Аграрні відносини в сучасній Україні
Реформування форм власності та господарювання у сільському господарстві.
Понад 70 років в Україні існував радянський устрій, де керівною і спрямовуючою силою була більшовицька партія. Її ідеологія і стратегія визначали суть економічної політики, в тому числі й щодо розвитку сільського господарства.
Відповідно до суті аграрної політики більшовиків у радянські часи у сільському господарстві України, як і усього СРСР, існував колгоспно-радгоспний лад, який базувався на суспільній власності удвох формах-державній та колгоспно-кооперативній.
У законодавчих актах, прийнятих у 30-80-х рр. XX ст., відзначалося, що увесь земельний фонд СРСР, з тому числі в Україні, є виключно власністю всього народу. При цьому вказані поняття ототожнювалися. Фактично існувала державна монополія на землю. Колгоспам, радгоспам, певним організаціям виділялись земельні угіддя відповідно із державним актом на користування землею. Юридичне не існувало законів про оплату за землю. Користувачі сплачували натуральний та грошовий податок відповідно із планами обов'язкових заготівель продуктів землеробства і тваринництва та грошових відрахувань у різного роду державні фонди.
Ще до проголошення незалежності були прийняті законодавчі та нормативні акти. в яких закладені основоположні принципи сучасної аграрної політики в Україні.
16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яка мала значення для формування вітчизняного законодавства, в тому числі з аграрно-селянського питання. У спеціальному розділі "Економічна самостійність" сформульовані принципово важливі положення: 1.-народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України; 2.- земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створені на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян; 3.- Українська РСР забезпечує захист всіх форм власності.
Характерно, що одним із перших Законів, прийнятих Верховною Радою УРСР після проголошення суверенітету, був Закон "Про економічну самостійність Української РСР" (серпень 1990 р.). Основоположними для формування аграрної політики суверенної України стали положення Закону про те, що: 1.-власність в Україні виступає у формі державної, колективної, індивідуальної (особистої і приватнотрудової власності); 2.- Україна гарантує рівноправність всіх форм власності, а право власності охороняється законом.
З липня 1990 р. по липень 1991 р. прийнято ряд Законів, в яких містилися настанови щодо напрямків і шляхів утвердження економічної самостійності України. Це. насамперед, Закон України "Про ціни і ціноутворення", "Про державну податкову систему в Українській РСР", "Про бюджетну систему Української РСР". "Про підприємництво", "Про власність", "Про банки і банківську діяльність". "Про підприємства в Українській РСР". "Про систему оподаткування", "Про цінні папери і фондову біржу" та інші.
У вказаний період прийняті спеціальні законодавчі та нормативні акти з питань розвитку агропромислового комплексу України. З урахуванням основоположних настанов щодо утвердження економічної самостійності України, у жовтні 1990 р. був прийнятий Закон "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України". В ньому визначено, що: а) агропромислові товаровиробники мають право вільного вибору форм і напрямів трудової та господарської діяльності повної власності на результати своєї праці; б) усі форми господарювання в агропромисловому комплексі (селянські /фермерські/ господарства, колгоспи, радгоспи, підсобні сільські господарства підприємств та організацій, переробні та інші підприємства, кооперативи. акціонерні товариства, орендні колективи, особисті підсобні господарства громадян тощо) мають рівні права на організацію виробництва та володіння своєю продукцією: в) створювані на добровільних засадах сільськогосподарськими, переробними. обслуговуючими і будівельними підприємствами та організаціями. селянськими та іншими господарствами агропромислові формування всіх рівнів виступають перед державою як єдина організація у всіх видах власності; г) пріоритетність розвитку соціальної сфери села та агропромислового комплексу визначається необхідністю зміни структури інвестицій у народному господарстві, переорієнтацією промислового виробництва на їх потреби, зростанням обсягів капіталовкладень і матеріально-технічних ресурсів.
