Аграрна історія України

Розвиток кооперативного руху в агропромисловому комплексі сучасної України пов'язаний із проведенням земельної та аграрної реформ.

Юридично-правові засади змін економічних відносин в українському селі визначались постановами Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. “Про земельну реформу" та від 13 березня 1992 р. “Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі". З урахуванням їх настанов видавалися нормативно-методичні документи.

Концептуальні та юридично-правові засади проведення земельної та аграрної реформ сформульовані не тільки у законодавчих актах, а і в Указах Президента України та Декретах Кабінету Міністрів України за 1992—1993 рр., коли його очолював Л. Д. Кучма.

26 грудня 1992 р. за його підписом видано Декрет Кабміну України “Про приватизацію земельних ділянок", який зобов'язував сільські, селищні, міські Ради народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного й гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України.

Встановлено, що: а) право приватної власності громадянам на земельні ділянки посвідчується відповідною Радою, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах із наступною видачею державного акту на право приватної власності на землю; б) громадяни України мають право продавати або іншими способами відчужувати земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства (на основі договору купівлі-продажу, засвідченого нотаріусом).

17 травня 1993 р. видано Декрет Кабміну України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", яким визначалися принципи та форми цього процесу в усіх галузях АПК. Встановлювалося, що в процесі приватизації підприємства перетворюються в акціонерні товариства. При цьому право на пільгове придбання акцій надавалося членам фермерських (селянських) господарств, працівникам колективних і державних сільськогосподарських підприємств та інших сільськогосподарських товаровиробникам.

У вказаних Указах визначені принципи, які стали основоположними при здійснені земельної та аграрної реформ. По-перше, встановлено, що приватизація земель які перебувають у користуванні сільськогосподарських підприємств і організацій, є невідкладним першочерговим заходом у здійсненні земельної реформи в Україні. По-друге, акцентовано, що передачу земель у колективну та приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції, слід проводити на добровільних засадах, виходячи з того, що земля повинна належати тим, хто й обробляє. По-третє, рекомендовано місцевим Радам за участю Держкомітету України із земельних ресурсів, ужити заходів щодо прискорення передачі, відповідно до земельного законодавства, безоплатно у колективну власність земель КСП, сільгосп-кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільгосппідприємств, трудові колективи яких виявили бажання одержати землю у власність. По-четверте, вказано, що кожний член відповідного виробничого колективу має право вийти з нього та одержати безкоштовно у приватну власність свою частку землі (пай) у натурі (на місцевості), що засвідчується державним актом на право приватної власності на землю. По-п'яте, встановлено, що при паюванні земель вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Особливості розвитку кооперативного руху в процесі проведення земельної та аграрної реформ визначаються головною метою державної політики щодо розвитку сільськогосподарського виробництва — розбудова конкурентноспроможного аграрного сектора економіки шляхом створення умов для прискореного формування ефективного господаря-власника.

Якщо до 1991 р пріоритет був за державною, суспільною власністю і суспільним інтересом, то в сучасних умовах, відповідно до Конституції України, попередні пріоритети замінені на пріоритет людини з м правом власності і особистим інтересом Законодавче оформлення такого статусу працівника визначає фактичний перехід до регульованої ринкової економіки Український селянин має свободу вибору за своїм бажанням визначати форми господарської діяльності.

Відповідно до мети та конкретних завдань Аграрна партія України свій економічний курс будує на засадах визнання багатоукладності сільського господарства, проведення земельної реформи та створення на законодавчому рівні умов для всебічного розвитку сільськогосподарського виробництва незалежно від організаційної структури та форм власності суб'єктів господарювання.

При вирішенні проблеми перебудови виробничих відносин на селі, забезпечення розвитку усіх форм власності та створення ефективного ринку землі, Аграрна партія враховує історичні та регіональні особливості України та спирається на світовий досвід реформування земельних та майнових відносин в агропромисловому комплексі. Це стосується і світового досвіду розвитку кооперативного руху. У рішенні IV з'їзду Аграрної партії України (грудень 2001 р.) “Про підсумки п'ятирічної діяльності Аграрної партії України та про стратегію партії у виборчій кампанії 2002 року" спеціально виділено положення: “членам партії, які працюють у державних органах, сприяти використанню досвіду кооперативної діяльності минулих десятиліть, пропагувати його серед фермерів та інших сільськогосподарських трудівників" У 1996-2001 рр. Аграрна партія України ініціювала схвалення 10 законів, 7 указів Президента і 12 постанов Кабінету Міністрів України. Члени партії брали активну участь у розробці Земельного кодексу України.

