Лекція 2. Формування менталітету українського селянства.

1 Особливості формування менталітету українського селянства.

У вирі змін історичних епох чимало чинників впливало на ментальність селянства, інколи відбувалися її серйозні злами. За доби Київської Русі селяни в своїй більшості втратили власність на землю. Землею стали володіти князі і князьки. Одним із таких зламів було те, що Золота Орда домагалася від українських селян абсолютної покори, за найменший непослух їх жорстоко карали. Деякі дослідники вважають, що саме з тих пір в свідомості українських селян закріпилися такі риси, як покірність, терпеливість. В Литовсько-Польську добу відбувалося поступове але неухильне закріпачення селян, що також залишило свій відбиток на їх ментальності.

 В роки Української національної революції під проводом Б. Хмельницького селяни вели боротьбу за волю, за землю. Однак цього у більшості випадків не сталося. Реформи в Австро-Угорській імперії 1848 – 1849 рр. та Російській імперії 1861 р. надали селянам особисту свободу, але не вирішили земельного питання так, як того хотіли селяни, а саме: отримати безкоштовно землю. Наступила чергова зневіра селян у щирості намірів влади.

На рубежі ХІХ – ХХ ст. селянство як соціум становило абсолютну більшість (понад 9/10) населення. Цілком слушним було ототожнення селян з усім українським нардом. Стереотипи уявлень і тлумачень довколишнього світу, як і відповідні манери поведінки, здебільшого залишалися хліборобськими, а українську націю визначали як хліборобську не тільки в історичному, а й соціокультурному значенні. Високий рівень неписемності (до 75%), низька мобільність (до 95% селян нікуди не їздили) сприяли консервації сутнісних ознак хліборобської ментальності, набутих ще в ранньому середньовіччі.

Столипінська аграрна реформа передбачала збільшення кількості селянських господарств, які мали мати землю у приватній власності. Задля реалізації цієї можливості сотні тисяч українських селян переселилися в інші регіони Російської імперії. Жорстокі реалії, з якими зустрілися там переселенці, призвели до того, що значна їх частина повернулася до місць їх попереднього проживання. Наступила чергова зневіра, яка охопила сотні тисяч українських селян. Селяни Західної України в пошуках землі, кращої долі переселялися в основному на Американський континент. Таким чином, в своїй більшості вони втратили зв'язок зі своєю землею.

Роки Української революції стали для селян суцільним полем битви за землю, державність. Українська земля дала тоді тисячі героїв, які очолили ту боротьбу. Поразка Української революції сталася не по вині селян, вони не змирилися, а продовжили боротьбу в інших історичних умовах і іншими засобами.

Неп селяни УСРР сприйняли як перебудову, яка відкривала шлях до одноосібного господарювання на отриманій від держави у довічне користування землі. В кінці 1920-х років відбулось згортання непу і розпочалась політика колективізації, в ході якої українські селяни не тільки втратили землю, але й у насильницький спосіб було змінено форми господарювання: відбувся перехід від індивідуального до колективного (колгоспного) обробітку землі. Цей злам не тільки приніс чергову зневіру, але й те, що мільйони українських селян його не змогли пережити.

Разом з тим, модернізація аграрного сектору (перехід від традиційного аграрного до сучасного індустріального суспільства) призвів до змін стилю життя селян: почався прискорений процес розвитку писемності, технічної грамотності, проявились почуття людської гідності.

В роки Другої світової та Великої Вітчизняної воєн і перші повоєнні роки українські селяни ще сподівалися на повернення до одноосібного господарювання на землі. Однак цього не сталося. Селяни змушені були врешті змиритися зі своїм підневільним становищем і призвичаїлись до колгоспного життя.

Перебудову середини 1980-х рр. і потім деколективізацію українські селяни сприйняли без особливого ентузіазму, з їхнього боку не було проявлено а ні протесту, а ні гучної підтримки цих нових явищ. Вони довірили свої долі владі, яка виступила ініціатором цього чергового зламу.

В узагальненому вигляді сутність соціально-економічних і політичних зламів репрезентують наступні напрями селянської суспільної трансформації: від монархічного світосприйняття через пошук свого місця в добу модернізації – до визначення своєї перспективи в ринковій економічній системі.

З огляду на це можна говорити, що менталітет українських селян не міг сформуватися одразу в повній мірі. Він набувався селянами під впливом різних обставин і зі зміною останніх також змінювався. Умовно можна виокремити декілька окремих етапів у формуванні менталітету українських селян: доби Київської Русі та Золотої Орди; формування становості за часів Речі Посполитої; у пореформений період, який тривав аж до початку ХХ ст. ; в умовах революції і непу (1917 – кінець 1920-х рр.). З початку 1930-х рр. починаються глибокі трансформації в ментальності українського селянства, які будуть пов’язані з колективізацією. Тоді почався злам виробничих відносин на селі, що призвело до суттєвих змін в ментальності селян. Це буде менталітет колгоспного селянства. Він збережеться аж до початку 1990-х рр.