Характерно, що ще до прийняття Акту про проголошення незалежності України, Верховна Рада України прийняла постанову "Про земельну реформу" (18 грудня 1990 р.). Тут визначені її місце у соціально-економічному розвитку України у перехідний до ринкових відносин період, напрями та шляхи її здійснення. Земельна реформа представлена як складова частина переходу економіки держави до ринкових відносин, в ході якої здійснюється перерозподіл земель з одночасною передачею їх хліборобам у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель. Оголошено, що з 15 березня 1991 р. всі землі України є об'єктом земельної реформи.
У жовтні 1991 р. було затверджено концепцію роздержавлення і приватизації землі. Передбачалося, що з 1992 року колгоспи будуть перетворені у вільні господарські товариства. При цьому забезпечувалося право кожного колгоспника на вихід із колгоспу і створення приватного господарства.
В подальшому напрями та конкретні завдання агропромислового комплексу визначалися трьома категоріями документів - Законами України, Указами Президента України, Декретами Кабінету Міністрів України.
Важливе значення для формування законодавчої бази сучасної аграрної реформи мали Закони України, які визначали форми господарювання у блоках агропромислового комплексу ("Про господарські товариства" /вересень 1991 р./, "Про колективне сільськогосподарське підприємство" /лютий 1992 р./, "Про селянське /фермерське/ господарство /1992 р./).
Під приводом альтернативних готувалися законопроекти, в яких містилися протилежні за змістом настанови. Не яскраво проявилося у Постанові Верховної Ради "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" й Законі України "Про колективне сільськогосподарське товариство" які прийняті у березні 1992 р. Якщо перший акт спрямовувався на прискорення аграрної реформи, то другий - гальмував її Колгоспи і радгоспи під вивіскою "колективних" підприємств, як і раніше, залишалися єдино важливим у сільському господарстві елементом економічної структури. Згодом стало зрозуміло, ідо найважливішою ланкою перебудови виробничих відносин в аграрній сфері є земельна реформа.
Декрет Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 р. започаткував безоплатну передачу у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства тощо. Декрет від 17 травня 1993 р. "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" започаткував реформування на засадах приватної власності державних підприємств агропромислового комплексу у сфері переробки і агросервісу. Пізніше цей Декрет та Указ Президента України від 19 січня 1995 р. "Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі лягли в основу Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", прийнятого Верховною Радою 10 липня 1996 р. після тривалих дебатів.
Основоположні стратегічні цілі та політичні завдання щодо реформування в аграрному секторі України визначені Указами Президента України в 1994 р одним із перших його кроків у реформуванні економіки був Указ "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва". Цим документом було започатковане роздержавлення і приватизацію земель сільськогосподарського призначення. У розвиток положень цього Указу в серпні 1995 р був прийнятий Указ Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям". Цим самим було розпочато паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств між їх членами та видачу правоустановчих документів-сертифікатів на земельну частку (пай).
Значна увага була приділена й питанню про економічні відносини між селянами - власниками землі та господарськими структурами. Це орендні відносини землі. Правовою базою для розвитку земельних орендних відносин послужив Указ Президента України "Про оренду землі" від 23 квітня 1997 р. Зазначеним Указом вперше встановлено право передачі в оренду земельних часток (паїв) на основі сертифікатів.
У 1997-1999 рр. було прийнято те низку указів Президента України з питань вдосконалення земельної та аграрної реформи, розвитку аграрного сектора.
Виключно велике значення мав Указ Президента України від З грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки".
Наступним кроком у здійсненні реформи були укази Президента України "Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку" та "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва і розвитку ринку зерна"
Суть аграрної політики акцентовано на утвердження приватної власності на землю, а селянина як приватного власника і господаря на землі, запровадження ринкових відносин у сфері землекористування в сільськогосподарському виробництві залишається стратегічним напрямом сучасної аграрної політики.
Проблеми власності та господарювання відображені у новій Конституції України. В ній визначено, що в Україні існує дві форми власності - суспільна і приватна. В 14-й ст. записано, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами юридичними особами та державою відповідно до закону. А ст 42 встановлює, що земля може перебувати і у комунальній Власності територіальних громад сіл, селищ, міст і районів у містах. Ст. 41 зафіксувала, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Таким чином, в Україні конституційне встановлено дві форми земельної власності; суспільна яка охоплює державну і комунальну власність, та приватна власність фізичних осіб і власність недержавних юридичних осіб.
