Підготовка до ЗНО з всесвітньої історії

Історія міжвоєнної Росії – це унікальний приклад еволюції політичного, соціально-економічного ладу держави, від самодержавної імперії та республіки до встановлення тоталітарного режиму та спроби побудови соціалізму.

1.    Революція 1917 р. та прихід до влади більшовиків.

Перша світова війна стала серйозним випробовуванням для Російської імперії: до війська було мобілізовано 15,5 млн чоловіків, нестача продуктів харчування, підвищення податків, збільшення тривалості робочого дня. У роки війни проявилась нездатність російського самодержавства «випускати пар» соціального невдоволення, в країні склалась революційна ситуація.
Причинами розгортання революції в Росії були:

• Протиріччя між відсталою надбудовою та прагненням економічно сильної буржуазії захопити владу;

• Протиріччя між працею та капіталом;

• Невирішеність аграрного питання;

• Невирішеність національного питання.

23 лютого 1917 р. на Путиловському заводі розпочався страйк, в якому взяло участь 90 тис. робітників, поступово страйк охопив усю столицю, до 28 лютого страйкувало близько 240 тис.
Вже 27 лютого цар Микола ІІ оприлюднив указ про оголошення безстрокової перерви в роботі сесії Державної думи, що означало її фактичний розпуск. Дума прийняла рішення імператора, але депутати утворили Тимчасовий комітет Державної думи на чолі з М. Родзянком. Російський генералітет на чолі з генералом Алексєєвим підтримав вимогу про зречення Миколою ІІ трону. За таких умов 2 березня 1917 р. цар підписав акт зречення престолу за себе, і за свого сина, на користь брата Михайла. Впливовим органом влади в Петрограді стала Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів, яка виступила за створення Тимчасового уряду, склад якого було оголошено 2 березня  на чолі з князем Г. Львовим.

                            

                                                                    Мал. 1. Тимчасовий комітет Державної Думи.                    Мал. 2. Олександр Керенський.

Революція в Росії викликала занепокоєння в союзників, які вимагалаи чіткої позиції від Тимчасового уряду, тому 19 квітня було опубліковано ноту міністра закордонних справ П. Мілюкова, в якій йшлось про війну Росії до переможного кінця. Це викликало активізацію соціалістичних партій, саме 3 квітня в Росію повернувся лідер РСДРП(б) В. Ленін. Ліві партії вимагали відставки Мілюкова. З метою подолання урядової кризи Мілюкова та Гучкова було відправлено у відставку. Було утворено коаліційний уряд за участю 5 соціалістів.

18 червня 1917 р. розпочався наступ російської армії на Південно-Західному фронті, який зазнав поразки, величезні втрати стали серйозним випробовуванням для Тимчасового уряду та активізували діяльність опозиційних партій. За таких умов, Г. Львов подав у відставку, було сформовано новий коаліційний уряд на чолі з О. Керенським. Водночас невизначеність політики Тимчасового уряду, активізувала генералітет армії, який прагнув навести порядок сильною рукою. Спробу державного перевороту здійснив головнокомандувач армії Лавр Корнілов, який 24 серпня віддав наказ генералові Кримову наступати на Петроград. В столиці було оголошено воєнний стан, створено  ревкоми, провідну роль в яких відігравали більшовики. До вечора 30 серпня заколот вдалось придушити.

У період швидкого наростання соціальної  напруженості та поглиблення революційної кризи, Тимчасовий уряд 1 вересня проголосив Росію республікою. Для зміцнення виконавчої влади було створено – Директорію. 14 вересня відкрилася Демократична нарада, було вирішено створити новий представницький орган – Передпарламент . Крім того, було сформовано третій коаліційний уряд на чолі з Керенським.
Таке становище не влаштовувало більшовиків, які використовуючи економічні труднощі та погіршення соціального становища жителів столиці критикували Тимчасовий уряд, кидаючи популярні гасла: «Землю – селянам», «Заводи – робітникам» і т. п. У жовтні лідер партій В. Ленін запропонував план військового заколоту. 15 і 18 жовтня відбулися засідання ЦК РСДРП(б) за участю активу Петроградської організації, на якому було ухвалено рішення про підготовку збройного повстання. Л. Каменєв і Г. Зінов’єв виступили проти, пропонуючи дочекатись Установчих зборів. Незважаючи на це було утворено  Військово-революційний комітет, який встановив контроль над військами, замінюючи комісарів Тимчасового уряду. Протягом 24-25 жовтня військові загони більшовиків зайняли в столиці всі важливі об’єкти. Крейсер «Аврора» наблизився до Зимового палацу, де засідав Тимчасовий уряд,  який після штурму було заарештовано.

