Аграрна історія України

Суперечливе становище у сільському господарстві об'єктивно вимагало здійснення більш радикальних заходів щодо зміни форм власності та господарювання в аграрному секторі На це був спрямований Указ президента України від 3 грудня 1999 р "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки". Відповідно з Указом структури виконавчої влади розробили заходи щодо утвердження форм господарювання у сільськогосподарському виробництві на основі приватної власності. Водночас розробили певні рекомендації вчені-аграрії. При цьому виявилися різні підходи з питання про організаційно-правові форми господарювання в аграрному секторі, які виникли в результаті реформування колективних сільськогосподарських підприємств. Інститут аграрної економіки Української академії аграрних наук рекомендував в процесі реорганізації колективних сільгосппідприємств створювати нові підприємницькі структури таких організаційно-правових форм: акціонерне товариство: това­риство з обмеженою відповідальністю; товариство з додатковою відповідальністю, командитне товариство; повне товариство; сільськогосподарський виробничий кооператив; приватне підприємство; селянське (фермерське) господарство.

Ряд обласних управлінь аграрної політики орієнтувало на заснування товариств з обмеженою відповідальністю, сільськогосподарських кооперативів, приватно-орендних підприємств, селянських (фермерських) господарств.

Незважаючи на наявність рекомендацій щодо форм господарювання, які бажано створювати на базі колишніх колективних сільгосппідприємств, хлібороби певних регіонів самі вирішували це питання.

Повсюдно збільшилась кількість фермерських господарств. У фермери пішли люди, які мислять по-новому, хочуть ефективно господарювати, краще жити, впевненіше дивитись у майбутнє.

На початку 2000 р. на Чернігівщині було 439 селянських (фермерських) господарств, які володіли 166 тис. га сільсько­господарських угідь (1% усіх угідь області). Найбільшого поширення фермерські господарства набули у Прилуцькому районі - 67, а також у Менському - 47, Бахмацькому - 41, Чернігівському -39. Всього 2 господарства було у Корейському, 4 - Ічнянському, 5- Куликівському, по 8 - у Срібнянському та Щорському районах.

На 1 січня 2000р. в Україні кількість селянських (фермерських) господарств збільшилась на 400 (порівняно із початком 1999 р.) і становила 35900 юридичних осіб. У користуванні цих господарств знаходилося 1 млн. 162 тис. га сільськогосподарських угідь, з них 1 млн. 82 тис. га ріллі (в середньому на одне господарство припадало відповідно 32 і ЗО га), Із загальної кількості господарств майже 40% мають площу землі від 20 до 50 га, а понад 500 га - лише 0,2% господарств. У 1999 р. із загальної землі , що була у користуванні фермерів 22% становили орендовані землі.

У процесі реформування одразу ж було запропоновано схему господарського переустрою в організації сільськогосподарського виробництва шляхом створення замість колективних сільгосп­підприємств різнотипних господарських структур: сімейних селянських та фермерських господарств, приватних підприємств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів. Як наслідок, на базі 10700 колективних сільгосппідприємств утвори­лось близько 15 тис. вищезгаданих приватних формувань. На їх базі створено до тисячі фермерських господарств (7%), трьох тисяч приватних підприємств (21%), понад шість тисяч товариств з обме­женою відповідальністю (46%), виробничих кооперативів (26%).

Характерно, що діяльність приватно-орендних, акціонерних, фермерських господарств базується на двох основах. По-перше, в них форма власності приватна. По-друге, форма господарювання -колективна.

У 2000 р. понад 5% власників земельних паїв вилучили їх і приєднали до особистих селянських господарств для сімейного господарювання. Майже четверта частина селян передали свої земельні паї в оренду не підприємствам - правонаступникам колишніх колективних сільгосппідприємств, а іншим господарським структурам, як правило, фермерам або інвесторам .

Отже, здійснення земельної реформи у другій половині 1990-х рр., паювання земель колективних підприємств, видача селянам сертифікатів на земельні частки (паї) забезпечили скасування монополії колективної власності на товарні сільськогосподарські землі. Замість 10700 колективних підприємств власниками 26 млн. 500 тис. га сільськогосподарських угідь стали 6 млн. 400 тис. селян. Середній розмір одержаного селянською сім'єю земельного паю становить близько 8 гектарів. Водночас зростає кількість селянських сімей, які мають більші земельні ділянки. Станом на березень 2001 р. на одне село в Україні припадало більш як 10 суб'єктів господарювання, кожен з яких мав понад 10 га угідь.

Реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств, створення на їх основі нових організаційно-виробничих агроструктур створило умови для подальшого піднесення сільськогосподарського виробництва. За даними Кабінету Міністрів України у 2000 р. було покінчено з диспаритетом цін на промислову і сільгосппродукцію. Це стало можливим завдяки лібералізації цін на зерно. Якщо на початок 2000 р. тонна пшениці коштувала 250-270 грн., то наприкінці року - 780-800 грн. Врегулювання цін принесло селу 7 млрд. грн. Бюджетна підтримка забезпечила селу 10 млрд. грн.