Характерно, що члени Аграрної партії України беруть активну участь у здійсненні державної аграрної політики. Чимало із них очолюють різні за формами власності господарства. У Сумській області це С. Головач (ЗАТ “Підлісківське" Сумського району), Л. Костюченко (агрофірма “Україна" Білопольського району), М. Шаповалов (ЗАТ імені Маркса Путивльського району), Г. Бердников (агрофірма “Лан" Конотопського району); на Дніпропетровщині — В. Карпенко (агрофірма “Агроцентр"); у Одеській області — Герой України З. Гришко (агрофірма “Маяк" Березовського району), М. Кравченко (ПП “Степове" у с. Миколаївка), у Донецькій області — і. Овчаренко (агросрірма “Жовтень" Волноваського району).

Державна політика щодо всебічного розвитку агропромислового комплексу і сільського господарства концентрується на двох взаємопов'язаних стратегічних напрямах. Перший: формування ефективного господаря-власника. Другий: створення сприятливого економічного середовища (правил гри) на ринку.

Реалізація першого напряму має забезпечити:

• перерозподіл землі та майна, включаючи поглиблення відносин власності на землю та запровадження механізму реалізації права на власність;
• приватизацію переробних підприємств;
• реструктуризацію підприємств та форм господарювання;
• розвиток кооперації;
• утвердження менеджменту і забезпечення кваліфікованими кадрами;
• державне регулювання економіки;
• розвиток соціальної сфери села.

Втілення принципів другого напряму забезпечує:

• удосконалення цінової політики, фінансово-кредитної системи і податкової політики;
• утвердження стабільного ринку сільськогосподарської продукції та формування продовольчих ресурсів;
• розвиток ринкової інфраструктури;
• поліпшення функціонування ринку матеріально-технічних ресурсів, послуг;
• розширення зовнішньоекономічної діяльності.

Проведення земельної та аграрної реформ сприяло не тільки утвердженню багатоукладності в агропромисловому комплексі, а й розвитку сільськогосподарської кооперації. Цьому сприяли і законодавчі та нормативні акти.

У Законі “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" (жовтень 1990р.) юридичне зафіксовано, що “створювані на добровільних засадах сільськогосподарськими, переробними, обслуговуючими і будівельними підприємствами та організаціями, селянськими та іншими господарствами, агропромислові формування всіх рівнів виступають перед державою як єдина організація у всіх видах відносин".

У Законі “Про власність" (лютий 1991 р.) виділено розділ “Право колективної власності". В ньому до суб'єктів права колективної власності віднесені й кооперативи. У ст. 24 Закону поняття “кооператив" ототожнюється із поняттям “колгосп". Відповідно до цього визначена суть об'єкта права власності. При цьому спеціально вказано, що кожен член кооперативу (колгоспу) має право на частку доходу, одержану на його пай. У визначенні об'єктів права власності акціонерних товариств, господарських товариств по суті також відображені принципи функціонування кооперативів Про це йдеться і у Законі “Про підприємства в Українській РСР". По-перше, визначено, що колективне підприємство базується на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації. По-друге, закріплено право підприємств на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності і створювати відповідні спільні структури — асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інші об'єднання за галузевими, територіальними та іншими принципами

Важливі аспекти розвитку кооперації в агропромисловому комплексі розкриті у Законі України “Про сільськогосподарську кооперацію" (липень 1997 р.). В ньому визначені правові, організаційні, економічні та соціальні умови діяльності кооперативів та їх об'єднань у сільському господарстві. При цьому вказано, що за цілями, завданнями і характером діяльності кооперативи поділяються на виробничі та обслуговуючі.

У 2 ст. Закону дається характеристика кожного виду кооперативу. Виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу. Обслуговуючі кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників кооперації. Залежно від виду діяльності вони поділяються на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та інші.

Обслуговуючі кооперативи створюються для надання комплексу послуг, пов'язаних з виробництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тваринництва, лісництва і рибництва. Обслуговуючі кооперативи, здійснюючи обслуговування членів кооперативу, не ставлять за мету отримання прибутку.

До переробних кооперативів належать кооперативи, які займаються переробкою сільськогосподарської кооперації (виробництво хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, м'ясних, молочних виробів, плодоягідних, рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів з льону, коноплі, лісо- і пиломатеріалів тощо.

Заготівельно-збутові кооперативи здійснюють заготівлю, зберігання, передпродажну обробку, продаж продукції, надають маркетингові послуги тощо.

Постачальницькі кооперативи створюються з метою закупівлі та постачання засобами виробництва, матеріально-технічними ресурсами, необхідних для виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки; виготовлення сировини і матеріалів та постачання їх сільськогосподарським товаровиробникам.

