Література кінця XVIII — перших десятиліть XIX ст.(1)

Тема 11. Іван Котляревський. Аналіз творів «Енеїда», «Наталка Полтавка»

Іван Петрович Котляревський - видатний український письменник, поет, драматург, засновник сучасної української літератури, громадський діяч.

Котляревський жив і творив у епоху великих суспільно-історичних перетворень, головним змістом яких було визрівання гострої кризи феодального суспільства і перехід до нової, капіталістичної формації.

Його поема «Енеїда» (1798) відкрила новий етап розвитку української літератури, це перший в українській літературі твір, написаний народною мовою.

«Енеїда» 1798 р. було надруковано три частини поеми І. Котляревського «Енеїда». Твір став першою ластівкою нової української літератури.

1809 р. - вийшла четверта частина твору, 1822 р. - п'ята, 1825 - 1826 p. - поему завершено повністю, 1842 р. (після смерті письменника) - видано.

Використавши сюжет поеми римського поета Вергілія, Котляревський травестував його, наповнив національним змістом і створив цілком оригінальну поему, у якій з енциклопедичною широтою і точністю відобразив життя і побут українського народу. Твір написаний живою розмовною мовою, легким, грайливим і жартівливим віршем. Головне достоїнство «Енеїди» - яскравий національний колорит, різнобічне зображення життя усіх верств суспільства XVIII ст., передусім козацтва, його боротьби за державність після зруйнування Запорозької Січі у 1775 р.

За жанром «Енеїда» - травестійна бурлескна поема.

Система віршування - силабо-тонічна: у кожному рядку є певна послідовність у чергуванні наголошених і ненаголошених складів.

Віршовий розмір - ямб.

Строфа - десятирядкова (децина).

Композиція. 6 частин (порівняйте: у Вергілія - 12). Котляревський вплітає у твір епізоди з життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священиків; масштабні описи побуту українського суспільства, що робить твір оригінальним.

Тематика. У Вергілія: зображення й оспівування загарбницьких війн його предків.

У Котляревського: зображення дійсності XVIII ст., показ паразитизму, жорстокості, хабарництва, пияцтва, зажерливості, пихатості панівних класів, акцент на їх соціальній і моральній нікчемності.

Загальна картина суспільства і взаємин у ньому дана поетом в описі пекла і раю, які населені відповідно до уявлень народу, як це зображено у народних легендах і піснях. У раю - убогі; вдови, сироти; ті, що «проценту не лупили», а допомагали убогим; ті, що «жили голодні під тинами»; з яких глузували, яких ображали і «впроваджували в потилицю і по плечах». У пеклі - пани, чиновники, пройдисвіти тощо. На першому плані - поміщики-кріпосники, за ними - козацька старшина, купці, судді, міняйли, чиновники, корчмарі, офіцери.

Проблематика: Котляревський порушує ряд суспільно важливих для українського народу проблем: соціальної нерівності, захисту рідної землі від ворогів, громадянського обов'язку, честі сім'ї, виховання дітей, дружби, кохання та інші.

У поемі Котляревський протиставив затхлості життя волелюбних і незалежних троянців-запорожців, оспівав їхні високі моральні якості: любов до рідної землі, готовність іти заради неї на самопожертву, чесність і благородство, показав самобутність українців.

Ідея. У творі засуджено жорстокість панів, паразитизм і моральне падіння, хабарництво та лицемірство чиновників; оспівано велику любов до рідної землі і готовність іти на самопожертву. Благородний і чесний народ зможе збудувати самостійну державу, долю якої вирішуватиме сам.

Значення. Твором «Енеїда» І. Котляревський поєднав українське художнє слово зі світовою культурою; довів, що в рамках бурлескного жанру можна правдиво показати життя народу і висміяти його ворогів.

П'єса «Наталка Полтавка» (1819)

Літературний рід: драма.

Жанр: соціально-побутова драма (за визначенням автора — малоросійська опера).

Тема: зображення життя й побуту українських селян на початку XIX ст.; вірність у коханні людей з народу.

Головна ідея: оспівування духовної величі людини з народу.