Важливим стало завдання виготовлення та видачі селянам державних актів на право володіння землею. Станом на 20 березня 2001 р. 900 тис. з 6,3 млн. селян України отримали акти на право приватної власності на землю. До видачі готувалось 730 тис. цих документів. Таким чином, весною 2001 р. 23% селян мали державні акти замість сертифікатів. Таке повноцінне юридичне закріплення прав приватної власності на землю свідчило про послідовність здійснення аграрної реформи в Україні та формування ефективного ринку землі.

Прискоренню процесу виготовлення та вручення селянам державних актів на право володіння землею сприяє спільний проект України із Світовим банком видачі державних актів на право володіння землею.

Одним з типів підприємництва в агропромисловому комплексі є виробничі кооперативи, яким притаманні специфічні особливості. По-перше, власність виробничих кооперативів персоніфікується .По-друге, члени - власники мають право залишити підприємство і продати свій пай підприємству або особі, яка хоче стати членом підприємства. По-третє, виробничі кооперативи можуть вільно входити до будь-якої економічної організації (наприклад, маркетингового або постачальницького кооперативу), а також припиняти невигідні економічні зв'язки, в тому числі з колишніми підрозділами колективного господарства, якщо це не суперечить укладеним угодам. По-четверте, система розрахунків з усіма партнерами побудована на ринкових цінах або таких, які встанов­люються шляхом погодження. По-п'яте, виробничі кооперативи повністю відповідають за кінцеві результати діяльності свого підприємства, їх прорахунки і невдачі не компенсуються за рахунок перерозподілу інших підрозділів. По-шосте, управління виробничим кооперативом здійснюється виборним органом - радою, управлінням, функції якого полягають у розробці стратегії, розвитку своєї організації та прийнятті принципових рішень щодо її впровадження в життя.

До початку листопада 2000 р. свої земельні паї здали в оренду за плату 5,6 млн. селян, за що їм нараховано 1 млрд. 500 млн. грн. орендної плати, або 60 грн. у середньому з 1 га землі. У рахунок орендної плати і натуральної заробітної плати селянам було видано 5 млн. 300 тонн зерна, тобто п'яту частину його валового збору по Україні. Понад 300 тис. селян оформили свої земельні паї актами на приватну власність, одержали їх у натурі і самостійно господарювали на них. За рахунок оренди земельних паїв площа обробітку землі у фермерських господарствах з листопада 1999 р. по листопад 2000 р. зросла у 2 рази.

Збільшилась кількість особистих підсобних господарств сільського населення. Їх кількість зросла із 6,5 млн. у 1991 р. до 7,2 млн. наприкінці 1999 р. [28]. При цьому відбулись суттєві структурні зрушення і в складі власників таких господарств, зокрема, найбільші темпи розвитку особисті підсобні господарства набули в приміських територіях і селищах міського типу. В результаті значна кількість міського населення залучалась до сільськогосподарських робіт у формі створення особистих підсобних господарств.

У 1999 р. під підсобними господарствами населення було зайнято 6 млн. 840 тис. га землі, з них колективні сади займали 207 тис. га і городи - 347 тис. га землі, що в розрахунку на одне господарство складало 0,35, 0,007 і 0,11 відповідно.

В подальшому кількість приватних земельних власників збільшувалась за рахунок паювання землі та реструктурування колективних господарських формувань. За даними Держкомзему, на 1 травня 2000 р. підсобні господарства, садівництво городництво займали 16,3% сільгоспугідь України.

У 1999 р. особисті підсобні господарства виробили 55,8% загального обсягу продукції тваринництва і до 10% продукції рослинництва, та майже третину валової продукції сільського господарства України.

Реорганізація колективних сільгосппідприємств і формування нових організаційно-господарських структур створили умови для більш широкого розвитку підприємництва в аграрному секторі.

У всіх сферах економіки, в тому числі аграрному секторі, підприємництво розвивається у формі малого бізнесу, який складає основу дрібного виробництва і забезпечує швидку окупність затрат, широку свободу ринкового вибору; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВНП; забезпечує насичення ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями; сприяє послабленню монополізму в економіці. Особливе місце малого бізнесу проявляється в стимулюванні розвитку економічної конкуренції і насичення ринку, структурної перебудови, формуванні нового соціального прошарку підприємців-власників, які є соціальною базою економічної реформи, забезпечують стабільність суспільства. Це в значній мірі стимулює розвиток малого бізнесу в усіх галузях економіки, в тому числі аграрній сфері.

На початку 2000 р. в агропромисловому комплексі України статус малих та середніх підприємств мали понад 35 тис. фермерських господарств, 500 приватних агрофірм. Його мали понад 500 підприємств переробної промисловості (міні-пекарні, підприємства по виробництву ковбас, сирів, безалкогольних напоїв та ін.), підсобні промисли (цехи по виробництву фарб металевих виробів; теплиці, цехи пошиття одягу, виготовлення черевиків чобітків, керамічних столярних виробів, будматеріалів, верстатів для нарізки цегли). На малих середніх підприємствах аграрного сектору та переробної промисловості працювали понад 100 тис. чоловік. Із них займалися вирощуванням сільгосппродукції 72600, 22 тис. були зайняті на малих середніх підприємствах переробної промисловості. Вони діяли як підприємці. Цьому сприяли об'єктивні фактори.

