МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ В ОСТАННІЙ ТРЕТИНІ ХІХ СТ. – ПОЧАТКУ ХХ СТ.
1. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ В ОСТАННІЙ ТРЕТИНІ ХІХ СТ. – ПОЧАТКУ ХХ СТ.
1. Російсько-турецька війна 1877–1878 рр.
У 1870 р. скориставшись франко-прусською війною, Росія відмовилася виконувати умови Паризького договору (1856) про заборону тримати на Чорному морі військово-морський флот. В 1871 р. в Лондоні відбулася міжнародна конференція, яка визнала це право. Це був успіх російської дипломатії. Надалі Росія лише прагнула зміцнити своє міжнародне становище. У літку 1875 р. спалахнуло повстання в Боснії та Герцеговині, яке започаткувало східну кризу. У квітні 1877 р. Росія, яка підтримувала визвольний рух балканських країн, оголосила війну Туреччині. В травні у війну проти Туреччини виступила Румунія. Наприкінці червня 1877 р. російська армія здобула столицю Болгарії місто Тирново. У липні вона захопила Шипкинський перевал, а в листопаді захопила фортецю Плевну. У грудні російські війська, які очолював Йосип Гурка визволили Софію. У січні 1878 р. росіяни перейшли Балканські гори. У битві під Філіппополем (Пловдив) турецьке військо було розбите. Згодом російська армія захопила Адріанополь. Лише втручання Англії та Австро-Угорщини врятувало Туреччину від повного розгрому. 19 лютого 1878 р. в містечку Сан-Стефано було підписано мирний договір, який передбачав створення автономного князівства Болгарії, визнання незалежності Румунії, Сербії та Чорногорії, передачу Росії Південної Бессарабії, а Румунії – Північної Добруджі, в Азії Росія отримувала міста Ардаган, Карс, Батум, Баязет. Англія та Австро-Угорщина були невдоволені договором і зажадали перегляду його умов. Росія змушена були погодитися на ці умови, оскільки вони погрожували їй війною. Влітку 1878 р. в Берліні відбулося засідання конгресу. Згідно із його рішеннями Болгарія була поділена на три частини, і лише Північна Болгарія отримувала незалежність. Територіальні здобутки Чорногорії та Сербії зменшувалися. Боснію та Герцеговину окупувала Австро-Угорщина. Англія отримувала острів Кіпр. У Закавказзі за Росією залишалися лише Карс, Ардаган і Батум.
2. Утворення військо-політичних блоків
7 жовтня 1879 р. у Відні було укладено австро-німецький союз. У 1881 р. було відновлено союз Трьох імператорів. Таким чином О. фон Бісмарк хотів щоб Росія зберігала нейтралітет. У 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина та Італія уклали між собою Троїстий союз. Відносини між Росією та Німеччиною дедалі загострювалися. Натомість відбувалося російсько-французьке зближення, а саме в економічній сфері. У 1887 р. Франція надала Росії значний кредит. У серпні 1891 р. між двома країнами було підписано консультативний пакт. У 1892 р. Франція і Росія підписали воєнну конвенцію, яку було ратифіковано у 1893 р. Вона передбачала взаємодопомогу обох держав у разі агресії з боку учасників Троїстого союзу. Тим часом англійські політичні кола усвідомлювали, що головна небезпека для Великої Британії іде від Німеччини. 8 квітня 1904 р. в Лондоні була підписана англо-французька угода Антанта ("Сердечна згода"). Згідно з нею Англія визнавала право Франції на Марокко, а Франція право Англії на Єгипет. У 1907 р. у Петербурзі між Росією та Великою Британією було укладено договір про розмежування інтересів впливу. Персія (Іран) поділялася на три частини: північна територія відходила до Росії, південна – до Англії, а центральна проголошувалася нейтральною зоною. Афганістан опинився в зоні інтересів Китаю. Тибет переходив під вплив Китаю. Англо-російська угода 1907 р. завершила формування Антанти у складі Англії, Франції і Росії.
| |
|
|---|---|
| Мал. 1. Карикатура Тіре-Боне. Троїстий союз. | Мал. 2. Антанта. Російський плакат 1914 р. |
3. Перші війни за переділ світу
Іспанія прагнула відновити свій контроль на Кубі. Проте в той час США самі проводили зовнішню експансію, тому вони виступили проти іспанського посилення. У 1898 р. відбулася іспано-американська війна, яка вважається першою війною за переділ світу. Іспанський флот виявився слабким проти американського, а тому й зазнав поразки. В грудні 1898 р. в Парижі було підписано мирний договір. За його умовами Іспанія відмовлялася від усіх прав на Кубу, Філіппіни, Пуерто-Ріко та інші острови в Карибському морі. Усі ці колишні іспанські володіння перейшли до США. Куба формально залишалася незалежною, проте фактично над нею було встановлено американський контроль. Ще однією війною за переділ світу була англо-бурська (1899–1902 рр.), яка завершилася перемогою англійців. До британських володінь у Південній Африці були приєднані Республіки Трансвааль і Оранжева.