Поняття "колективна власність" в Основному Законі країни відсутнє. Природно стало питання про перетворення колективної власності на землю колективних сільгосппідприємств, селянських спілок або на приватну власність КСП як юридичних осіб. або на приватну власність членів цих форм господарювання як фізичних осіб. Водночас виникла об'єктивна необхідність передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл. селищ, міст або їх спільну власність, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність. Принципи та механізм цього процесу визначені Указом Президента України від З березня 1998 р. "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".
До об'єктів передачі віднесені: 1.- цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів; 2.- нерухоме майно (будівлі, споруди, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва, приміщення); 3.- інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; 4.- акції (частка, паї), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності у майні господарських товариств. Спеціально вказано, що не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність підприємства, що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою ст. 4 Закону України "Про підприємництво" В ній зафіксовано, що діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї. вибухових речовин, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами.
Указом встановлювалося, що передача об'єктів відбувається. 1.- з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням: а) Кабінету Міністрів України щодо підприємств, нерухомого майна, акцій (часток, паїв), що належать державі у майні господарських товариств: б) органів уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій за погодженням з Міністерством економіки України. Міністерством фінансів України та Фондом державного майна України щодо окремого індивідуально визначеного майна підприємств (крім нерухомого). 2.- з комунальної у державну власність здійснюється за рішенням: а) сільських, селищних, міських рад щодо об'єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад: б) районних. обласних рад щодо об'єктів права спільної власності територіальних громад сіл. селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад.
Визначалося, що передача: а) об'єктів здійснюється безоплатно; б) провадиться разом з усіма їх активами і пасивами, лімітами, фондами, планами фінансово-господарської діяльності тощо, а об'єктів незавершеного будівництва - також з проектно-кошторисною документацією; в) об'єкти житлового фонду та соціально-культурного призначення передаються разом з майном підприємств, що обслуговували ці об'єкти, у тому числі основними фондами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами, прибиральною технікою, в частині, що визначається комісією з питань передачі об'єктів, яка здійснює передачу.
Важливе значення для практичної реалізації вказаних настанов має Указ Президента від 4 липня 1998 р. "Про врегулювання питань, пов'язаних з процесом управління об'єктами державної власності" В ньому сформульовано, що саме належить до об'єктів державної власності, а що - до суб'єктів державної власності, розмежовані функції суб'єктів державної власності.
Указом визначено, що об'єктами державної власності є: майно державних підприємств, установ і організацій, закріплене за ними на праві повного господарського відання або оперативного управління: і акції (паї. частки)., що належать державі у майні господарських товариств: майно підприємств, які перебувають у процесі приватизації, майно, передане у користування самоврядним організаціям, і майно, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) майна державних підприємств.
А до суб'єктів управління об'єктами державної власності віднесені Кабінет Міністрів України та інші уповноважені ним органи; Фонд державного майна України: Національна Академія Наук України, Українська академія аграрних наук. інші аналогічні самоврядні організації, юридичні та фізичні особи, які здійснюють функції з управління акціями (паями частками), що належать державі у майні господарських товариств.
Вихідною складовою стратегії реформування в аграрному секторі економіки України була земельна реформа. Вона вимагала системно-комплексного підходу до її реалізації, об'єктивної логіки чи послідовності здійснення кожного етапу, які обумовлювалися еволюцією економічних передумов та соціальної самосвідомості людей при переході до кожного наступного етапу. З урахуванням цього вона здійснювалась шляхом: а) реформування форм власності на землю та майнових відносин в усіх блоках агропромислового комплексу; б) створення нових форм господарювання на засадах приватної власності на майнові і земельні паї;
в) забезпечення після приватизаційної підтримки реформованих та новостворених господарських структур ринкового типу.
Першим кроком до широкомасштабної аграрної реформи, яка почалася після виходу Указів Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р. та "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 р.. стала передача землі у колективну власність реформованим колгоспам. У 1995-1996 рр. на їх базі було створено понад 6700 колективних сільськогосподарських підприємств, селянських спілок, кооперативів, акціонерних товариств та інших господарських товариств. Вони отримали державні акти на право колективної власності на землю. Це був перший етап реформування відносин власності на селі.
