Аграрна історія України

БАТРАК – найманий робітник в сільському господарстві, позбавлений землі. Єдиним джерелом його існування була тяжка низькооплачувана праця.

БОЯРИ – 1) представники правлячого стану в Київській Русі, які посідали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою; 2) протягом ХV-ХVП ст. – найвищий стан феодалів у Московській державі; 3)в Румунії, Молдові, а також на українських землях, що входили до їх складу, Б. називали великих землевласників.

ВЕРВ – територіальна одиниця, яку складали кілька селянських громад. Термін "верв" походить від слова "вірьовка", що означає шнурок, яким виміряли земельну ділянку, зайняту членами верви.

ВИКУПНІ ПЛАТЕЖІ – щорічні грошові сплати селянства в Росії за землю, одержану після скасування кріпацтва 1861 р.

ВОЛОКА, УВОЛОКА - поземельна міра в Польщі, Литві, Білорусі та Україні в ХVІ –ХVП ст.. Офіційно запроваджена у Великому князівстві "Уставою на волоки" 1557 р. Площа В. не була сталою й дорівнювала від 16,8 до 21,4 га.

ВОЛОСТЬ – територіально-адміністративна одиниця, на чолі з волостелем або старостою. Від 1861 р. в межах Російської імперії В. ( на Холмщині й Підляшші –гміна) – самоуправна одиниця, що об"єднувіала кілька селянських поселень з обмеженими адміністративними та судовими компетенціями.

ВОТЧИНА – пануюча феодальна власність на Русі в ХІ – ХV ст.., що передавалась у спадок.

ГОЛОДОМОР – соціально-господарське явище, що виявляється в позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування й призводить до вимирання, згубної зміни демографічної та соціальної структури населення регіонів, а інколи й країн.

ГУЛЬТЯЇ – в ХV –ХVІ ст.. – селяни в Польщі, котрі в пошуках заробітку переходили з місця на місце.

ГАЗДА – в західних областях України – глава сім’ї, господарства.

ДВОПІЛЛЯ –система землекористування, коли орну площу ділили на два поля: одне засівали, інше залишали "відпочивати" (під пар).

ДВОРИЩЕ – назва господарського двору з усіма забудовами (також огнище ) в Стародавній Русі.

ДВОРОВІ ЛЮДИ – В Київській Русі – придворні великих князів; у ХVП –ХІХ ст. – кріпаки, взяті на службу в дім поміщика, позбавлені земельних наділів.

ДЕРЖАВНІ СЕЛЯНИ – в Росії ХVШ –першої Пол. ХІХ ст.. – селяни, які жили на казенних (державних) землях, несли феодальні повинності на користь держави, але вважались особисто вільними; категорія селян у царській Росії ХVШ –ХІХ ст.., визнана вільними сільськими обивателями" на відміну від поміщицьких селян.

ДЕСЯТИННІ – дрібні селяни Південної України, які наприкінці ХVШ і в ХІХ ст.. орендували землю у великих землевласників за десяту частку врожаю.

ДИМ – найнижча господарська одиниця в давній Україні, двір, вогнище; на західноукраїнських землях частина дворища.

ДІДИЧ – назва поміщиків в Україні, які володіли великими маєтками з землею, одержаними в ХVП –ХІХ ст.. за гетьманськими універсалами або за царськими грамотами.

ЗАГОРОДНИКИ (ОГОРОДНИКИ) – одна з категорій малоземельного селянства в Литовсько Руській державі у ХІV- XVI ст.. З. мали двори (загороди) та городи, а також – невеликі поля; вони виконували пішу панщину (без робочої худоби).

ЗАКУПИ – категорія феодально залежних селян у Київській Русі в ХІ –ХП ст.. і в Україні ХІV - ХVІ ст.. Збіднілі селяни брали у феодала в борг позику (купу) і повинні були відробляти її.

ЗАЛЕЖНІ СЕЛЯНИ – селяни, що потрапили в залежність від феодалів в період раннього середньовіччя. Розрізняли кілька видів феодальної залежності: поземельна коли селянин втрачав право власності на землю й, користуючись землею, що належала феодалові; зобов’язаний був виконувати повинності; приватна або кріпосна залежність, коли селянин втрачав не тільки право власності на землю, а й власну свободу.

