Підготовка до ЗНО з всесвітньої історії

1. Економічний розвиток

Протягом ХІХ – на початку ХХ ст. відбувається інтенсивний процес розгортання індустріалізації – створення великої машинної індустрії. Поширення у цей час набуває акціонування – об'єднання капіталу  кількох власників із подальшим отриманням прибутку та розподілом його залежно від внесеної частки. Значні фінансові ресурси у цей період зосереджуються в руках вузького прошарку банкірів і промисловців. Цей прошарок отримав назву «фінансова олігархія». Так, на початку ХХ ст. у США появилися великі фінансово-промислові групи. До найбільших із них належали банкірський «Дім Дж. Моргана» і група Рокфеллера, які контролювали 56% акціонерного капіталу країни. Створення великої машинної індустрії привело до концентрації виробництва і виникнення монополій, коли підприємець або група підприємців контролює одну чи декілька галузей виробництва з метою збільшення прибутків і ліквідації конкуренції. Раніше за інші країни цей процес розпочався в США і згодом набув найбільшого розмаху. Найпоширенішим видом монопольних об'єднань були картелі. Так, у Німеччині в 1900 р. було зареєстровано 300 картельних угод, а в 1914 р. – 600. Картельна угода залишала її учасникам виробничу і фінансово-комерційну самостійність, встановлюючи спільні для них ціни на товари, квоти виробництва і розмежовуючи ринки збуту. Ще одними формами об'єднань підприємців були синдикати. Зберігаючи юридичну і виробничу незалежність, їх учасники позбувались комерційної самостійності, оскільки для зручності продаж їх продукції здійснювався спільно, спеціально утвореною для цього компанією. Знаменитим був Рейн-Вестфальський вугільний синдикат, який у 1910 р. контролював 95% вуглевидобутку в Рурському басейні. Поширення набувала і «система участі», за якої певна компанія, крім власних активів, володіла ще й частинами майна інших форм. Так, наприкінці ХІХ ст. у США виникають холдингові компанії, яким, як «материнським» дозволялося володіти часками капіталу однієї чи декількох «дочірних» фірм. Крім того у США поширеними були такі монопольні об'єднання, як трести. Одним із найвідоміших був нафтовий трест Дж. Рокфеллера. Трести реорганізовувались шляхом виділення юридично самостійних, але фінансово залежних колишніх власників «дочірних» компаній. На початку ХХ ст. у Європі набувають поширення концерни – об'єднання різногалузевих підприємств, підпорядкованих одному фінансовому центру. Відомими концерними були «Віккерс і Армстронг» у Британії та концерн гарматного короля Круппа в Німеччині. Стрімкий розвиток промисловості, зумовив розширення внутрішніх ринків та зростання зовнішньої торгівлі. Поширення набув демпінг – імпорт тих чи інших товарів за заниженими цінами з метою знищити конкурентів, захопити ринок, а вже потім диктувати свої умови. В останній третині ХІХ ст. замість торгівлі переважного значення набуває зовнішнє інвестування. Значно зростає вивіз капіталу із розвинутих країн в колонії та в економічно відсталі країни. Зокрема у 1913 р. загальна вартість зовнішніх інвестицій Англії становила 4 млрд. ф. ст., і при цьому більша частка цих коштів припадала на колонії. Загалом найбільше капіталів вивозили Англія, Франція, Бельгія та США. Потрібно відзначити що наприкінці ХІХ ст. зростає роль держави в економічних процесах. Особливо це спостерігалось у таких державах: Німеччині, Росії, Італії, Австро-Угорщині, Японії.

2. Індустріальне суспільство

З розгортанням промислової революції був пов'язаний початок становлення індустріального суспільства – суспільства у якому завершено процес створення великої технічно розвиненої промисловості, як основи та провідного сектора економіки й відповідних соціальних структур. Нове промислове виробництво розвивалося на засадах вільної конкуренції. Якщо раніше в економіці основою було сільське господарство, то тепер перше місце посіла промисловість. У торгівлі важливе місце посіли дешеві фабрично-заводські товари, розраховані на масового споживача. У ХІХ – на початку ХХ ст. значно зріс рівень урбанізації. Кількість міст постійно зростала, особливо у промислових районах. Крім того у цей час відбувалися значні за обсягами міграції людей в інші країни у пошуках кращого життя. Важливим є те, що саме в цей час сформувалися дві основні групи індустріального суспільства – підприємці та наймані робітники. Також почався формуватися «середній клас» – люди з певним достатком, майном, рівнем освіти та статусом у суспільстві. Поширеним явищем у ХІХ – на початку ХХ ст. стає боротьба жінок за емансипацію (звільнення від залежності, гніту, скасування обмежень, упередженого ставлення тощо). Жінки вимагали надання їм рівних із чоловіком прав у суспільному, трудовому й сімейному житті.

3. Політичне життя

Визначний вплив на політичне життя країн Заходу мала Велика Французька революція кінця ХVІІІ ст., яка висунула ідеї свободи, рівності й братерства. Саме у ХІХ ст. відбувалося встановлення основ демократії з виборністю органів влади, загальним виборчим правом, поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову. На початку ХХ ст. більшість розвинутих країн світу, за винятком Російської імперії, уже були конституційними монархіями. Республіканська форма правління серед великих держав ствердилася лише у Франції і США. Важливу роль у політичному житті держав тепер стали відігравати політичні партії, ідейні засади яких ґрунтувалися на таких основних напрямках громадської думки:

• консерватизм – сукупність ідейно-політичних течій, прихильники яких спиралися на ідеї традиції та спадковості в суспільному розвитку, виступали за збереження домінуючої ролі держави й церкви в житті суспільства, не сприймали революції та радикальні реформи. Консерватори прагнули зберегти старий політичний лад;
• лібералізм – ідейно-політична течія, що об’єднувала прихильників парламентського устрою й демократизації суспільного життя. Ліберали були прихильниками досягнення змін у суспільстві легальними законними засобами за допомогою реформ і виступали проти революції;
• радикалізм – ідейно-політична течія, прихильники якої виступали за здійснення рішучих і глибоких змін у політичному й соціально-економічному житті. Радикали були прихильниками насильницьких методів боротьби;
• націоналізм – ідейно-політична течія, що об’єднувала прихильників визнання пріоритету національного чинника в суспільному розвитку. Націоналісти виступали за те, щоб поневолені народи могли здобути національну незалежність та створити власні держави.
• соціал-демократизм – ідейно-політична течія, прибічники якої виступали за проведення соціальних реформ. Вони вимагали, перш за все, забезпечення соціальної захищеності найманих робітників. Радикальне крило цієї течії прагнуло встановлення пролетарської диктатури, і вважало що цього можна досягли лише за допомогою революції. Помірковане крило, або реформісти, заперечували доцільність революційної боротьби робітничого класу, вони обґрунтовували необхідність участі соціалістів у роботі буржуазних парламентів і урядів з метою захисту своїх виборців.

Характерною рисою політики урядів і держав наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. стає реформізм – орієнтація на проведення соціально-політичних і економічних реформ. Поступово відбувається професіоналізація політичної діяльності, перетворення роботи депутата у постійну оплачувану професію.