По-перше, вони були засновані на власності окремих громадян України з правом найняття робочої сили. Цим воно відрізняється від індивідуального підприємства, яке діє виключно на праці його засновника, тобто без залучення сторонніх працівників По-друге, однією з найістотніших особливостей приватного сільськогосподар­ського підприємства е схильність співпрацювати з ним комерційних банківських структур, вітчизняних зарубіжних інвесторів, які можуть надавати йому кредити, вкладати в нього власний капітал з більшою зацікавленістю, ніж це має місце щодо більшості колективних та інших недержавних сільськогосподарських підпри­ємств. По-третє, метою функціонування приватного сільськогос­подарського виробництва є виробництво товарної продукції, її переробка і реалізація, інші види господарської діяльності для отримання прибутку та задоволення потреб його засновників. По-четверте, предметом діяльності приватного агроформування є: а) товарне виробництво, заготівля, переробка, зберігання, транспор­тування і реалізація сільгосппродукції; б) розвиток підсобних підприємств і промислів з метою раціонального використання природних і трудових ресурсів; в) забезпечення взаємовигідних контактів на комерційній основі. По-п'яте, підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках - фірмову марку і товарний знак, які реєструються в установленому порядку, печатку зі своїм найменуванням. По-шосте, підприємство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організовує виробництво, переробку та реалізацію продукції, за власним розсудом вибирає партнерів з економічних зв'язків у сферах діяльності, в тому числі іноземних, вступає з ними в договірні відносини..

Розвитку підприємництва сприяє передача громадянами своїх земельних паїв в оренду. Характерно, що відомий російський історик народного господарства, аграрник-економіст Б.Д.Бруцкус вважав ринок і торгівлю не тільки територіальною, а й соціокультурною проблемою. "Адже, - писав він, - розвиток обміну звільняє господарство від безпосереднього служіння потребам трудящої сім'ї. Господарство починає служити не суб'єкту виробництва, а національному колективу чи навіть культурного людства".

Ринкові відносини засновані на позитивному (прискореному, як на Заході, чи як в Росії) процесі наростання потреб. Перебування на стадії напівнатурального виробництва Б.Д.Бруцкус розглядає як вимушену чи свідому "втечу від обміну". Він постійно підкреслював цінність розвиваючого народного господарства для населення, його сучасного і особливо майбутнього. "Ринок, - писав Б.Д.Бруцкус у 1937 р., - є нічим незамінним знаряддям всякого побудованого на складному поділі праці народного господарства, і, крім того, він е однією з найважливіших гарантій особистої свободи у такому суспільстві".

Бруцкус Б.Д. вказав і на суттєві негативні моменти ліквідації ринкових відносин. "Прагнення подолати недоречності ринку і товарно-грошових відносин неекономічними методами, - вказав він у 1928 р., - призведе у своєму логічному розвитку до методів воєнного комунізму з усіма характерними наслідками ...". Так, "... ще раніше, ніж п'ятирічка ввійшла у силу, перші прагнення планування призвели до часткової розрухи приватних форм економічного життя ... Плануюча економіка відверто перетворювалась у примусову".

В умовах незалежності України впроваджуються економічні методи розвитку орендних відносин, що сприяє їх всебічному розширенню.

Станом на квітня 2000 р. із 6 млн. 200 тис. власників сертифікатів 4 млн. 7 тис. 300 осіб уклали договори оренди на земельні паї терміном на 3-5 років (у південних регіонах на 10 років) - це дві третини від загальної кількості. Вже з осені 2000 р. орендодавці одержували орендну плату не нижче 1% від грошової оцінки землі (80 грн. за га).

У 2001 р. 5,5 млн. орендодавцям земельних паїв виплачено майже 2 млрд. грн. орендної плати. У середньому кожен орендодавець землі та майна одержав додатково до річного доходу 365 грн.

В подальшому робота по укладенню договорів оренди між власниками земельних сертифікатів і майнових паїв та керівниками нових форм господарювання вимагає не тільки удосконалення, але і належного контролю з боку як державних інституцій так і місцевих органів самоврядування, мета яких не допустити кривди селян, бо більшість із них є людьми похилого віку.

Відповідно до Конституції 1996 р., яка гарантує юридичним і фізичним особам право власності на землю, тобто право володіти. користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою, фахівці отримали можливість створювати легітимні схеми грошової приватизації земельних ділянок комерційного призначення. При чому базовими для практиків грошової приватизації землі стали президентські Укази "Про приватизацію автозаправочних станцій, які реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню" (від 29 грудня 1993 р.) та "Про приватизацію і оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності" (від 12 липня 1995 р.).

В Указі Президента України від 19 січня 1999 р. "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" слово "приватизація" було замінене словом "продаж". Вказане поняття розтлумачено у трьох пунктах: 1) об'єктами купівлі-продажу є земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва, законсервовані об'єкти, що приватизовані (відчужені) відповідно до законодавства України; 2) покупцями земельних ділянок можуть бути громадяни України - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи; 3) земельна ділянка може придбатися одним покупцем, а також кількома покупцями у спільну сумісну часткову власність.