ІІ з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів, що розпочав роботу 25 жовтня прийняв після більшовицького перевороту прийняв два важливі документи: Декрет про землю та Декрет про мир.
Ключові положення Декрету про мир:

• Негайне перемир’я на фронті з Німеччиною;

• Початок переговорів із воюючими сторонами;

• Укладення миру без анексій та контрибуцій.

Головні положення Декрету про землю:

• Націоналізація та конфіскація всіх поміщицьких земель і передання їх радам селянських депутатів для зрівняльного розподілу;

• Передання реманенту й худоби з поміщицьких садиб;

• Скасування боргів селян на суму 3 млрд крб.

З’їзд також затвердив вищі органи державної влади: Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет та Раду Народних Комісарів на чолі з В. Леніним.
Установчі збори, які було призначено на 5 січня та які мали остаточно визначити майбутнє Росії, були розігнані більшовиками, оскільки делегати зборів не підтримали проти більшовицької «декларації прав трудящого та експлуатованого народу». Після цього Установчі збори  більше не зібралися, владу остаточно захопили більшовики, які покінчили з парламентською демократією та розпочали побудову соціалістичного ладу в Росії.

2.    Громадянська війна та доба «воєнного комунізму».

Жовтневий переворот та прихід до влади більшовиків, призвели до глибокого політичного протистояння, яке вилилося у громадянську війну. Історики по-різному датують початок громадянської війни : лютий 1917 р., жовтневі події в Петрограді, розпуск Установчих зборів. Також існують різні її періодизації, більшість, яких охоплює 1918 – 1920 рр.

На літо 1918 р. більшовики контролювали лише територію в районі Москви, яка стала столицею. На сході 5 радянських армії перейшли в наступ і захопили Рязань, Самару, Казань. Проте адмірал А. Колчак завдав контрудару, прорвавшись до Волги рушив на з’єднання з Добровольчою армією А. Денікіна. Але на початку 1919 р. М. Фрунзе розгромив Колчака.
Важливим етапом громадянської війни є інтервенція Антанти, яка розпочалася в 1918 р. Її причинами було прагнення колишніх союзників повернути борги царської Росії й Тимчасового урядуй продовжити участь Росії у Першій світовій війні, не допустити світової революції.

На півдні Росії в середині 1918 р. Добровольча армія, розгромивши радянські кавказькі армії, заволоділа Катеринодаром і Новоросійським, а на початку осені А. Денікін вторгся на територію України. Ціною великих втрат Південний фронт М. Фрунзе й загони Н. Махна розгромили Денікіна, вже під командуванням П. Врангеля білогвардійці відступили в Крим, де протримались до листопада 1920 р., коли були розбиті червоними та махновцями.

          

Мал. 3. Агітаційні плакати Добровольчої та Червоної армії.

За підрахунками громадянська війна забрала 12 – 15 млн чоловік, економічні збитки – 50 млрд золотих рублів, промислове виробництво в 1920 р. становило лише 14% рівня 1913 р., а сільське господарство скоротилося вдвічі.

Здобувши перемогу у громадянській війні більшовики розпочали соціально-економічні перетворення з метою побудови соціалістичного ладу, але країна перебувала в розрусі, тому потрібно було негайно відновлювати народне господарство. «Воєнний комунізм» мав дві основні риси: з одного боку – зростаюча роль держави у керівництві економікою, включно з централізованим контролем та управлінням, заміна дрібних промислових підприємств великими; з іншого – відхід від комерційних і грошових форм розподілу на користь постачання основними товарами й послугами чи безкоштовно, чи за твердими цінами, запровадження карткової системи.
У 1920 р. більшовикам належало 37,2 тис. підприємств. Внаслідок політики «воєнного комунізму» було встановлено повний державний контроль над управлінням промисловістю.

Вся повнота економічної влади в країні належала Вищій раді народного господарства. У країні було впроваджено безгрошові розрахунки, скасовано торгівлю, введено прямий товарообмін, зрівняльний розподіл продуктів, карткову систему, запроваджено трудову повинність. Нова влада фактично встановила продовольчу диктатуру на селі: було оголошено державну монополію на продаж на збіжжя та його заготівлю, заборонено приватну торгівлю. З січня 1919 р. було введено продовольчу розверстку, що передбачала вилучення збіжжя та інших сільськогосподарських продуктів. Для здійснення продовольчої диктатури організовувалися продовольчі загони, створювалися комітети бідноти, які перетворювалися на органи терору на місцях проти заможного селянства. Все це спричинило гостру економічну кризу, спад виробництва, що мало наслідком політичну кризу, більшовики втрачали соціальну базу своєї влади.

