Форми господарювання в аграрному секторі в умовах ринкової

Організаційно-виробничі структури в сільському господарстві.

Становлення та розвиток нових організаційно-виробничих структур в аграрному секторі відбувається на основі принципів нового Земельного кодексу, які орієнтують на ефективне використання земельних угідь, По-перше, в ньому визначено, що землі України поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; д) землі рекреаційного призначення; е) землі історико-культурного призначення; є) землі лісового фонду; ж) землі водного фонду; з) землі промисловості, транспорту, зв'язку,

енергетики, оборони та іншого призначення По-друге, у Земельному кодексі вказані суб'єкти права власності на землю. Характерно, що йдеться не про сільськогосподарську товаровиробників, а про широке коло таких суб'єктів.

У Земельному кодексі визначено, що суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи, які мають право на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності; б) держава, яка реалізує це право через відповідні державні органи, на землі державної власності.

Комплексно визначені і права землекористувачів: самостійно господарювати на землі; споруджувати житло, виробничі та інші будівлі і споруди, використовувати у встановленому порядку до власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі.

Отже, законодавчими актами визначені принципі використання усіх як сільськогосподарських, так і несільськогосподарських земель, А це стосується не тільки сільськогосподарських товаровиробників, а усіх користувачів землі. міських жителів, суб'єктів усіх сфер народного господарства, Тому аграрна реформа, у ході якої здійснюються заходи щодо приведення земельних відносин відповідно до принципів ринкової економіки, впливає на суспільно-політичні та економічні процеси не тільки в сільськогосподарському виробництві, а в усіх сфера економіки незалежної України.

Здійснення аграрної реформи призвело не тільки до змін форм власності на землю і майно в аграрних підприємствах, а й в економічних відносинах у сільській місцевості взагалі. Це сприяло розвитку і утвердженню не тільки приватної, а й комунальні власності, особливо у виробничій та соціальній інфраструктурі. Це зумовило розширення повноважень органів місцевою самоврядування.

Характерно, що у 25-й ст Закону "Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядуванні прийнятому в грудні 1990 p., широко розписані повноваження сільських, селищних, міських рад в галузі використання і охорон землі, інших природних ресурсів, навколишнього середовища Зокрема, визначено, що до їх функцій відносяться: а) здійснені розпорядження і контролю за використанням і охороною землі, її надр; б) надання земельних ділянок в межах своєї території, вилучення їх, передача в оренду та інші види тимчасового використання громадянам, підприємствам (об'єднанням), організаціям, установам і кооперативам у порядку, передбаченому земельним законодавством України; в) реєстрація права землеволодіння, договорів на оренду та інші види тимчасового користування; д) організація проведення землевпорядних робіт, що здійснюється на її землях. Саме сільські, селищні, міські ради наділені правом надавати відводи для розробки корисних копалин, контролю додержання при їх розробці законодавства і проведення необхідних природо відновлювальних заходів. Це відображено у постанові Верховної1 Ради України від 18 грудня 1990 р. "Про земельну реформу". По-перше, здійснення земельної реформи було покладено на обласні, районні, міські, селищні, сільські ради і Кабінет Міністрів України. По-друге, їм доручалося до 15 березня 1991 p.: а) провести Інвентаризацію земель усіх категорій, визначивши ділянки, що використовуються не цільовим призначенням, нераціонально або способами, які призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; б) здійснити реєстрацію громадян, які бажають організувати селянське (фермерське) господарство, розширити особисте підсобне господарство, займатися індивідуальним садівництвом, одержати в користування земельні ділянки для городництва, сінокосіння і випасання худоби; в) провести облік і аналіз клопотань підприємств, установ, організацій про надання їм земель для ведення підсобного сільського господарства, колективного садівництва і городництва; г) розглянути обґрунтування потреб у земельних ділянках підприємств, установ і організацій, які за станом на 1 листопада 1990 р. мали у користуванні ділянки для сільськогосподарських і несільськогосподарських цілей.

