КУЛЬТУРА ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В V - XV СТ.

1. Культура Західної Європи V – XV ст.

1.    Витоки середньовічної культури.

В основі середньовічної культури – поєднання античної спадщини і традицій варварських народів. Християнство стало тією силою, яка зуміла їх поєднати. Все існування середньовічної людини було просякнуте християнською релігією. Через церкву людина отримувала знання про навколишній світ – про його початок, розвиток та кінець. Воно ж визначало місце людини в світі, формувало норми поведінки. Саме церква заклала духовний грунт для існування римлян та варварів та згуртувало середньовічне суспільство.

На межі V – VI ст. центр культурного піднесення виник в Остготському королівстві. Найвідомішим діячем «Остготського відродження» був філософ, поет Северин Боецій. Його підручниками з арифметики користувались вчителі та учні протягом усього Середньовіччя. Ще одним відомим представником «остготського відродження» був Флавій Кассидор, саме йому приписують створення першого скрипторію – майстерні для переписування книг.

З другої половини VII ст. культурне життя в Західній Європі зосередилось переважно в монастирях. Ченці монастирів збирали античні та християнські твори, тому при монастирях створювались великі бібліотеки. У скрип торіях розвинулось мистецтво прикрашати книги мініатюрами, орнаментом, коштовним камінням і т. п.

Новий культурний підйом відбувся в державі Карла Великого та отримав назву «Каролінгського відродження». Карл потребував освічених людей, тому сприяв розвитку бібліотек та шкіл при монастирях. На справжній науковий центр перетворилась академія в Аахені, де Карл зібрав найосвіченіших людей Європи. Очолював академію англосакс Алкуїн – автор богословських творів, віршів, численних підручників з математики та граматики. Один з учасників інтелектуального гуртка – Ейнгард- написав «Життя Карла Великого». Зусиллями Карла Великого створювалися палаци та храми. Яскравим зразком каролінгської культури є капела (каплиця) в Аахені, яка збереглась до наших днів. «Каролінгське відродження» виявилось нетривким, як і сама імперія Карла Великого. Але його досягнення заклали грунт для подальшого розвитку середньовічної культури.

2.    Освіта та наука.

Схоластика. Термін схоластика походить від грец. «вчений» і означає напрям у філософії. Спочатку схоластами називали людей пов’язаних зі школою. А за часів Карла Великого схоластами називали всіх вчителів. З ХІ ст. ця назва поширюється на всіх тих хто займався наукою, а особливо філософією. Схоласти прагнули примирити між собою віру (релігію) та розум (науку). Учені були впевнені, що віра не перешкоджає їм зрозуміти Всевишнього та його творіння. Це вчення базувалось на двох основних правилах. 1) Не відступати від законів Святого Письма; 2) у своїх судженнях бути винятково точними. Досягти істини можна без жодної помилки в безконечному ланцюзі міркувань. Цьому навчала логіка – наука про закони та форми мислення.

До ранніх схоластів належав філософ П’єр Абеляр, який змалку виявив потяг до знань, а коли виріс здобув освіту та відкрив в Парижі власну школу, де викладав логіку й богослов’я. Абеляр досконало знав античну філософію, славився як не перевершений майстер диспуту. Головним інструментом у пошуку істини Абеляр вважав розум. А тому опираючись на Святе Письмо, був переконаний: будь-як знання потрібно розвивати за допомогою власного розуму. Його правило було просте: «Пізнаю у те, що вірю». Такі вільнолюбні виступи та міркування філософа зустріли спротив церкви, під її тиском Абеляр змушений був відректися від своїх поглядів, йому заборонили викладати. Своє життя закінчив у монастирі Клюні.

У ХІІ ст. зростає зацікавленість античними творами. У наукових колах західноєвропейських країн визнання здобуває Арістотель та ряд інших відомих античних філософів. Церква змушена була поєднати католицьке вчення з філософією Арістотеля. Це вдалось Томі Аквінському, саме його вчення – томізм – поєднує християнську віру з природою та розумом, саме це вчення визнано офіційною ідеологіє католицької церкви і разом із логікою є головним досягненням схоластики.