ЗАХРЕБЕТНИКИ, ЗАСТІННИКИ – категорія збіднілого, феодально залежного населення в Московському царстві, Білорусі та в Україні в XV- XVII ст.. Вони не мали власного господарства, не платили податків, наймитували в заможних селян і міщан.

ЗБИРАЛЬНИЦТВО – Одна з форм господарської діяльності людини на перших стадіях розвитку суспільства, яка полягала в збиранні дикоростучих плодів, ягід, їстівного коріння тощо для харчування.

ЗДОЛЬЩИНА – кабальна форма оренди землі, з оплатою власникові частиною врожаю. Характерна передусім для середньовіччя.

ЗЕМЕЛЬНИЙ УСТРІЙ , ЗЕМЕЛЬНИЙ ЛАД – сукупність земельних стосунків певної країни, система володіння землею й користування нею.

ЗЕМЕЛЬНІ РЕФОРМИ – законодавчі, адміністративні та землевпорядні заходи з метою перерозподілу землі між окремими суспільними групами.

ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ - володіння землею на певних засадах – приватної власності оренди та ін. Які відповідно визначали права і обов’язки користувачів.

ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ – господарське використання землі що перебуває в особистій чи суспільній (державній юридичних осіб тощо) власності.

ЗИМІВНИК – назва господарства хутора у запорозьких чорноморських і частини донських козаків де вони перебували коли не було воєнних дій особливо взимку.

ІЗГОЇ - (давньорус. "гоити" – жити) – в Київській Русі ХІ-ХІІ ст.. – особи що опинилися поза своєю соціальною групою середовищем: селяни які вийшли з общини вільновідпущеники або ті хто викупився з холопства; неписьменні сини священиків князі що втратили родове старшинство; неповноправні люди.

ІНВЕНТАРІ - (лат. іnventarium – опис) – Господарські описи міст замків королівських старостинських і поміщицьких маєтностей на західно-українських землях Правобережній Україні Білорусії Литві та Польщі в ХV – першій Пол. ХІХ ст..

КАДАСТР – (франц. Cadastre) – 1) в античному світі – список осіб для подушного оподаткування; 2) систематизоване зведення відомостей (реєстр) про відповідний об’єкт.

КВАРТА - одиниця вимірювання об’єму рідких і сипучих тіл у неметричній системі мір. У ХVІ – ХVШ ст. Ввелась в Україні як міра рідин, яка дорівнювала приблизно 1 літру.

КМЕТИ - термін, що зустрічався в середині віки у слов’янських мовах і мав різне значення . На тих землях, що були захоплені Польщею, кмети називали вільних селян, які мали власний наділ і сплачували державний податок. Протягом другої половини ХV – перш. пол. ХVП ст.. кмети потрапили в особисту залежність від феодала і їх почали називати холопами.

КАБАЛА - ( араб.- розписка, зобов’язання ) – в XIV-XVIII ст.-форма особистої залежності раніше вільних людей, які тимчасово стали холопами – до відробітку наданої їм позики.

КОЛГОСП (КОЛЕКТИВНЕ ГОСПОДАРСТВО) – 1) форма організації сільськогосподарської праці; 2) створене в СРСР в ході колективізації сільськогосподарське об’єднання селян.

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА – об’єднання індивідуальних сільських господарств в союзи які засновуються на колективній власності на засоби виробництва. В СРСР в кінці 1920-х на початку 1930 х рр.. була проведена насильницька суцільна К.С.Г.

КОМБІДИ (КОМІТЕТИ БІДНОТИ) – селянські організації в Росії (1918р.) та Україні (1918-1920рр.) створені більшовиками для зміцнення радянської влади на селі.

КОМНЕЗАМИ (КОМІТЕТИ НЕЗАМОЖНИХ СЕЛЯН) – селянські організації в Україні створені більшовиками для зміцнення радянської влади на селі в 1920-1933 рр.