У 1997-1999 рр. відбувався другий етап, який характеризувався проведенням в життя комплексу правових і організаційних заходів з роздержавлення і приватизації землі, її паювання і реєстрації Саме майнові і земельні паї та юридичні документи, що посвідчують право на них, стали правовою основою для існуючих в той час колективних і міжгосподарських підприємств. Вони дозволили широко застосовувати орендні відносини в сільському господарстві, не дрібнити землі і не плодити дрібних не конкурентноздатних власників, ефективно використовувати надбане людьми майно, особливо цілісні майнові комплекси і великогабаритну техніку, дотримуватися оптимальних сівозмін та впроваджувати сучасні наукові технології.
Указом Президента України від 23 квітня 1997 р. "Про оренду" був започаткований господарський етап земельної реформи. Багатопланово принципи вказаної форми господарювання визначені у Законі України "Про оренду землі" (жовтень 1998 р.). Оренда землі засновується на договорі про строкове платне володіння користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької діяльності. Акцентовано, що орендар самостійно визначає напрями своєї господарської діяльності. Станом на 15 грудня 1999 р. в Україні діяли більше тисячі приватно-орендних підприємств, господарських товариств, у тому числі приватно-орендних товариств - 370.
Ефективно господарюють спільні сільськогосподарські орендні підприємства. Вони не тільки працюють за найсучаснішими технологіями і не просто вирощують високий урожай, а й перероблюють його, продають готову продукцію, забезпечують себе сортовим насінням і всім необхідним для успішної роботи на селі.
Перше спільне сільськогосподарське орендне підприємство в Україні виникло на Черкащині на базі акціонерного товариства "Маїс Інк", яке з 1992 р. займалося селекцією, вирощуванням та виробництвом насіння високопродуктивних гібридів кукурудзи Протягом шести років АТ "Маїс Інк" вирощувало високі врожаї качанистої кукурудзи, однак прибутків не мало. Це було зумовлено тим що воно було змушено сплачувати за пестициди, за техніку, за електроенергію. Було вирішено будувати економічні відносини із партнерами на принципах кооперування і оренди. У 1998 р. акціонерне товариство "Маїс Інк" об'єдналося із фірмою "Дако". яка мала найсучаснішу сільськогосподарську техніку. Відповідно з цим прийнято назву "Спільне сільськогосподарське орендне підприємство "Маїс-Дако-МТС" Водночас взято в оренду землю ряду колективних сільгосппідприємств і приватних власників За рішенням загальних зборів КСП "Озерищанське" Канівського району Черкаської області СП "Маїс-Дако-МТС" надано в оренду
Ефективно господарювало і приватно-орендне сільгосппідприємство "Рассвет" Диканськсго району Полтавської області, яке очолює досвідчений агроном, депутат облради В.Обора. У 1999 р. воно об'єднувало
За даними Міністерства аграрної політики України у вересні 1999 р. в оренду було здано 1 млн. 972 тис, га земель (на 800 тис. га більше, ніж у січні 1999 р.), у тому числі 1 млн. 958 тис. га сільськогосподарських угідь або 5.8% орних земель України. 28 відсотків орендованих земель (552 тис. га) орендувалися у приватних осіб, 38% (749 тис. га) - у недержавних сільськогосподарських формувань, 34% (670 тис. га) - державні землі.
У вказаний період розвиток орендних відносин в аграрному секторі мав певну особливість, яка зумовлювалася тим, що у колективних сільгосппідприємствах ще не до кінця завершився поділ майна. Тому новостворені господарства уклали договори на оренду землі, а на оренду майна ще ні. Причина цього у невчасно визначеному пайовому фонді, а також у тому, що переважна більшість господарств не до кінця визначила для кожного його майнову частку
Реальний економічний інтерес до власності, її сприйняття і відчуття з'явилися після введення Указом Президента України від 15 грудня 1998 р. "Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай)" обов'язкової платності оренди землі Саме цим указом для підтримки селян-пенсіонерів було реалізовано їхнє право на отримання доходу від своєї власності, тобто орендної плати від здачі в оренду земельних паїв. Наприкінці 1999 р. орендна плата селян-пенсіонерів у середньому становила на 1 пенсіонера - 102 грн. на 1 договір, на гектар його земельного паю - 25 грн.
