Природні комплекси рівнин України

1 Природні комплекси рівнин України

ЗОНА МІШАНИХ І ШИРОКОЛИСТИХ ЛІСІВ

Географічне положення. Дві лісові зони – мішаних (хвойно-широколистих) і широколистих лісів – лежать у північній і західній частині України. Вони займають 28 % території країни.. Мішані ліси, які називають Поліссям, тягнуться із заходу на схід широкою смугою між північним кордоном України і умовною лінією, що проходить містами Володимир-Волинський – Луцьк – Рівне – Житомир – Київ – Ніжин – Глухів. Полісся – це  дивовижний край лісів і річок, де не буває нищівних засух, де в багатьох селах весною їздять вулицями на човнах, де повітря пахне сосною і хмелем, і здається, що його можна пити як березовий сік. Так поетично описують свій край поліщуки.

На заході України мішані ліси змінюються у південному напрямку широколистими, які поширюються до Передкарпатської височини і кордону з Молдовою.

Рельєф і корисні копалини. Зона мішаних лісів займає здебільшого Поліську низовину. Її поверхня майже плоска, з невеликим похилом до Дніпра і Прип’яті. Її абсолютні висоти рідко перевищують 200 м, найвищою ділянкою є Словечансько-Овруцький кряж (понад 300 м). На рельєфі позначився вплив льодовика: він приніс з півночі відшліфовані камені-валуни, залишив відклади у вигляді піщаних полів, моренних горбів та валів (Волинське пасмо). Перевіяні вітром піски утворюють дюни завдовжки до 5 км і заввишки до 18 м.

Широколисті ліси вкривають височини – Волинську, Розточчя, Гологоро-Кременецький кряж, Подільську, Хотинську. Височини зазнали тектонічного підняття наприкінці кайнозойської ери, що спричинило врізання річкових долин, поширення водно-ерозійних форм поверхні. Внаслідок цього рельєф у багатьох місцях є горбогірним, висоти нерідко перевищують 400 м над рівнем моря. Водночас на вододільних ділянках Подільської височини трапляються плоскі височини – плато. Подільська височина і Прут-Дністровське межиріччя – найбільше в Україні скупчення карстових форм рельєфу. Там зосереджено понад 100 печер у гіпсових відкладах. Серед них і найдовші в світі – Оптимістична (понад 200 км),  Попелюшка (80 км), а також Озерна, Кришталева, Млинки та інші).

У місцях неглибокого залягання кристалічних порід знайдено поклади міді (Волинська область), каолінів, гранітів, базальтів, лабрадоритів, габро і коштовного каміння – топазів, яшми, бурштину (Рівненська, Житомирська області), фосфоритів (Сумська, Хмельницька області). Повсюдно на Поліссі є поклади торфу, а на Поділлі – вапняків. На кордоні з Польщею знаходиться Львівсько-Волинський кам’яновугільний басейн.

Клімат і внутрішні води. Клімат зон помірно континентальний. Температура повітря змінюється із заходу на схід у січні від –4 до –8 °С, у липні – від +17 до +19 °С. У лісових зонах випадає найбільше опадів серед рівнинних територій України (600 – 700 мм за рік).

При невеликій випаровуваності зволоження там надмірне. Тому характерною рисою лісової зони є заболоченість. Серед боліт переважають низинні, що лежать уздовж річок. У центрально-східній частині зону перетинає Дніпро, приймаючи притоки Прип'ять, Десну, Тетерів, Ірпінь. Густу річкову мережу формують їх річкові системи. Прип’ять бере початок у північно-західній частині Волинської області і лише своїми верхів’ям і пониззям знаходиться в Україні. Її численні рукави, протоки та старі річища, що здебільшого проходять по зниженій місцевості, навесні заливаються водою і утворюють суцільний водний простір. Найбільші притоки Прип’яті – Турія, Стохід, Стир, Уж, Горинь (з притокою  Случ). Всі річки мають широкі долини з низькими берегами, повільну течію. Вони повноводні, тому що живляться, передусім, атмосферними опадами. На крайньому заході подібні характеристики має Західний Буг. На півдні зону окреслює Дністер, його ліві притоки, що перетинають Подільську височину, творять у пониззях глибокі, часто каньйоноподібні долини.

На Поліссі найбільше в Україні озер. Здебільшого це невеликі водойми з чистою проточною водою. У північно-західній частині зони розташовані Шацькі озера (Світязьке, Пулемецьке, Лука, Пісочне та ін.) які мають в основному карстове походження і живляться струмками та джерелами. Уздовж річок поширені невеликі озера-стариці. На Подільській височині трапляються маленькі карстові озера-“вікна”.