4. Міжнародні кризи
Перша Марокканська криза (1905–1906 рр.). Згідно з англо-французьким договором 1904 р. за Францією закріплювався контроль над більшою частиною Марокко. Це викликало незадоволення з боку Німеччини, яка прагнула зміцнити свій вплив. Німецький уряд наполягав на скликанні міжнародної конференції й погрожував Англії й Франції війною. В січні 1906 р. в місті Алхісерасе було скликано конференцію, яка фактично визнала незалежність Марокко, але практично вплив продовжували зберігати Франція та Іспанія. У підсумку Німеччина нічого не отримала. Жодна країна, крім Австро-Угорщини, не підтримала її.
Мал. 3. Карикатура. Марокканська криза 1905-1906 рр.
Боснійська криза (1908 р.). Внаслідок захоплення Австро-Угорщиною Боснії та Герцеговини, які формально ще входили до Османської імперії, вибухнула «боснійська криза». Сербія різко засудила цей крок, царська Росія підтримала Сербію. Німеччина стала на бік Австро-Угорщини. Відносини між країнами значно ускладнились.
Друга Марокканська криза (1911 р.). У 1911 р. в Марокко вибухнуло повстання проти султана. Німеччина прагнула втрутитись у внутрішнє становище країни, а тому направила до марокканського берега крейсер «Берлін» і канонерку «Пантера». Але на бік Франції знову стала Велика Британія, яка погрожуючи Німеччині війною, змусила останню відмовитись від втручання у марокканську проблему. Вирішення основних питань залишалось за Францією.
Перша Балканська війна (1912–1913 рр.). На Балканах за підтримки Росії, Англії й Франції, склався союз трьох держав: Болгарії, Сербії й Греції, який прагнув відібрати в Туреччини Македонію та розділити її території. В березні 1912 р. був укладений сербсько-болгарський договір, а в травні – болгаро-грецький оборонний союз. В жовтні 1912 р. почалися воєнні дії проти Туреччини. Основного удару по турецькій армії завдали болгарські збройні частини, й у підсумку союзники підійшли до Константинополя. 28 липня 1912 р. незалежність проголосила Албанія. Туреччина була змушена 21 квітня 1913 р. підписати перемир'я. 30 травня 1913 р. був підписаний Лондонський мирний договір, за яким майже вся європейська частина Туреччини переходила до переможців.
Друга Балканська війна (1913 р.). Завдяки перемозі Сербія і Болгарія зміцнили своє становище. Натомість втратила свій вплив Австро-Угорщина. Тому айстро-угорська й німецька дипломатія доклали зусиль, щоб розірвати союз Болгарії і Сербії. Причиною конфлікту стали розбіжності щодо поділу турецької території. 29 червня 1913 р. Болгарія розгорнула воєнні дії проти Сербії і Греції. Так почалася друга Балканська війна. Однак на захист Сербії виступила Росія. Крім того проти Болгарії виступили Румунія і Туреччина. Тому болгарська армія була швидко розбита. 10 серпня 1913 р. у Бухаресті був підписаний мирний договір. Сербія отримала не тільки спірну територію Македонії, але й всю «болгарську частину» Македонії. Греція одержала південну Македонію із Салоніками та частину західної Фракії Румунія приєднала до себе Південну Добруджу. Частина Фракії й Адріанополь повернулися до Туреччини. Після поразки Болгарія почала орієнтуватися на Німеччину, як свого союзника, який допоможе повернути їй втрачені території. Балканський півострів перетворився на «порохову діжку» Європи.
Основні терміни, поняття, імена
Основні дати:
1870–1871 рр. – франко-прусська війна.
1871 р. – Лондонська міжнародна конференція.
Літо 1875 р. – повстання в Боснії та Герцеговині.
1877–1878 рр. – російсько-турецька війна.
19 лютого 1878 р. – Сан-Стефанський мирний договір.
Літо 1878 р. – Берлінський конгрес.
7 жовтня 1879 р. – укладено айстро-німецький союз.
1882 р. – утворення Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина та Італія).
1892 р. – воєнна конвенція між Францією і Росією.
1898 р. – іспано-американська війна.
1899–1902 рр. – англо-бурська війна.
8 квітня 1904 р. – підписано англо-французьку угоду Антанта («Сердечна згода»).
1905–1906 рр. – Перша Марокканська криза.
1907 р. – договір між Росією та Великою Британією про розмежування сфер впливу. Завершення формування Антанти.
1908 р. – Боснійська криза.
1911 р. – Друга Марокканська криза.
1912–1913 рр. – Перша Балканська війна.
30 травня 1913 р. – Лондонський мирний договір.
1913 р. – Друга Балканська війна.
10 серпня 1913 р. – укладання мирного договору у Бухаресті.