Підготовка до ЗНО з всесвітньої історії

1.    Перші держави західних слов’ян та виникнення слов’янської писемності.

Західні слов’яни – чехи, словаки, поляки – походять від слов’янських племен, які розселилися на північ від Дунаю аж до Прибалтики та Ельби. Перша держава західних слов’ян – князівство Само успішно протистояло ворогам, але в 658 р. держава розпалася. Вже в першій половині ІХ ст. утворилася Великоморавська держава, засновником якої став князь Моймир (822-846 рр.) Саме князь Моравії Ростислав звернувся до візантійського імператора й попросив відрядити місіонерів для християнізації місцевого населення, аби зупинити німецьку агресію.

У 863 р. в країну прибули брати Кирило та Мефодій, які створили перші зразки слов’янської писемності глаголицю та кирилицю, проповідували християнство, переклали старослов’янською мовою богослужебні книги. Почалося створення церкви, незалежної від німецького єпископа.Наприкінці ІХ ст. Великоморавську державу охопили міжусобиці, а в 906 р. сюди вторглися угорці, розпочався занепад моравської державності, але сформована тут культура, а особливо писемність – стали основою для слов’янських культур.

Мал. 1. Кирило та Мефодій.

2.    Чеське королівство.

На межі ІХ – Х ст. в Чеському князівстві помітно підноситься князівський рід Пршемисловичів, які очолювали  племінний союз чехів та заклали основи самостійної Чеської держав из центром у Празі. Молодій державі загрожувала експансійна політика німецького короля Генріха І Птахолова, князь Чехії Вацлав визнав себе німецьким вассалом. Це викликало опір чеської знаті і Вацлава підступно вбили змовники, яких найняв його рідний брат Болеслав.

Проте вже наступні Пршемисловичі вміло користалися внутрішніми чварами в Німецькій імперії. Князь Вратислав ІІ (1061-1092 рр.) підтримав Генріха IV в його протистоянні з папою та отримав у 1085 р. титул короля Чехії. Це на два століття забезпечило відносний спокій та процвітання Чеського королівства, але вже після вбивства чеського короля Вацлава ІІІ, у 1306 р., династія Пршемисловичів перервалася. У 1310 р. на чеський зійшов член німецької династії Люксембургів. Це призвело до послаблення королівської влади в Чехії та посилення ролі сейму. Але вже Карл І (1346-1378 рр.) зміцнив королівську владу й перетворив Чехію на могутню монархію. За його правління в Празі було відкрито університет ( 1348 рр.). Крім того, саме Карл І згодом став імператором Священної Римської імперії – Карлом IV, який видав «Золоту буллу», започаткувавши децентралізацію імперії.

Незважаючи на незалежний статус Чеського королівства, воно продовжувало перебувати під потужним німецьким впливом. Особливо невдоволення чехів було зумовлено засиллям католицького духовенства. До папського Риму надходила велика частина церковної десятини, що збиралася в Чехії.

Ян Гус і Гуситські війни. На початку XV ст. рух чеського народу проти німецького засилля та католицької церкви очолив Ян Гус (1371 – 1415 рр.). Після закінчення Празького університету Гус отримав ступінь магістра почав викладати тут теологію, згодом  виконував обов’язки ректора університету. Водночас Ян Гус розпочав проповідницьку діяльність, свої проповіді він виголошував чеською мовою і мав великий успіх. Ян Гус критикував ненаситність і зажерливість вищого духовенства, закликав позбавити церкву майна та підпорядкувати її світській владі, засуджував симонію та продаж індульгенцій, виступав проти німецького засилля. Він закликав до єдиного авторитету – Святого Письма. Дуже важливим були заклики проводити богослужіння чеською мовою. Така діяльність чеського богослова зумовила різку критику Ватикану, Гуса звинуватили в єресі та викликали на церковний собор у Коснтанцу, де Ян Гус не відрікся від власних поглядів та переконань. Тоді собор засудив Гуса до страти і 6 липня 1415 р. йог обуло спалено як єретика.

Мал. 2. Картина Владислава Муттіха "Ян Гус на вогні в Констанці", 1415.

Страта Яна Гуса стала поштовхом до розгортання широкого руху його прибічників – гуситів. У липні 1419 р. в Празі вибухнуло повстання міщан, у ході якого владу короля, по суті, було ліквідовано. Це стало початком гуситських війн, що тривали впродовж 14191-1434 рр.У гуситському русі сформувалися дві течії: чашники і таборити. Перші були представниками міщан та знаті. Вони хотіли встановити єдиний для духовенства та мирян обряд причастя хлібом та вином. Оскільки звичайні миряни причащалися лише хлібом.