Отримання орендної плати стало першим прецедентом платності землі, причому платності для селянина-власника. Створилось соціальне підґрунтя для продовження і поглиблення аграрної реформи.
Впровадження нових форм господарювання здійснювалося в процесі проведення земельної реформи. В її проведенні можна виділити принаймні три етапи. Перший етап охоплював період з березня 1991 р. по листопад 1994 р.. коли було: 1) проведено інвентаризацію земель усіх категорій (при цьому визначалися ділянки, що використовувалися не за призначенням, нераціонально або способами, які призводили до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки); 2) здійснено реєстрацію громадян, які бажали організувати селянське (фермерське) господарство, розширити особисте підсобне господарство - займатися індивідуальним садівництвом, одержали в користування земельні ділянки для городництва, сінокосіння і випасання худоби: 3) проведено облік і проаналізовані клопотання підприємств, установ, організацій про надання їм земель для ведення підсобного сільського господарства, колективного садівництва і городництва; 4) сільські і міські жителі визначили потребу жителів міст і селищ міського типу в земельних ділянках для індивідуального житлового будівництва. садівництва і городництва і подали відповідні пропозиції з цього питання до обласних державних адміністрацій для розробки схеми розміщення ділянок для вказаних потреб (при цьому враховувалися резервні території міст і селищ міського типу). Протягом 1993 р. сільські, селищні, міські Ради провели заходи щодо передачі громадянам у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування житлового будинку і господарчих будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва (це здійснювалося у межах норм, встановлених діючим тоді Земельним кодексом України).
Другий етап охоплював період з грудня 1994 р. по грудень 1999 р., коли: 1) проводилось паювання сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств (паювання передбачало визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості), 2) відповідно до методики. затвердженої Кабміном України, провадилася грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення, що були передані у колективну власність підприємству, кооперативу, товариству. Вона проведена відповідно до Методики грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (тимчасова), затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213 (зі змінами). Відповідно до частини другої статті 23 Закону України від 3 липня 1992 р. "Про плату за землю" (зі змінами) грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України. Порядок проведення індексації грошової оцінки земель затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 року № 783. Тому у договорах оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та земельних часток (паїв) необхідно зазначати розмір орендної плати від грошової оцінки, проведеної станом на 1 липня 1995 р. та проіндексованої на добуток коефіцієнтів індексації грошової оцінки цих земель за 1996-2001 рр. - 2,465 (1,703х1, 0,59х1, 1,27х1, 182х1,02). Середня грошова оцінка
Третій етап почався з грудня 1999 р.. коли почалася реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств і на цій основі повне надання сільськогосподарським товаровиробникам права одержання землі у приватну власність і розпоряджатися нею за власним розсудом. Відповідно до нового Земельного кодексу України земля стала об'єктом купівлі-продажу, дарування, обміну, успадкування, застави.
Станом на кінець 1999 р. в аграрному секторі України майже п'ята частина недержавних підприємств функціонувала в організаційних формах, прямо не передбачених чинним законодавством України (спілки селян, агрофірми, акціонерно-пайові підприємства тощо), але на основі колективної власності. Були відсутні законодавчі акти, які б безпосередньо регламентували правові аспекти їх діяльності. Отже. члени цих підприємств не завжди могли повною мірою реалізувати свої права відносно управління підприємством, виходу з нього, контролю діяльності менеджерів, отримання доходу на свою частку майна в активах підприємства тощо.
Відсутність нормативно-правової бази, яка надавала б можливість працівникам підприємств (їх власникам) контролювати фінансово-господарську діяльність підприємств, впливати на їх ефективність, призвела до фактичного ігнорування членами цих підприємств колективних інтересів, що й позначилося на результатах їх діяльності. Оскільки на рівень доходів членів підприємства практично не впливала результативність його діяльності, вони надавали перевагу не нагромадженню доходів підприємствами, а розвитку своїх особистих присадибних господарств. Зважаючи на те, що ці підприємства мали аналогічні з КСП проблеми, в 2000 р. в переважній більшості були реформовані в підприємства інших організаційно-правових форм.