Сервісні кооперативи здійснюють:

а) технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні, еколого-відновлювальні роботи;

б) ветеринарне обслуговування тварин і племінну роботу;

в) телефонізацію, газифікацію, електрифікацію в сільській місцевості; г) медичні, побутові, санаторно-курортні, науково-консультаційні послуги, послуги з введення аудиту тощо.

У разі поєднання кількох видів діяльності утворюються багатофункціональні кооперативи.

Кооперативи можуть на добровільних засадах утворювати об'єднання, які в свою чергу можуть утворювати об'єднання вищого рівня за галузевими чи територіальними ознаками.

Кооперативи та їх об'єднання мають право виступати засновниками різних видів підприємств, мати представництва в інших регіонах України та за її межами.

Отже, Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію" визначає, що кооперативи є важливою формою господарювання, складовою частиною багатоукладної економіки в агропромисловому комплексі.

Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію" надає право будь-якій фізичній чи юридичній особі, яка не займається безпосередньо сільськогосподарським виробництвом, але виявляє бажання внести свій капітал у створення сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, здійснити цей акт у якості асоційованого члена кооперативу.

Відповідно до вказаних положень розроблено “Взірцевий статут сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу". В ньому зафіксовано, що кооператив набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації у порядку, передбаченому чинним законодавством. Членами кооперативу можуть бути лише сільськогосподарські товаровиробники, які є юридичними особами або фізичними особами, віком не молодше 16 років. Ніхто не має права бути членом кількох кооперативів, якщо вони займаються однаковими видами діяльності щодо однакової продукції У 1992-1998 рр. у різних регіонах України почали функціонувати господарства, які були створені на кооперативних засадах. Серед них агрофірма “Зоря" на Львівщині, яка консолідувала 20 виробничих, допоміжних та виробничих кооперативів, що були створені ще у 1987 р. на базі бригад та ферм існуючого раніше колгоспу. Кооперативи взяли в оренду землю, техніку, відкрили в районному “Агропромбанку" розрахункові рахунки. На базі агрофірми працювали такі виробничі госпрозрахункові підрозділи, як млин, круподерня, олійниця. Функціонував будівельний кооператив.

Кооператив, що об'єднував підсобні промисли, налагодив виробничі зв'язки з рядом промислових підприємств Львова. Тут виготовляли трансформатори, картонну тару

У кінці 1990 — на початку 1991 р. на базі колгоспу “Родина" Маловисківського району на Кіровоградщині утворена асоціація кооператорів. На виробничій основі було консолідовано 1-2 об'єднань. Всі виробничі стосунки тут ґрунтувались на заяві-контракті, що складалася на три роки. Якісно нові принципи організації даного виробничого формування утворили відповідні передумови для вияву всебічної виробничої творчості, раціонального господарювання, дали могутній поштовх вияву ініціативи, піднесенню відповідальності працівників за наслідки праці, результати діяльності всіх об'єднань, кожного без винятку працівника

Характерно, що кооперативні методи господарювання підтримує значна кількість сільгосптоваровиробників. У 2000 р. 226 власників особистих підсобних господарств із шести сільських громад Макарівського району Київської області вирішили об'єднатися в обслуговуючий кооператив “Макарівський сервісний центр". Його діяльність виявляється у наданні послуг у проведенні сільськогосподарських робіт (оранка городу, садіння і копання картоплі, косіння трави, внесення міндобрив, обмолочування зернових тощо) Турбується кооператив і про поставку на села сільськогосподарського інвентарю. Послуги кооперативу поширюються і на тваринницьку галузь. У селах Андріївка та Гавронщина відкрито пункти штучного запліднення худоби. Сервісний центр дбає про реалізацію молока.

У ході виконання вказаних виробничих завдань селянам надається і консультаційна допомога (з питань використання агрохімікатів, ведення племінної справи у тваринництві, з питань, пов'язаних із реформуванням власності на землю).

З допомогою Макарівського сервісного центру впроваджується пілотний проект “Юний фермер", в рамках якого у школах створені кролеферми, утримуються кури-несучки яєць

Досить ефективно діють спеціалізовані акціонерні товариства. Одне із них “Агрофірма Суми-Насіння" займається вирощуванням, торгівлею, експортом та імпортом насіння трав, зернових і олійних культур. Водночас вона надає послуги і консультації у питаннях вирощування та використання насіння.