З 1998 р. в Україні коштом USAID здійснюється проект "Приватизація земель несільськогосподарського призначення підприємствами України". Керівником проекту є американський підприємець Луїс Феро.

Перший продаж у рамках проекту було зареєстровано в січні 1998 р. Спочатку протягом місяця відбувалось 6-7 продаж На початку 2000 р. кількість таких операцій досягла майже 200. За півтора року в Україні викуплено близько 2000 земельних ділянок несільськогосподарського призначення Відповідно у 1998 р. щомісяця до місцевих бюджетів надходило по 300 тис. грн., а в першому кварталі 2000 р. по 8-10 млн. грн.

В кожній області України в рамках програми підготовлені кваліфіковані спеціалісти-оцінники, завдання яких визначити реальну поточну вартість комерційних ділянок.

Відповідно до Указу Президента "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" від 19 січня 1999 р. визначено, що:

• об'єктами купівлі-продажу є земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва, законсервовані об'єкти, приватизовані (відчужені) відповідно до законодавства України;
• покупцями земельних ділянок можуть бути громадяни України - суб'єкти підприємницької діяльності або юридичні особи;
• земельна ділянка може придбатися одним покупцем або кількома покупцями у спільну сумісну часткову власність.

Відповідно до Указу Президента видано ряд нормативних актів, якими визначено земельні ділянки, які дозволяється купувати. До такого роду ділянок віднесені:

• вільні, призначені для підприємницької діяльності;
• які були раніше надані юридичним і фізичним особам для здійснення підприємницької діяльності, не пов'язаної із сільськогосподарським виробництвом;
• що розташовані під об'єктами, які приватизуються, або вже приватизовані згідно із законодавством про велику і малу приватизацію;
• що розташовані під об'єктами незавершеного будівництва;
• під АЗС, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню;
• на окремих об'єктах природно-заповідного фонду України;
• невеликі (до 5 га) земельні ділянки лісів, що входять до складу угідь сільгосппідприємств, фермерських господарств;
• невеликі (до 3 га) земельні ділянки водойм боліт, що входять до складу угідь сільгосппідприємств та фермер­ських господарств.

Досвід засвідчує, що вирішення проблем розвитку аграрного сектора залежить не тільки від певних форм власності на землю, майно, господарювання, а й від заходів уряду щодо забезпечення ефективного розвитку галузей сільськогосподарського виробництва. Це підтверджено і діями уряду України у 2000 р., коли відбувалася реорганізація колективних сільгосппідприємств і на цій основі збільшилася кількість нових агровиробничих структур.

Відповідно до Указу Президента України щодо проведення аграрної реформи, були повністю лібералізовані ціни, що дозволило покласти край диспаритету цін на основні товари сільського господарства. В результаті селяни у 2000 р. додатково отримали більше 7 млрд. грн. обігових коштів.

Розширилась бюджетна підтримка селянства. У 2000 р. проведені реструктуризація, списання, пролонгація заборгованості - це понад 10 млрд. грн. Введена сприятлива податкова система: сукупне оподаткування галузі складає 7% (в інших галузях української економіки - 35%).

Відновлено банківське кредитування агропромислового комплексу. У 2000 р банки надали новосформованим приватним сільгосппідприємствам кредитів на суму, що перевищує мільярд гривень.

Державна підтримка дала певні позитивні результати. Питома вага вітчизняних продовольчих товарів на внутрішньому ринку в 2000 р. становила 93,4%, зовнішньоторговельний оборот продукції АПК збільшився і досяг 2,6 млрд. доларів США. У 2000 р. вперше за останні п'ять років сільськогосподарське виробництво стало прибутковим. Якщо у 1999 р. маса збитку становила 3,4 млрд. грн., то в 2000 р. одержано 747,8 млн. грн. прибутку. За 2000 р. підприємствами АПК сплачено до державного бюджету 4,6 млрд. грн. податків - на один мільярд більше, ніж у 1999 р

Реформування форм власності, зміни економічних відносин в агропромисловому комплексі сучасної України створили сприятливі умови для реформування виробничої та соціальної інфраструктури у сільській місцевості.

Інфраструктура (від латинського слова intra - будова, розміщення) - це сукупність галузей господарства, що обслуговують сферу матеріального виробництва (шосейні шляхи. канали, порти, аеродроми, зв'язок, загальна і професійна освіта, охорона здоров'я тощо). Розрізняють інфраструктуру виробничу і невиробничу (соціальну). До виробничої інфраструктури відносяться галузі, які обслуговують безпосередньо матеріальне виробництво (залізничні та шосейні шляхи, водопостачання, каналізація та ін.). До невиробничої інфраструктури - галузі, опосередковано пов'язані з процесом виробництва (підготовка кадрів, шкільна та вища освіта, охорона здоров'я та ін.). В процесі аграрної реформи виникли нові напрями розвитку інфраструктури.

Зокрема, створюється інфраструктура ринку землі, земельні банки, посередницькі та інформаційні фірми.