Станом на 30 травня 2002 р. майже 7 млн. селян безкоштовно одержали 26,5 млн. га сільгоспугідь. У приватній власності перебувала майже половина землі, а 70% колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств стали власниками майнових сертифікатів.
За даними Держкомзему до кінця 2002 р. отримали державні акти на право приватної власності на землю понад 4,5 млн. громадян України.
Водночас завершиться робота по формуванню системи реєстрації прав на нерухомість (на земельні ділянки сільськогосподарського призначення), яке гарантуватиме безпеку власника землі - фізичної або юридичної особи, легалізацію ринку землі в державі, а також є невіддільним сегментом формування системи іпотечного кредитування в Україні.
Відповідно до ст. 136 Земельного кодексу України розроблено "Положення про технічний паспорт земельної ділянки", яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 р. № 648.
"Положенням ..." встановлено, що: 1) технічний паспорт складається місцевим державним органом земельних ресурсів на замовлення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, уповноваженого приймати рішення про відчуження відповідних земель; 2) у технічному паспорті відображають відомості про: а) розмір земельної ділянки: б) місце розташування ділянки (адреса): в) належність до державної або комунальної власності: г) грошову оцінку земельної ділянки та її стартову ціну; д) цільове призначення земельної ділянки. Для складання технічного паспорта використовуються матеріали земельного кадастру, землевпорядної та містобудівної документації. результати інженерно-геологічних, санітарно-гігієнічних. ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і вишукувань, дані державного реєстру земель, звіту про експертну грошову оцінку. інших документів. При цьому визначено, що технічна документація складається з чотирьох книг. Книга 1: 1) кадастровий план земельної ділянки: 2) акт погодження суміжних меж; 3) копії інших документів, використаних для складання технічного паспорта. Книга 2: 1) експертні оцінки та розрахунки; 2) відомості про обчислення площ та абриси прив'язки межових знаків до пунктів геодезичної мережі; 3) журнали геодезичних вимірювань: 4) каталоги координат поворотних точок зовнішньої межі тощо Книга 3: 1) проект відведення земельної ділянки; 2) технічний звіт пре перенесення меж земельної ділянки в натуру. Книга 4 - звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки.
Саме ці офіційні документи повинні використовуватися організатором торгів для підготовки повідомлення про кількісні та якісні характеристики земельної ділянки, яка виставляється на земельний торг.
21 лютого 2002 р. Президент України видав Указ "Про додаткові заходи щодо вирішення соціальних проблем на селі та дальшого розвитку аграрного сектора економіки". Акцентовано, що прискорення вирішення соціальних проблем на селі, створення умов для широкого впровадження передових технологій сільськогосподарського виробництва та його організація є пріоритетними напрямами державної аграрної політики. З урахуванням цього Кабінету Міністрів України було доручено:
1) завершити у тримісячний строк підготовку та подати на розгляд Верховної Ради України проект державної програми розвитку ринкових відносин на селі. поширення в сільській місцевості практики урізноманітнення видів господарської діяльності, в тому числі тих, що не пов'язані з сільськогосподарським виробництвом, а також механізми комплексного ресурсного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників і створення сприятливих умов для зростання їх доходів;
2) розробити у тримісячний строк та здійснити заходи щодо запровадження механізмів стимулювання: впровадження в аграрному секторі економіки інвестиційних та інноваційних проектів, реалізація яких може в стислі строки забезпечити позитивний економічний чи соціальний ефект і започаткувати прогресивні зміни в структур агропромислового виробництва:
розроблення на основі передових досягнень науки і техніки агротехнічних проектів та апробації їх практичної реалізації:
розвитку елітних насінницьких та племінних господарств;
3) опрацювати в місячний строк порядок компенсації ставки за кредитом, що надається комерційними банками сільськогосподарським товаровиробникам, у разі якщо розмір кредитної вставки не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України на день укладення кредитної угоди незалежно від строку дії такої угоди;