Агрофірма, яка діє як акціонерне товариство з 1998 р., має потужні і високоефективні насіннєочисні комплекси, які дозволяють провадити досушування і очищення насіння трав, зернових і олійних культур до трьох тисяч тон на рік. Щорічно на площі 4-5 тис. га 12 спеціалізованих господарств вирощують насіння понад двадцяти культур 50-60 сортів.

Агрофірма має унікальні можливості розміщувати замовлення багаторічних і однорічних трав у різнокліматичних зонах нашої держави, що дозволяє заготовляти насіння найрізноманітніших культур від найбільш вологолюбних до посухо- і зимостойких. Це сприяє стабільності виробництва насіння трав у будь-який рік, незалежно від погодних і грунтово-кліматичних умов їх вирощування. У діяльності агрофірми є й певні труднощі. Зокрема, негативно відбивається те, що Україна не є членом відповідних міжнародних організацій, від яких залежить проведення експортних операцій. В такій же мірі це відчуває Глухівський інститут луб'яних культур, який вивів найкращі у світі сорти безнаркотичних конопель. Ці сорти вже є в реєстрі Європи, використовуються в Швеції, Канаді, Німеччині, а інститут не має права торгувати цим насінням в Європі Принципи кооперації в певній мірі відображаються в орендних відносинах. Орендаторами землі виступають підприємства переробної промисловості. Колектив Шаргородського заводу продовольчих товарів (Вінниччина) взяв у оренду земельні ділянки жителів села Садківці. Створено орендне підприємство “Ранкова зоря", яке діє на принципах замкнутого циклу виробництва: вирощування, переробка та реалізація продукції.

Земельні угіддя у Садківцях використовуються для виробництва найбільш вигідних культур. Чотириста гектарів поля відведено під озимі. із них 50 % засівається елітою, а решта пшеницею та житом першої репродукції. Та основна увага приділяється вирощуванню цукрових буряків, бо заводу потрібен цукор, а також овочів — для випуску консервів. Завод виробляє борошно, випікає і продає хліб, випускає консерви, салати, •мариновані овочі, різноманітні каші (гречана, вівсяна), горох і квасолю. У Садківцях відкрито фірмовий магазин, де майже 600 жителів села купують хліб, крупи та олію власного виробництва.

Своєрідними за суттю і характером діяльності є асоціації фермерських господарств (сімейних і багатосімейних), які виступають як дієздатні захисники і представники фермерів. У ряді випадків асоціації фермерських господарств займаються комерційною діяльністю. У багатьох із них діють міні-лінії, міні-цехи з переробки м'ясо-молочної і плодоовочевої продукції.

Іншою формою є спілки фермерських господарств (малі виробничі кооперативи). Вони виникли також у процесі трансформації колективних господарств з ініціативи самих працівників. Спілки фермерських господарств мають власні статути, реєструються як юридичні особи. Управління справами покладено на раду спілки, що складається з голів фермерських господарств. Земля обробляється спільно, але кожне фермерське господарство знає свою ділянку в натурі. Майнові паї об'єднані і не поділені фізично. Члени спілок працюють колективно, практикується наймання постійних і сезонних працівників, яким виплачується заробіток у грошовому вираженні, натуроплата — незалежно від сезону і премія за підсумками року.

В ряді випадків 5-6 фермерських господарств об'єднуються у технологічні товариства з метою взаємодопомоги без реєстрації цього об'єднання, залишаючись самостійними юридичними особами

З метою послідовного здійснення вказаної програми проводиться розробка примірних статутів сільськогосподарських кооперативів за напрямками їх діяльності. Здійснюються заходи щодо створення обласної асоціації кооперативів з її структурними підрозділами в районах і містах, відкриття в районах оптових продовольчих ринків, сільськогосподарських бірж, проведення аукціонів живої худоби тощо з метою просування сільськогосподарської продукції на національний та зовнішній ринки У 1992-1998 рр. відбулася демонополізація державної власності на землю і передача її у колективну власність сільськогосподарським підприємствам як об'єктам господарювання. Але розподіл земельних угідь між окремими членами КСП у формі майнових і земельних паїв в цілому затримувався. Там, де цей процес відбувся, власники паїв почали ініціювати реформування КСП у нові господарські структури на основі приватної власності. По суті почався новий етап аграрної реформи — реформування КСП у нові організаційно-правові форми господарювання на засадах приватної власності та створення сприятливого економічного середовища для ефективного функціонування. Внутрігосподарські перетворення економічних відносин у колгоспах, які формально були перетворені в колективні сільськогосподарські підприємства, на сьогодні тільки почалися. Цей процес прискорився в ході здійснення Указу Президента України від 3 грудня 1999 р.

