Євразія

1 Євразія

Площа суходолу - 54млн. км3. Населення - 4,7 % млрд. осіб (2012). Найвища точка над рівнем моря — г. Джомолунгма (Еверест), 8848 м. Найнижча точка від рівня моря — поверхня Мертвого моря — 400 м. Найдовша річка - Янцзи, 6300 км. Найбільше озеро - Каспійське. Найбільший острів - Калімантан.

Євразія складається з двох частин світу - Азії (площа - 43,4 млн. км2 та Європи (близько 10,0 млн. км2). Межа між ними проходить по східному підніжжю Уральських гір.

Євразія є найбільшим материком в світі та займає третину суходолу всієї планети. Вона розташована повністю у північній півкулі. Крайні західна і північно-східна частини заходять у західну півкулю. Значні території материка на півночі розташовані за полярним колом, а півострови і острови на півдні - за межами північного тропіка. Це впливає на різноманітність кліматичних умов, проте більша частина Євразії лежить в межах помірного природного поясу.

Євразія - єдиний материк, що омивається всіма океанами: з заходу - водами Атлантичного океану, зі сходу - Тихого, з півночі - Північного Льодовитого, з півдня - Індійського. Істотний вплив на природу материка мають теплі і холодні морські течії, що протікають біля його берегів: Гольфстрім, Куросіо, Сомалійська, Мусонна.

Середземним і Червоним морями Євразія відокремлена від Африки (на південному заході), а Беринговою протокою — від Північної Америки (на північному сході).

Крайніми точками материка є:

  • північна -мис Челюскін (76° пн. ш., 108° сх. д.);
  • південна - мис Піай (2° пн. ш., 106° сх. д.);
  • західна -мис Рока (39° пн. ш., 18° зх. д.);
  • східна - мис Дежньова (72° пн. ш., 177° зх. д.).
    Берегова лінія сильно порізана.

Великі моря, що омивають береги Євразії це - Аравійське, Середземне, Чорне, Північне, Баренцове, Карське. Лаптєвих, Охотське, Японське, Жовте, Південно-Китайське. Найбільшими затоками є: Бенгальська, Перська, Біскайська. Найбільші півострови: Камчатка, Індостан, Аравійський, Мала Азія, Балканський, Апеннінський, Піренейський, Скандинавський, Таймир. Найвідоміші острови біля берегів материка: Шрі-Ланка, Великі Зондські, Філіппінські, Японські, Курильські, Новосибірські, Нова Земля, Ісландія, Британські.

Євразія є частиною Старого Світу, споконвічно освоєною європейцями. Проте, величезні простори Центральної Азії залишалися мало відомими до середини XIX ст. Величезний внесок у вивчення її природи зробили П.П. Семенов-Тянь-Шанський, М,М. Пржевальський, П.К. Козлов. Активне дослідження північних районів Азії тривало у XX ст. Їх вивчали В.О. Обручев, О.Ю. Шмідт та інші вчені.

Рельєф Євразії дуже різноманітний: тут розміщені, як безкрайні рівнини, так і величезні гірські пояси. Рельєф материка тісно пов'язаний з його геологічною будовою.

Більшу частину Євразії складають рівнини, які сформувалися в межах давніх (докембрійських) та молодих (пізньопалеозойських) платформ.

Рівнини, які відповідають давнім платформам, значно припідняті, а їх поверхня погорбована. Це пов'язано з виходами кристалічного фундаменту на поверхню. До таких рівнин належать: Східноєвропейська рівнина, Середньосибірське та Аравійське плоскогір'я, плоскогір'я Декан, Велика Китайська рівнина. З фундаментом платформ пов'язані родовища корисних копалин магматичного походження (залізні руди, алмази), з осадовим чохлом - осадових (нафти, природного газу, кам'яного вугілля). Найбільший нафтовий басейн світу розміщений у Перській затоці, на затопленій морем частині Аравійської платформи.

Рівнини, що сформувалися на молодих платформах, у яких потужний осадовий чохол, мають плоску поверхню і є низовинами: Західносибірська, Туринська. Вони вирізняються величезними покладами нафти і природного газу.

Гори Євразії різні за походженням та віком. Від Атлантичного і майже до Тихого океану протягнувся молодий Альпійсько-Гімалайський складчастий пояс, який сформувався в епоху альпійського горотворення на межах кількох літосферних плит. Це — найбільший гірський пояс суходолу. В нього входять Піренеї, Альпи (найвищі гори Європи з вершиною Монблан), Карпати, Кавказ, Памір, Гімалаї (з найвищою вершиною світу г. Джомолунгма, 8848 м). Тут часто трапляються землетруси, є діючі вулкани (Етна, Везувій). Трохи північніше знаходиться нагір'я Тибет. На сході материка формується Тихоокеанський пояс складчастості. Про його інтенсивний розвиток говорять численні землетруси та виверження вулканів (Ключевська Сопка, Фудзіяма, Кракатау).

Старшими за віком є Верхоянський хребет, Скандинавські гори, Урал, Тянь-Шань, Алтай і ін. Ці гори різні за висотою і мають, як правило, плоскі вершини.