Дійові особи: стара вдова Горпина Терпилиха, її дочка Наталка; далекий родич Терпилихи Микола, коханий Наталки Петро; возний Тетерваковський, виборний Макогоненко.

Сюжет. І дія. Возний освідчується Наталці в коханні, вона йому відмовляє — возний просить виборного допомогти йому в «сердечному ділі» — Терпилиха докоряє Наталці за те, що вона відмовляє всім женихам — Наталка обіцяє дати згоду на одруження першому-ліпшому хлопцеві, який прийде її сватати, знаючи, що женихи, яким вона відмовила, і возний уже не прийдуть свататися — Наталка помилилася: у цей же вечір виборний прийшов до Терпилихи, щоб допомогти в «сердечному ділі» возному — виборний умовляє Наталку послухати матір, яка мріє, щоб її донька жила в достатку.

II дія. Микола й Петро відразу ж після знайомства заприятелювали — з хати Тсрпилихи виходять після сватання возний і виборний — від Миколи Петро дізнається, що возний засватав його кохану — Микола вирішує допомогти Петрові, іде до Наталки й розповідає їй про повернення Петра — Терпилиха дуже засмучується — Петро віддає зароблені гроші Наталці, щоб їй ніколи не дорікнув возний — приголомшений вчинком хлопця, возний бере за руки Наталку та її коханого й просить Терпилиху благословити їх.

За свідченням сучасників І. Котляревського, письменник використав для сюжету п'єси реальний факт, який мав місце в ті часи. Саме правдивим відтворенням життя українського селянства, побуту народу, прагнень і настроїв героїв, широким використанням фольклору, гумористичним і сатиричним забарвленням сцен «Наталка Полтавка» приваблива й безсмертна.

За жанром «Наталка Полтавка» — соціально-побутова драма, глибоко національна характерами й естетичною формою. Іван Котляревський визначає жанр як «опера малоросійська у двох діях», що передбачає багато музики, пісень. До пісень одразу була написана музика. Усього в тексті двадцять дві пісні (занумеровано 19) — арії, дуети, тріо, хор — як фольклорного походження («Віють вітри, віють буйні», «У сусіда хата біла»), так і літературного («Всякому городу — нрав і права», «Сонце низенько»).

Музику до «Наталки Полтавки» написало чимало композиторів. На жаль, ім'я першого композитора невідоме. У 1890 р. М. Лисенко поклав твір на музику, і його опера «Наталка Полтавка» стала шедевром світового мистецтва, класичним зразком українського оперного репертуару, яка й нині не сходить зі сцени українських професійних театрів і є їхньою візитівкою. Цікаво, що І. Котляревський написав авторські коментарі й ремарки російською мовою. Герої його розмовляють українською, винятком є возний, який говорить суржиком.

Композиція твору проста, події розгортаються плавно, природно, без зайвих сцен і картин. Це стало одним із чинників тріумфу п'єси на світовій сцені, розуміння її змісту не лише українцями.

Новаторство п'єси «Наталка Полтавка» полягає в тому, що І. Котляревський головну героїню — дівчину-красуню Наталку — узяв із народу й показав її як ідеал молодої українки, фактично позбавленої вад. Наталка Полтавка виступає як уособлення найкращих рис української жінки, що відстоює людську гідність, бореться за своє щастя.

 

«Енеїда»

(стислий переказ твору)

Після того як греки зруйнували Трою, онук троянського царя Еней, виконуючи волю богів, з деякими троянцями «куди очі почухрав». Але Зевс-Юпітер обіцяв матері Енея - Венері, що її син збудує «сильне царство» і заведе «своє там панство». Шлях мандрівників був нелегким і насиченим багатьма подіями.

Частина І

- Юнона через свою ненависть до Енея просить Еола (бога вітрів) нагнати на троянців вітри - у мандрівників виникає «морська хвороба».

- Дворічне перебування в гостях у Дідони в Карфагені (розваги, гуляння, любов Дідони й Енея).

- Зевс, побачивши гуляння троянців, розлютився і послав Меркурія [бога торгівлі, що виступав у ролі вісника Зевса] до Карфагена нагадати Енеєві, що він має робити.

- Дідона, дізнавшись, що Еней від неї їде, спалила себе.