В На базі реформованих сільськогосподарських підприємств було створено:

Назва підприємства	Кількість	У % від кількості колишніх КСП
Селянські (фермерські) господарства	492	4,5
Приватні підприємства	2216	21,3
Господарські товариства	4963	47,5
Сільськогосподарські виробничі кооперативи	2745	26,4

Отже, понад чверть усіх новостворених господарств становили виробничі кооперативи.

Перехід до ринку в аграрному секторі економіки зумовив і розвиток вільного підприємництва.

Підприємництво (підприємницька діяльність) — це ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на отримання прибутку або особистого доходу, яка здійснюється від свого імені, на свій ризик і під свою відповідальність або від імені і під майнову відповідальність юридичної особи підприємства. Вільне підприємництво сприяє структурній перебудові економіки, створенню додаткових робочих місць, забезпеченню швидкої окупності витрат, оперативному реагуванню на зміни споживчого попиту.

Розвиток підприємництва — це шлях до насичення ринку товарами і послугами, подолання галузевого й регіонального монополізму, розширення конкуренції, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення експортного потенціалу. Підприємництво дає змогу розширити сферу прикладання праці, створити нові можливості для працевлаштування незайнятого населення і вивільнених працівників із неефективно діючих підприємств. Вільне підприємництво здатне значно зміцнити економічну сторону місцевих Рад народних депутатів, позитивно вплинути на розвиток сіл, невеликих міст.

Основним суб'єктом підприємництва на селі є фермер.

Діяльність фермерського господарства офіційно віднесено до підприємницької форми господарювання. Це стимулює формування особистості фермера-власника нового типу, якому притаманні риси сучасного підприємця, здатного переборювати перепони, труднощі, самостійно знаходити у складних ситуаціях рішення, які забезпечують йому успіх.

Принципи підприємницької діяльності визначають і діяльність інфраструктури аграрного ринку, яка у процесі формування нових форм власності та господарювання набрала широкого розмаху в усіх регіонах України. На початку грудня 2001 р, в Івано-Франківській області діяли два агроторгових доми, 6 аукціонів худоби, 142 обслуговуючих кооперативи та 682 заготівельні пункти із закупівлі сільськогосподарської продукції у населення.

В Одеській області, крім товарної біржі, у грудні 2001 року, працювали 14 агроторгові доми, 14 обслуговуючих кооперативів, понад 400 заготівельних пунктів. На території Автономної Республіки Крим у цей час діяли три товарні біржі, 12 агроторгових домів, 757 заготівельних пунктів, 22 обслуговуючих кооперативів, 21 оптово-плодоовочевий та 11 оптово-продовольчих ринків.

На Кіровоградщині у 2001 р, оптовою закупівлею зерна займалося 427 суб'єктів. Найбільшу активність на аграрному ринку виявили ОДП ДАК “Хліб України" та ОКП “Торговий дім “Кіровоградщина".

Діяла також аграрна біржа, яка розширила сферу товарно-грошових відносин, систематично інформуючи про тенденції ринку сільськогосподарської продукції. На 68 торгах формувалися прозорі ціни на зерно, не допускалися випадки їх демпінгування.

В області одержали розвиток заготівельно-збутові кооперативи, які взяли на себе функції представництва реформованого товаровиробника в оптовій торгівлі.

На Київщині першими паростками інфраструктури аграрного ринку стали магазини фірмової торгівлі, яких у грудні 2001 р було близько 200. Створюється розгалужена мережа сільських сервісних центрів і дорадчих служб.

Специфіка підприємницької діяльності та агробізнесу в Україні, де з розпадом адміністративно-командної системи здійснюється перехід до ринкових відносин, для будь-якого товаровиробника незалежно від форм власності, характеризується постановкою таких першочергових завдань.

1. Зупинення спаду виробництва, його стабілізація з подальшим зростанням випуску конкурентноспроможних товарів, насичення товарами внутрішнього ринку, вихід на зовнішній ринок.

2. Технічне переоснащення, перепрофілювання структури виробництва відповідно до господарських потреб і споживчого ринку (реструктуризація).

3. Розвиток економічних, комерційних та інших зв'язків, ефективне використання діючих і новостворених державних інститутів, інфраструктури ринку.

4. Впровадження маркетингової діяльності у господарську управлінську практику.

5. Підготовка кадрів, що володіють теорією і практикою сучасної підприємницької діяльності (на всіх рівнях з урахуванням світового й вітчизняного досвіду).