3.    Неп та утворення СРСР.

Політика «воєнного комунізму» призвела до погіршення соціально-економічного становища громадян, які почали виступати проти радянської влади. В березні 1921 р. у Кронщтадті повстали моряки з гаслами: «Ради без більшовиків». Все це змусило переглянути більшовиків свій внутрішньополітичний курс. Х з’їзд РКП(б)  в березні 1921 р. прийняв резолюцію «Про заміну продрозверстки продподатком», це поклало початок нової економічної політики (непу). Суть непу полягала в проведенні політики заснованої на ринкових засадах, різноманітних формах власності.

З травня 1921 р. розпочалася здача в оренду націоналізованих промислових об’єктів, 6 серпня 1921 р. було проведено децентралізацію управління промисловістю, багато підприємств було виведено з-під контролю ВРНГ. Було скасовано загальну трудову повинність, створювався ринок робочої сили. Відбувся перехід від зрівнялівки до відрядної зарплати. Почалося залучення іноземного капіталу через створення концесії і спільних підприємств. Відновлювалися товарно-грошові відносини, було дозволено приватну торгівлю. Для стабілізації фінансів було налагоджено випуск грошей і конвертованої грошової одиниці – червінця), було організовано діяльність Ощадного банку.

В сільському господарстві неп передбачав: заміну продрозверстки продподатком, розмір якого визначався напередодні та був удвічі меншим, ніж розмір продрозверстки; дозвіл організовувати кооперативи, а також оренду землі з використанням найманої праці. Селянин дістав змогу вільно обирати спосіб обробітку землі та гарантії землекористування, що стимулювало розвиток сільського господарства.
Таким чином, неп дозволив відбудувати народне господарство та зміцнив позиції більшовиків, збільшивши їхню соціальну опору, проте він був лише тактичним ходом радянської влади, яка готувалась до побудови соціалізму, тому згодом неп було скасовано, ринкові механізми не могли працювати в умовах тоталітаризму.

Відбудова господарства та зміцнення позицій нової влади, дозволили більшовицькій партії перейти до відтворення Росії в кордонах імперії. Адже більшовицька влада була встановлена вже в Україні, Білорусі та державах Закавказзя. Традиційні економічні зв’язки і регіональна спеціалізація в межах загальноросійської економіки створювали сприятливі передумови для об’єднання колишніх частин імперії.
Проектів створення Союзу було кілька. Перший з них запропонував нарком в справах національностей Йосип Сталін. Він підготував проект резолюцій, що передбачав входження України, Білорусі та Закавказьких республік до складу РРФСР на правах автономії, так званий план автономізації. Керівництво Грузії виступило за збереження атрибутів самостійності, відстоюючи конфедерацію. Ленін вважав, що майбутній союз має будуватися на федеративних засадах, де РРФСР буде рівною з іншими республіками, проект Сталіна він відкидав як такий що утискає права республік, а в конфедерації вбачав недостатній рівень об’єднання.
30 грудня 1922 р. у Кремлі відкрився І Всесоюзний з’їзд Рад, на якому після прийняття декларації й договору про утворення СРСР було оголошено про створення нової держави – Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) у складі Білорусії, Закавказької Федерації, Росії та України.

                           

             Мал. 4. Герб СРСР.                                               Мал. 5. Володимир Ленін.

Також було обрано керівників СРСР: головою Центрального Виконавчого комітету став Михайло Калінін, а РНК очолив Володимир Ленін. На ІІ Всесоюзному з’їзді Рад було прийнято Конституцію СРСР, формально СРСР був демократичною федерацією, а фактично – унітарною тоталітарною державою.

4.    Індустріалізація та колективізація.

Після смерті Володимира Леніна 21 січня 1924 р., розпочалася жорстока внутрішньопартійна боротьба за владу. Основними суперниками виступили Й. Сталін та Л. Троцький. Заручившись підтримкою впливових революціонерів Л. Каменєва та Г. Зинов’єва Й. Сталін в січні 1925 р. усунув Л. Троцького з посади військового наркома. Після цього самі ж союзники Сталіна, Каменєв та Зинов’єв виступили проти Сталіна, але зазнали поразки, в 1927 р. завершився розгром троцькістсько-зинов’євської опозиції. 1929 р. став роком остаточної перемоги Сталіна та його курсу у внутрішньопартійній боротьбі, розпочалось утвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР.

Мал. 6. Йосип Сталін.