Ґрунтово-рослинний покрив і ландшафти. У природному районуванні України зона мішаних лісів виокремлюється як Поліський фізико-географічний край (або Українське Полісся), а зона широколистих лісів – як Західноукраїнський край.

У Поліському фізико-географічному краї під мішаними лісами переважають дерново-підзолисті ґрунти. Їх родючість невисока через значну кислотність і надмірне зволоження. Ще менш родючими є ґрунти, що сформувалися в долинах річок та пониззях – лучні, болотні, торфово-болотні і торфовища.

Порівняно з іншими природними комплексами рівнинної частини України рослинність Полісся (лісова, лучна й болотна), збереглася краще, однак сама назва “полісся” радше відображає його природничу історію, аніж сучасний стан. Колись ліси вкривали 90 % території, нині вони займають 25 %. Ще 10 % площі припадає на луки. Характерні для Полісся болота займають понад 4 % його території. Загалом на Поліссі відомо понад 1500 видів рослин.

З лісових угруповань найбільше сосново-дубових лісів. Підлісок у них утворюють ліщина, бузина, верба, бруслина, численні трав’яні рослини. На піщаних масивах ростуть негусті соснові ліси (бори). Кущів і трав у них майже немає, знижені ділянки суцільно вкриті мохом. Зволожені місцевості зайняті переважно вільховими й березовими лісами. Луки на Поліссі поширені не тільки на заплавах, але й на місці вирубаних лісів. Найбільше розмаїття трав’яних рослин – на заплавних луках. Подекуди трапляються піски, вкриті чебрецем або вересом. Низинні болота славляться різнотрав’ям, серед якого півники болотні, вербозілля, бобрівник, білозір болотний. Верхові болота, порослі мохом, журавлиною, росичкою, трапляються рідко. Серед піщаних низовин Полісся є великі болота, вкриті купинами з трав.

У Західноукраїнському краї під широколистими лісами сформувалися сірі лісові ґрунти. Із просуванням на схід поширюються чорноземи, на яких колись великими островами буяла лучна й степова рослинність. Панівні в минулому широколисті ліси нині займають менше 15 % площі краю. Переважаючими листяними породами є дуб і бук (на заході), дуб і граб (на сході). Поширені також ясен, клен, липа, зрідка трапляються штучно насаджені сосна і ялина. Степова рослинність збереглася невеликими плямами на схилах горбів чи в балках.

У лісах живуть козуля, єнотоподібний собака, кабан, вовк,  лисиця, куниця, заєць, білка. Зрідка зустрічається бурий ведмідь і рись. Уздовж річок будують свої хатини бобри. Багато птахів – тетерук, глухар, журавель, лелека.

Отже, фізико-географічне різноманіття лісових зон України творять такі природні ландшафти: мішанолісові хвойно-широколисті низовинні (поліські), широколистолісові височинні, заплавні лучні та лучно-болотні. Проте нині більшу частину території зон займають природно-антропогенні ландшафти.

Природокористування та охорона природи. Зони мішаних і широколистих лісів України і сусідніх з нею Білорусі та Польщі є прабатьківщиною слов'ян. Саме звідси вони розселилися по всій Східній Європі. Тривалий час лісова зона була негусто заселена, природні праліси зберігалися в майже незайманому вигляді. Активне знищення лісів унаслідок господарської діяльності людини розпочалося на заході України в ХVІ ст., а в Поліссі – у ХІХ ст. Надалі посилилися сільськогосподарське освоєння земель, промислові лісозаготівлі, виникали міста, прокладалися шляхи. У наш час сільськогосподарські ландшафти охоплюють понад 65 % площі Полісся та близько 80 % – широколистих лісів. Величезні зміни відбулися в природних ландшафтах після осушення людиною боліт та випрямлення русел річок.

На території зони мішаних лісів у 1986 р. сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції. З 30-кілометрової зони навколо неї було виселено людей, внаслідок чого природні процеси там відбуваються без їх участі, однак під впливом високого радіаційного забруднення.

Для збереження ландшафтів Полісся, лісової і болотної рослинності в зоні мішаних лісів організовано низку природоохоронних територій. Зокрема, у Рівненському, Поліському і Черемському природних заповідниках вивчають і охороняють лісові та болотні ландшафти. У Шацькому національному природному парку під охороною перебувають 22 озера, в яких водяться цінні види риб (щука, карась, окунь, вугор, сом), та болота, що розташовані серед соснових лісів і вільшанників. У Мезинському і Деснянсько-Старогутському національних парках оберігають заболочені лісові масиви та заплавні луки й озера.