Серед кооперативів значну питому вагу займають обслуговуючі кооперативи, існує дві основні категорії кооперативів цього типу. Одні з них мають на меті проведення спільних операцій на ринку: реалізація продукції своїх членів, іноді після переробки; закупівля засобів виробництва, інші кооперативи мають на меті об'єднати виробників для спільного використання засобів виробництва (це стосується сільськогосподарської техніки, складів

Типи та характерні риси сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів

Типи обслуговуючих кооперативів	Характерні риси обслуговуючих кооперативів
Зерновий кооператив. Створюється групою товаровиробників не більше, ніж двадцятьма. Однак, як тільки новий кооператив зміцнюється, збільшення членства стає пріоритетною метою. Цьому сприяє зростання результативності економічної діяльності кооперативу.	Не тільки засіб для подолання труднощів, з якими зустрічаються товаровиробники (проблеми зберігання продукції та ін.). Це насамперед засіб зміцнення позиції виробника на ринку та формування нової організації зернового сектора, яка дозволяє товаровиробнику повністю отримувати результати своєї праці
Молочарський кооператив. Об'єднує приватних виробників молока (фермерів, селян-власників особистих підсобних господарств). Членами кооперативу є його адміністративні працівники (приймальник молока, бухгалтер, виконавчий директор), які, як правило, мають власних корів.	Мета — організація збуту молока з метою підвищення ціни, яку отримують сільськогосподарські товаровиробники, Для цього збирається (заготовлюється) молоко, знаходяться придатні канали збуту та забезпечується доставка продукції споживачеві, Збирання (заготівля) молока здійснюється через молокозбірні пункти, існують різні канали реалізації молока: а) продаж молока молокозаводу; б) прямі продажі — реалізація молока бюджетним установам (лікарні, школи, дитсадки, військові частини тощо), на продовольчих ринках, через мережу роздрібної торгівлі та іншим прямим споживачам; е) реалізація продуктів переробки молока, Молочарські кооперативи займаються й іншими видами діяльності, а) штучне запліднення великої рогатої худоби, ветеринарні послуги; б) постачання членам кооперативу різних матеріально-технічних засобів, необхідних їм для власної господарської діяльності (комбікорми, насіння, мінеральні добрива та хімічні засоби, потрібні для виробництва кормів та вирощування кормових культур, ручний інвентар тощо); в) надавати членам кооперативу послуги з механізації (своєю технікою), які дозволяють виробляти корми власними силами (підготовка ґрунту, косіння, перевезення урожаю, проведення меліоративних робіт на пасовищі); г) сприяти членам кооперативу у використанні громадських пасовищ.
Машинно-технологічні кооперативи. Група сільгосптоварові-робників, які вирішили розділити власність та спільно використовувати сільськогосподарську техніку, яку індивідуально вони не могли б використовувати на повну потужність чи придбати окремо за власні кошти.	Мета — раціоналізувати використання сільськогосподарської техніки, а також зменшити витрати членів на механізацію виробничих процесів та збільшити урожайність сільськогосподарських культур. Створюються різні за структурою й призначенням машинно-технологічні кооперативи (постачальницькі, збутові, спільне використання засобів виробництва, ремонт сільськогосподарської техніки).

Про доцільність і перспективність розвитку обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів свідчить діяльність об'єднання “Тайсарівський" у Львівській області. Його базою є молочарня, яка за допомогою голландських фахівців, обладнана потрібним інвентарем, Членами кооперативу стали усі мешканці села, які із задоволенням користуються можливістю реалізувати молочну продукцію. Окремі із них приносять в молочарню щомісяця по 400 літрів молока, за що одержують грошову оплату.

Кооператив по суті є моделлю підприємницької діяльності, Його існування сприяло тому, що мешканці села прагнуть збільшити поголів'я корів, прагнуть створити високопродуктивне стадо худоби, поліпшувати кормову базу. В рамках кооперативу зросла зацікавленість сільськогосподарських товаровиробників у високопродуктивній праці, впровадженні нових технологій.

Через безприбуткові збутові кооперативи, сформовані самими суб'єктами господарювання, агроторгові доми, розгалужену мережу банківських установ, здійснюється заставна закупівля зерна. Привабливість її у тому, що прогнозується значне підвищення цін на продовольчу пшеницю через чотири-п'ять місяців, За підрахунками експертів, товаровиробники зможуть одержати прибуток на рівні двадцяти двох відсотків Це досягається і за рахунок експортних операцій. При цьому встановлено, що вони провадяться переважно за рахунок фуражного зерна. Продовольче зерно в основному споживається на внутрішньому ринку, Фуражне ж реалізується на основі експортних контрактів. Станом на 1 серпня 2001 р, таких контрактів було укладено на мільйон тон фуражного зерна нового врожаю. Через агробіржі України воно вивозиться у Корею, Індокитай, північно-африканські та арабські країни.