КОМУНА – (франц. Commune – община від лат communis – спільний) – 1) за середньовіччя в Зах. Європі – міська громада що домоглася незалежності від феодала й права на самоврядування; 2) в період Великої Французької революції кінця ХVІІІ ст.. – муніципальне самоврядування в Парижі та інших містах; 3) Паризька К. 1871 р. – революційний уряд Франції; 4) нижча адміністративно-територіальна одиниця місцевого управління у Франції Бельгії та деяких інших країнах; 5) одна з форм колективного сільськогосподарського виробничого кооперування.

КООПЕРАЦІЯ - (від лат. Cooperation – співпраця) – добровільні об’єднання людей для спільної господарської діяльності.

КОПА – 1) у східних слов’ян одиниця лічби: 60 снопів, дощок, яєць тощо; 2) сход селянської общини в Україні у ХV –ХVШ ст.. для вирішення громадських справ; 3) одиниця грошової лічби (60 шт.).

КРІПАК – особисто залежний від поміщика прикріплений до земельного наділу селянин.

КРІПОСНЕ ПРАВО, КРІПАЦТВО - система правових норм, які встановлювали залежність селянина від феодала й право останнього володіти селянином - кріпаком як власністю.

ЛАН – одиниця вимірювання повинностей селян на користь феодала в Польщі та Литві (ХІV-XVIIIст.) та на загарбаних ними українських землях що відповідала повному селянському наділу Існувало два види: малий Л.- близько 16,8 га і великий Л. – близько 25 га.

ЛАНОВЕ – державний грошовий поземельний податок феодально залежних селян у шляхетській Польщі та феодальній Литві й на загарбаних ними в XIV-XVIIIст. Українських землях.

ЛАТИФУНДІЯ – (лат.latifundium , від latus – широкий і fundus – земля, маєток) – так у Середні віки та Новий час позначалися великі приватновласницькі земельні володіння, маєтки, помістя, з натуральним характером господарства, в яких застосовувалися напівфеодальні форми праці залежного населення.

МАГІСТРАТСЬКІ СЕЛЯНИ – категорія українського селянства, що перебувала у феодальній залежності від магістратів у XIV –XVIII ст.

МАХНОВЩИНА – селянський повстанський рух в Україні (1918- 1921 рр.) за соціальні та національні права, очолюваний Н.І.Махно.

МІСЯЧИНА – плата натурою у вигляді місячного продовольчого пайка та одягу, що видавалася поміщиками кріпакам , позбавленим земельних наділів, перед усім дворовим людям.

МИТО – особлива платня (податок), який сплачували грішми за перевезення товарів, прогін худоби через державні або внутрішні митні застави.

НАЙМИТИ – 1) позастановий найбідніший прошарок трудящого населення в Київській Русі, Російській державі та в Україні, позбавлений засобів виробництва; 2) наймані робітники в капіталістичному сільському господарстві.

НАТУРАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО – тип господарства, за якого продукти праці виробляються для задоволення потреб самих виробників, а не для продажу їх на ринку.

НАТУРАЛЬНІ ПОДАТКИ – обов’язкові податки на користь держави, феодала або церкви в період давнього світу та середньовіччя. Сплачувані селянами натурою ( зерном, прядивом, рибою, сіллю, хутром, хмелем, медом тощо).

НЕЗАМОЖНИКИ (БІДНЯКИ) – малоземельні селяни в радянській Україні (в1920 – на початку 30-х рр.), що не мали тягла й реманенту і тому часто наймалися на працю до інших господарів.

ОБРОК – плата залежних селян феодалам. Існували натуральний О. ( продуктами й виробами) та грошовий.

ОБЕЗЗЕМЕЛЮВАННЯ СЕЛЯН - позбавлення селян землі як основного джерла життєдіяльності.

ОГНИЩАНИН – головний управитель княжого двору в Київській Русі у Х –ХП ст.., боярин. Відповідав за збереження князівського майна.

ОБЩИНА – об’єднання людей, характерне для багатьох епох. Особливістю О. є спільна власність на знаряддя праці, інше майно, а також повне або часткове самоуправління. В історії відомі О. родові, сімейні та сусідські (ЇХ ще називають сільськими).

ОДНООСІБНИК – селянин, що під час колективізації не вступив до колгоспу й зберіг на якийсь час своє приватне господарство.