Зміни в інфраструктурі на селі почалися у 1989-1990 рр. Це перш за все виявилося у розміщенні підсобних промислів, створенні в господарствах малих переробних цехів у контей­нерному виконанні, збільшенні числа магазинів та їдалень, які в структурах Укоопспілки діяли на комерційній основі.

Не лише за рахунок державного бюджету, а й залучення місцевих коштів посилилась робота по газифікації сіл та селищ України.

В сучасних умовах виявляється шість взаємопов'язаних складових інфраструктури на селі:

• виробнича (ремонтно-обслуговуюча база АПК: ремонтні майстерні, пункти технічного обслуговування, машинні парки колективних сільгосппідприємств, районні станції технічного обслуговування, технічні обмінні пункти, підсобні промисли, підприємства по переробці сільгосппродукції, будівельні організації);
• соціальна (заклади охорони здоров'я, фізкультури і спорту, освіти і культури, страхові компанії);
• сервісно-обслуговуюча (споживча кооперація, орендні підприємства, які надають побутові та комунальні послуги сільським жителям, заклади торгівлі та громадського обслуговування);
• заготівельна (хлібоприймальні та хлібозаготівельні підпри­ємства, реалізаційні та хлібні бази, комбінати хлібо­продуктів, млин-заводи);
• ринкова (біржі, торгові доми, комерційні банки, страхові компанії);
• науково-інформаційна - головний інформаційно-консуль­таційний центр АПК України, галузеві наукові центри при науково-дослідних інститутах та інформаційні центри інших наукових організацій Української академії аграрних наук, регіональні (зональні та обласні) інформаційно-консуль­таційні центри та районні інформаційно-консультаційні пункти;
• періодичні видання (газети, бюлетені, журнали органів державної влади, політичних партій, громадських об'єднань).

Розвиток виробничої інфраструктури відбувається в умовах утвердження ринкових відносин. Це внесло певні зміни в діяльність підприємств технічного сервісу.

По-перше, утвердилися три рівня ремонтно-обслуговуючої бази АПК: а) ремонтні майстерні, пункти технічного обслуговування та машинні парки колективних сільгосппідприємств. Тут виконується 60-65% робіт, що дає можливість забезпечувати готовність техніки для проведення сівби, обробітку посівів, збирання врожаю; б) майстерні загального призначення районних ремонтно-транспортних підприємств, станції технічного обслуго­вування тракторів, автомобілів, машин та обладнання для тваринництва, технічні обмінні пункти (тут виконується 20-25% робіт); в) обласні спеціалізовані майстерні по капітальному ремонту повнокомплексних машин, в тому числі тракторів, комбайнів, вузлів і агрегатів. Вони працюють за угодами з заводами - виготовлювачами складної сільськогосподарської техніки. По-друге, це діючі машинно-тракторні станції, більшість із яких е недержавними. По-третє, сільгосппідприємства створили власну малу індустрію по переробці сільгосппродукції.

До виробничої інфраструктури відносять і спільні українсько-іноземні підприємства. З 1991 р. в Україні здійснює кілька інвестиційних проектів американська компанія Cardill За десять років обсяг її інвестицій в Україну оцінюється на рівні близько 85 млн. американських доларів У 1995 р. компанія побудувала завод по випуску гібридного насіння соняшника, у 1997 р. - завод по випуску змішаних добрив, у 2000-му - завод по виробництву олії.

Нові інвестиційні проекти Cardill, погоджені із урядом України на початку 2001 р., спрямовані на створення умов для використання технологій компанії у комбікормовій промисловості та створення при комбікормових заводах м'ясопереробних підприємств і птахогосподарств Кампанія Cardill володіє в Україні елеваторами. Вона спеціалізується на торгівлі продовольством, нафтопродуктами та металом.

В сучасних умовах розвиток інфраструктури на селі пов'язаний із різними організаційно-правовими формами підприємницької діяльності. Законодавством України передбачено, що у агропро­мисловому комплексі підприємницька діяльність може здійсню­ватися в приватних підприємствах, в тому числі на основі оренди майна і землі; різних формах господарських товариств, кооперативних підприємствах. Особливо широко підприємництво виявляється у функціонуванні підприємств торгівлі, сервісного, обслуговування, громадського харчування. Це призвело до того, що вказані сфери інфраструктури у значній мірі базуються на приватній власності.

Наприкінці 1999 р. в системі Міністерства агрополітики діяли 293 підприємств по виробничо-технічному обслуговуванню, в тому числі 71 постачальницько-збутових, 36 підприємств транспорту, 164 сільськогосподарських машинно-технологічних станцій. Вони, в основному, були розташовані у сільській місцевості і були складовою виробничої інфраструктури на селі.