У цій важливій державній справі значна роль належить Київській агротехнічній біржі “Київагропромбіржа". За перше півріччя 2001 р, вона оформила більш як 200 контрактів на вивіз за кордон фуражного зерна, В цілому передбачено у 2001 р, продати на експорт 3,5 млн. тонн зерна. Водночас біржа виступила із пропозицією відродити комбікормову галузь, щоб забезпечувати внутрішні потреби тваринницьких галузей Ефективність діяльності обслуговуючого кооперативу у значній мірі залежить від характеру та дійовості управління.

Діяльність кооперативу, що є продовженням діяльності господарств членів, має на них безпосередній вплив, Вони повинні самостійно приймати рішення щодо власних господарств, оскільки у протилежному випадку вони втратять свою автономію, Це зумовлює їх обов'язок брати участь в управлінні кооперативом (участь в роботі загальних зборів; можливість обрання до складу правління; участь у комісіях).

Управління кооперативом не обмежується створенням внутрішніх органів управління. Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив може приєднатися до асоціацій або спілок. Асоціація кооперативів — це не кооператив, а громадська організація, яка захищає й представляє інтереси всього кооперативного руху. Спілка кооперативів є кооперативом другого рівня, діяльність якого дозволяє більш вигідно реалізовувати вироблювану продукцію (овочі, зерно, тваринницьку продукцію).

Наявність обслуговуючих кооперативів зумовлює необхідність озброєння фахівців аграрного профілю принципами створення і діяльності цієї форми взаємодії сільськогосподарських товаровиробників.

Розвиток обслуговуючих кооперативів тісно пов'язаний із формуванням і функціонуванням нових організаційних структур сервісного обслуговування сільського населення, У квітні 2001 р. почав діяти Макарівський сервісний центр (з філією у селі Гавронщина). До його складу входять аграрії, які, сплативши 20 гривень вступного внеску, одержують право на позачергове розв'язання господарських проблем (оранка, сівба, обмолот), а також послуги в обслуговуючому кооперативі (ремонт взуття, перукарські послуги, придбання товарів сільськогосподарського призначення через агромагазин). Подається письмове замовлення, котре для членів кооперативу виконується день у день З метою поширення досвіду діяльності вказаного центру, в січні 2002 р. в селищі Макарові Київської області проведено науково-практичний семінар з питань формування і функціонування інфраструктури аграрного ринку в сільській місцевості. Представники Львівської, Одеської, Вінницької, Київської областей розповіли про діяльність сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, яких на час проведення семінару в сільській місцевості України діяло близько 900. На конференції прийнято рекомендації щодо поширення досвіду Макарівського сільського сервісного центру, який сприяє підвищенню діяльності обслуговуючих кооперативів

Водночас посилена увага до розвитку споживчої кооперації. Законом України “Про споживчу кооперацію", прийнятим Верховною Радою у квітні 1992 р,, визначено передусім правовий статус споживчої кооперації в державі, законодавче закріплена її незалежність і самостійність як масової громадсько-господарської організації, що ґрунтується на міжнародне визнаних кооперативних цінностях і принципах, а головне — державою визнано право власності споживчої кооперації та забезпечена її недоторканність і захист.

Після прийняття цього, по суті, головного правового документу системи, основна увага була сконцентрована на розробці та впровадженні механізму втілення його в життя. Насамперед до статутів кооперативних організацій усіх рівнів були внесені зміни і доповнення. Споживчі товариства, як найближчі до пайовиків, отримали право самостійно планувати та здійснювати господарсько-фінансову діяльність, визначати організаційну структуру, чисельність працівників, форми і системи оплати праці. Кардинальним стало надання споживчим товариствам права безпосереднього володіння, користування і розпорядження належним йому майном та фінансовими ресурсами.

Водночас здійснено перерозподіл кооперативного майна, внаслідок чого частка споживчих товариств у власності споживчої кооперації зросла з 30 до 70 %. Таким чином, первинній ланці була повернена власність, створена протягом багатьох десятиріч за її кошти. Це дозволило максимально наблизити кооперативне майно до пайовиків і створити необхідне економічне підґрунтя для закріплення (персоніфікації) переважної частини кооперативної власності з членами споживчих товариств.

З метою суттєвого розширення майнових прав та створення членам споживчих товариств рівних умов для їх участі в закріпленні власності, у системі проіндексовано пайові внески, сплачені до 1 січня 1992 р., що були знецінені, як і інші заощадження громадян, внаслідок інфляційних процесів, Щонайперше це зроблено в інтересах пайовиків старшого віку та пенсіонерів-ветеранів споживчої кооперації.