ОРЕНДА ( від дат. Arendo) – здаю в найми, наймаю). – Найм майна, приміщень, землі тощо з правом тимчасового користування ним за певну плату.

ПАНЩИНА, ВІДРОБІТКОВА РЕНТА – одна з форм феодальної земельної ренти, примусової праці феодально залежного селянина, який працював власним реманентом у господарстві землевласника феодала й мав дуже обмежену особисту свободу.

ПАНЦИРНІ БОЯРИ (панцирні слуги) – категорія залежного селянства у ВКЛ в ХV – ХVІ ст.. Панцирні бояри були зобов’язані нести службу на коні й тяжкому озброєнні по охороні кордонів, маєтностей, замків тощо.

ПАРЦЕЛЯЦІЯ (від франц. Parcelle – частинка) – дроблення селянських земельних наділів на невеликі ділянки.

ПЕРЕЛІГ – система землеробства, за якою поле засівається кілька років підряд, потім кілька років відпочиває, потім знову ореться і т.д.

ПІДЖЕЛЯРИ – безземельні селяни в Закарпатті.

ПІДСІКА – система землекористування, за якою вирубували ділянку лісу, підсохлі дерева спалювали, а удобрену попелом ділянку засівали зерном. Освоєну ділянку використовували до виснаження грунту, потім залишали її і вирубували нову.

ПІДСУСІДКИ – назва різних категорій селян у Московській державі ХVІ – ХVП ст. та в Україні у ХVІ – ХVШ ст., які не мали власного господарства й жили в чужих дворах, "у сусідах".

ПОВИННОСТІ – обов’язки, які мусили виконувати селяни на користь свого феодала: виплачувати оброк, працювати на панщині і т.п.

ПОВОЛІВЩИНА, ВОЛОЩИНА – один із прямих податків на загарбаних Литвою й Польщею українських земель і другій пол. ХІV – першій пол. ХVП ст.

Сплачували всі феодально залежні селяни. Стягувалася в залежності від стану селянського господарства – кількості та якості земля, наявності робочої худоби тощо. Складала від 4 до 60 грошей.

ПОДАТІ – до середини ХІХ ст. назва різних податків з феодально залежного населення.

ПОДАТНІ СТАНИ – у XVIII-XIX ст. групи населення ( селяни та міщани), які платили подушну подать, піддавалися тілесним покаранням, виконували рекрутську та інші повинності.

ПОВОЗ - державна повинність в Київській Русі, що полягала в обов’язку доставляти продукти сільського господарства за розпорядженням князя (феодала) на княжий двір або в похід.

ПОЖИЛЕ – грошова плата , яку селянин сплачував у разі переходу до іншого землевласника.

ПОДВІРНЕ ОПОДАТКУВАННЯ – система оподаткування населення прямими податками в Московській державі та в Лівобережній Україні. Одиницею оподаткування був двір. Запроваджена в 1679 р. замість посошного оподаткування. Зберігалася до запровадження подушної податі (1724 р.)

ПОДИМНЕ (ПОДИМЩИНА, ДИМНЕ, ДИМ) – один з найдавніший непрямих податків у Київській Русі й на українських землях у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. За одиницю оподаткування правив "дим" (двір, будинок).

ПОДУШНЕ ( ПОДУШНИЙ ПОДАТОК, ПОДУШНА ПОДАТЬ) – основний прямий у Російській імперії. Запроваджений у 1724 р. на заміну подвірного оподаткування. Цим податком обкладалися всі чоловіки податкових станів незалежно від віку. П. Було відмінене у 80-х рр.. ХІХ ст.

ПОЛЮДДЯ – щорічний об’їзд у Київській Русі князем з дружиною власних володінь та підлеглих племен з метою збирання данини у ХІ - ХШ ст.

ПОМІЩИКИ – феодальні землевласники в Росії та в Україні. Назва походить від найменування феодального землеволодіння в Росії кін. ХV – поч.. ХVШ ст.. – помістя. В Україні П. Називали ще дідичами.

ПОМІЩИЦЬКІ СЕЛЯНИ (кріпосні) – В Росії до реформи 1861 р. –селяни, які належали поміщикам.