У поясах складчастості видобувають корисні копалини, переважно магматичного походження. Як правило, це - руди кольорових металів (міді, свинцю, цинку, олова). "Олов'яний пояс" Євразії простягається у горах східної окраїни материка. У передгірських та міжгірських прогинах є осадові породи (нафта, природний газ).

Євразія має велику різноманітність кліматичних умов. Велика протяжність з півночі на південь зумовлює значні відмінності в температурі повітря. Це визначається зростанням сонячної радіації від полюсів до екватора.

Крім того, зміни температури викликані циркуляцією атмосфери. Значна частина материка знаходиться під впливом атлантичних повітряних мас, які надходять із західним перенесенням повітря. Тому клімат західної частини материка є вологим та має невеликі річні амплітуди коливань температур. В центрі материка панують континентальні повітряні маси, тому зими тут холодні й сухі, а влітку жарко й дуже посушливо.

На сході материка формуються сезонні вітри - мусони. Влітку вони дмуть на материк і несуть вологу погоду, взимку - з материка, викликаючи суху погоду. Завдяки літньому мусону, біля підніжжя Гімалаїв розташоване одне з найвологіших місць планети - с. Черапунджі, яке одержує близько 12000 мм опадів на рік.

Арктичні повітряні маси здатні проникати далеко на південь, викликаючи стрімкі зниження температури повітря. Це зумовлено рівнинністю території. Південна частина Євразії захищена від холодного повітря пасмами гір.

Євразія лежить в межах всіх кліматичних поясів північної півкулі: від арктичного на півночі до екваторіального на південному-сході. Найбільші площі займає на материку помірний кліматичний пояс. У зв'язку з величезною протяжністю Євразії із заходу на схід, спостерігаються великі відмінності у кліматі від узбережжя вглиб материка. Тому в межах помірного та субтропічного поясів виділяються кліматичні області, які відрізняються кількістю опадів, сезонністю їх розподілу та річними амплітудами коливань температур.

Залежно від кліматичних умов, різні частини Євразії не однаково забезпечені внутрішніми водами. Найбільш густою їх мережа є на заході, в умовах морського клімату; півдні та сході у мусонних областях; та на півночі, де випарування незначне через низькі температури. Мало водойм у центральній та південно-західній частинах, де клімат посушливий континентальний.

Річки Євразії несуть свої води до Атлантичного, Тихого, Індійського, Північного Льодовитого океанів. Є й великий басейн внутрішнього стоку.

До басейну Атлантичного океану належить більшість річок Євразії. Вони мають дощове і снігове живлення, вони повноводні протягом року (Сена, Темза, Рейн, Ельба). Річки середньої частини Європи (Одер, Дунай, Істер, Дніпро, Дон), мають переважно снігове живлення. Повінь в них настає весною, межень влітку. З просуванням на схід зростає період льодоставу. Річки півдня Європи, що сформувалися в субтропіках (Тахо, Дуеро, Тібр), мають дощове живлення і зимову повінь. Влітку вони сильно міліють, деякі й пересихають. До басейну Північного Льодовитого океану входять Північна Двіна, Печора, Об, Єнісей, Лена, Індигірка, Колима. Вони мають переважно снігове живлення, весняну повінь та тривалий період льодоставу. Річки на півночі материка відзначаються значною часткою ґрунтового живлення.

До Індійського океану несуть свої води Інд та Ганг, до Тихого океану -Меконг, Янцзи (найдовша ріка материка, 6300 км), Хуанхе, Амур. Ці річки в умовах мусонного клімату мають дощове живлення та літню повінь. Річки, що починаються в горах відчувають суттєве льодовикове підживлення.

До річок басейну внутрішнього стоку належать Волга (найдовша річка Європи/ Урал, Сирдар'я, Амудар'я. Перші дві з них мають снігове живлення і високу весняну повінь, дві останні, що стікають з гір, - льодовикове, зі значним підняттям води влітку.

Озера на території материка розміщуються нерівномірно. Найбільшими льодовиковими озерами є Ладозьке, Онезьке. Тектонічні озера вирізняються своєю глибиною: Байкал (1620 м), Мертве море, Балатон, Женевське. Залишками   давніх   морських   басейнів   є  реліктові   озера:   Каспійське

(найбільше в світі), Аральське, Балхаш, Лобнор. На південних узбережжях Європи є лиманні озера. Більшість озер Євразії прісні, але є й солоні (найсолоніше — Мертве море). Унікальним є озеро Балхаш, одна частина якого прісна, інша - солона.

Високим рівнем заболоченості вирізняються Західний Сибір, зона тундри на півночі материка, Полісся, басейн річки Амур.

У горах, що розташовані вище від снігової лінії, сформувалися льодовики. Вони є в Гімалаях, на Тянь-Шані, Памірі, Кавказі, в Альпах, Скандинавських горах. Покривні льодовики існують в Ісландії та на островах у Північному Льодовитому океані.

Близько 20 % площі материка займає багаторічна мерзлота, яка сформувалася у льодовикову епоху, її товщина від 50 см на Кольському півострові до 1,5 км у Східному Сибіру.

