. - битва в Беотії, біля міста Херонеї  між греками і македонцями. 

334 р. до н. е. - початок походу Александра Македонського.

1 жовтня 331 р. до н. е. -  битва біля села Гавгамели.

323 р. до н. е. смерть Александра Македонського.

323 по 30 р. до н. е. - епоха Еллінізму.