Школи та університети. Першими навчальними закладами середньовіччя були монастирські, парафіяльні та кафедральні школи. Однак такі школи зазвичай мали лише одного вчителя, який проходив з учнями весь курс освіти.У школах учні вивчали «сім вільних мистецтв». Це була система предметів, яка складалась з двох рівнів. Перший початковий рівень, називався тривіум та передбачав освоєння граматики, риторики та діалектики. На заняттях з граматики учні вивчали латину, опановуючи діалектику, вчилися мислити, будувати докази й вести диспути. На заняттях з риторики привчалися чітко й виразно говорити, а також вести діловодство, писати твори, листи тощо.

Наступний рівень – квадріум, передбачав вивчення арифметики, геометрії, астрономії та музики. У ХІІ – ХІІІ ст. Західна Європа переживала економічне та культурне піднесення. Розвиток міст, розширення світогляду європейців, знайомство з культурою Сходу стали стимулом для вдосконалення середньовічної освіти. Освіта зосередилась в найбільших містах, де створилися світські школи. Вони давали знання з основ торгівлі та ремесла. Тривалий час навчання в школах велося латиною, лише в XIV ст. з’явилися школи з національною мовою викладання.

Саме на базі світських шкіл виникають університети. Перші університети з’явилися у ХІІ ст. в Болоньї (Італія) та Парижі (Франція). Згодом виникли і в інших країнах: Оксфордський, Кембриджський в Англії, Саламанський в Іспанії, Празький в Чехії,, Краківський у Польщі і т. п. Вже наприкінці ХV ст. в Європі було 79 університетів, більшість з них активно діє і сьогодні, свято зберігаючи свої традиції.
Університет мав юридичну, адміністративну та фінансову самостійність, які надавалися йому спеціальними грамотами монарха. Учні середньовічних університетів називалися студентами, а університети поділявся на факультети. Початковим факультетом був артистичний, який мали закінчувати всі студенти. Тут вивчали «сім вільних мистецтв». Випускник артистичного факультету отримував право викладати в школі або продовжувати навчання на одному з вищих факультетів – юридичному, медичному, богословському. Термін навчання залежав від факультету, зокрема підготовка юриста або лікаря тривала 5 – 6 років, а богослова – 15.

Заняття в університеті називалися лекціями, які читали професори, а студенти слухали й записували. Лекції доповнювалися диспутами – суперечками на тему, що визначалася заздалегідь. Університети мали великий вплив на культурне життя суспільства. Їхні випуснкии мали змогу влаштуватися на вигідні церковні та державні посади. Найкращі шанси для кар’єрного зростання давала юридична освіта, але й магістри богослов’я, медицини та вчителі не мали підстав нарікати на долю

Роджер Бекон та поява дослідних знань. З ХІІІ ст. спостерігається поглиблений інтерес до дослідження природи та її явищ. Одним з перших на необхідності дослідного вивчення природи наполягав професор Оксфордського університету францисканський монах Роджер Бекон. Для сучаскниів він був загадковою особистістю, а дехто навіть вважав його чарівником. Монах, обкладений книгами і приладами, цілодобово знаходився у своїй келії в монастирській вежі. Р. Бекон перший пояснив появу веселки після дощу, обґрунтував необхідність отримання знань шляхом дослідів і математичних розрахунків. На думку Бекон існують три джерела знань: авторитет, розум, дсолід. Авторитету замала, якщо він не підкріплений розумними доказами. Але й розум потребує підтвердження його висновків дослідом. Вчення англійського мислителя сприяло розвитку та поширенню наукових знань. Численні заздрісники звинуватили Бекона у зв’язках із неситою силою. Ученого ув’язнили в монастирській тюрмі, де він провів майже 14 років свого життя.