ПОПЛУЖНЕ - поземельний податок, який сплачували залежні селяни натурою (зерном, медом, воском тощо) в Київській Русі та давньоруських удільних князівствах (ІХ перш. пол. ХVІ ст..), грішми – в Великому князівстві Литовському, на Смоленщині, Чернігово-Сіверщині (друга Пол. ХІV - перша Пол. ХVІ ст..) Одиницею оподаткування був плуг.

ПОСЕСІЙНЕ ПРАВО ( від лат. Possession- володіння) – умовне володіння державними селянами та землями, надане промисловим підприємствам Росії в ХУШ ст.

ПОСЕСІЙНІ СЕЛЯНИ – в Росії ХVШ – першій Пол. ХІХ ст.. – державні селяни, закріплені за мануфактурами.

ПОСЕСОР ( лат. posessor від possession – володію) – 1) власник або співвласник мануфактурних промислових підприємств у Росії, в т.ч. й в Україні, у ХVШ – першій Пол. ХІХ ст..; орендар державного маєтку разом з приписаними до маєтку селянами. Існували у ХVШ ст.. в Польщі, Білорусії, Правобережній Україні.

ПОСПОЛИТІ СЕЛЯНИ – ( від польського pospolity – загальний, звичайний) - загальна назва для більшості селянського населення в Гетьманщині та Слобідській Україні у ХVП – ХVШ ст.

"ПОХОЖІ" СЕЛЯНИ – категорія феодально залежних збіднілих селян в Україні, Білорусії та Литві в ХV – ХVІ ст.., які мали право переходу від одного поміщика до іншого.

ПРИПИСНІ СЕЛЯНИ – категорія феодально залежного населення в Росії та в Україні в ХVП – сер. ХVШ ст.., яке було зобов’язане замість сплати подушного та оброчного податку працювати на казенних чи приватних заводах і фабриках.

ПРОДЗАГОНИ ( ПРОДОВОЛЬЧІ ЗАГОНИ) – створювані більшовика у 1918 – 1921 рр. Загони для конфіскації хліба у селян " на потреби революції". Проводили продрозкладку.

ПРОДПОДАТОК ( ПРОДОВОЛЬЧИЙ ПОДАТОК) - система фіксованого натурального оподаткування селянства населення радянських республік, введена постановою Х з’їзду РКП(б) (1921 р.) замість продрозкладки. Один із основних заходів нової економічної політики (НЕП).

ПРОДРОЗКЛАДКА (ПРОДРОЗВЕРСТКА) – система заготівель харчових продуктів і сільськогосподарської сировини, побудована на примусовому товарообміні, конфіскації, складова частина політики воєнного комунізму, тривала в Росії від березня 1919 р. до березня 1921 р.

ПУД – одиниця виміру ваги (маси), що застосовувалась в Україні з часів Київської Русі. Пуд дорівнював 40 фунтам ( бл. 16, 380496 кг).

П`ЯТИСОТЕННИЦІ – підтримувані і заохочені Комуністичною партією і радянською державою ініціатори руху колгоспників за одержання високих урожаїв цукрових.

РАНГОВІ МАЄТНОСТІ – земельні маєтності в Лівобережній Україні, що надавалися російськими царями та українськими гетьманами козацькій старшині й царським чиновникам " на ранг", тобто як винагороду за службу на час перебування на тій, чи іншій посаді.

РЕНТА ( нім.Rente, франц. rentе від лат. reddo – повертаю, сплачую) – прибуток, який отримує рантьє у формі відсотка з наданого в позику капіталу, землевласник – у формі земельної Р. з наданої в оренду ділянки землі.

РЯДОВИЧІ – категорія феодально залежного давньоруського населення, що згадується в історичних джерелах ХІ –ХП ст., особи, що служили феодалу за рядом (договором).

СЕЛЯНИ-ДАННИКИ – найчисленніша категорія "погожих" селян у Великому князівстві Литовському та на загарбаних ним українських землях. Платили натуральну данину хутром, медом та ін. продуктами. Займалися переважно мисливством, рибальством, інколи – землеробством. У 1588 р. згідно Литовським статутом були перетворені на державних селян або кріпаків.