Частина II

- Здіймається на морі буря, троянці вимушено зупиняються на сицилійській землі, де правив цар троянського походження на ім'я Ацест, що заснував на острові Сицилія місто Сегесту.

- Перебування в Ацеста (розкішні поминки по Анхізу, батькові Енея; ігрища, богатирські бої).

- Зевс на прохання Меркурія втручається в земні справи.

- Юнона підмовляє свою прислужницю Ірисю (посередницю між богами і людьми) підпалити човни.

- Дощ загасив пожежу.

- Нептун обіцяє Венері, що Еней у морі буде в безпеці.

Частина III

- Перебування на Кумськ^й землі (на півдні Італії).

- Еней іде шукати дорогу до пекла: був зажурений, бо йому снився батько.

- Зустріч із жінкою-пророчницею Сівіллою (зовні нагадувала старе «бабище»), яка повела Енея до пекла: «пішли під землю темнотою» по вулиці, де жили Дрімота, Зівота, Смерть, а за ними в ряд стояли: чума, війна, холод, голод і всі інші мирськії лиха; були тут злі жінки, свекрухи, мачухи, сердиті чоловіки, шурини, брати та інші злидні; неправедні судді й ісправники, секретарі та ївші чиновники, «квартал був цілий волоцюг, п'яниць, розпутниць».

- Повороживши, Еней попрощався з батьком, і разом з Сівіллою повернувся назад на землю до троянців.

Частина IV

- Мандрівники завдяки Еолу обминули острів лютої чарівниці, цариці Цірцеї.

- Зупинка на латинській землі біля русла річки Тібр, де правив Латин. Зійшовши на берег, троянці почали «копати, строїть...», вивчили за тиждень латинську мову (Енея стали звати Енеусом).

- Троянці подружилися з Латином, а цар вирішив віддати свою дочку заміж за Енея.

- Юнона продовжує стежити за троянцями, вирішує пролити кров троянську, використавши Турна. Змовившись із фурією Тезіфонею, наказала їй зробити «похорон з весілля».

- Фурія за змовою з Юноною вирішила всіх знедолити: троянців всіх поїсти, Амату з Турном з'єднати, Латину ж «в тім'я дур пустити».

- Турн оголошує війну Латину та Енею.

- Енеєве військо готується до війни.

Частина V

- Еней звертається по допомогу до богів, але відповіді не отримує.

- На березі річки Тібр Енеєві сниться сон, у якому старий дід дає йому пораду, як перемогти Турна: побрататися з аркадянами, царем яких є Евандр.

- Еней гостює в царстві Евандра.

- Юнона посилає до Турна Ірисю, щоб та попередила його про Енеїв похід.

- Турнові не вдалося взяти кріпость, і тоді він дає наказ спалити троянський флот. Дим від його багаття дійшов аж до богів.

- Венера, переживаючи за сина, просить у Цібелли [матері всіх богів] заступитися за троянський флот.

- Низ та Евріал, молоді, хоробрі, міцні воїни, стоять на варті троянців.

- У Низа виникає план забратися в Рутульський табір і перерізати ворогів.

- «Наші смілії вояки тут мовча проливали кров».

- Латинці вбивають Низа та Евріала, їхні голови чіпляють на списи, щоб залякати троянців («Так кончили жизнь козарлюги, Зробивши славнії услуги на вічність пам'яті своєй»).

- Троянці активно наступають на Турна, який стрибнув у воду і «пустився вплав».

Частина VI

- Розлючений Зевс забороняє богам вмішуватися до людей.

- Венера звертається до Зевса з проханням врятувати Енея.

- Між Юноною і Венерою виникає серйозна сварка («богині в гніві также баби...»).

- Битва між троянцями й рутульцями триває.

- Еней з Іулом возз'єднались.

- Юнона під виглядом Енея з'явилася до Турна. Турн, побачивши свого ворога, кинувся його вбити, Юнона (все ще в образі Енея) прибігла до моря і сховалась у байдаку, а Турн, намагаючись розправитися з марою Енея, стрибнув у байдак. Юнона перетворилася на зозулю і полетіла. Турн уже був серед моря.

