АНТИЧНІ КОЛОНІЇ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ

1 Античні колонії на півдні України

Грецькі колонії Північного Причорномор’я:  розташування, суспільно-економічний розвиток,  політична організація

У середині VII – на початку VI ст. до н. е. у Північному Причорномор’ї виникли грецькі міста-колонії. Цей період в історії називається «Великою грецькою колонізацією».

Цей край вабив греків своїми природними багатствами і сприятливими умовами для життя. Північне узбережжя Чорного моря було майже незаселене. Особливо принадливими були родючі землі, великі ріки, зручні місця для гаваней, а також густі ліси.

Найперше грецьке поселення виникло на півдні України у VII ст. до н. е. Це було місто Борисфеніда на острові Березань, поблизу сучасного Очакова. Дещо пізніше виникла Ольвія («щаслива») на Дніпровсько-Бузькому лимані. На сході Криму в 480 р. до н. е. утворюється Боспорське царство з містами Пантікапей (сучасна Керч), Фанагорія, Тірітака, Феодосія, Кіммерік, Кітей та ін. У західному Криму були засновані Херсонес, Керкінітида і Калос-Лімен. У гирлі Дністра греки збудували міста Тіра (в межах сучасного Білгород-Дністровського) та Ніконій. Окрім міст, вони звели декілька святилищ, що мали міжполісний статус.

Античні рабовласницькі міста-держави на території Північного Причорномор’я існували майже тисячу років. Про життя у грецьких колоніях писали античні автори Гіппократ, Страбон, Клавдій Птолемей, а найбільше Геродот у своїй знаменитій «Історії».

Античні міста-поліси були самостійними державами, за своїм устроєм – аристократичними або демократичними республіками. Виняток становило Боспорське царство, що займало землі на берегах Боспору Кіммерійського (Керченської протоки).

Грецька колонія мала свою структуру: центр-поліс, навколо якого розташовувалися селища, хутори, окремі садиби (сільськогосподарські округи, що називались хори). Місто мало чітку, сплановану забудову, ділилося на квартали з широкими вулицями. Цікаво, що такі міста забезпечувалися водою через керамічний водопровід. У центрі міста була велика площа – агора. Від неї розходилися адміністративні будинки, гімнасії, крамниці, храми і вівтарі, скарбниця, священний гай. Бідняки та ремісники селилися на околиці міста. Недалеко від нього знаходився цвинтар, який називався некрополь. Стосунки з нечисленним місцевим населенням були мирними і на перших порах поліси не мали укріплень. Згодом усі міста греки оточили міцними оборонними стінами з вежами.

У містах розвинулися такі ремесла: ткацтво, металургія, ковальство, гутництво (виробництво скла), чинбарство (обробка шкіри), кушнірство, гончарство. Греки-колоністи плідно використовували родючі землі, займаючись землеробством, скотарством, садівництвом, виноградарством, рибним промислом, добуванням солі.

Велике місце у греків-колоністів займала торгівля. Торгові шляхи прокладалися в Європу та Азію. Купці створювали там свої торгові факторії. З України вивозили найбільше пшеницю, а також хутро, мед, віск, рибу, сіль, бурштин, деревину і рабів. За повідомленням Демосфена, Боспор щороку вивозив до Афін майже 17 тис. тонн зерна.

Жителі античних міст відзначалися високою культурою. Із численних написів на побутових речах можна зробити висновок, що велика їх частина була письменною. Існували спеціальні гімнасії, де діти навчалися і займалися спортом. Розвивалася література, музика, ставилися театральні вистави. Збереглися теракотові театральні маски місцевого виробництва. Особливо популярними у греків-колоністів була історія і філософія. Нам відомі херсонеський історик Сіріск (ІІІ ст. до н. е.), боспорські філософи Смікр та Діофіл (IV ст. до н. е.). У цих містах були поширені образотворче мистецтво, скульптура, графіка й архітектура.

Великої уваги у суспільствах грецьких міст-колоній надавалося патріотичному вихованню молоді. Молодь, одержуючи громадянство, складала урочисту присягу на вірність колонії та її законам. Найважливішим обов’язком громадянина була охорона міста від ворогів.

У ІV-ІІІ ст. до н. е. античні міста-держави Північного Причорномор’я переживали період найбільшого розквіту. Та вже від середини III ст. до н. е. справи колоній погіршуються. Починається активне переміщення кочових племен, зокрема сарматів, які ведуть війни із скіфами. Це підривало основу добробуту античних держав – сільське господарство і торгівлю. Вказані причини змусили грецькі міста-колонії запросити до себе римські легіони. Римляни розташували свої гарнізони у більшості міст Північного Причорномор’я, а Ольвія, Херсонес і Тіра увійшли до римської провінції Нижня Мезія. Римляни повернули грецьким містам на північному узбережжі Чорного моря економічну та політичну стабільність, але ненадовго. У 270 р. н. е. на античні міста напали готи, а через 100 років гуни їх повністю знищили.

Підводячи підсумки, варто сказати, що, на думку вчених, період раннього заліза в історії України став якісно новим етапом у розвитку її давнього населення. Саме тоді південь нинішньої України стає контактною зоною, у межах якої виникає взаємодія трьох різних за своєю природою світів – кочового у степових районах, осілого землеробсько-скотарського у лісостеповій зоні та античного у Причорномор’ї. Цей процес не лише вивів раніше невідомі народи півдня Східної Європи на арену світової історії, а й сприяв формуванню тут ранньодержавних утворень. Першим із них називають Надчорноморську Скіфію, що об’єднала під владою кочовиків – царських скіфів – різні за походженням, особливостями господарства і побуту племена та народи, які мешкали на цих землях.

Щодо впливу кочових скотарів на землеробське населення українського Лісостепу – предків слов’ян, то його не можна оцінювати однозначно. З одного боку, сусідство кочовиків, мирні і військові контакти з ними призвели до соціальної диференціації праслов’янських племен і переходу їх на стадію простих вождівств (протокнязівств). З іншого – протистояння кочовим народам відволікало значні людські і матеріальні ресурси, виснажувало творчі сили землеробських племен Лісостепу.