Важливою складовою інфраструктури на селі е виробничі та обслуговуючі кооперативи. Виробничі здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу. Обслуговуючі кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників кооперації. Залежно від виду діяльності вони поділяються на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та інші. Обслуговуючі кооперативи створюються для надання комплексу послуг, пов'язаних з виробництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тваринництва, лісництва і рибництва. До переробних належать кооперативи, які займаються переробкою сільськогосподарської сировини (виробництво хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м'ясних, молочних, рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів з льону, коноплі, лісо- і пиломатеріалів тощо). Заготівельно-збутові кооперативи здійсню­ють заготівлю, зберігання, перепродажну обробку, продаж продукції, надають маркетингові послуги тощо. Постачальницькі кооперативи створюються з метою закупівлі та постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки; виготовлення сировини і матеріалів та постачання їх сільськогосподарським товаровиробникам. Сервісні кооперативи здійснюють технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні, еколого-відновні роботи, здійснюють ветеринарне обслуговування тварин і племінну роботу, займаються телефонізацією, газифікацією, електрифікацією у сільській місцевості, надають медичні, побутові, санаторно-курортні, науково-консультаційні послуги, послуги з ведення бухгалтерського обліку, аудиту та інше.

Важливою складовою виробничої інфраструктури стали агросервісні товариства з обмеженою відповідальністю, які створюються на базі цілісних майнових комплексів, розформованих сільськогосподарських підприємств та інших агроформувань за рахунок майнових паїв власників у цих підприємствах і агроформуваннях, а також їх власних засобів і коштів. Основною метою таких товариств є надання матеріально-технічної та агросервісної допомоги та посередницьких послуг приватним власникам (селянам). Предметом діяльності агросервісних товариств е: а) надання технічної допомоги селянам в обробітку, землі і збиранню урожаю; б) ремонт і технічне обслуговування сільськогосподарської техніки, обладнання, реманенту, які е в селян; в) технологічне налагодження машин і механізмів; с) проведення діагностики сільськогосподарської техніки; д) постачання товаровиробникам технологічних ліній з переробки сільгосппродукції, засобів малої механізації, запасних частин до сільгосптехніки, сільгоспінвентар, транспортних засобів, нафто­продуктів, міндобрив, будівельних матеріалів.

Подальшому вдосконаленню виробничої інфраструктури сприяли Укази Президента України від 6 червня 2000 р. "Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку" та від 29 червня 2000 р. "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна" спрямовані на вирішення двох ключових завдань. По-перше, з метою подолання негативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань обсягів продажу і цін на зерно та хлібопродукти з 2000 р. впроваджується механізм заставних закупок зерна у сільськогосподарських товаровиробників у сезон збирання за заставними цінами та гарантується їм право наступного продажу цього зерна за ринковими цінами (в разі перевищення заставних цін за умови відшкодування вартості зберігання такого зерна) По-друге, з 2000 р передбачено кредитування заставних закупок зерна, а починаючи з 2001 р. - і їх бюджетне фінансування. Введення заставних цін спрямоване на посилення мотивації виробництва зерна, стабілізації, підтримки і захисту доходів сільськогосподарських товаровиробників і цін на зерно, за допомогою позик.

Новий механізм аграрного ринку включає створені у селах заготівельно-збутові кооперативи, кредитні спілки. Агроторгові доми в районах формують партії продукції і продовольства для великих оптових ринків, ярмарків, бірж.

В Україні діють 44 аграрні біржі, 289 агроторгових домів, 13,5 тисяч заготівельних пунктів, близько 5 тисяч обслуговуючих кооперативів, сервісних підприємств і структур, близько 300 оптово-роздрібних продовольчих ринків, 120 кредитних спілок та 90 центрів моніторингу ринку. В поточному році проведено 320 виставок-ярмарків та 40 аукціонів з продажу худоби.

Найбільшою складовою інфраструктури заготівлі сировини, промислової переробки, роздрібної торгівлі і послуг є "споживча кооперація", її роль у досягненні подальших соціальних зрушень надзвичайно велика. А це можливо на основі структурної перебудови економіки. Споживча ж кооперація покликана стати противагою експортним сировинним галузям, що сприятиме переорієнтації економіки України на ринок внутрішнього споживання. Між тим, споживча кооперація ще не виконує такої ролі. Працівники окремих споживчих кооперативів погано пристосувалися до ринкових умов.

На зборах ради Укоопспілки, які відбулися 19 квітня 2001 р. визначені завдання подальшої діяльності споживчої кооперації. Насамперед визнано за важливе і необхідне, щоб споживчі кооперативи більш оперативно задовольняли потреби населення, враховуючи при цьому, наскільки реально зростають його доходи і купівельна спроможність. Дана орієнтація на розгортання їх співпраці з сільськогосподарськими підприємствами і приватними господарствами пов'язана з тим, щоб: а) допомогти їм у збуті вироблюваної продукції, б) спільно проводити переробку сільськогосподарської продукції; в) забезпечувати їх промисловою продукцією. Акцентована необхідність участі споживчих кооперативів у відновленні системи побутових послуг на селі.

Відповідно до нових принципів розвитку інфраструктури на селі змінено статут Державної акціонерної компанії "Хліб України".

Попередній статут компанії було затверджено постановою Кабінету Міністрів України в листопаді 1996 року, відразу після створення компанії. Проте набути необхідного правового статусу їй не вдалося через проблеми, які виникли щодо поповнення її статутного фонду.

Спочатку це планувалося зробити за рахунок передачі компанії акцій відкритих акціонерних товариств, створюваних на базі державних підприємств системи хлібопродуктів. Проте тодішнє Міністерство агропромислового комплексу виступило проти перет­ворення державних підприємств хлібопродуктів у ВАТи, мотивуючи свої дії тим, що Указ Президента України "Про корпоратизацію підприємств" не поширюється на підприємства АПК.