Вказаною постановою місцеві ради зобов'язувалися: 1.- на підставі матеріалів інвентаризації земель та відповідно до статті 27 Земельного кодексу України (йдеться про діючий в той час Земельний кодекс України - автори) вирішити питання про припинення права користування ділянками, що використовуються не за цільовим призначенням, з порушенням встановлених вимог, а також нераціонально, і про передачу їх до складу земель запасу для наступного надання у першочерговому порядку громадянам для організації селянських (фермерських) господарств, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва; 2,-з урахуванням потреб у земельних ділянках громадян, підприємств, установ і організацій розробити пропозиції про перерозподіл земель у встановленому законом порядку та розглянути їх % засіданнях постійних депутатських комісій та сесіях рад.

У Конституції України (ст. 142) земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, визначені як найважливіші складові матеріальної і фінансове основи місцевого самоврядування.

Відповідно до нового Земельного кодексу України, саме органі місцевого самоврядування розпоряджаються землям територіальних громад, приймають рішення про передає земельних ділянок комунальної власності у власність громадяни юридичних осіб, викупають земельні ділянки для суспільних потри відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст, організую! землеустрій, координують діяльність місцевих органів земельну ресурсів, здійснюють контроль за використанням та охорону земель комунальної власності, додержанням земельного ц екологічного законодавства.

Досвід показав, що важливо і необхідно у вирішенні питань землевпорядкування розширити повноваження і органів виконавча влади. Указом Президента України від 19 серпня 2002 р. "Про вдосконалення системи державного управління земельними ресурсами та контролю за їх використанням і охороною" встановлено, що одним Із пріоритетних завдань органів виконавчі влади при здійсненні ними заходів, пов'язаних із реформування] земельних відносин, є забезпечення належного контролю і використанням і охороною земель, додержанням вимог земельної законодавства та запобігання правопорушенням. Відповідно із цим внесені зміни до Указу Президента України від 6 січня 1996 р. " Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів" та Положення про Державний Комітет України по земельних ресурсах, затвердженого Указом Президента України від 14 серпи 2000 р. Ці зміни стосуються розширення повноважень органі виконавчої влади щодо розпорядження земель державної та комунальної власності, визначення стартової ціни земельної ділянки, умов спорудження об'єктів нерухомого майна розташованих на земельних ділянках.

Кабінету Міністрів України доручалося: 1.- у тримісячний строк вирішити питання щодо утворення у складі Державного комітет) України по земельних ресурсах державної інспекції з контролю зі використанням і охороною земель як урядового органу державної управління; 2.- подати у цей же термін до Верховної Ради Україні пропозиції щодо: а) вдосконалення порядку продажу земельних ділянок державної та комунальної власності спільним підприємствам, заснованим за участю Іноземних юридичних та фізичних осіб, передбачивши, зокрема, необхідність погодження рішень про такий продаж з Кабінетом Міністрів України; б) запровадження механізму компенсації витрат державних органів земельних ресурсів, пов'язаних з організацією продажу земельних ділянок, у розмірі 5 відсотків вартості проданих земельних ділянок.

Розробка нових законів та нормативних актів здійснюється з урахуванням, що в аграрному секторі України діють різні за статусом і формою організаційно-виробничі структури: - сільсько­господарський кооператив; - сільськогосподарський виробничий кооператив; - асоціація сільськогосподарських виробників; - спілки колективних власників; - агрофірми; - сільськогосподарські товариства; - фермерські господарства; - приватні агрофірми; -приватні сільськогосподарські товариства; - приватно-орендні сільськогосподарські підприємства; - аграрно-торгівельне об'єднання; - інкубаторно-птахівниче підприємство; - радгоспи-заводи; - радгоспи; - акціонерні товариства.

У 2000-2002 pp. виявилися життєздатними великі підприємства, перетворені з колгоспів на приватні структури. Тут у вказані роки виробництво сільськогосподарської продукції зросло майже на 14%, зокрема, рослинництва - майже на 22%. Характерно, що в цих господарствах зростало і виробництво у тваринництві. Саме у великих сільгосппідприємствах господарюють значно ощадливіше. У 2000-2002 pp. тут зростала продуктивність праці, скорочувалась енергоємність виробництва.