Встановивши фактично одноосібну владу, Йосип Сталін почав реалізовувати курс на індустріалізацію. В 20-х рр. СРСР відставав в промисловому розвитку від країн Заходу( наприклад від США – на 50 років), перебуваючи в міжнародній ізоляції, СРСР міг стати жертвою агресії колишньої Антанти, тому ідея створення важкої промисловості та інших галузей великого машинного виробництва було досить актуальним.
У грудні 1927 р. ХV  з’їзд РКП(б) проголосив курс на прискорення індустріалізації. За розробленим і затвердженим 1929 р. першим п’ятирічним планом обсяг промислового виробництва мав зрости на 37 %. Перехід до індустріалізації відбувся водночас із запровадженням адміністративно-командних методах керівництва та директивному плануванні. Промисловість союзних республік перейшла  в підпорядкування Москви. Справжня картина розвитку країни ретельно приховувалась, було заборонено публікувати будь-які цифрові дані. Країні запропонували версію Сталіна про виконання п’ятиірчки за 4 роки і 3 місяці, а важка промисловість досягла рівня 108 %. Незважаючи на це, було введено в дію гіганти промисловості: Дніпрогес, Туркестансько-Сибірську залізницю, тракторні заводив  Харкові та Челябинську, металургійні комбінати в Магнітогорську та Кузнецьку.

Друга п’ятирічка (1933 – 1937 рр.) продовжила суперечливі тенденції розвитку, було збудовано гіганти чорної металургії: «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь», машинобудівні заводи: Новокраматорський, Харківський турбогенераторний, луганський паровозобудівний. В цілому було введено в дію 4500 підприємств. Важливим стимулом для підвищення показників виробництва було організація соціалістичних змагань, за прикладом О. Стаханова, яки й в 1935 р. на шахті перевиконав норму видобутку вугілля в 14,7 разів. Стаханівський рух заохочувався і інших галузях. На початку ІІІ п’ятирічки, яка була перервана війною, СРСР за обсягами виробництва посів ІІ місце в світі після США, значно поступаючись країнам Заходу за рівнем життя людей.

Побудова важкої індустрії потребувала значних коштів. Одним з основних джерел фінансування індустріалізації був експорт продуктів сільського господарства на Захід. Селянство за роки непу звикло до вільної торгівлі, тому залишалось лише силою відібрати зерно. Було вирішено спочатку об’єднати селянські господарства у колективні, а потім уже звідти вилучати хліб. Наприкінці 1927 р. в СРСР через «ножиці цін» сталася хлібозаготівельна криза – селяни відмовилися задарма віддавати хліб, як наслідок активізувався селянський рух опору радянській владі, лише в 1929 р. вибухнуло близько 1300 селянських повстань. Гасло суцільної колективізації було проголошене на листопадовому (1929 р.) пленумі ЦК ВКП(б).

Основними елементами колективізації були: примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, худоби, позбавлення селян прав розпоряджатися вирощеною продукцією; «розкуркулення» - вилучення із сфери сільськогосподарського виробництва, позбавлення громадянських прав і виселення до Сибіру ти х селян, які чинили опір насильницькі колективізації.

Щоб уможливити колективізацію, було вирішено знищити найбільш заможний прошарок селянства, до складу якого входили всі ті селяни, котрі не бажали усуспільнення. Порядок «розкуркулення» розробила спеціальна комісія на солі з В. Молотовим. 1 лютого 1930 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови в районах суцільної колективізації».

Головним показником ефективності колгоспної системи для влади була хлібозаготівля. Держава постійно збільшувала плани постачання зерна, забираючи у селян від 60% до 70% врожаю. Невиконання плану каралося позбавленням окремих господарств, а то й цілих районів, промислового обладнання. Посилилися хвиля репресій проти керівників. Вдаючись до найжорстокіших методів, в тому числі терору голодом, радянська влада провела колективізацію, перетворивши селян на колгоспних кріпаків, які працювали за трудодні. На 1935 р. 98% усього земельного фонду СРСР знаходилось у колективізованих господарствах.

5.    Голод 1932 – 1933 рр. та репресії 1930-х рр.