Таборити ж були налаштовані більш рішуче. Назва цього крила походить від місця розташування їхнього укріплення поселення – на горі Табор. Крім зміни обряду причастя, вони вимагали радикальних політичних перетворень: державу без короля, загальну рівність та скасування селянських повинностей. До таборитів належали збіднілі рицарі, священики, селяни та міщани.
В ході військового протистояння з феодалами-католиками, гусити змогли завдати їм кілька значних поразок. Армію таборитів очолював талановитий полководець Ян Жижка. Тоді папа та імператор вирішили розколоти лави повсталих, задовольнивши вимоги чашників. Після цього чашники припинили боротьбу, що значно послабило гуситський рух. В 1434 р. чашники разом з німецьким військом виступили проти таборитів і розбили їх у битві під Ліпанами. Незважаючи на це, окремі загони гуситів продовжували боротьбу, а їхнє укріплення Табор – трималося до 1452 р.
Гуситські війни кардинально змінили Чехію, наприкінці XV ст. тут уживалася католицька віра та незалежна від Риму гуситська церква, було покінчено з німецьким засиллям і створено можливості для розвитку чеської мови та культури.

3.    Угорське королівство

На територію сучасної Угорщини угорські племена прийшли у 896 р. На чолі угорських племен стояв вождь Арпад, який заснував першу королівську династію Угорщини. Протягом першої половини Х ст. загони угорських племен грабували Європу. Проте в 955 р. король Оттон І вщент розгромив угорське військо на р. Лех, що поклало край експансій ні політиці угрів. Засновником угорської держави традиційно вважають Іштвана І Святого, який зумів об’єднати угорські землі та створити ефективний державний апарат. А в 1001 р. Іштван отримав корону, Угорщина стала королівством.

Протягом ХІ ст. угорські правителі тривалий час вели боротьбу проти німецьких феодалів. Водночас королі Угорщини намагалися підтримувати дружні стосунки з Київською Руссю, зокрема донька Ярослава Мудрого Анастасія була одружена з угорським королем Андрашем І.У середині ХІІІ ст. країна була спустошена монгольськими військами на чолі з Батиєм. А в 1301 р. помер останній представник династії Арпадовичів. За підтримки папи на угорському троні утвердився Карл Роберт, представник Анжуйської династії.

В середині XV ст. в Угорщині формується вищий становий орган – Державні збори. Як правило вони збиралися один раз на рік і виконували законодавчі функції. У розбудові Угорської держави значних успіхів досяг король Матяш Корвін (1458 – 1490 рр.), який значно зміцнив королівську владу, припинивши внутрішні чвари. Саме правління Матяша Корвіна стало для Угорщини золотим періодом, якому, однак, не судилося тривати довго. Угорщині загрожували турки-османи, які поступово наближались до її кордонів. Після поразки угорської армії під Могачем в 1526 р., країна розпалася на три частини.

4.    Польське королівство.

Основою для формування Польської держави були слов’янські племінні союзи, які займали простір між ріками Одер, Віслою та Вартою. У Х ст. серед них підноситься князівська династія П’ястів, яка зуміла об’єднати під своєю владою більшість польських земель. Головною резиденцією перших П’ястів було Гнєзно.

Першим достовірно відомим польським князем із цієї династії був Мєшко І (963-992 рр.), який прийняв християнство. Значно зміцніло Польське королівство за правління Мєшкового сина Болеслава І Хороброго, який зумів включити до своїх володінь Краківську землю. Саме Болеслав І став першим польським королем в 1025 р. З середини ХІ ст. столицею Польщі стає Краків. Після смерті короля Болеслава І королівство розпадається на окремі князівства . Крім того, значних збитків завдала монгольська навала, було спалено Люблін, Сандомир, Краків.

Мал. 3. Король Болеслав І Хоробрий.

Ситуація змінилась на краще в ХІІІ ст., коли визріли передумови для відродження Польської держави. З метою централізації країни король Казимир ІІІ (1333-1370 рр.) провів ряд реформ. Було уніфіковано законодавство, здійснено грошову реформу, а в 1346 р. – засновано Краківський університет.