Ефективно діють і товариства з обмеженою відповідальністю. Серед них ТОВ "Земля і воля", яке очолює кандидат економічних наук Л.Яковишин (Бобровицький район на Чернігівщині). Воно створено на базі Майнівського радгоспу-технікуму, де він ряд років був директором. Тут впроваджувалися новітні технології, які використовуються і у нових умовах, Водночас налагоджена співпраця з американською фірмою "Піонер", досвід якої впроваджено при визначені виробничого спрямування товариства. По-перше, тут зайнялися зерновою кукурудзою, врожайність якої у 2001-2002 рр, становила понад 90 ц з га. По-друге, розширено виробництво цукрового буряку. По-третє, відчутно розвинуто свинарство; оновлене тут і молочне стадо. Все це сприяло збереженню тих, хто працював у радгоспі-технікумі та залученню нових працівників. При цьому забезпечується високий рівень оплати їх праці. У 2002 р. середньомісячна зарплата у "Землі та волі" становила 480 гри. Механізатори на великих тракторах заробляли й по тисячі гривень.

Згідно з Указом Президента України орендна плата за паї має становити не менш як 1,5%. У товаристві виплачується два відсотка, Товариство розгорнуло виконання широких соціальних програм щодо газифікації населених пунктів, жителі яких передали в оренді земельні та майнові паї, фінансує будівництво нового приміщень для середньої школи, реконструкції палацу культури в с. Мирне

Водночас враховується, що й інші форми господарювання в аграрному секторі довели свою дієздатність.

Комітет Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин рекомендував парламенту прийняти в першому читанні низку законопроектів, внесених народними депутатами та Кабінетом Міністрів України. До розгляду, зокрема заплановано проект закону України про фермерське господарство внесений народними депутатами І.Томичем, М.Гладієм Р.Ткачем. Як зазначають автори документу, даний законопроект підготовлений з метою заміни нині чинного Закону України " Про селянське (фермерське) господарство", який діє з 1991 р. (в чинній редакції - з 1993 р.) і явно застарів. Народні депутати також підкреслили, що законопроект виходить з того, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян у сфері виробництва товарної сільськогосподарської продукції; воно являє собою "майновий комплекс, який включає земельну ділянку сільськогосподарського призначення не менше 2-х га, виробиш будівлі та споруди, сільськогосподарську продукцію, а також сільськогосподарську техніку, устаткування та матеріали, що використовуються у технологічних процесах виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції". В законопроекті дається також чітке визначення фермерського господарства не тільки як суб'єкта підприємницької діяльності, а й як об'єкта майнових прав. Земля та інше майно, що належить фермерському господарству як юридичній особі на праві власності складає єдиний майновий комплекс, який може відчужуватися на підставі цивільно - правових угод (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), а також передаватися у заставу (іпотека) та оренду. Законопроектом передбачено, що фермерське господарство може бути створене одним громадянином України (індивідуальне фермерське господарство) або групою громадян України, які перебувають у родинних стосунках (сімейне фермерське господарство). Сімейне фермерське господарство повинне мати статус юридичної особи. У той час як індивідуальне фермерське господарство може такого статусу не мати. Громадянин, що збирається створити індивідуальне фермерське господарство, має право самому вирішити, чи реєструвати таке господарство як юридичну особу, чи ні. Разом з тим в законопроекті зазначаються юридичні факти, за наявності яких громадянин може створити індивідуальне фермерське господарство лише зі статусом юридичної особи. Таким фактом є наявність у громадянина, що створює індивідуа­льне фермерське господарство, щонайменше 20 гектарів землі. Відповідно до проекту порядку денного засідання Комітету депутатам планується запропонувати до розгляду проект закону про охорону земель, внесений Кабінетом Міністрів України. Цей документ, зокрема, визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони земель з метою забезпечення їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій фунтового покриву та охорони довкілля.

Кабінет Міністрів України приступив до розробки законопроектів з питань порядку реєстрації землі та нерухомого майна, експортної грошової оцінки земельних ділянок, державного контролю за використанням та охорони землі, механізмів включення землі у товарний обіг, залучення інвестицій в сільське господарство України.

