Підготовка до ЗНО з географії

Розселення населення - це розміщення населення на певній території. Воно характеризується різними показниками густоти населення, сукупністю та величиною населених пунктів, співвідношенням чисельності міського та сільського населення.

Усе населення країни проживає в населених пунктах, об'єднаних загальною назвою поселення. Поселення - це місце осілого проживання та і трудової діяльності людей, де створено умови для задоволення їхнії соціальних потреб. На сьогоднішній день усі населені пункти поділяються на дві групи: міські та сільські (рис.1). 

Рис. 1. Типи поселень

Місто - це населений пункт із чисельністю населення не менше 10 тис. чол., який виконує промислові, організаційно-господарські, управлінські, культурні, транспортні та інші функції, основна частина населення якого зайнята в промисловості та сфері послуг. 

Міста класифікують за чисельністю населення (Рис.1) та за функціями, які вони виконують. За функціями міста поділяють на:

• багатофункціональні;
• багатогалузеві промислові;
• одногалузеві промислові;
• транспортні;
• торговельно-розподільні;
• адміністративно-політичні;
• науково-освітні;
• культурні;
• курортні;
• оборонні.

Уже протягом багатьох років у світі відбувається ріст міст та чисельність міського населення. Цей процес одержав назву урбанізація - процес зростання кількості міського населення, підвищення ролі міст у розвитку суспільства. Виявляється у зростанні міських поселень, концентрації населення в них, особливо у великих містах, у поширенні міського способу життя на всю мережу поселень.  Рушійними силами урбанізації є розвиток продуктивних сил, технічний і соціальний прогрес, розширення рамок суспільного поділу праці, зростання продуктивності праці в сільському господарстві, збільшення територіальної і соціальної рухливості населення. Порівняльний аналіз демографічних аспектів розвитку урбанізації в різних країнах світу прийнято базувати на даних про рівень урбанізованості населення — частки міського населення в загальній його чисельності. Динаміка урбанізації виглядає таким чином. У 1800р. частка міського населення становила близько 3 %, в 1850р. - 6,4%, в 1900 р.- 19,6%, в 1992 р. - 43%. В Австралії, Північній Америці, Європі, Латинській Америці і Океанії в 1990 р. переважало міське населення.

Населення афро-азіатських країн завдяки своїй великій чисельності створює перевагу села над містом у середньому в світі. Найбільш високий процент міського населення мають розвинуті країни (1990 р.): в Європі - Великобританія (89,1 %), Швеція (84%), Бельгія (96,9%) та ін.; у Північній Америці - США (75 %), Канада (77,1 %); в Латинській Америці - Венесуела (90,5%), Аргентина(86,3 %): в Азії - Ізраїль (91,6%), Кувейт (95,6%), Японія (77%); Австралія (85,5%); в Африці - ПАР (59,5%), Туніс (54,3%). Коли частка міського населення перевищує 70%, темпи урбанізації, як правило, сповільнюються        

Місто є моделлю суспільства, в якому знаходиться. Воно дивним чином відображає особливості регіону, в якому знаходиться, етнос, який там проживає. Різноманітні функції міста роблять його багатогранним і добре облаштованим. Місто – це надзвичайно складний соціальний організм, суспільно-географічний, інженерно-будівельний, архітектурний і культурний комплекс.

У різних країнах світу існують різні критерії щодо віднесення населеного пункту до категорії "місто". Так, в Канаді, Малайзії і Швейцарії до міст прийнято відносити населені пункти з чисельністю 1 тис. осіб, Ісландії - 300, а в Данії - навіть до 250. В деяких країнах не тільки для агломерації, але й для всієї общини, центром якої вона є, також встановлюється мінімальна межа: в Нідерландах - 20 тис., в Швейцарії - 10 тис., Бельгії та Австрії - 5 тис., в Німеччині - 2 тис.