- Троянці готувались до штурму латинського міста. Знову почалася війна, але вже біля брам латинців.

- Поєдинок Турна та Енея. Енея поранено в ногу.

- Завдяки чудодійному зіллю (Венера попросила Япіда), Еней продовжує битву і вбиває Турна (направте свій меч у рот рутульця і тричі повертає, «щоб більше не було хлопот»).

- «Душа рутульська полетіла до пекла, хоть і не хотіла, к пану Плутону на бенкет.

Живе хто в світі необачно, тому нігде не буде смачно, а більш, коли і совість жметь».

 

Наталка Полтавка

(стислий переказ, виклад змісту)

 І дія

 З хати виходить Наталка з відрами на коромислі і, підійшовши до річки, співає пісню «Віють вітри, віють буйні», яку закінчує словами: «Петре! Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз...»

 До неї підходить возний Тетерваковський, гарно одягнений панок. Він починає освідчуватися Наталці: «Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моєй. Когда би я іміл — теє—то як його — столько язиков, сколько артикулов в статуті ілі сколько зап'ятих в Магдебурськом праві, то і сих не довліло би на восхваленіє ліпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечності». Наталка йому відмовляє, говорячи, що він пан, а вона сирота, він багатий, а вона бідна, він возний, а вона простого роду, отже, по всьому видно, що вона йому не під пару. Возний продовжує умовляти дівчину: «Так знай же, що я тебе давно уже — теє-то як його — полюбив, як тільки ви перейшли жити в наше село». Наталка співає йому пісню:

 Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву, Пошануйте сиротину і не вводьте в славу.

 Не багата я і проста, но чесного роду, Не стижуся прясти, шити і носити воду.

 Ти в жупанах і письменний, і рівня з панами, Як же можеш ти дружиться з простими дівками?

 Єсть багацько городянок, вибирай любую;

 Ти пан возний — тобі треба не мене, сільськую.

 Закінчивши співати, говорить: «Перестаньте жартувати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім'я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дівки, коли об ній люди зашепчуть...»

 їхню розмову перериває виборний Макогоненко, який з'являється із піснею-нісенітницею «Дід рудий, баба руда». Наталка іде додому, а возний скаржиться Макогоненку на погані нові порядки, за яких стали переслідувати хабарників і крутіїв у земстві і судах. На це виборний .І радістю відзначає: «Зате нам, простому народові, добре, коли старшина... не допуска письменним п'явкам кров із нас смоктати...» Та возний не образився на ці слова, не нагримав на «крамольного» Макогоненка, бо він має намір просити виборного бути посередником по його «серденному ділу». Возний наївно передає виборному свою розмову з Наталкою і навіть обіцяє: «Єжелі виіграеш — теє—то як його — любов ко мні Наталки і убідиш її доводами сильними довести її до брачного моєго ложа на законном основанії, то не пожалію — теє —то як його — нічого для тебе». Виборний погоджується, але розповідає правду про Наталку, про те, чому вона відмовила. «Уже не що, другого любить...» І повідав історію життя Терпилів. Жили вони раніше в Полтаві, мали гарний двір з рубленою хатою, льохом і садом. Терпило, понадіявшись на своє багатство, почав знайомитись не з рівнями, «заводити бенкети,— пив, гуляв і шахровав гроші», покинув свій промисел і помалу розточив усе своє добро. Розпився, почав гримати на Наталку, лаяти Петра, якого узяв за годовання, а потім і зовсім вигнав його з дому. Помер Терпило в бідноті, залишивши дружину і дочку без шматка хліба. Після його смерті Терпилиха перейшла жити у село. А Наталка чотири роки чекає Петра, відякого нема ніяких звісток. «Наталка без душі його любить, через його всім женихам одказує, та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує». Хоча возний і довідався про Наталчине кохання, він вирішив не відступати. І виборного навчає: «...коли ж що, то можна і брехнути для обману, приязні ради», бо в житті всі один одного обдурюють. Свої слова підтверджує піснею «Всякому городу нрав і права»:

 Всякий, хто вище, то нижчого гне,— Дужий безсильного давить і жме, Бідний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.

 Всяк, хто не маже, то дуже скрипить, Хто не лукавить, то ззаду сидить; Всякого рот дере ложка суха — Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?