В ХV ст.  Польща перетворюється у станову монархію. Дії королівської влади обмежував орган станового представництва – сейм. Із другої половини XIV ст. історія Польщі надовго поєдналася з Великим князівством Литовським, яке виникло в середині ХІІІ ст. Спільна загроза від Тевтонського ордену сприяла тісній співпраці. Вже в серпні 1385 р. в Крево було укладено польсько-литовську унію. Ягайло, литовський  князь, погодився прийняти католицизм, узяти шлюб з польською королевою Ядвігою. Він зійшов на польський трон під іменем Владислава ІІ (1386-1434 рр.). А вже в 1410 р. об’єднані війська розгромили тевтонських рицарів, під Грюнвальдом - орден занепав, а Польща здобула вихід до Балтійського моря.

5.    Північно-Східна Русь. Утворення Московської держави.

Володимиро-Суздальське князівство. Території Володимиро-Суздальського князівства знаходились між Окою та Волгою. Володимир Мономах відправив князювати туди свого сина Юрія Довгорукого. Саме Володимир Мономах заснував місто, яке на свою честь назвав Володимиром. Вже у 1147 р. відбулась зустріч Юрія Довгорукого з другом і союзником – новгород-сіверським князем Святославом Ольговичем. Саме цим роком датується перша літописна згадка про Москву.

Юрій Догворукий активно намагався збільшити свою вотчинну, з 1155 р. він утвердився в Києві, де був отруєний в 1157 р. Син Юрія – Андрій переніс столицю до Володимира-на-Клязьмі. Після смерті Андрія, влада перейшла до його брата Всеволода, який офіційно прийняв титул великого князя володимирського.

Великий Новгород. Наприкінці Х ст. Новгород став другим містом на Русі після Києва. Вже в 1136 р. Новгород звільнився з-під опіки Києва й у місті було встановлено боярську республіку. Новгородці самі запрошували князя, укладаючи з ним договір, який обмежував владу князя. Адміністративно Новгород поділявся на дві частини. На західному Волхова височів собор Св. Софії, тому сторону називали Софійською.  Вона складалась з трьох кінців (округів) і дитинця (кремля). На східному березі річки знаходилися Торгова сторона, що складалася з двох кінці. П’яти кінцям міста підпорядковувались п’ять волостей, на які було поділено Новгородську землю. Верховну владу здійснювало загальноміське віче.

У Новгородській республіці було розвинено землеробство, але через несприятливі грунтові й кліматичні умови воно не могло задовольнити потреб її жителів. Це спонукало населення займатися різними промислами: полюванням на хутрового звіра, рибальством, а також торгівлею.Для новгородців їхнє місто було предметом гордості. Вони називали його Пан Великий Новгород.

Невська битва та Льодове побоїще. Після навали монголів та встановлення монгольського іга на руських землях, на неї зазіхали шведи та німці. Новгородський князь Олександр Ярославович в 1240 р. відбив напад шведів, за що отримав прізвисько «Невський». Проте згодом він посварвися з новгородцями й покинув місто, якому почали загрожувати німецькі рицарі. Вирішальна битва з якими відбулася 5 квітня 1242 р. на льоду Чудського озера. Поразка рицарів на Чудському озері мала вирішальне значення в німецькій політиці «Натиску на Схід».

Початок об’єднання руських земель навколо Москви. Син Олександра Невського – Данило отримав Московське удільне князівство у спадок. Москва розташовувалась в районі, придатному для землеробства та скотарства. Вона була віддалена від околиць, які зазнавали спустошень від монголів. Першим володарем, який активно взявся розбудовувати Москву та укріплювати її рубежі, був князь Іван Калита ( 1325-1340 рр.). Калита придушив повстання у Твері, за що від монголів отримав ярлик на велике княжіння володимирське. Більше того, саме Іван Калита та його наступники здобули право збирати данину для хана з інших руських князівств. Саме за князювання Калити, було перенесено резиденцію митрополита з Володимира до Москви.

Політику Івана Калити продовжували його сини – Семен Гордий та Іван Красний. В 1359 р. князівський престол посів дев’ятилітній син Івана Красного – Дмитрій (1359 – 1389 рр.). Саме за його правління в Мсокві було збудовано єдиний у всій Північно-Східній Русу кам’яний Кремль. Князь Дмитрій навіть перестав сплачувати данину Золотій Орді. У відповідь татари спалили Нижній Новгород в 1378 р. та розпочали наступ на Москву. Але Дмиртій розгромив татар на р. Вожі. Але це не зупинило татар, які влітку 1380 р. на вторглись на Русь. Московський князь вирушив на зустріч Мамаю, у ніч з 7 на 8 версеня він переправився через Дон і розташував свої війська на Куликовському полі. Саме тут 8 вересня руські полки розгромили полчища Мамая, Орді було завдано потужного удару, але до звільнення з-під її іга було ще досить далеко. Вже через два роки наступник Мамая – Тохтамиш спалив Москву. Незважаючи на це, Дмитрій Донський вперше заповів своєму синові як «вотчину» (спадкове землеволодіння) велике князювання володимирське, не визнаючи за Ордою права ним розпоряджатися. Так було закладено основи престолонаслідування.