В Аргентині, Португалії, і Франції всі населені пункти з чисельністю жителів понад 2 тис. осіб віднесені до міст. США і Таїланд підвищили межу до 2,5 тис. осіб, Іспанія і Греція - до 10 тис.

В деяких країнах кількісна межа поєднується з будь-якою іншою ознакою (наприклад, в Гватемалі містами вважаються населені пункти з кількістю жителів не менше 2 тис. осіб або такі, де при 1.5 тис. населення забезпечується постачання води).

Деякі країни взагалі відмовились від кількісного показника. Наприклад, в Чилі до міст відносяться населені пункти, в яких роз-ташовані державні та муніципальні підприємства сфери послуг, в Ізраїлі – центри, де сконцентрована несільськогосподарська діяльність, в Гондурасі, Нікарагуа, Гаїті, Еквадорі, Болівії – всі адміністративні центри.

В багатьох країнах дотримуються переліків, що є затверджені урядом (Японія, Норвегія, Угорщина, Нова Зеландія, Парагвай, Польща, Румунія, Цейлон, Болгарія, Південно-Африканська Республіка, Швеція). В деяких країнах вважають, що статус міста все ж повинен поєднуватися з мінімальною межею чисельності населення. В Південній Кореї за таку межу прийнято вважати кількість населення 4 тис. осіб, в Ірландії - 1,5 тис. осіб, в Індії - 5 тис. і наявність міських ознак, в Фінляндії - менше 50 % сільсько-господарського населення. У Туреччині вважаються містами всі населені пункти, що мають кількість жителів понад 5 тис.

Одним із наслідків урбанізації є утворення агломерацій. Міська агломерація (від лат. agglomero - приєднання, накопичення, нагромадження) - форма розселення, під якою слід розуміти територіальне утворення, яке:

-                 виникає на базі великого міста (або кількох компактно розташованих міст — конурбація) і створює значну зону урбанізації, поглинаючи суміжні населені пункти;

-                 відрізняється високим ступенем територіальної концентрації різноманітних виробництв, насамперед промисловості, інфраструктурних об'єктів, наукових навчальних закладів, а також високою чисельністю населення;

-                 справляє вирішальний перетворювальний вплив на навколишнє середо­вище, змінюючи економічну структуру території та соціальні аспекти життя населення;

-                 має високий рівень комплексності господарства і територіальну інтегра­цію його елементів.

За основними характеристиками агломерації бувають різні: великі та ма­лі, сформовані і такі, що перебувають у стадії формування, моноцентричні, біцентричні і поліцентричні, міські, сільські, змішані тощо. В агломераціях, розміщених у розви­нутих країнах, чисельність населення збільшується незначними темпами або навіть стала зменшуватися (Лондон, Париж, Осака, Токіо, Нью-Йорк та ін.). Агломерації країн, що розвиваються, продовжують швидкими темпами збільшувати населення. Наприклад, у 1950-1990 рр. населення збільшилось, в млн. осіб: у Мехіко з 3,1 до 20,2; Сан-Пауло - з 2,4 до 17,4. В Україні нараховується 19 міських агломерацій. Вони розміщені переважно в Донбасі і Придніпров'ї. Прикладом може бути Донецько-Макіївська агломерація (пло­ща 11,8 тис. км², 312 поселень, в т. ч. 20 міст, чисельність населення 2,3 млн. осіб, з них 2,1 млн. - міське).

Протилежним процесу урбанізації є явище субурбанізації - процес збільшення і розвитку приміської зони великих міст.

Селище міського типу - це перехідна форма населеного пункту із чисельністю населення не менше 3 тис. чол. та 85% населення якого не зайняті в сільському господарстві. Часто селища міського типу ще називають містечками. 

Село - це населений пункт, жителі якого переважно зайняті у сільськогосподарському виробництві.

Виділяють декілька типів сільських поселень (Рис.2).

Рис. 2. Типи сільських поселень

Особливого поширення набув хутірський тип розселення - окремі садиби розкидані на значній відстані одна від одної.