Потяг до пізнання заполонив європейське суспільство. Так, у Сицилійському королівстві розгорнулась діяльність перекладачів філософських та природничих творів грецьких та арабських авторів. У медичній школі в Салерно вивчали, описували та випробовували лікувальні властивості рослин, досліджували отруту різних видів та засобів протидії отруті.
Середньовічній алхіміки активно досліджували природні властивості речовин. Голвоним їхнім завданням було віднайдення «філософського каменю», здатного перетворити звичайні метали в золото. При пошуках цього каменю одночасно вивчали особливості окремих сполук та сплавів, способи дії на них різних речовин. Були створенні та вдосконаленні прилади для проведення дослідів.
Суттєво розширили географічні уявлення європейців. Ще в ХІІІ ст. брати Вівальді з Генуї спробували обігнути західне узбережжя Африки. А венеціанець Марко Поло, як відомо, здійснив багаторічну подорож у Центральну Азію та Китай. У XIV – XV ст. з’являються описи різних земель, зроблені мандрівниками. Суттєво вдосконалили карти, склали географічні атласи. Це заклало основу для майбутніх Великих географічних відкриттів.

3.    Література та книгодрукування.

Наприкінці раннього Середньовіччя з’являються перші записи героїчного епосу, який досі побутував лише в усній народні творчості. У Х ст. записали стародавній германський епос «Поема про Беовульфа». Верщиною французького героїчного епосу є «Пісня про Роланда».  У кожного народу є герой-богатир, возвеличений в епосі: у іспанців – Сід («Пісня про мого Сіда»), у німців – Зігфрід (Пісня про Нібелунгів»), у сербів  Марко Королевич (цикл пісень про Марка Королевича) тощо.

На ХІ – ХІІІ ст. припадає розквіт рицарської культури. Так, на півдні Франції в Провансі набула поширення лірична поезія трубадурів. А в ХІІ ст. з’являється ще один новий літературний жанр – рицарський роман. Його типовим героєм є мандрівний рицар, який свідомо йде на подвиги та пригоди заради слави, морального вдосконалення та честь своєї дами. Увінчує культурні здобутки епохи Середньовіччя творчість геніального поета та мислителя Данте Аліг’єрі. Всесвітньо відомого флорентійця вважають творцем італійської літературної мови. Славу і безсмертя принесла Данте філософська поема «Божественна комедія», у якій автор намагається осмислити людину як частину Всесвіту.

Книгодрукування. Розвиток господарства, освіти і культури викликав постійно зростаючу потребу в книгах. Звичайні переписувачі не встигали забезпеччувати попит на них, тому гостро постало питання про інший,швидший спосіб виготовлення – друкування. У різних країнах світу майстри докладали чималих зусиль, аби навчитись робити відбитки цілих книжкових сторінок. На дерев’яній дошці вирізали у «дзеркальному» відображенні потрібний текст, потім накладали на дошку фарби, притискували до неї аркуш паперу і так отримували необхідний відбиток.
Німець Йоганн Гутенберг пішов іншим шляхом, друкувати книги металевими літерами. Гутенберг виготовив металеві кубики з рельєфним дзеркальним зображенням літер і з них склав (набрав) сторінку. Таку набірну сторінку покривали фарбою і за допомогою преса робили з неї необхідну кількість відбитків. Потім набір розбирали, а металеві літери знову використовували вже для іншого тексту.
Крім того, Гутенберг зробив ще чимало важливих для типографської справи відкриттів: створив інструменти для виготовлення набірного шрифту, розробив необхідний сплав металу для літер, підібрав підходящу фарбу, вдосконалив друкарський прес. Відтепер книгу можна було підготувати до виходу значно швидше за її рукописну попередницю і притому випускати в сотнях екземплярів.  Першу спробу надрукувати набірним шрифтом Гутенберг здійснив у 1445 р., тому цей рік вважається датою винайдення книгодрукування.

Мал. 1. Йоганн Гутенберг.

Новий спосіб виготовлення книг швидко поширився за межі Німеччини. Наприкінці XV ст. в Європі діяло понад 1000 друкарень у майже 300 містах. Винахід Гутенберга відкрив нову сторінку в історії інформації. Швидкий і дешевий друк, масові тиражі зробили книгу доступною великому колу грамотних людей і сприяли поширенню знань.

4.    Архітектура. Мистецтво.

Романський стиль. На початку епохи Середньовіччя будівельна справа була дещо занедбана, що спонукало тогочасних майстрів до вивчення архітектурних здобутків стародавніх римлян. Як наслідок, у Х ст. в Західній Європі починає формуватися романський архітектурний стиль. Це був перший загальноєвропейський стиль, який набув масового поширення в ХІ – ХІІ ст.

