КРАЇНИ СХОДУ.
1. КРАЇНИ СХОДУ
1. Османська імперія
Османська держава і суспільство. В Османській імперії абсолютна влада належала султану. Йому належали усі землі держави. Основним недоліком було те, що у державі не існувало права майорату, тобто права старшого сина на престол. Тому будь-який син султана міг претендувати на трон. Важливу роль у країні відігравали яничари – придворне військо султана, яке складалося з молодих юнаків, колись відібраних у батьків християн у віці 7–8 років. У ХVІ ст. їх кількість зросла з 12 до 80 тис. осіб. Яничари були близькими охоронцями султана, тому не рідко могли вливати на політичне життя країни. За виконанням волі султана стежив великий візир. Він керував роботою дивана – вища державна рада, прототип кабінету міністрів.
Завоювання османів. Після взяття в 1453 р. Константинополя Османська імперія перетворилася на могутню державу. До її складу входили півострів Мала Азія (Анатолія), Кримське ханство, Балканський півострів, Сирія, частина Аравії разом із священними містами Меккою і Мединою, Єгипет та інші північні землі Африки. Чорне море перетворилося на «турецьке озеро». Найбільшої могутності Османська імперія досягла за правління Сулеймана Пишного (1520–1566). Ще його називали Кануні (Законодавець) за видання збірки законів. Слід відзначити, що дружиною султана була українка, донька священника з Рогатина, Анастасія Лісовська. Вона мала значний вплив на свого чоловіка і часто втручалася у державні спраи.
| Мал. 1. Султан Сулейман I (Пишний, Кануні). Тиціан, 1530 р. | Мал. 2. Султана Роксолана. Тиціан, 1550-і рр. |
Приступивши до влади Сулейман почав здійснювати широкомасштабні завоювання. У 1522 р. турки оволоділи о. Родос, який належав хрестоносцям. Головним противником османів на той час був імператор Карл V Габсбург. У 1529 р. армія Сулеймана взяла в облогу Відень. Туркам не вдалося захопити місто, але території їх значно розширились. Загалом, за султана Сулеймана до Османської імперії було приєднано частину Угорського королівства, Закавказзя, Месопотамію, Аравію, території Тріполі та Алжиру.
Мал. 3. Османська імперія за доби Сулеймана І.
Проте надалі імперія почала занепадати. Так за правління Селіма ІІ (1566–1574) у 1571 р. об’єднані сили Іспанії та Венеції в затоці Лепанто розгромили турецький флот. Воєнна міць держави була підірвана. У середині ХVІІ ст. турецьким військам вдалося вторгнутися у Польщу та Україну і дійти до Дніпра. Туреччина зважаючи на ці успіхи знову спробувала розгромити Австрію. У 1683 р. 100-тис. турецьке військо підійшло до Відня. Облога тривала 2 місяці. На допомогу австрійцям прийшов польський король Ян Собеський, який у вирішальній битві розгромив турків і змусив їх відступити від Відня. Ця поразка поклала край турецькому просуванню у Європу. Відтоді Османська імперія почала розпадатися.
2. Персія
У 1502 р. шах Ісмаїл Сефеві об'єднав під своєю владою великі території Азербайджану й Ірану. Він заснував династію Сефевідів (1502–1736) і створив сильну державу. Значне посилення Персії відбулося за часів правління Аббаса І (1587–1629), який увійшов в історію під прізвиськом Мірза (Великий). Головним ворогом персів була Туреччина. Для ведення боротьби з нею Аббас І створив величезну армію з 120 тис. осіб. ЇЇ ударною силою була 10-тисячна кіннота, яка складалася з гулямів – воїнів, подібних до османських яничар. Гулямами ставали хлопчики, насильно відібрані у батьків-християн. Протягом 1602–1612 рр. тривала війна з Туреччиною. Персії вдалося повернути майже всі провінції, які завоювали турки: Грузію, Вірменію, Ширван, Південний Азербайджан, Курдистан і Багдад. Столицю держави було перенесено з Таврізу в Ісфаган (сучасний Тегеран). Перси вели жваву торгівлю з багатьма країнами світу.
3. Індія
Держава Великих Моголів. У 1526 р. Північну Індію завоював афганський правитель Бабур (1526–1530). Його і всіх хто прийшов з ним називали моголами. Так виникла держава Великих Моголів (1526–1707). Бабур скасував джизью – подушну подать, яку сплачували всі не мусульмани. Крім того він знизив плату за користування землею до 1/3 врожаю. Розквіт держави припадає на правління Акбара (1556–1605). За нього моголи підкорили собі практично всю Індію. В країні було введено єдиний календар і чітку систему рангів на державні служби. Було розширено іригаційну систему і мережу доріг. У 1593 р. Акбар видав наказ про релігійну віротерпимість по відношенню до індуїстів. Онук Акбара Шах Джахан (1628–1657) приєднав до держави Великих Моголів Південну Індію. Проте прославився правитель спорудженням у місті Агрі усипальниці для померлої дружини Мумтаз Махал – мавзолею Тадж-Махал. Ця архітектурна пам'ятка є справжньою перлиною світового мистецтва. Уже за правління Аурангзеба (1658–1707) держава Великих Моголів почала занепадати. Шах був затятим мусульманином, а тому почав гоніння індусів і шиїтів. Було зруйновано багато індуїстських храмів та відновлено подушну подать джизью. Після смерті Аурангзеба в 1707 р. імперія Великих Моголів розпалася.
Мал. 4. Мавзолей Тадж-Махал.