Мал. 4. Іван Калита.	Мал. 5. Куликовська битва

 

Посилення Московської держави. Син Дмитрія Донського князь Василій І (1389-1425 рр.) продовжив «збирання руських земель», приєднавши до Московського князівства Нижній Новгород, а також землі в басейні річки Вичегди. Об’єднання удільних володінь значно прискорилося за князювання Івана ІІІ (1462-1505 рр.), якому в 1478 р. новгородці принесли присягу про повне визнання його влади. Сам Іван ІІІ був одружений з Софією Палеолог, що дозволило йому оголосити себе наступником візантійських імператорів, а Москву – столицею всього православного світу.

Це все заклало передумови для виступу проти Орди, у 1480 р. у відповідь на несплату данини, хан Ахмат уклав союз з польським королем Казимиром IV та напав на Івана ІІІ.Проте московський князь уклав союз з кримськими татарами, які напали Велике князівство Литовське й позбавили Ахмета підтримки. Ординці вийшли на береги Угри, де їх зустріли полки Івана ІІІ. Вступити в бій ординці не наважилися, постоявши, вони відступили  у степ. Саме «стояння на Угрі» більшість істориків вважає падінням ординського іга.Після цього Іван ІІІ приєднав Твер, В’ятку. У 1492 р. розпочалась війна з Литвою, Іван ІІІ зумів включити до своїх земель ряд руських міст – Вязьму, Брянськ, Мещовськ, Путивль. Наприкінці XIV ст. Іван ІІІ прийняв титул «великого князя всієї Русі». Гербом Московської держави став двоголовий орел, династичний знак династії Палеологів. Було встановлено дипломатичні відносини з Ватиканом, німецьким імператором, угорським королем, турецьким султаном. Московська держава здобувала міжнародне визнання.   

Державне управління. Найважливішим інститутом державного правління на Русі в до монгольський період була князівська влада. Князь виступав не лише верховним правителем, а й законодавчим розпорядником. Важлива роль належала боярам, знатним людям, які належали до верхівки суспільства. Впродовж ХІ – ХІІІ ст. майже в усіх містах Північно-Східної Русі виникло віче – збори вільних городян. Проте монгольська навала кардинально змінила політичний устрій руських князівств. Вже на початку XIV ст. уся повнота законодавчої влади зосередилася в руках великого князя. Вищим урядовим органом стала державна рада – Боярська дума. Наприкінці XV ст. почали виникати органи центрального управління, що згодом отримали назву прикази.
Утворення єдиної держави вимагало уніфікації законів, тому в 1497 р. було видано Судебник. Норми права, задекларовані в ньому, захищали життя та майно бояр, поміщиків та духовних осіб. Більше того, саме Судебник започаткував закріпачення селян.

Культура Московської держави. Монгольська навала та золотоординське іго кардинально змінило культу Московської держави. ЇЇ подальший розвиток затримався, почалося відставання від передових західноєвропейських країн. Для обслуговування своїх правителів монголи гнали в полон кращих майстрів мистецтва. На півстоліття припинилося кам’яне будівництво, було знищено та втрачено безліч книг та інших пам’яток культури.

Незважаючи на це, вже з другої половини XIV ст. в землях Північно-Східної Русі почалося культурне піднесення. Основу для нього заклали перші успіхи визвольної боротьби проти монголів.  Відроджується традиція літописання при князівських дворах. Видатний твір XV ст. «Троїцький монастир» розповідав про події, які відбулися у всіх значних центрах Русі, тоді ж в Москві був складений перший руський «Хронограф» - коротка всесвітня історія.

Популярним видом усної народної творчості залишалися билини. У вигляді народного «плачу» було написано «Слово про погибель Руської землі», який прославляв велич Русі та могутність її князів напередодні нашестя. Визначною літературною пам’яткою є «Ходіння за три моря» тверського купця Афанасія Нікітіна, де містилося багато цінного та цікавого про життя народів Індії.
На межі XIV – XV ст. особливо успішно розвивався церковний фресковий живопис. Свого розквіту він досяг у творчості візантійця за походженням Феофана Грека і особливо у роботах Андрія Рубльова. До найвидатніших творів світового мистецтва належить ікона Рубльова «Трійця», сповнена дивного тепла, людяності та чистоти.