Зважаючи на нелигітимність подальшого існування компанії" без сформованого належним чином статутного фонду, постановою Кабінету Міністрів від 05.11.1997 р. № 1218 "Про прискорення приватизації хлібоприймальних та хлібозаготівельних підприємств" було змінено умови формування статутного фонду компанії. Врешті-решт, до ї'і статутного фонду було передано майно 100 державних підприємств на дочірніх правах, 19 з яких вже через рік було вилучено із складу ДАК "Хліб України" і передано до сфери управління Держкомрезерву.

На початку 2001 р. в складі ДАК "Хліб України" залишилося 81 дочірнє підприємство, причому з особливим правовим статусом. Компанія формально мала назву акціонерної, бо випуск акцій н& було здійснено. Невідповідність діючого статуту новими реаліями і завданнями, які виникли у зв'язку із реформами, штучно обмежувала господарську діяльність ДАК "Хліб України", можливості залучення інвесторів, негативно позначалася на іміджі компанії.

Новий статут, прийнятий у квітні 2001 р., юридичне чітко визначає правовий статус державної компанії. Вона стала повнокровним, а не уявним відкритим акціонерним товариством. Компанія має змогу випускати прості іменні акції на суму статутного фонду, який на 1 квітня 2001 р. становив 1 млрд. 385 млн. грн.

Значно розширено повноваження і напрямки діяльності компанії. Новим статутом закріплено, що предметом діяльності компанії є виконання функцій державного агента із забезпечення державної закупівлі зерна, формування його ресурсів та продуктів первинної переробки на регіональному і загальнодержавному рівні, ведення товарного сільськогосподарського виробництва тощо.

Подальшому зростанню ролі ДАК "Хліб України" як інструмента державного регулювання на вітчизняному зерновому ринку можуть сприяти: а) списання боргу компанії, які утворилися внаслідок неплатежів з боку сільгосптоваровиробників за поставки у 1998-1999 рр. через ДАК "Хліб України", за рішенням уряду, матеріально-технічні ресурси на сотні млн. грн.; б) позитивне вирішення питання про включення до складу компанії ряду комбінатів хлібопродуктів.

Цілеспрямованому функціонуванню виробничої структури сприятиме розширення лізингу в аграрному секторі економіки України. Відповідно до Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо дальшого розвитку лізингу в аграрному секторі економіки" у квітні 2001 р. на базі державного лізингового підприємства "Украгролізинг", яке було ліквідоване, утворена національна акціонерна компанія "Украгролізинг". Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2001 р. встановлено, що 100% акцій компанії закріплюються у державній власності із забороною їх відчуження, використання для формування статутних фондів будь-яких суб'єктів господарювання, передачі в управління будь-яким особам на період до прийняття окремого рішення щодо приватизації компанії. При цьому визначено, що Міністерство аграрної політики і Фонд державного майна повинні вжити у тримісячний термін заходів для перетворення підприємств, які ввійшли до компанії у відкриті акціонерні товариства з наступною передачею 100% їх акцій до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Украгролізинг". Серед таких підприємств п'ять державних, які здійснюють матеріально-технічне та сервісне забезпечення агропромислового комплексу (Українське державне підприємство по матеріально-технічному забезпеченню агро про­мислового комплексу "Украгротех", Український державний конструкторсько-технологічний інститут транспорту, Київське спеціалізоване автопідприємство 1007, Український державний концерн по матеріально-технічному та сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Білоцерківагротех") та 59 державних сільськогосподарських машинно-технологічних станцій.

Про зміни, які відбулися внаслідок реформ в аграрному секторі України, яскраво свідчить соціально-економічне становище в конкретних населених пунктах. Є у Краснопільському районі Сумської області село Осоївка. Проживає тут майже 1300 селян, половина з них - пенсіонери. Усі вони схвально сприйняли настанову щодо реорганізації колективного сільгосппідприємства у виробниче товариство "Хвиля". Всі жителі села здали до нього свої сертифікати. Водночас вони ефективно ведуть свої підсобні господарства. Значного розвитку в них набуло тваринництво. Жителі Осоївки тримають 300 корів. У 2000 р. було заготовлено 310 тонн молока, що становить по 1152 кг на корову. У бюджет кожної сім'ї додалося 800 грн.

Сільська рада потурбувалася про те, щоб забезпечити успішну роботу восьми молокоприймальних пунктів. В обмін на товари молоко можна здати і в сільські магазини. Запроваджено укладання договорів з м'ясокомбінатом.

Постійна увага приділена поліпшенню житлово-побутових умов жителів села.

На баланс органу місцевого самоврядування взято об'єкти соціально-культурної сфери, зокрема дитячий садок, будинок дозвілля (бібліотека і кімната відпочинку для молоді). Діє приватне підприємство з надання побутових послуг односельцям, де діють перукарня, швейна майстерня, проводиться ремонт взуття.

Складовою інфраструктури е сільські комунгоспи. У 1992 р. така структура була створена у с. Іваново Калинівського району Вінницької області. Тут проживає понад 5,5 тис. чоловік. Третина з них пенсіонери, майже 130 належать до категорії одиноких престарілих.