Ландшафти, характерні для зони широколистих лісів, також охороняються. У природному заповіднику „Розточчя” і національному паркуЯворівський” оберігають ділянки так званих середньоєвропейських лісів з бука і дуба. У заповіднику „Медобори” і національному парку „Подільські Товтри” охороняють унікальні природні комплекси Товтрового кряжу.

 

ЗОНА ЛІСОСТЕПУ

Географічне положення. Лісостеп – це перехідна зона між мішаними і широколистими лісами та степом. Південна умовна межа природної зони проходить по лінії міст Котовськ – Кіровоград – Кременчук – Красноград – Вовчанськ. Широка смуга лісостепу простягається з південного заходу від кордону з Молдовою на північний схід до кордону з Росією, займаючи 25 % території України. Виразних меж зона не має, адже степові ділянки вклинюються островами в лісову зону, а ліси окремими масивами заходять у зону степів.

Рельєф і корисні копалини. Правобережна частина лісостепу лежить на височинах – Подільській та Придніпровській, а лівобережна – на Придніпровській низовині. Лише на крайньому сході зона виходить до відрогів Середньоруської височини. Платоподібні поверхні правобережних височин чергуються з горбогір’ями. Їх окраїни сильно розчленовані ярами та балками. Такий самий рельєф і на схилах Середньоруської височини та Полтавській рівнині, що до неї прилягає. Загалом поверхня із заходу та сходу нахилена до Дніпра, абсолютні висоти змінюються від 380 м на Подільській височині і 230 м на Середньоруській височині до 50 м біля русла Дніпра.

Характерною ознакою краєвиду майже всієї території є високі праві береги річок, сильно розчленовані ярами, і низькі ліві береги з терасами. Заплави річок і низькі тераси нерідко заболочені, вищі тераси займають поля, населені пункти.

У межах лісостепу залягають поклади бурого вугілля (Дніпровський басейн), нафти і природного газу (Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область), природних будівельних матеріалів (гіпс, вапняк, каолін, мергель, пісок). У місцях виходу на поверхню порід Українського щита є родовища мармуру, лабрадоритів, доломітів, графіту, горючих сланців, а у болотах – бурштину.

Клімат і внутрішні води. Клімат у лісостеповій зоні помірно континентальний. Його континентальність збільшується у східному напрямку. Середні температури січня змінюються від–5 °С на заході до–7 °С на сході, липня – відповідно від +18 °С до +20 °С. Кількість опадів зменшується з півночі на південь від 600 до 500 мм за рік. Майже стільки ж води і випаровується, тому зволоження природної зони достатнє. В окремі роки в лісостепу бувають посухи.

Річкову мережу формують Дніпро, Південний Буг, Дністер з притоками. Всі річки мають долини з асиметричними берегами та повільні течії. У місці перетину твердих порід Українського щита, де виходи гранітів перегороджують русла Південного Бугу і Гірського Тікича, утворюються пороги. Річки мають змішане живлення, найбільш повноводні навесні та у червні. Судноплавним є Дніпро. У минулі часи судноплавство було можливим і на його лівих притоках, таких, як Сула, Псел, Ворскла. Але через знищення лісів у їх долинах вони сильно обміліли. Праві притоки Дніпра – Рось, Тясмин також маловодні.

Озер у лісостепу мало. Вони є у заплавах великих лівих приток Дніпра. Численні озера-стариці, які колись були в заплаві самого Дніпра, залиті водами Каховського та Кременчуцького водосховищ. Брак природних водойм компенсується ставками, які створені біля багатьох населених пунктів.

Ґрунтово-рослинний покрив. У лісостепу переважають родючі чорноземи (типові та опідзолені), що сформувалися на лесах або лесовидних суглинках. У зниженнях поширені лучні ґрунти, подекуди – торфові.

Природна рослинність представлена лісовими і степовими видами. Лісистість території становить лише 12 %. Ліси збереглися в долинах річок та межиріччях. Вони ростуть на сірих лісових ґрунтах та деградованих чорноземах (в яких зменшився вміст гумусу, і вони стали менш родючими), що раніше були під степами, а потім позаростали деревами. Лісові масиви утворюють переважно дуб і граб. У широких балках поширені байракові ліси, в яких ростуть дуб, граб, клен, липа, ліщина, бруслина та ін. На піщаних берегах Дніпра та Сіверського Дінця, куди доходив язик давнього льодовика, острівцями трапляються соснові ліси.

