Друкувати цей розділДрукувати цей розділ

Економіко-географічна характеристика регіонів та країн світу

15. Загальна характеристика країн Латинської Америки

Регіон Латинська Америка об’єднує країни південної частини материка Північна Америка, острівні країни Вест-Індії та всі країни Південної Америки. Вони мають подібні історії європейської колонізації, формування держав і націй, їхніх мов, що мають романське (латинське) походження.

У Латинській Америці живе понад 530 млн осіб. Половина загальної кількості населення зосереджена у двох країнах — Бразилії та Мексиці. Чисельність населення регіону зростає доволі швидко — середній природний приріст складає 17‰. Майже для всіх латиноамериканських країн характерний другий тип відтворення населення і лише для Аргентини, Уругваю і Куби — перший.

Населення характеризується змішанням расових ознак людей. Різноманітний расовий та етнічний склад населення пояснюється історією заселення регіону. Давні мешканці Центральної і Південної Америки — індіанці, які належать до т. зв. американської гілки монголоїдів — прийшли сюди через Північну Америку з Азії понад 20 тис. років тому. Індіанські народи створили розвинені цивілізації (наприклад, держава ацтеків на території сучасної Мексики та інків — сучасна країна Перу). З XVI ст. їх почали завойовувати європейці. Першими переселенцями стали іспанці та португалці, згодом — вихідці з інших країн Європи. У XVI — XIX ст. для робіт на плантаціях у східну частину Південної Америки (Бразилію) і на Антільські острови були привезені з Африки мільйони негрів-рабів.

У наш час автохтони-індіанці представлені десятками не дуже численних народів, розселених у Центральній Америці (ацтеки, майя), Амазонії (каріби, араваки) і високогірних районах Анд (кечуа, аймара). Найбільше індіанців проживає в Мексиці, Гватемалі, Перу, Болівії, Еквадорі. Нащадки європеоїдів заселяють Аргентину, Уругвай, частково Бразилію. Однак більшість населення материка належить до змішаних типів, які утворилися внаслідок змішання прийшлого населення між собою і з корінними народами: метисів, що є нащадками від шлюбів європейців та індіанців, мулатів — європейців та негрів, самбо — індіанців та негрів. Утворилися нові народності та нації (бразильці, колумбійці, венесуельці, мексиканці, кубинці та ін.), у житті яких поєднуються європейська, індіанська й африканська (негритянська) культури.

Більшість мешканців Латинської Америки розмовляють іспанською мовою, у Бразилії — португальською, збереглися й деякі індіанські мови. Наприклад, у Перу індіанська мова кечуа поряд з іспанською є державною мовою.

Майже все населення регіону сповідує християнську релігію (католицизм). Це — результат діяльності європейських місіонерів.

Латинська Америка заселена нерівномірно. Середня щільність населення — 26 осіб на 1 км2. Найщільніше заселені Антільські острови, Мексиканське нагір’я, південноамериканське узбережжя Атлантичного океану, Пампа та деякі області Анд, де колись існувала держава інків. Дуже незначне заселення території Амазонії, пустель тропічного і помірного поясів, більшості високогірних андських районів. Понад 3/4  населення регіону проживає в містах. Багато з них є містами-мільйонерами, а навколо Мехіко, Буенос-Айреса, Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро утворилися агломерації, що входять до числа найбільших у світі. Між двома останніми агломераціями формується потужний мегалополіс.

У Латинській Америці нараховується 33 держави. Майже всі континентальні країни були колоніями Іспанії (Бразилія — Португалії) і домоглися незалежності в першій половині XIX ст. Острівні країни Вест-Індії здебільшого стали незалежними у другій половині XX ст. Тут і зараз збереглися володіння Великобританії, Франції, Нідерландів, США.

Більшість країн регіону є республіками й унітарними державами, Найбільші країни (Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела) — федерації.

Найбільшою країною Латинської Америки і однією з найбільших у світі за розмірами території, чисельністю населення та економічним потенціалом є Бразилія. Вона, а також Мексика, Аргентина, Уругвай і Чилі є найбільш розвиненими в економічному плані країнами Латинської Америки. Куба дотепер зберігає соціалістичний шлях розвитку.

