Поезія першої половини ХХ ст.
Тема 27. Володимир Сосюра. Аналіз поезії «Любіть Україну!»
Володимир Сосюра народився на ст. Дебальцеве, що на Донеччині, у родині вчителя, помер у м. Києві.
Поет.
Найвідоміші твори: роман «Третя Рота»; збірки поезій «Поезії», «Червона зима»; поеми «Червона зима», «Мазепа», «Розстріляне безсмертя»; вірші «Любіть Україну!», «Так ніхто не кохав».
Вірш «Любіть Україну!» (1944)
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична.
Провідний мотив: щира любов до рідної України.
Віршовий розмір: амфібрахій.
З історії вірша: 1951 р. в газеті «Правда» з'явилася стаття «Против идеологических извращений в литературе», у якій В. Сосюру за цей вірш засуджено як буржуазного націоналіста, адже «страшними» для тодішніх інтернаціоналістів видалися такі рядки з вірша: «Без неї ніщо ми, як порох і дим!»
У цьому вірші поєдналися пристрасть поета-патріота і ніжність поета-лірика, що дало йому змогу виразити найзаповітніші думки, почуття й переконання людської душі...
Цей вірш став хрестоматійним, проте й досі друкується не за першою публікацією 1944 р., а за «причесаною» радянською цензурою. Порівняймо, наприклад, різні варіанти п'ятої строфи: донедавна її текст звучав так: вона, тобто Україна, «...у квітці, в пташині, в електровогнях...», натомість у В. Сосюри: «...у квітці й пташині, в кривеньких тинах...». Здавалося б, зміна лише кількох слів, але вона спотворювала пафос твору, думку поета, його справжні почуття до України. Електровогні — символ радянської влади, її здобутків, кривенькі тини — символ споконвічного селянського хліборобського краю, не завжди щасливого, але свого, рідного, єдиного, наділеного щедрою долею і Божою ласкою.
Простота художніх засобів і їхня довершеність, непідробна щирість і схвильованість інтонацій дали поетові змогу втілити глибокий загальнолюдський зміст: люби рідну землю, шануй інші народи, будь щедрим серцем на добро, добрі вчинки — цим ти звеличиш і прославиш своє ім'я, свою Україну у віках.
Любіть Україну!
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!