Романські храми зводилися за зразком базилік. Так стародавні римляни називали великі громадські будівлі з кількох частин, де засідали суди й велася торгівля. Храми, збудовані в романському стилі, мали, як правило, такий вигляд: продовгуваті приміщення, поділені колонами опорних стовпів на три або п’ять частин. Зверху колони прикрашали капітелі (різьблений скульптурний орнамент). У західній частині храму будували портал (головний вхід), а в східній – вівтар (місце богослужіння). Романські храми мали товсті стіни,  масивні кутові вежі й невеликі вузькі вікна, тому вони нагадували фортецю. Малі вікна, порівняно невисокі стіни робили романські храми похмурими, наче сповитими мороком.

Мал. 2. Вормський собор.  Мал. 3. Собор в м. Бамберг.  Мал. 4. Собор в м. Шпейер.

 

Готичний стиль. На зміну романському стилю прийшов готичний, який розвинувся в ХІІІ – ХІV ст. Розквіт готичного стилю припадає на період перемог міських комун. У містах, які здобули право на самоуправління будували ратуші, де знаходилися органи міського самоврядування. Проте найголовнішою будівлею готичної архітектури є собор. Готичні собори були величними, спрямованими до висоти небес. Якщо в романському храмі склепіння спиралося на товсті стіни, то в готичному соборі – на арки, які трималися на стовпах. Це робило споруду просторішою і світлішою. Цьому сприяли й велетенські вікна. Для підсилення гри світла використовували кольорове скло. Із нього викладали розмаїті вітражі із зображенням людей та рослин. Окрасою готичних соборів були портали, арки, статуї, кам’яне різьблення орнаменти, химери, живописні полотна.

Мал. 5. Собор Паризької Богоматері.  Мал. 6. Міланський собор. Мал. 7. Реймський собор.

 

Живопис.

Мал. 8.

Альбрехт Дюрер. Автопортрет з пейзажем. 1498 р.

Мал. 9.

К. Крівеллі. Марія Магдалина. 1470 р.

Мал. 10.

Сандро Боттічеллі. Весна. 1482 р.

Мал. 11.

Джотто. Поцілунок Іуди. Фреска. ХІV cт.

5.    Ранній гуманізм і Відродження.

У ХIV ст. в культурному житті багатих італійських міст почали простежуватися тенденції, які засвідчили прихід нової епохи,  названої згодом – Відродження. Основою культури Відродження став гуманізм (з латин. – людяний), який зародився в ХIV ст. в Італії, а впродовж ХV – ХVI ст. поширився в інших країнах Європи. Послідовники цього руху – гуманісти, утверджували право людини на земне щастя, боролися проти церковних обмежень. В основі всього гуманісти ставили людину та її щастя. Крім того, досягнення античних вчених, філософів, поетів, архітекторів, скульпторів стали орієнтиром для творців культури Відродження.

Гуманісти були всебічно обдарованими людьми, яскравим прикладом є особистість Леонардо да Вінчі, яки й був художником, скульптором, математиком, архітектором. Франческо Петрарка виступив проти середньовічної схоластики і став творцем нової системи культурних цінностей, у центрі якої була людина. Крім того, саме Петрарка є основоположником нової європейської лірики, визнаним майстром найскладнішої поетичної форми – сонети. Ще одним яскравим представником епохи Відродження був Джованні Бокаччо, який увійшов в літературу як талановитий майстер оповіді, звеличував краси людської та критики суспільних вад.

Основні терміни, поняття, імена

Основні дати:

Х ст. - записано стародавній германський епос «Поема про Беовульфа».
ХІ ст. – поширення схоластики.
ХІ – ХІІ ст. – поширення романського стилю в архітектурі.
ХІ – ХІІІ ст. - розквіт рицарської культури.
ХІІ ст. – поява перших університетів  в Болоньї (Італія) та Парижі (Франція).
З ХІІІ ст. спостерігається поглиблений інтерес до дослідження природи та її явищ.
ХІІІ – ХІV ст. – поширення готичного стилю.
ХIV ст. – поява шкіл з національною мовою викладання.
ХIV ст. – зародження гуманізму в Італії.
1445 р. – початок книгодрукування.