Поезія другої половини ХХ ст.(1)

Тема 36. Андрій Малишко. Аналіз твору «Пісня про рушник»

Андрій Малишко народився в с. Обухові, що на Київщині, у родині шевця, помер у м, Києві.

Поет, автор пісень, що стали народними («Пісня про рушник», «Стежина», «Вчителько моя», «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі»).

Найвідоміші твори: «Пісня про рушник», «Чому, сказати, й сам не знаю...» («Стежина»), «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі...», «Вчителько моя», «Журавлі», «Білі каштани».

«Пісня про рушник» (1959)

Літературний рід: лірика.

Жанр: пісня.

Вид лірики: особиста.

Провідний мотив: материнська любов і відданість своїм дітям.

Віршовий розмір: анапест.

Тип римування: перехресне.

Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник вишиваний як символ життєвої дороги, на якому «росяниста доріжка, і зелені луги, й солов'їні гаї», на якому оживає «і дитинство, й розлука, й... материнська любов». Так А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений із народної творчості. Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої людини — образ матері.

Поет змушує кожного згадати своє дитинство, молоді літа, прощання з отчим порогом і матір'ю, він відтворює і щем розлуки, і передчуття майбутніх незвіданих доріг, і материнську тривогу за долю дитини.

Пісня про рушник

Рідна мати моя, ти ночей недоспала
I водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші блакитні твої.

 

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.