Колективізація для радянської влади була способом оптимізації викачування продовольства з села, адже кошти від експорту зерна відразу йшли на купівлю машинного обладнання, тому всі хто чинив опір колективізації оголошувалися ворогами народу та шкідниками. Селяни, які за роки непу значно зміцнили свої господарства зовсім не хотіли вступати в колгоспи та усуспільнювати свою законну приватну власність. Тому з 1932 р. радянська влада розпочала справжню війну з селянством, застосувавши терор голодом, коли всі продовольчі запаси, в тому числі насіннєвий фонд, експропріювали ся. Було запроваджено паспортну систему для жителів міст, це фактично унеможливило виїзд селян з села та прирекло їх на смерть. Протягом 1932 – 1933 рр. уряд посилив особисту й колективну відповідальність за плани хлібопостачання: за законом «про 5 колосків», 55 тисяч селян були засуджені до смертної кари за «спробу» крадіжки зерна чи худоби.

Небачений в історії голод охопив найродючішу частину СРСР – Україну, частково Поволжя, Кубань. Жертвами голодомору стали за різними даними до 12 млн осіб. Терор голодом 1932 – 1933 рр. назавжди змінив менталітет українського селянина, після голоду не відбулось жодного антирадянського селянського виступу. Голод 1932 – 1933 рр. був геноцидом українського народу, який застосувала радянська влада аби зламати опір українського селянства.

Процес індустріалізації та колективізації в СРСР реалізовувався в умовах тоталітарного режиму, тобто будь-які невдачі пояснювалися антидержавною діяльністю. Все це призвело до масових репресій 1930-х рр.  Репресій зачепили усі верстви суспільства, навіть колишніх революціонерів-більшовиків. Ідеологічним прикриттям масових партійних чисток та репресій стала сталінська теза про те, що у міру просування СРСР до соціалізму класова боротьба загострюватиметься. Приводом до масових репресій стало вбивство С. Кірова.  Жертвами репресій стали відомі більшовики: Каменєв, Зинов’єв, Євдокимов, Радек, Бухарін, Риков, Раковський. Поступово встановлювався культ особи Йосипа Сталіна. Було спрощено судове слідство, прокурор та адвокат не брали участі в слідстві, все вирішували «тройки», вирок не міг бути оскаржений, розстріл виконувався негайно.

Не обминув репресій і командний склад Червоної армії, усього було репресовано 579 вищих військових чинів, в тому числі 3 маршали та 2 наркоми. Було розстріляно таких відомих учасників громадянської війни як М. Тухачевський,  Й. Якір, І Федька та ін. В цілому було знищено близько 44 000 кадрових військових Червоної армії. Особливим гонінням піддавалась церква, діячі науки та культури.

Таким чином, репресії 30-х рр. призвели до фізичного винещення мільйонів людей, лише в 1937 – 1938 рр. було репресовано 10 млн осіб, із них 2-3 млн знищено фізично. Внаслідок масових репресій було знекровлено інтелектуальні сили радянського суспільства в політиці, армії, економіці та науці.

Основні терміни, поняття, імена

Основні дати:

23 лютого 1917 р. – початок страйку на Путиловському заводі.
27 лютого 1917 р. –   цар Микола ІІ оприлюднив указ про оголошення безстрокової перерви в роботі сесії Державної думи
2 березня 1917 р. – цар підписав акт зречення престолу за себе, і за свого сина, на користь брата Михайла.
19 квітня 1917 р. – Нота Мілюкова.
24 – 30 серпня 1917 р. – спроба державного заколоту генералом Л. Корніловим.
1 вересня 1917 р. – проголошення Росії республікою.
25 жовтня 1917 р. – більшовицький переворот, повалення Тимчасового уряду.
Листопад 1917 р. – початок інтервенції Антанти.
12 квітня 1919 р. – введення продовольчої розверстки.
Листопад 1920 р. – остаточний розгром білогвардійців на чолі з П. Врангелем.
Березень 1921 р. – Х з’їзд РКП(б) прийняв резолюцію «Про заміну продрозверстки продподатком», початок непу.
30 грудня 1922 р. – у Кремлі відкрився І Всесоюзний з’їзд Рад, на якому після прийняття декларації й договору про утворення СРСР було оголошено про створення нової держави – Союзу Радянських Соціалістичних Республік
1925 р. – усунення Лева Троцького з усіх державних та партійних посад.
Грудень 1927 р. – ХV  з’їзд РКП(б) проголосив курс на прискорення індустріалізації.
1928 – 1932 рр. – Перша п’ятирічка.
1929 р. – на листопадовому пленумі ЦК ВКП(б) було проголошене гасло суцільної колективізації .
1 лютого 1930 р. – ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови в районах суцільної колективізації».
31 серпня 1935 р. - О. Стаханова на шахті перевиконав норму видобутку вугілля в 14,7 разів.
1933 – 1937 рр. – Друга п’ятирічка.
1937 р. – Апогей репресій та терору радянської влади проти власного населення.