До лісових масивів безпосередньо прилягає степ, проте він не займає великих площ, тому що його змінили сади і поля, де ростуть різноманітні сільськогосподарські культури (пшениця, ячмінь, овес, гречка, цукровий буряк, картопля, овочі). Степове природне різнотрав’я  збереглося на схилах балок і берегах річок. Доволі великі площі в лісостепу зайняті луками. Суходільні луки знаходяться на вододілах річок і їх схилах. Там ростуть горицвіт, анемона, конюшина, тонконіг, стоколос, ковила, вероніка колосовидна, гадючник, звіробій. Це переважно багаторічні рослини, із коренів і стебел яких утворюється дернина. Низовинні луки лежать у зниженнях, де близько до поверхні залягають ґрунтові води. Вони мають багатий трав’яний покрив. На заплавних луках ростуть осока, рогіз, стрілолист, калюжниця, цикута. Водойми прикрашають глечики жовті, латаття біле, папороть водяна.

У лісостепу водяться лісові і степові види тварин: дикий кабан, козуля, лисиця, куниця, заєць, білка, тхір, полівка, вуж. Багато птахів – дятли, сови, жайворонки, лелеки, куріпки, дрозди.

Ландшафти. Неоднаковий рельєф у різних частинах зони впливає й на інші природні компоненти, тому в лісостепу виокремлюють три фізико-географічні краї. У Дністровсько-Дніпровському краї поширені різні лісові та лісостепові височинні ландшафти. У Лівобережно-Дніпровському краї панують лісостепові і лукостепові низовинні ландшафти, а у Середньоруському краї – лісостепові височинні. В долинах великих і середніх річок сформувалися заплавні лучні ландшафти.

Природокористування та охорона природи. Територія лісостепової зони освоєна дуже давно. Саме на межі лісу і степу були найкращі умови для життя людей. Ліс давав людям прихисток від ворогів, матеріал для будівництва і обігрівання жител, а вільні від лісу ділянки використовувалися для землеробства і скотарства. Цим наші далекі пращури займалися ще у ІV – ІІ тисячоліттях до н. е. У ХVІІ – ХVІІІ ст. значно збільшилася кількість поселень. Великі площі лісів були вирубані. Запровадження трипільної системи орного землеробства призвело до виснаження ґрунтів, тому вже тоді його починають удобрювати гноєм. У ХІХ – ХХ ст. на ландшафтах лісостепу позначилося виникнення міст, збільшення людності поселень, розвиток транспорту, ремесел і промисловості. Майже всі природні степові ділянки було перетворено на поля і сади, багато лісів у верхів’ях річок Сули, Ворскли, Псла, про які є згадки в історичних джерелах XVII ст., знищено.

Інтенсивне господарське освоєння лісостепу, нещадна експлуатація природних багатств призвели до значного винищення природи як у лісових, так і степових ділянках зони. Це вимагає створення заповідних територій там, де ще збереглися природні комплекси. Проте таких ділянок у лісостеповій зоні залишилося надзвичайно мало. Нині великих природоохоронних територій у лісостепу небагато. Канівський природний заповідник – один з найдавніших в Україні (1923 р.), де поєднується історія природи і народу. Він охоплює яри та пагорби на правому березі Дніпра та дніпрові острови. Земля там всіяна археологічними пам’ятками ще з часів палеоліту. Важливими об’єктами заповідника є геологічні утворення, грабовий ліс та Чернеча гора, що здіймається на 100 м над Дніпром і відома як Тарасова гора. Там, як відомо, було перепоховано генія українського народу Тараса Шевченка.

„Михайлівська цілина” – філія (відділення) Українського степового заповідника. Там оберігається єдина в Україні  ділянка лучного степу в межах лісостепової зони. Численні рослини (види астрагалу, пальчатокорінника, півників, ковили, рябчика, сону,) занесені до Червоної книги України.

У національних природних парках – Ічнянському та Гомільшанські ліси” – охороняються лісові масиви.

 

ЗОНА СТЕПУ

Географічне положення. Степ, що займає близько 40 % площі України, є найбільшим зональним природним комплексом. Він простягається від південної межі лісостепу до берегів Чорного й Азовського морів, займає більшу частину Кримського півострова.