 В цей час Наталкау своїй хатині сидить з матір'ю і шиє. Дівчина сумна та невесела, а ще матір докоряє їй за те, що вона відказує усім женихам. «Убожество моє, старость силують мене швидше заміж тебе оддати». Наталка плаче, просить не примушувати її до заміжжя з нелюбим, а стара матір просить Наталку бути покірною, розповідає про мрію бачити дочку багатою та щасливою, нарікає на упертість Наталки, плаче, просить: «...викинь Петра з голови, і ти будеш щасливою». Бідна дівчина не витримала материних сліз, докорів, прохань і погодилась вийти заміж за першого ж, хто посватається, тільки б матір заспокоїлася та спокійно прожила свою старість. Наталка надіялась, що женихи, яким вона відмо- | вила, вдруге не прийдуть, та й возний після розмови біля річки не наважиться слати старостів.

 Та помилилась Наталка. Бо увечері в їхню хату прийшов виборний і сказав Терпилисі: «У мене єсть на приміті чолов'яга — і поважний, і багатий, і Наталку дуже собі уподобав». Терпилиха дуже зраділа цій звістці, вона уже бачила цього письменного, розумного і поважного чоловіка своїм зятем. Вона разом із виборним починає умовляти дівчину вийти заміж за возного. Макогоненко картає Наталку, що вона не любить своєї матері; не хоче зласкавитися над нею, продовжити ЇЇ щасливі дні. Наталка обіцяє все стерпіти, все зробити заради спокою і благополуччя матері. Виборний загадує дівчині не ґедзатися, як старости прийдуть, і, задоволений виконаною місією, поспішив до Тетерваковського.

 Наталка залишилася в хаті сама. З її уст вириваються слова: «Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно і подумать, як з немилим чоловіком весь вік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куда мені діватись? Де помощі шукати?.. Горе мені!» Всі їїдумки і помисли линуть до коханого, і в пісні вона звертається до Петра:

 Прийди, милий, подивися, яку терплю муку! Ти хоть в серці, но од тебе беруть мою руку.

 Спіши, МИЛИЙ, спаси мене од лютой напасті! За нелюбом коли буду, то мушу пропасти.

 

 II дія

 Сільською вулицею іде парубок. Це Микола. Сирота, що живе на світі без роду, без племені, без талану і без приюту. Тому він і вирішує іти до чорноморців, яких любить за їхні козацькі звички: «Такі я з чорноморцями буду тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити». В цей час з'являється із піснею «Сонце низенько, вечір близенько» Петро, який повертається у Полтаву. Петро і Микола відразу заприятелювали, адже обидва були без кола, без двора, без родичів і сім'ї.

 Недалеко від них, з хати Терпилихи виходить возний з шовковою хусткою на руці і виборний з рушником через плече. І парубки дізнаються, що возний заручився з найкращою дівчиною у селі. Петро, ще нічого не знаючи про Наталку, відчуває, як щось стискує його серце, яке віщує біду.

 Петро намагається дізнатися, чи не його це кохану засватали. Він запитує: «Де ж вони перше жили?.. Чи давно тут живуть?.. Як вони прозиваються?» Почувши від Миколи відповідь, він закриває руками обличчя, опускає голову і стоїть нерухомо. Побачивши, у якому стані Петро, Микола здогадався, хто перед ним стоїть. І вирішує допомогти йому зустрітися з Наталкою. Із словами «Стережись, Петре, нарікати на Наталку. Скілько я знаю її, то вона не од того іде за возного, що тебе забула. Підожди ж мене тут»,— Микола іде до Терпилихи.

 Петро залишився сам. Він вражений несподіваною звісткою, що «вмісто багатого батька найшов мать і дочку в бідності і без помощі». Він сумує і тужить, що запізнився на один день, і через це буде горювати все життя. В цей час підходить до нього виборний, і вони розмовляють про театр, у якому Макогоненко ніколи не був. Він навіть запитує: «А що се таке театр, город чи містечко?» І Петро терпляче пояснює, що це великий будинок, куди ввечері з'їжджаються пани дивитися комедію. «Се таке диво — як побачиш раз, то і вдруге схочеться», — ділиться Петро своїми враженнями від театру. До їхньої розмови прилучається возний, який виявляє неабияку обізнаність з історичними подіями, певними літературними явищами своєї доби, критично висловлюється про спотворення фактів з історії України у театральній виставі «Казак—стихотворец»: «Великая неправда виставлена пред очі публичності. За сіє малоросійськая літопись вправі припозвать сочинителя позвом к отвіту».