Здійснюються заходи щодо впровадження земельного кадастру. Ст. 193 Земельного кодексу України тлумачить державний земельний кадастр як єдину державну систему земельно-кадастрових робіт, що встановлює процедуру визнання факту виникнення чи припинення права власності і права користування земельними ділянками, містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну й якісну характеристику, розподіл серед власників землі і землекористувачів.

Призначенням сучасного державного земельного кадастру є забезпечення органів державної влади і місцевого самоврядування, а також зацікавлених підприємств, установ, організацій та громадян відомостями про землю з метою регулювання земельних відносин, організації раціонального використання й охорони земель, землевпорядкування, обґрунтування розмірів плати за землю тощо.

Згідно з положеннями ст. 196 він включає в себе кадастрове зонування, кадастрові зйомки, бонітування ґрунтів, економічну та грошову оцінку земельних ділянок, їхню державну реєстрацію, облік кількості і якості земель.

Запровадження земельного кадастру забезпечує проведенням топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших досліджень, а також реєстрацію землеволодінь, землекористувань і договорів оренди землі, бонітуванням та економічною оцінкою земель тощо.

Виходячи зі змісту ст. 193 ЗКУ земельний кадастр є важливою ланкою в загальнодержавній кадастровій системі, оскільки він є основою для ведення кадастрів Інших природних ресурсів.

Створення І ведення земельного кадастру є однією з найважливіших завдань земельної реформи, оскільки дані кадастрів потрібні для інформаційного забезпечення господарської діяльності, а також екологічного моніторингу і раціонального використання природних ресурсів.

Отже, після прийняття нового Земельного кодексу наступив новий етап у формуванні аграрної політики України, яка повинна забезпечити повне утвердження ринкових відносин сільськогосподарському виробництві.

Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу - це поетапне прийняття та впровадження нормативно-правових актів України, розроблених з урахуванням законодавства Європейського Союзу, підготовлено ряд законопроектів, необхідних для запровадження Земельного кодексу України відповідно до міжнародних стандартів, В проекті Закону України "Про оцінку земель" визначаються засади проведення грошової оцінки земель та земельних ділянок, основні положення відповідної документації, права, обов'язки та відповідальність учасників землеоціночної діяльності, її державне регулювання. Розкрито методи нормативної та експертної грошової оцінки земель та земельних ділянок, їх основні положення, особливості оцінки земель, земельних ділянок сільськогосподар­ського та несільськогосподарського призначення. Ухвалення законопроекту сприятиме удосконаленню плати за землекористування, розвитку ринку землі і зокрема системи іпотечного кредитування.

Втіленню в життя принципів Земельного кодексу, поліпшенню господарювання сприятиме прийняття законів "Про ринок земель", "Про внесення змін до Закону України "Про оренду землі", "Про державний земельний кадастр".

У процесі аграрних перетворень великого значення набрало питання про стан, проблеми та шляхи вирішення продовольчої безпеки в Україні. Воно набуло державної ваги як склад економічної безпеки України, один з вагомих національних пріоритетів, гарант державної незалежності та вирішення соціальних проблем.

Поняття "продовольча безпека" включає кілька змістовних аспектів. По-перше, продовольча безпека забезпечується за умови відсутності самої можливості голоду чи довготривалого недоїдання великої кількості населення. За визначенням науковців Національного інституту стратегічних досліджень України "продовольча безпека - це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-політичну стабільність у суспільстві, виживання і розвиток нації, особи, сім’ї, стійкий економічний розвиток". По-друге, продовольча безпека включає наявність поживної та безпечної їжі, а та гарантовану можливість придбати придатну до вживання їжу соціально прийнятними шляхами (наприклад, без звернення до недоторканих продовольчих запасів, пошуку недоїдків, крадіжки та Інше)

