Національний та етнічний склад населення України

1. Національний та етнічний склад населення України

Корінним народом на території України є українці. Детально питання раціонального складу населення дізнаються з результатів переписів. Тому для того, щоб скласти собі певне уявлення з цього питання, порівняємо статистичні дані перепису населення 1989 та 2001 років. Отже, на кінець 80-х XX ст. частка українців у населенні держави становила 73 %, а станом на 2001 р. - 77,8 %. Вони є більшістю в усіх областях України.

Серед областей найменша частка українського населення у Донецькій, Луганській і Одеській (52-58 %) областях, а в Автономній Республіці Крим вона становить менше 25 %. Найбільша частка українців у Тернопільській, Івано-Франківській, Волинській областях (96-97 %).

Чисельність українського населення помітно змінювалася протягом різних етапів історичного розвитку. Колоніальний статус України в XVIII-XX ст. мав трагічні наслідки для корінного населення. Вони проявлялися як у цілеспрямованій боротьбі метрополії проти української мови і культури (етноциді), так і фізичному винищенні українців (геноциді).

Нищення колонізаторськими режимами української культури, створення атмосфери непрестижності і безперспективності української мови призвели до того, що частина українців втратила свою мову, записувалася росіянами в паспортах тощо. Так, під час перепису населення у 1989 році 4,6 млн. українців (12 %), які проживають в Україні, назвали в анкеті рідною російську мову, а 2 млн. відповіли, що не володіють українською навіть зі словником. Причому порівняно з 1959 роком кількість таких українців практично подвоїлася, що було наслідком жорсткої русифікаторської політики у 70-80-х роках XX ст.

За підсумки Всеукраїнського перепису населення 2001 року рідною назвали українську мову 67,5 % громадян України (на 2,8 % більше, ніж у 1989 р.), але частка українців, які назвали в анкеті рідною російську мову, зросла з 12,2 % до 14,8 %.

Представників інших народів, які проживають на території даної країни, називають національними меншинами. В Україні їх понад 100. Найчисельнішими серед них є росіяни, білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, вірмени, греки та ін.

Росіян в Україні проживає понад 8,3 млн. осіб, або 17,3% від усього населення. Міграційна політика метрополії, яка була спрямована на збільшення їхньої чисельності, призвела до того, що кількість росіян тільки за 1926-1989 рр. зросла більше, ніж у 3,5 рази. Підвищилася також їхня частка у населенні країни, а в окремих областях вона становила понад третину: Донецькій, Луганській, Харківській, Автономній Республіці Крим. Заселяти українські землі росіяни почали ще з XV ст. Зараз більшість росіян (88 %) проживає в містах.

Представники інших національностей проживають переважно в районах України, прилеглих до їхніх національних держав. Білоруси живуть на Поліссі, поблизу кордону з Білоруссю, а також у містах Донбасу й Придніпров'я, селах Миколаївщини й Криму. Молдавани проживають, в основному, в селах Одеської та Чернівецької, а також Кіровоградської і Миколаївської областей. Поляки найбільшу частку становлять у населенні міст Житомирської, Львівської, Тернопільської, Хмельницької областей. Болгари проживають в селах південно-західних районів Одеської області та у Приазов'ї.

У західних областях (особливо Закарпатській) поряд з українцями живуть чехи, угорці, румуни, словаки. У Донецькій області проживають греки, у Запорізькій - албанці.

На теренах України є і три корінні національні меншини, тобто ті народи, що проживають на своїй етнічній території. Найбільші серед них кримські татари, що проживають у Криму й повертаються зараз на свою батьківщину після депортації 1944 р. Корінними національними меншинами є також караїми у Криму та гагаузи в Одеській області.

У процесі становлення незалежної Української держави, демократизації всіх сфер життя в країні виникають національні культурні товариства, створюються умови для духовного розвитку представників національних меншин.

Поряд з єдиними загальнонаціональними ознаками серед певних груп українського населення зберігаються деякі особливості у побуті, мові, традиціях, матеріальній та духовній культурі. Формувалися вони в умовах певної територіальної відособленості, під впливом природного середовища, взаємозв'язків з іншими народами, специфіки історичного розвитку. Такі   складові   частини  народу  називають  етнографічними групами. Території, які заселені окремими етнографічними групами чи відрізняються певними культурно-побутовими ознаками населення, називаються етнографічними землями (районами).

Етнографічні групи українців, що найкраще зберегли свою самобутність, проживають у Карпатському районі. Це гуцули, бойки, лемки, які утворюють у гірській місцевості своєрідні етнографічні підрайони.

Гуцульщина займає східну частину Карпат на південь від річки Лімниці в Івано-Франківській та Чернівецькій областях, а також Рахівський район Закарпатської області. Бойки проживають у гірських районах Івано-Франківської, Львівської та Закарпатської областей між річками Лімницею і Сяном. Землі Лемківщини знаходяться в межах Словаччини і Польщі, а на Закарпатті - території між річкою Уж і державним кордоном. Лемки в результаті етноциду, який проводився у 40-х рр. XX ст. на теренах Польщі, змушені були залишити свої батьківські землі. Проживають вони зараз переважно на землях, які до Другої світової війни належали Німеччині. Переселені в Україну лемки живуть у західній її частині. На рівнинних просторах Карпатського району проживають покутяни (в межиріччі Прута і Дністра в Івано-Франківській та Чернівецькій областях), а також українське населення, на традиційно-побутовій культурі яких позначився вплив інших народів (румунів і молдаван на Буковині; угорців, румунів, словаків, німців на Закарпатті).

До другого етнографічного району - Поділля - входять Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, а також прилеглі частини сусідніх областей. Жителів цього району називають подолянами.

У Поліському етнографічному районі (Волинська, Рівненська Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська області) за деякими рисами культури і побуту виділяють дві етнографічні групи українців: литвини, що проживають у середньому Придесенні (північ Чернігівської та Сумської областей) та поліщуки (північні райони Волинської, Рівненської областей).

До Центрального, або Середньонаддніпрянського району входять південні частини Київської та Чернігівської, а також більшість територій Полтавської, Черкаської, Кіровоградської та Дніпропетровської областей. Це регіон, де проходив процес зародження і формування української нації. Мовний діалект його мешканців покладений в основу української літературної мови.

Слобожанщина охоплює східну частину території України: повністю Харківську й Луганську області, а також прилеглі райони Сумської, Полтавської, Дніпропетровської та Донецької областей. У культурі й побуті населення тут поєднуються особливості українців з різних місць переселенім, а також росіян.

Південний етнографічний район, який охоплює більшість території українського степу разом із Кримським півостровом, характеризується специфічними рисами культури, що сформувалися в останні століття, коли тривало заселення "Дикого поля". Вони зумовлені як взаємодією культур поселенців різних національностей (українців, росіян, білорусів, болгар, сербів, греків), так і особливо жорсткою русифікаторською політикою у цьому регіоні.