 Миколі вдалося визвати Наталку, яка дуже сумна і невесела і говорить, що краще кинутись у Ворсклу, ніж вийти заміж за возного. Микола запевняє дівчину, що може зробити так, що вона й у Ворсклі не буде, і журитися перестане. І сповіщає їй, що повернувся Петро: «Він тут, та боїться показатись тобі, потому що ти посватана за возного». Наталка ж у цьому не бачить ніякої перешкоди. «Мати моя хотіла, щоб я за возного вийшла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися»,— пояснює вона Петрові. Микола підтримує закоханих, хоче допомогти їм бути разом, а коли на вулиці з'явилися виборний, возний і Терпилиха, попереджає: «Наступає хмара, і буде великий грім».

 Терпилиха, яка була дуже рада заручинам дочки з таким поважним паном, перелякалася, побачивши Петра. Ще більше налякали її слова Наталки: «Коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію». Не знає мати, що і говорити. І дочки жаль, і гріх закон ламати, і перед возним страшно, який починає лякати судом. А тут ще і виборний вихопився: «О, так! так! Зараз до волосного правління та і в колоду». Це вже остаточно переповнило чашу терпіння матері. І де взявся той «осоружний» Петро? Схвилював, збурив спокійне, тихе лоно сімейного щастя, яке мало скоро посміхнутися Терпилисі. Вбита горем мати з острахом волає: «Батечки мої, умилосердіться! Я не одступаю од свого слова. Що хочете, робіте з Петром, а Наталку, про мене, зв'яжіте ідо вінця ведіте». І втому, що сталося, мати звинувачує Петра, бо раніше Наталка не була такою сміливою та упертою. Але Петро заперечив: «...щоб я Наталку одговорював іти замуж за пана возного, научав дочку не слухати матері і поселяв несогласіє в сім'ї — нехай мене Бог накаже! Наталко, покорися своїй долі, послухай матері, полюби пана возного і забудь мене навіки!» Мати слухає спокійну, лагідну мову Петра, і серце її добрішає. Про парубка, якого щойно проклинала, вже говорить: «Добрий І Іетро! Серце моє про-тив волі за нього вступається!» А Петро, щоб ніколи возний не дорікнув Наталці, що взяв бідну, віддає їй усі свої зароблені гроші. 1 тут обізвався возний, побачивши, що справа складається не на його користь, і якого вчинок Петра просто приголомшив. Він взяв Наталку та Петра за руки, підвів їх до матері: «Благослови дітей своїх щастям і здоров'ям. Я одказуюсь от Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственное владініє з тим, щоб зробив її благополучною». І тепер уже всі захоплені вчинком возного, а Микола виголошує: «От такові—то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються», а виборний додав: «Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець, та й возний, здається, не з другой губернії». Терпилиха благословляє Наталку та Петра. Дія закінчується словами Петра: «Наталко! Тепер ми ніколи не розлучимося. Бог нам поміг перенести біди і напасті, він поможе нам вірною любовію і порядочною жизнію бути приміром для других і заслужить про-звище добрих полтавців. Заспівай же, коли не забула, свою пісню, що я найбільше любив». Наталка співає:

 Ой я дівчина Полтавка, А зовуть мене Наталка: Дівка проста, не красива, Здобрим серцем, не спесива.

 Коло мене хлопці в'ються І за мене часто б'ються, Но я люблю Петра дуже, А до других мні байдуже.

 Мої подруги пустують І зо всякими жартують, А я без Петра скучаю І веселості не знаю.

 Я з Петром моїм щаслива, І весела, і жартлива, Я Петра люблю душею, Він один владієть нею.

 А потім уже всі разом співають пісню «Начинаймо веселиться, час нам сльози осушити».