4) забезпечити у двомісячний строк погашення заборгованості з виплати часткової компенсації ставок за кредитами комерційних банків, що надавалися сільськогосподарським товаровиробникам та іншим підприємствам агропромислового комплексу у 2001 р.;
5) передбачити при розподіл державних централізованих капітальних вкладень на 2002 р першочергові фінансування завершення об'єктів соціальної сфери з високим ступенем готовності, потребу в яких визначити шляхом проведення широкого громадського обговорення за участю жителів сіл і селищ, об'єднань громадян, представників органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;
6) опрацювати у двомісячний строк механізм створення інтервенційного фонду зерна і цукру, призначеного для стабілізації внутрішнього ринку під час сезонних і кон'юнктурних коливань обсягів продажу та цін, з урахуванням світової практики діяльності таких фондів;
7) вжити заходів щодо невідкладного придбання та закладання до державного матеріального резерву в стабілізаційних цілях не менше 300 тис. тонн цукру і 500 тис. тонн зерна;
8) опрацювати у тримісячний строк порядок проведення заставних закупок цукру, а також вжити заходів щодо запровадження механізмів кредитування операцій із заставних закупок зерна і цукру;
9) розглянути питання про надання виконавчим органам сільських, селищних рад повноважень щодо нотаріального посвідчення договорів оренди земельних ділянок у разі, якщо на це є згода сторін договору та внести в установленому порядку відповідні пропозиції;
10) забезпечити погашення у двомісячний строк заборгованості з виплати нарахованих доплат сільськогосподарським товаровиробникам та фізичним особам за проданий ними для забою переробним підприємствам і заготівельним (закупівельним) організаціям молодняк великої рогатої худоби підвищених вагових кондицій, а також вжити заходів щодо недопущення виникнення в подальшому такої заборгованості;
11) вивчити питання щодо можливості сплати фіксованого сільськогосподарського податку в рахунок сум прибуткового податку з громадян, нарахованих у зв'язку з виплатою орендодавцям плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв), майнових паїв;
12) забезпечити протягом двох місяців виплату в повному обсязі коштів, виділених для відшкодування збитків, понесених сільськогосподарськими товаровиробниками внаслідок негативних стихійних явищ у 2001р.;
13) опрацювати у двомісячний строк механізми відшкодування витрат сільськогосподарських підприємств, понесених ними у зв'язку з будівництвом об'єктів освіти, охорони здоров'я. культури і спорту, водопроводів, каналізаційних систем і споруд, мережі газо- та електропостачання, шляхів, об'єктів служби побуту, благоустроєм територій, житла.
Серйозний поштовх розвитку потенціалу земельної реформи було надано після прийняття указів Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" (від 10 листопада 1997 р.) та "Про порядок паювання земель, переданих у кооперативну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (від 8 серпня 1995 р.). Завдяки цим указам в Україні практично завершено фіскальний етап земельної реформи усіх товарних земель сільськогосподарського призначення.
Станом на 15 грудня 1999 р. практично у всіх КСП проведено паювання землі. Загальна площа розпайованих земель становила 26 млн. га, або 62% від усіх сільгоспугідь України. А вартість переданих селянам земель перевищувала 200 млрд. грн. Це справжній капітал країни, що переданий у приватну власність громадянам.
Власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай) стали понад 6 млн. селян, в т ч. близько 3 млн. селян-пенсіонерів. Середній розмір паю становить
При рівності форм господарювання у 1995-1998 рр. сільськогосподарські товаровиробники надавали перевагу колективним сільгосппідприємствам. За станом на 1 січня 1999 р. із 9518 приватизованих колгоспів (99% їх загальної кількості), статус-колективних сприйняли 6913 (72,7%) від числа приватизованих, 1221 (12,8%) - селянських спілок, 462 (4,9%) - акціонерних товариств, 428 (4,5%) господарств з пайовими відносинами, 494 (5,2%) - інші форми господарювання (кооперативи, агрофірми, орендні та інші). З 1374 реформованих радгоспів та інших державних сільгосппідприємств (75% їх загальної кількості) понад 95% діяли як колективні сільськогосподарські підприємства, а останні як акціонерні товариства та орендні підприємства.