СЕРЕБЩИНА – грошова данина, державний податок, стягуваний з усіх без винятку селян у Литві та на загарбаних нею українських і білоруських у ХІV – ХVІ ст.

СІЛЬСЬКА ОБЩИНА, ГРОМАДА – в дореволюційній Росії та в Україні – територіальне об’єднання селянських господарств, зв’язаних між собою колективною власністю на землю ( хоч користувалися нею індивідуально), взаємною відповідальністю за сплату податків і виконання тяглової, шляхової та ін. Повинностей. Виникла в процесі розпаду первіснообщинного ладу. Існувала до поч.. ХХ ст..

СІЛЬСЬКИЙ СХОД – у дореволюційній Росії, в т.ч. й на території України, - збори усіх домогосподарів села; від 1797 р. – розпорядчий орган сільської громади удільних та державних селян, а після реформи 1861 р. – й селян, які звільнилися від кріпацтва.

СЛОБОДА – назва різних поселень на українських, російських і білоруських землях ХІ –ХVШ ст., населення яких тимчасово звільнялося віл князівських повинностей.

СМЕРДИ – особисто вільні селяни в Стародавній Русі ІХ –ХШ ст.

СОЛТИС – у селах Західної України, що з ХІV ст.. підпала під владу Польщі службова особа, яку призначав феодал. Збирала з селян чинш, мав судову владу.

СТАРОСТА – слово має багато значень. У царській Росії сільський староста – голова сільської общини - поселеннях державних селян, а після селянської реформи 1861 р. – і в селах колишніх поміщицьких селян.

Обирався сільським сходом на три роки. В Україні сільського старосту називали іноді війтом.

СТАРОСТИНСЬКІ МАЄТНОСТІ – у шляхетській Польщі, феодальний Литві й на загарбаних ними українських і білоруських землях (ХІV – ХVШ ст.)- частина державних маєтностей, які уряд надавав магнатам і шляхті за службу в тимчасове або довічне користування.

СТАРОСТИНСЬКІ СЕЛЯНИ – категорія феодально залежних селян старостинських маєтностей.

СУЦІЛЬНА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА – примусове усуспільнення землі, реманенту, худоби, інших засобів виробництва, знарядь праці, що до того перебували у власності й подвірному користуванні селянських господарств, і створення колгоспів. Проводилась в СРСР в кінці 1920-х – 1930 – х рр..

СУХОМЕЛЬЩИНА – натуральна плата за помел зерна в Україні в часи середньовіччя.

ТОЛОКА - давня форма селянської взаємодопомоги, зокрема у виконанні термінових робіт, що вимагали більшої кількості осіб (збирання врожаю, вирубування лісів, спорудження будинків).

ТРУДОДЕНЬ – форма оплати праці в колгоспах СРСР, уведена в 1930 – 1931 рр. Під час примусової колективізації сільського господарства. Система Т. Існувала до 1966 р.

ТІУН - назва кількох категорій посадових осіб. У Київській Русі так називались господарські управителя князя або бояр. У ХІV – ХVП ст.. за часів ВЛК і Московської держави тіуни великого князя займались його господарством і управляли окремими містами і волостями.

ТЯГЛІ СЕЛЯНИ – 1) у Київській Русі та Московській державі ХV – поч.. ХVШ ст.. –різні категорії феодально залежних селян і посадових людей, які сплачували державні податки і виконували натуральні повинності; 2) заможна частина феодально залежного селянства в Польщі, Литві та на загарбаних ними українських землях у ХІV – ХVШ ст.., а також Правобережній Україні, що належала Росії.

ТЯГЛО -1) узагальнена назва в дореволюційний період в Україні всіх податків, які сплачувалися селянським двором державі, та всіх феодальних повинностей, які виконувалися на користь поміщика; 2) узагальнена назва робочої худоби в дореволюційній Україні.

УДІЛЬНІ ЗЕМЛІ – землі, які в царській Росії належали імператорській родині. Були виділені з державних у 1797 р. й існували до 1917 р. для утримання царського двору й династії.

УДІЛЬНІ СЕЛЯНИ – категорія феодально залежних селян у царській Росії, що жили на удільних землях. Виділені з державних селян у 1797 р. Звільнені у 1863 р.