У Латинській Америці є понад 40 країн і територій, які належать до типу країн, що розвиваються. Вони мають надзвичайно різні характеристики господарського розвитку. За обсягами виробництва ВВП виділяються Бразилія (8-ме місце у світі), Мексика та Аргентина. Для них, а також Уругваю, Чилі й низки острівних країн Вест-Індії характерні доходи населення, вищі від середніх (3 — 10 тис. дол. на 1 особу), а для «екзотичних» Кайманових островів — дуже високі (понад 30 тис. дол.). Такі показники здебільшого досягаються острівними країнами завдяки вузькій спеціалізації на міжнародному туризмі й обслуговуванні валютно-фінансових операцій, далеко не всі з яких є прозорими (через банки цих країн відбувається т. зв. «відмивання брудних капіталів»). Реальну багатогалузеву економіку має обмежена група країн регіону. Водночас багато країн володіють низькими показниками економічного розвитку, а Нікарагуа і Гаїті належать до найбідніших країн світу.

Провідними у господарстві більшості країн Латинської Америки є галузі сільського господарства і гірничодобувної промисловості. Вони продовжують визначати спеціалізацію країн у міжнародному поділі праці, маючи сприятливі природно-ресурсні передумови для свого розвитку й давні його традиції.

Аграрно-сировинна експортна спеціалізація країн була сформована ще в колоніальний період і закріплена пануванням американського, західноєвропейського та японського капіталів в умовах незалежного політичного існування латиноамериканських держав. При цьому спектр товарної продукції розширювався: до відкритих європейцями в Латинській Америці кукурудзи, соняшнику, стручкового перцю, картоплі, томатів, ананасів, арахісу, какао, кориці тощо додалися завезені зі Старого Світу для масового вирощування пшениця, банани, кава, цукрова тростина, цитрусові, бавовник, соя. З’явилися великі плантації, які тяжіли до портів на морських узбережжях. Продукцією гірничодобувної промисловості попри благородні метали стали руди і концентрати чорних, кольорових і рідкісних металів, алмази і нафта.

Найбільш розгалужену структуру промисловості мають т. зв. «нові індустріальні країни» — Бразилія, Мексика, Аргентина. Поряд із традиційними харчовою і текстильною промисловістю вони у другій половині XX ст. активно почали розвивати різні галузі важкої індустрії, насамперед, ті, що опиралися на власну сировинну базу (електроенергетику, нафтопереробку, чорну й кольорову металургію, хімічну й нафтохімічну, лісову й деревообробну), а також машинобудування (важке, транспортне, сільськогосподарське, електротехнічне) й фармацевтику. Ці країни вступають у стадію наукомістких галузей промисловості, у структурі економіки в них доволі висока частка сфери послуг. До нових індустріальних країн у Латинській Америці відносять також Уругвай, Чилі, Колумбію.

Обробна промисловість латиноамериканських країн (у т. ч. нових індустріальних) наразі працює здебільшого на внутрішній ринок. У їх експорті ще висока частка мінеральної сировини, металів, сільськогосподарських культур і продовольства.

У наш час сільське господарство переважає серед галузей матеріального виробництва лише в найменш розвинених країнах Центральної Америки і Вест-Індії (Нікарагуа, Гватемала, Гаїті). Однак і в решті країн його роль доволі значна як у забезпеченні продовольством зростаючого населення, так і в експорті (усього експортується майже 50% сільськогосподарської продукції, виробленої в регіоні).

У сільському господарстві поєднується дрібновласницьке землеволодіння та господарство великих латифундій. Провідна галузь — рослинництво. У посівних площах переважають зернові (кукурудза, пшениця, сорго), а також цінна харчова і кормова культура — соя. У тропічних і субекваторіальних широтах вирощують основні експортні культури: каву, какао, банани, апельсини, лимони, бавовник, а в Аргентині — соняшник.

Тваринництво представлене скотарством, свинарством, вівчарством. На країни регіону припадає 15% виробництва м’яса у світі, однак експортує його лише Аргентина, Уругвай, частково Бразилія. Перші дві країни є головними постачальниками на світовий ринок вовни.

75% промислової і 80% сільськогосподарської продукції виробляється у п’яти країнах регіону — Бразилії, Мексиці, Аргентині, Венесуелі та Колумбії.

Територіальна структура промисловості поєднує гірничодобувні басейни і промислові центри та агломерації, найбільші з яких сформувалися у столицях і великих портах, міських агломераціях. У центральній Мексиці (навколо Мехіко) і південно-східній Бразилії (Сан-Паулу — Ріо-де-Жанейро), склалися великі промислові райони.

Найбільш важливими сільськогосподарськими районами є Мексиканське нагір’я, схід Бразилії, степи Пампи в Аргентині та Уругваї (це єдиний серед країн, що розвиваються, район високотоварного тваринництва). Ареали інтенсивного землеробства поширені вздовж усього Тихоокеанського узбережжя Латинської Америки.

Транспортна система країн регіону розвинена недостатньо. Найбільш розгалужену залізничну й автомобільну мережу мають Бразилія, Мексика й Аргентина.