Мал. 6. "Трійця" А. Рубльова.

Значне піднесення, яке ознаменувалося розвитком кам’яного будівництва, відбулося й у галузі кам’яної архітектури. Особливо швидко зростала і гарнішала Москва. Іван калита заклав основи ансамблю кремлівських соборів.

6.    Турецька держава.

Утворення Османської імперії. Наприкінці ХІІІ ст. в північно-західній частині Малої Азії, на землях колишнього Сельджуцького султанату, виникла невелика, але войовнича держава. Її засновник – емір Осман об’єднав під своєю владою декілька племен, які пізніше стали назватися турками-османами. Вже син Османа – Орхан (1326-1362 рр.) здобув цілковиту незалежність від монголів і провів ряд реформ, зокрема розпочав карбувати власну монету – акче. Себе Орхан титулував султаном, створив особисту султанську гвардію – яничарів – піше військо, яке перебувало на державному утриманні. Яничарами ставали хлопчики-християни, яких силоміць забирали у батьків та навертали у іслам.

Війська Орхана захопили володіння Візантії в Малій Азії й перейшли до активних дій на Балканах. Султан Мурад І (1362-1389 рр) здобув Андріанополь і переніс сюди столицю держави. Незабаром болгарський цар визнав себе васалом турків. Після цього Мурад І пішов на Сербію, у червні 1389 р. на Косовму полі вирішувалась доля Балкан, серби були розгромлені. Але ситуацію врятував Мілош Обілич, який смертельно поранив султана Мурада. Новий султан Баязид (1389-1402 рр.) продовжив завоювання Балкан та остаточно підкорив Сербію ат Болгарію. Вже в 1400 р. Баязид здійснив спробу взяти Константинополь, але цьому завадило вторгнення Тимура, який в 1402 р. у битві при Анкарі розгромив турецьке військо і захопив в полон Баязида.

Правління Мехмеда ІІ. Тимур поділив Османську державу між синами Баязида, країна страждала від внутрішніх усобиць. Відродити державну єдність зумів султан Мурад ІІ (1421-1451 р.), а могутність країни остаточно утвердив Мехмед ІІ (1451-1481 рр.). Вже в квітні 1453 р. Мехмед ІІ оточив Константинополь, облога тривала 53 дні. Але 29 травня турки розпочали штурм, який зламав опір захисників міста, Константинополь впав, а султан відразу переніс сюди столицю. Так утворилася Османська імперія з центром у Стамбулі. Мехмед ІІ отримав титул «султана двох континентів і хана двох морів». Вже в 1475 р. турки захопили Крим, кримський хан став васалом султана. Османи повністю контролювали узбережжя Чорного моря, найголовніша генуезька фортеця в Криму – Кафа – потрапила у васальну залежність від султана.

Мал. 7. Султан Мехмед ІІ Завойовник.

Мехмед ІІ активно займався вдосконаленням державного апарату, було створено центральний уряд країни – Осяйну Порту, здійснено спробу уніфікації законодавства. Султан володів необмеженою владою, функції глави уряду виконував Великий візир, мусульманське духовенство очолював Головний муфтій.Особлива увага приділялась ісламу, який був основою турецької держави, у Стамбулі було відкрито 8 медресе. Завдяки сильній армії Османська імперія утвердилася як впливова мусульманська держава не лише на Сході.

Основні терміни, поняття, імена

685 р. – розпад держави Само
Перша половина ІХ ст. – утворення Великоморавської держави
863 р. – початок місії Кирила і Мефодія у Великоморавії
906 р. – вторгнення угорців в Моравію
1001 р. – коронування Іштвана І
1025 р. – Болеслав І Хоробрий стає королем Польщі.
1085 р. – князь Чехії Вратислав ІІ стає королем
1147 р. – перша літописна згадка про Москву.
5 квітня 1242 р. – поразка рицарів на Чудському озері
1346 р. – засновано Краківський університет.
1348 р. – відкриття Празького університету
8 вересня 1380 р. – Куликовська битва
1385 р. – Кревська унія
1389 р. – поразка сербів на Косовому полі
1410 р. – перемога польсько-литовського війська під Грюнвальдом
6 липня 1415 р. – спалення Яна Гуса
1419-1434 рр. – гуситські війни
1452 р. – падіння останнього гуситського Табору
1453 р. – завоювання турками Константинополя
1480 р. – «стояння на Угрі»
1497 р. – видано Судебник Московського князівства
1526 р. – поразка угорців під Мохачем