УСТАНОВЧІ ГРАМОТИ – акти, що визначали в Росії відносини між селянами й поміщиками після скасування кріпацтва у 1861 р.

ФЕОДАЛЬНА РЕНТА – плата, яку віддавав залежний селянин феодалу за право користування землею. Розрізняють три основні форми Ф.Р.: відробкові Р.(панщина); продуктова Р.(натуральний оброк); грошова Р.

ФЕРМЕР (англ..farmer) – у розвинених країнах – орендар або власник землі, який веде на ній господарство головним чином власною, а також найманою працею.

ФІЛЬВАРОК – ( польск. folwark) – хутір, маєток, велике шляхетське господарство, орієнтоване на ринок. Існував у Польщі й Великому князівстві Литовському.

ХАЛУПНИКИ - - категорія феодально залежних селян у Польщі й Великому князівстві Литовському, які внаслідок волочної поміри (див. ВОЛОКА) 1557 р втратили землю й залишилися з власною хатою (халупою) та невеликими садибами. Існували також на захоплених Австрією західноукраїнських землях до сер. ХІХ ст.. та в дореформеній Росії.

ХОЛОПИ, ХЛОПИ – 1) назва феодально залежних людей у Київській Русі, в Московській державі і в Україні (Х. Називали чоловіків, а жінок –рабами), вживана поряд з назвою "челядь". У ХІV –ХV ст.. Більшість Х. Було закріпачено; 2) у середньовічній Польщі Х. – загальна назва феодально залежного селянства.

ХУТІР – сільське, іноді однодвірне поселення. Х. виникли в середні віки в процесі освоєння нових земель і розвитку товарно-грошових відносин. В Україні, на Кубані, Дону Х. Часто називали виселок із сіл і козацьких станиць незалежно від числа дворів у ньому.

ЦЕРКОВНІ СЕЛЯНИ – в Росії та в Україні до 1764 р. – селяни, які перебували у феодальній залежності від церкви, монастирів, патріарха (пізніше синоду), архієрейських домів тощо. Виникнення стану Ц.с. пов’язане із заснуванням у Київській Русі (Х –ХІ ст..) монастирів. У 1764 р. в результаті секуляризації була створена категорія економічних селян, яка згодом увійшла до складу державних селян.

ЦІЛИННІ ЗЕМЛІ – неорані, неосвоєні, але придатні для сільського господарства землі

ЧИНШ –(польск. czynsz, від нім. Zins) регулярний оброк, який грошима чи натурою особисто вільні, але позбавлені земельної власності чиншові селяни й міщани за користування орними та іншими земельними угіддями.

ЧИНШОВІ СЕЛЯНИ - категорія особисто вільних, позбавлених земельної власності селян, що за безстрокове спадкове користування землями держави або окремих феодалів платили податок – чинш і відбували різні додаткові повинності.

ЧЕЛЯДЬ – 1) назва залежного населення у Київській Русі, збірна назва населення феодальної вотчини, яке знаходилось у різних формах залежності від землевласника )холопи, закупи, смерди і тюлю); 2) в Україні у ХV – ХІХ ст., так називали слуг в господарстві.

ЧОРНОСОШНІ СЕЛЯНИ – категорія сільського населення в Московській державі (ХVІ –ХVП ст..), залежного безпосередньо від феодальної держави, а не від приватних власників.

ШАРВАРКИ ( від нім. Sharwerk –спільна робота) – в Польщі ХV –ХVШ ст.. в т.ч. на загарбаних нею українських землях, - додаткова до панщини повинність кріпаків працювати на будівництві шляхів, мостів, гребель, панських будинків. В Росії існувала з кінця ХVШ ст.. У Лівобережній Україні Ш. скасовано в сер. ХVП ст.. Б.Хмельницьким, а в Правобережній –після селянської реформи 1861 р.

ШЛЯХТА – (польск. szlachta) – привілейований, пануючий стан у Польщі, Литві, на українських і білоруських землях, що входили в ХІV – ХVШ ст.. до складу Великого князівства Литовського чи Речі Посполитої. Синонім дворянства в Росії.