Рельєф і корисні копалини. Зона степу має рівнинний рельєф. На півдні розкинулися низовини – Причорноморська, Приазовська і Північнокримська, на півночі та сході лежать височини – відроги Подільської і Придніпровської, Приазовська і Донецька. У східній частині абсолютні висоти території сягають найбільших показників – 367 м (г. Могила Мечетна). Кургани-могили є виходами на поверхню кристалічних порід Українського щита й Донецької складчастої споруди. Для Донецького кряжу характерні гриви – вузькі видовжені підняття. На схилах височин багато ярів та балок. На півдні низовин поширені поди (або степові блюдця) – неглибокі овальні зниження з плоским дном. Унікальним явищем на Керченському півострові є грязьові вулкани, що вивергають глинисту грязь. Її виштовхує з-під землі газ метан, що скупчується і піднімається із земних надр. Його пухирі час від часу з'являються на поверхні грязьових озер. Коли розчин грязі загусне, утворюються усічені вулканічні конуси заввишки 1 – 2 м.

У степовій зоні знайдено значні поклади кам'яного вугілля (Донецький басейн), залізних, марганцевих, уранових і ртутних руд, солей. Є також природний газ, нікелеві руди. Степова зона багата на різноманітні природні будівельні матеріали (вапняк, мергель, глини), лікувальні грязі.

Клімат і внутрішні води. Клімат зони помірно континентальний з найбільшими в Україні різницями температур між зимою і літом та найменшою кількістю опадів. Середні температури січня змінюються з півночі на південь зони від –5 до –1 °С, липня – від +20 до +23 °С. Сніг лежить лише в окремі роки 1 – 2 місяці, але сніговий покрив нестійкий. Часто бувають посухи, суховії, які завдають шкоди сільському господарству. Кількість опадів становить 450 – 350 мм за рік. Випаровуваність вологи суттєво перевищує кількість опадів, тому зволоження території скрізь недостатнє.

У степу негуста річкова мережа. Своїми нижніми течіями стікають до моря великі річки України – Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг, перетинає зону Сіверський Донець. Притоки Дніпра – Оріль, Самара, Інгулець, а також Інгул, Кальміус, Молочна, Берда повністю формують свій стік у межах зони. Невеликі степові річки мілководні, у верхів’ях вони часто пересихають. На півдні зони є великі зрошувальні системи, які напоюють поля водами Дніпра. У степовій зоні багато озер: у пониззі Дунаю (Ялпуг, Кагул та ін.), на узбережжях морів (Сасик-Кундук, Шагани, Алібей) та в Криму (Сасик-Сиваш). Численні озера-лимани – Дністровський, Хаджибейський, Куяльницький, Тилігульський, Молочний. У деяких озерах внаслідок великої випаровуваності або ж зв’язку з морем вода солона.

Ґрунтово-рослинний покрив і ландшафти. Колись степи являли різнотравне зелене море, яким перекочувалися сріблясті хвилі ковили. Лише блакитні стрічки річок, їхні долини з непролазними верболозами і очеретами, балки та скіфські могили урізноманітнювали степовий ландшафт. Безмежним трав’яним роздоллям бродили численні стада турів, тарпанів, сайгаків. Нині ж, всі степові ділянки, де може пройти трактор, розорані, а природна рослинність змінена на сільськогосподарські культури.

За відмінностями природних умов у степовій зоні розрізняють три підзони – північно-, середньо- і південностепову, які змінюють одна одну широтними смугами. Північностепова підзона займає більшу частину зони. Там сформувалися чорноземи звичайні. У різнотравному степу рослини цвітуть у різний час, тому він виглядає по-різному кожної пори року. Навесні спершу зацвітають тюльпани, шафран, гіацинти, пізніше – горицвіт жовтий, степові півники і фіалки, згодом – ковила, півонія тонколиста, шавлія, вика, лабазник, катран, волошки, льон австрійський. З середини літа степ вигоряє, але восени, завдяки дощам, зеленіє від мохів ще раз, а взимку перепочиває.

У середньостеповій підзоні поширені менш родючі чорноземи південні. На них сформувалися типчаково-ковилові степи, які за видовим складом значно бідніші за різнотравні. Там ростуть ковила, типчак, гвоздика, деревій, шавлія. Однак рослинний покрив розріджений.