Проведено Всеукраїнську перереєстрацію членів споживчих товариств за станом на 1 січня 2000 р. Причому членам споживчих товариств, які не пройшли перереєстрацію з поважних причин, надана можливість поновити своє членство та набути права на частку в пайовому капіталі на загальних підставах.

Визначено механізм участі пайовиків у розмежуванні й закріпленні власності споживчої кооперації, формуванні фінансових ресурсів та поновленні статутних капіталів кооперативних організацій і підприємств.

Вболіваючи за долю споживчої кооперації, розуміючи необхідність її збереження та захищаючи свої законні права, пайовики звернулися до правлінь споживчих товариств, профспілок і Укоопспілки з наполегливими пропозиціями внести корективи в нормативні акти з розмежування кооперативної власності. Вони цілком справедливо наполягали на чіткій персоніфікації кооперативного майна, приведенні частки пайовика в ньому до реальної вартості, документальному оформленні права кожного члена споживчого товариства володіти, користуватися та розпоряджатися своєю часткою.

В системі проведено суцільну інвентаризацію основних засобів. Визначені об'єкти, що належать до неподільного громадського майна, розмір пайового капіталу і конкретну частку в ньому кожного члена споживчого товариства. Робота проводилася цілком прозоро, відкрито для пайовиків, Рішення з цих питань затверджені загальними зборами (зборами уповноважених) членів споживчих товариств та зборами рад споживспілок усіх рівнів, включаючи Укоопспілку.

Споживчі товариства, їхні спілки, розгорнули в усіх галузях господарювання роботу з реструктуризації діючих та організації практично нових, ринкових типів кооперативних підприємств і госпрозрахункових відособлених підрозділів на зразок підприємств середнього й малого бізнесу. Серед їх засновників — члени споживчих товариств, сільськогосподарські товаровиробники, інші юридичні та фізичні особи.

Практика підтвердила доцільність та життєздатність нових господарюючих суб'єктів. Нині їх частка в роздрібному обороті Укоопспілки перевищує 20 %, Реорганізовані та новостворені підприємства зайняли свою нішу в економічному просторі і вже виступають важливою складовою інфраструктури аграрного ринку, створення якої передбачено указами Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" і “Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку". Широкий асортимент товарів, прийнятні ціни на них і висока якість надання послуг у цих підприємствах сприяють формуванню соціального клімату на селі, відновлюють довіру сільських мешканців до кооперативних форм господарювання.

Практичні кроки для відродження реального власника та підвищення інтересу й матеріальної зацікавленості пайовиків у ефективній роботі кооперативних організацій і підприємств знайшли широку підтримку членів споживчих товариств, стимулювали їх до відновлення втраченого внаслідок інфляційних процесів пайового капіталу, який за період проведення реформи в споживчій кооперації зріс з 150 тис, до 56 млн. грн. Це стало значним імпульсом і помітно розширило можливості для нарощування темпів реформування та інтеграції споживчої кооперації в ринкову економіку Найбільш ефективним способом впровадження в життя наукових розробок передового вітчизняного і світового досвіду розвитку кооперативного руху, особливо поширення кооперативів на селі, є забезпечення аграрного сектору економіки висококваліфікованими фахівцями, які мають відповідні знання та вміння. Саме тому особливо актуальним є поширення сільськогосподарської кооперації в аграрному секторі економіки через систему навчальних закладів аграрної освіти, З урахуванням цього, Науково-методичний центр аграрної освіти у другій половині 2000-2001 рр. здійснив ряд заходів, які були спрямовані на оволодіння студентами аграрних вищих навчальних закладів сучасних принципів розвитку кооперації на селі.

Подальшому розвитку кооперації в агропромисловому комплексі сприяють положення нового Земельного кодексу України. По-перше, визначено, що до суб'єктів права власності на землю відносяться територіальні громади, які реалізують його безпосередньо або через органи місцевого самоврядування — на землі комунальної власності. По-друге, вказано, що юридичні особи (підприємства, засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності. По-третє, охарактеризовано суть поняття “спільна власність" і умови її використання: а) земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток спільної власності (спільна сумісна власність); б) право спільної часткової власності на землю виникає при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок; в) учасник спільної часткової власності відповідно до розміру своєї частки має право на доходи від використання спільної земельної ділянки, відповідає перед третіми особами за зобов'язання, пов'язані із спільною земельною ділянкою і повинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а також у витратах з утримання і зберігання спільної земельної ділянки; г) узаконено право оренди земельної ділянки — засноване на договорі строкового платного володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.