Проникнення європейців в Індію. На початку ХVІ ст. на берегах Індії виникли перші португальські торговельні поселення – факторії (Гоа, Даман, Бомбей). Проте Португалія не могла силою захопити й підкорити собі індійські князівства. З кінця ХVІ ст. до Індії почали проникати англійці, голландці, а пізніше французи. З ХVІІ ст. особливу активність розгорнула англійська Ост-Індійська компанія. Вона заснувала в містах Мадрасі, Бомбеї, Калькутті свої торговельні факторії. Згодом основним противником англійців за оволодіння індійськими територіями стала французька Ост-Індійська компанія. Як англійці так і французи використовували у своїх цілях сипаїв – найманих солдат-індійців. Між двома компаніями розпочалася війна, в якій перемагали англійці. У 1757 р. у битві біля містечка Плессі англійські війська розбили французів. Боротьбу між компаніями завершила Семилітня війна (1756–1763) у Європі, яка змусила Францію поступитися індійськими володіннями. У 1773 р. англійський парламент видав «Акт про правління Індією» і ввів посаду генерал-губернатора. Англійська Ост-Індійська компанія стала повноправним володарем Індії. Так почалося економічне пограбування країни та перекачування індійського багатства до Англії.
4. Китай
Правління династії Мін (1368–1644) добігало до кінця. В країні відбувалися все частіше селянські повстання, які згодом переросли у Селянську війну (1628–1644). Очолював повстання Лі Цзи-чен, який оголосив себе імператором. У 1644 р. повсталі захопили столицю Пекін. Мінська династія припинила своє існування. Знать, щоб придушити повстання звернулася по допомогу до північних сусідів маньчжурів, які погодилися допомогти. У 1644 р. войовничі маньчжури увірвалися до Пекіна і нещадно придушили повстання. Так прийшла до влади маньчжурська династія Цінь (1644–1911). На чолі держави стояв маньчжурський імператор – богдихан. Усі вищі посади були зосереджені в руках маньчжурської знаті. На знак покірності маньчжури змушували китайських чоловіків голити частину голови і носити довгу косу. Разом з тим нові господарі Китаю не стали вносити зміни до державною устрою, не чинили місцевому населенню релігійних утисків та не руйнували старих традицій. За імператора Кансі у 1696 р. китайська армія здійснила перехід через пустелю Гобі й розгромила військо монголів, які здавна загрожували своїми нападами. За імператорів династії Цін панування Китаю визнали Корея, Бірма, Таїланд, Непал, Тибет, Монголія. З ХVІ ст. почалося проникнення в Китай католицьких місіонерів. Династія Цін противилася зростанню європейського впливу. У ХVІІІ ст. китайські імператори вирішили відгородити країну від іноземного впливу і перейшли до політики «закриття». У 1757 р. за наказом богдихана були закриті для іноземної торгівлі всі морські порти Китаю, крім Гуанчжоу. Але й там європейці не мали права мешкати й вимушені були селитися за межами міста. Політика «закриття» в подальшому призведе до технічного, економічного і культурного відставання Китаю від країн Заходу.
5. Японія
Формально Японію очолював імператор, однак реальної влади він не мав. Вона знаходилася в руках військових правителів – сьогунів, основною опорою яких були самураї – воїни. У результаті тривалих міжусобних війн Японія розпалася на окремі князівства. Розпочали об'єднання країни Ода Нобунага (1534–1582) і Тойотомі Хідейосі (1536–1598). Проте остаточно Японію об'єднав Іеясу Токугава (1542–1616). В 1603 р. він розгромив усіх суперників і оголосив себе сьогуном. Токугава роздав землі своїм прибічникам. Своєю столицею зробив місто Едо (сучасне Токіо), яке стало політичним і культурним центром Японії. Так у Японії почався сьогунат Токугава (1603–1867). У ХVІ ст. Японія підтримувала зовнішні зв’язки з багатьма народами. Першими серед європейських іноземців, які сюди прибули були португальці. Згодом у країну почали прибувати велика кількість місіонерів-єзуїтів. Тож, щоб зберегти Японію від іноземців сьогуни перейшли до політики «самоізоляції». Християнських місіонерів було вигнано з країни, а іноземцем взагалі заборонили в'їзд. Самим же японцям теж заборонялося залишати межі країни. У 1639 р. Японія остаточно завершила перехід до політики «самоізоляції», яка тривала 215 років. «Самозакриття» країни врятувало її від європейської колонізації. Але вже наприкінці ХVІІІ ст. постало питання про «відкриття» Японії, оскільки держава почала відставати від країн Європи.
Основні терміни, поняття, імена
Основні дати:
1368–1644 рр. – Правління у Китаї династії Мін.
1453 р. – захоплення турками Константинополя.
1502 р. – Ісмаїл Сефеві заснував у Персії династію Сефевідів (1502–1736).
1520–1566 рр. – правління в Османській імперії Сулеймана Пишного.
1526 р. – Бабур заснував в Індії державу Великих моголів (1526–1707).
1529 р. – облога турками Відня.
1571 р. – морська битва між іспанським та турецьким флотом в затоці Лепанто.
1603 р. – встановлення у Японії сьогунату (1603–1867).
1639 р. – Японія завершила перехід до політики «самоізоляції».
1644 р. – Прихід до влади у Китаю маньчжурської династії Цінь (1644–1911).
1683 р. – облога турками Відня. Османи зазнали поразки, що поклало край турецькому просуванню у Європу.
1757 р. – закриття Китаю від світу.
1773 р. – англійський парламент видав «Акт про правління Індією».