Південностепова підзона, яка охоплює Причорномор’я, Приазов’я і Кримську рівнину, отримує найбільше сонячної радіації, проте має значний дефіцит вологи. Там утворилися каштанові ґрунти, які нерідко чергуються з солонцями і солончаками. У полиновому степу росте сухостепова і пустельна рослинність: полин, типчак, житняк, нехворощ чорна, хрінниця жовта. Рослини утворюють окремі острівці, що чергуються з голими піскуватими місцями. У Присивашші степ набуває зелено-сірого відтінку і нагадує пустелю.

Степова зона відрізняється від лісостепу відсутністю лісів на вододілах. Невеликі за площею ліси з дуба і береста (байраки) ростуть лише у балках. На їх схилах утворюють зарості терен, шипшина, мигдаль степовий, степова вишня. У  долинах річок поширені левади з вербою, в’язом і трав’яною рослинністю. Вдовж доріг та полів насаджено захисні лісосмуги.

Основне багатство степової зони – ґрунти. Саме завдяки їх високій родючості степ є основним сільськогосподарським районом України. Там вирощують високі врожаї зернових (пшениці, кукурудзи, рису, проса), технічних (соняшнику, тютюну), ефіроолійних, овочевих (помідори, перець) та баштанних (кавуни, дині) культур.

Тваринний світ зони бідніший за видовим складом, ніж у лісостепу. У степу багато гризунів – ховрахів, хом’яків, бабаків, тушканчиків, мишей, кротів. Численні й різноманітні птахи – журавлі, орли, сови, стрепети, перепілки.

Природокористування та охорона природи. Степова зона належить до територій, які з давніх часів заселяли різні народи, проте вони тривалий час були малолюдними і майже не охоплені господарською діяльністю людини. Територія степу постійно перебувала під набігами азійських орд гунів, печенігів, хозарів, половців, татар, турків, які впливали на освоєння цих земель. Кочівники займалися переважно полюванням, випасанням худоби та рибальством. Аж до XVII ст. через малолюдність і небезпеку, яка чигала з півдня, степ називали Диким полем. Із створенням Запорізької Січі його освоїли українські козаки, які і завзято боролися з поневолювачами і господарювали на землях-вольностях.

Найбільш інтенсивне освоєння степу відбулося в XIX – XX ст. Суцільне розорювання цілинних земель (орні землі становлять майже 90 %) призвело до знищення природної степової рослинності та збіднення тваринного світу. Цьому сприяв і розвиток гірничодобувної промисловості, забруднення території відходами підприємств вугільної, металургійної, хімічної галузей, ТЕС. Тому в степу майже не залишилося ділянок з природною рослинністю. Тепер лише заповідники можуть дати уявлення про біорозмаїття, що панувало там колись.

Український степовий природний заповідник охоплює 4 відділення, що відображають різні види степів: від лучних до різнотравно-типчаково-ковилових. Тільки у Хомутовському степу можна побачити 12 видів ковили. Кам’яні могили”, що височать серед неозорої рівнини, історики вважають місцем захоронення скіфських царів. Там охороняють червонокнижних косариків та орхідей. Крейдова флора” – унікальна ділянка, де ростуть сосна крейдяна, дзвінець крейдяний, ранник крейдяний та інші крейдолюбні рослини.

Луганський природний заповідник – це пам’ятник різнотравно-типчаково-ковиловим степам, які нині збереглися у вигляді маленьких латок у трьох відділеннях – Стрільцівському степу, Провальському степу та Станично-Луганському. Там перебувають під захистом також бабак європейський та інші види тварин. У біосферному заповіднику „Асканія-Нова” охороняється єдина в Європі ділянка типчаково-ковилового степу, де росте понад 400 видів рослин, серед яких більш як 40 видів – ендеміки. Там також здійснюється акліматизація тварин з різних регіонів світу – зубрів, благородних оленів, коней Пржевальського, антилоп, страусів, зебр, куланів, муфлонів. Дунайський біосферний заповідник, де охороняються водно-болотні угіддя дельти Дунаю, – це справжній пташиний рай: там мешкає половина всіх видів птахів України. У Дніпровсько-Орільському природному заповіднику охороняються дніпрові плавні, заплавні озера та луки, водні види рослин і тварин.

 Азово-Сиваський національний парк створено з метою вивчення і хорони приморських природних комплексів Північного Приазов’я. У національному парку „Святі гори”, що в середній течії Сіверського Дінця, охороняються крейдяні останці-скелі із білої крейди і крейдоподібного мергелю та бори із реліктової сосни крейдяної. Національний парк „Великий луг” створений для охорони природного комплексу заплави Дніпра, яка збереглася окремими фрагментами після створення  Каховського водосховища.