У 2000 р. комунгосп села Іваново мав 8 тракторів, зерновий комбайн, молоковоз, бортовий ГАЗ-54, сіялки, культиватори тощо.

Це дає можливість надавати допомогу малозабезпеченим у проведені оранки городів. Задовольняє потреби населення молоковоз, який здали в оренду.

У комунгоспі зайнято близько двадцяти чоловік. На землях запасу вони вирощують добрі врожаї, що е додатковим джерелом надходження грошей та соціального захисту селян. У 2000 р. пенсіонерам, які раніше працювали у бюджетній сфері, безплатно виділили зерна на суму понад 2,5 тис. грн. З підсобного господарства повністю забезпечується потреба дитсадка та школи-інтернату в овочах і частково в м'ясі.

Актуальним стало створення спеціальної служби надання допомоги новосформованим приватним сільгосппідприємствам і окремим землевласникам ефективно вести бізнес у ринкових відносинах, збільшити рівень продуктивності в агропромисловому комплексі, сприяння поліпшенню добробуту та підвищенню доходів сільського населення.

При вирішенні цього питання враховується досвід функціонування сільськогосподарської дорадчої служби у США, Англії, Шотландії, Фінляндії, Польщі. З його урахуванням в ряді регіонів України створені дорадчі служби. Вже кілька років функціонує Львівська дорадча служба, створена за підтримки програми Європейського Союзу TACIS. Її засновником виступила Львівська аграрна палата, яка об'єднує понад 340 тис. власників земельних часток (паїв). Послугами згаданої служби скористалося 400 приватних виробників. Нею проведено семінари, курси з агробізнес-менеджменту для керівників і спеціалістів реформо­ваних підприємств та селянських (фермерських) господарств.

Оперативно і цілеспрямовано надають дорадчі послуги "ДонецькАгроКонсалт", "КонсалтАгро" (Одеса), що функціонують за підтримки проектів технічної допомоги Міністерства Великобританії у справах міжнародного розвитку, а також Центр навчання та підтримки приватних сільгосптоваровиробників у Вінницькій області, створений у Вінницькому аграрному державному універ­ситеті за підтримки Агенції міжнародного розвитку США, Функціонують подібні центри у Таврійській державній агротехнічній академії (м. Мелітополь), Харківському державному технічному університеті сільського господарства.

З метою координації діяльності вказаних інституцій створена Національна сільськогосподарська служба. Її основними функціями є надання новоствореним приватним сільгосппідприємствам і окремим землевласникам послуг: 1.- з питань організації аграрного виробництва (агробізнес - менеджменту); 2.- з технологічних питань (рослинництва та тваринництва); 3.- щодо розвитку несільськогосподарських видів бізнесу на селі (сільський туризм, ремесло тощо) та розвитку сільських громад; 4.- щодо розвитку інфраструктури аграрного ринку, реформування та реструкту­ризації сільськогосподарських підприємств; 5.- з ведення бухгал­терського обліку підприємствами сільського господарства.

Національна сільськогосподарська дорадча служба провадить консультаційно-інформаційну роботу з питань господарювання в умовах ринкової економіки, допомагає складати бізнес-плани, організує навчання виробників сільськогосподарської продукції.

Діяльність Національної сільськогосподарської служби сприяє не тільки утвердженню та зміцненню новосформованих приватних сільгосппідприємств і окремих землевласників, але й зростанню їх прибутковості, розвитку агросектора загалом.

Саме Національна сільськогосподарська дорадча служба ініціювала розробку державної програми перетворення реформо­ваних підприємств у прибуткові господарства. У її проекті обґрунтована важливість і необхідність переходу до змішаної системи управління сільськогосподарським виробництвом за формулою, управління ринкове + управління державне = прибуткове сільське господарство. При цьому акцентовано, що держава має брати участь в управлінні розвитком АПК поряд з ринком як противага, обмежувач ринку там, де він наносить шкоду, породжує хаос, спад прибутковості. Підвищення ролі держави в управлінні АПК не тільки дозволить усунути вказані явища, а й у законодавчо-нормативному порядку забезпечить підвищення цін на продукцію АПК і зниження їх на ресурси для галузі, зменшити затрати на виробництво одиниці сільськогосподарської продукції, створити стабільну продовольчу базу.

Подальшому розвитку підприємницької діяльності, в тому числі в аграрному секторі, сприяють заходи, спрямовані на: а) передачу на пільгових умовах суб'єктам малого підприємництва неви­користаних, вільних виробничих площ державних, комунальних підприємств, які пропонуються до продажу, передачі в оренду суб'єктам малого підприємництва; б) активізацію діяльності координаційних рад (комітетів, комісій) при місцевих органах виконавчої влади, до складу яких входять представники об'єднань підприємців, уповноважених з питань захисту прав підприємців, представники органів державної податкової служби, органів внутрішніх справ, в) спрощення процедури відведення земельних ділянок, отримання дозволів на будівництво, реконструкцію та введення в експлуатацію промислових об'єктів, підприємств громадського харчування та роздрібної торгівлі.