На рівнинах Євразії природні зони змінюються за законом широтної зональності, тобто від екватора до полюсів. Значна площа Євразії і різкі контрасти клімату та рельєфу зумовили поширення на її території всіх природних зон північної півкулі.

Широтне простягання природних зон порушується у приокеанічних районах та в субекваторіальному поясі. Причинами цього явища є особливості циркуляції атмосфери та розміщення основних форм рельєфу. У зв'язку з наростанням континентальності клімату вглиб материка, зона широколистяних лісів закінчується у Західній Європі, а далі замінюється зонами степів, напівпустель та пустель, які займають великі площі в центральних частинах Євразії.

Північні природні зони - це зона арктичних пустель, тундри та лісотундри, із надзвичайно низькими температурами, бідними грунтами та рослинним світом, пристосованим до цих умов. Зволоження є надмірним, тому територія заболочена. В арктичних пустелях життя пов'язане з морем. Тут мешкають білий ведмідь, тюлені, моржі. У тундрі багато гризунів лемінгів, якими живляться полярна сова та песець. З великих травоїдних істот живуть північний олень та вівцебик.

Південніше розміщена зона тайги з більш високими літніми температурами. Тому є умови для розвитку хвойної рослинності на підзолистих грунтах. Тут ростуть кедр, сосна, ялина, модрина. У тваринному світі з ссавців відомі лось, бурий ведмідь, соболь, горностай; з птахів - тетерук, глухар, дятел, кедрівка.

Зона широколистяних та мішаних лісів розташована лише в європейській частині та на крайньому сході. В цій зоні хвойні ліси чергуються з буково-дубовими та березово-осиковими гаями на сірих лісових грунтах. З тварин зустрічаються дикий кабан, різні види оленів, козуля, рись, дикий кіт, зубр.

До центру материка ліси змінюються лісостепами та степами з найбільш родючими ґрунтами світу. З рослин переважають ковила та типчак. Живе багато гризунів: ховрах, тушканчик, байбак, хом'як. Вони є їжею для хижих птахів (степовий орел, боривітер, беркут) та змій.

На південь від степів розміщується природна зона напівпустель та пустель помірного поясу, де на засолених вкрай бідних пустельних грунтах трапляється рослинність із розріджених злаків, солянок, рідких чагарників. З тварин переважають плазуни (варан, агама, гюрза, ефа, кобра). З травоїдних ссавців можна зустріти сайгака, джейрана, верблюда, коня Пржевальського.

Тропічні пустелі займають Аравійський півострів та південь Іранського нагір'я. Опадів тут дуже мало (менше 100 мм на рік). Ґрунти нерозвинуті, тому рослинність розріджена. Бідним є й тваринний світ. В ньому переважають гризуни та плазуни.

Середземноморське узбережжя займає зона твердолистих вічнозелених лісів і чагарників. Тепла й волога зима та жарке й сухе літо створюють особливі умови для розвитку органічного світу на коричневих ґрунтах. Тваринами Середземномор'я є ящірки, змії, черепахи, шакали.

На південному сході знаходяться перемінно-вологі (мусонні) ліси. Наявність посушливого сезону змусила рослини стійко переносити сухість повітря. З просуванням від помірних до тропічних широт хвойні та листопадні дерева (кедр, сосна, дуб, горіх, сакура) поступово змінюються на вічнозелені. Під цими лісами формуються грунти червоноземи та жовтоземи. Тут живуть бамбуковий ведмідь панда, мавпи (гібон, макак), уссурійський тигр, леопард, деякі види оленів.

Вологі екваторіальні ліси (гілеї) займають значні території на островах Малайського архіпелагу. Це — вічнозелені багатоярусні ліси на червоно-жовтих фералітних грунтах з багатим тваринним світом. Тут живуть носороги, пантери, орангутанги, папуги-какаду, райські птахи. Площа гілей неухильно скорочується в результаті наступу людини.

В горах спостерігається висотна поясність зміни природних комплексів.

В Євразії проживає майже 3/4 людства планети. Середня щільність населення є найбільшою в світі і становить понад 80осіб/км2. Через природні умови населення розміщене дуже нерівномірно. Майже незаселеними є північно-східні та центральні райони Азії. Найбільш густо заселені Східна і Південна Азія (від 600 до 10 тис осіб/км2) та Європа.

В Євразії проживають представники трьох основних людських рас: європеоїди (народи Європи та південно-західної Азії), монголоїди (народи більшої частини Азії) та негроїди (народи Шрі-Ланки та півдня Індії).

Сучасна політична карта Євразії нараховує 93 країни і території. З них 91 суверенна держава. Найбільшими за площею є Росія (столиця Москва), Китай (столиця Пекін), Індія (столиця Делі). Серед найбільших країн Європи - Україна (столиця Київ), Франція (столиця Париж), Німеччина (столиця Берлін), Іспанія (столиця Мадрид).

Високорозвинені країни розміщені в Європі. Більшість азіатських держав (крім розвинених Японії та Ізраїлю) є країнами, що розвиваються.