Таким чином, продовольча безпека розглядається в контексті можливості держави гарантувати задоволення попиту продовольстві на рівні, що забезпечує нормальний фізіологічний інтелектуальний рівень життєдіяльності населення. Продовольча безпека вважається забезпеченою, коли всі люди в буди період мають фізичний та економічний доступ до доста? безпечної та поживної їжі з метою забезпечення своїх потре харчуванні для активного та здорового способу життя визначає соціальний аспект продовольчої безпеки, який визначенням Н.Сеперович і О.Шевцова, включає такі три аспекти 1.- фізичну і економічну доступність продуктів харчування для соціальних груп населення країни, 2.- безпечність продовольства для здоров'я та життя населення; 3.- соціально-економічний с сільськогосподарських товаровиробників, демографія і забезпеченість трудовими ресурсами.

В сучасній Україні основними критеріями забезпеч продовольчої безпеки є:

  • ступінь задоволення фізіологічних потреб населенні харчових речовинах та енергії, відповідність раці харчування людини вимогам мінімального рівня вміст продуктах харчування шкідливих для ЇЇ здоров'я речовин
  • рівень фізичної й економічної доступності продуктів харчування для різних соціальних груп;
  • стабільність цінових коливань на внутрішньому ринку;
  • ступінь незалежності забезпеченості людей продуктами харчування і ресурсного забезпечення агропромислового комплексу від імпортних закупівель;
  • рівень та темпи розвитку галузей вітчизняного агропромис­лового комплексу, можливість забезпечення їх розширеного виробництва;
  • розміри стратегічного продовольчого резерву та оператив­них продовольчих запасів для того, щоб здійснювати у разі потреби товарні інтервенції.

Принципове значення має розробка Доктрини аграрної політики України. Такий документ необхідний, насамперед, для визначення концептуальних, науково обґрунтованих напрямків розвитку усіх галузей аграрного сектора, для досягнення їх стабілізації і забезпечення продовольчої безпеки країни в майбутньому. Його проект розроблено науковцями Української академії аграрних наук, представниками міністерства аграрної політики України та відомствами відповідного профілю, громад­ських організацій, зокрема Української аграрної конфедерації.

У проекті Доктрини аграрної політики України визначені такі її основні концептуальні напрямки;

  • удосконалення та поглиблення державної фінансово-кредитної підтримки аграрної галузі;
  • пропонується прийняти закон України про стабільний розвиток сільського господарства України - рамковий, в розвиток якого потрібно прийняти такі закони України:
  • про підтримку цін і доходів в аграрному секторі виробництва;
  • про особливості фінансово-кредитного забезпечення аграрного сектора економіки;
  • про особливості організації фондового ринку в АПК;
  • про організацію та управління аграрним ринком України;
  • про основи державної фінансової та бюджетної підтримки агропромислової галузі України;
  • про антимонопольний захист сільськогосподарських товаровиробників;
  • про єдиний земельний податок;
  • про Державний земельний кадастр;
  • про оцінку землі;
  • про Державний земельний (Іпотечний) банк;
  • про іпотеку землі;
  • про ринок землі;
  • про земельну експертизу;
  • про землеустрій;
  • про розмежування земель права державної та комунальної власності;
  • про внесення змін до Бюджетного кодексу;
  • про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств";
  • створення сприятливих умов для нарощування виробництва і збуту конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції;
  • нарощування експортного потенціалу продукції аграрного сектора;
  • підвищення родючості ґрунтів;
  • подальший розвиток аграрного ринку, ринкової інфраструктури в агропромисловому комплексі, відпрацювання механізмів стабілізації кон'юнктури аграрних ринків;
  • збільшення виробництва якісних продуктів харчової промисловості;
  • удосконалення нормативно-правової бази для реалізації інвестиційної моделі розвитку аграрного виробництва;
  • кардинально змінити підходи до створення належних умов соціального розвитку сільських територій та соціальної інфраструктури;
  • реформування системи аграрної освіти та науки з урахуванням функціонування галузі в нових економічних умовах;
  • удосконалення організаційної структури Міністерства аграрної політики, а також управління галузями агропромислового виробництва .

Таким чином розробка аграрної доктрини з урахуванням зазначених концептуальних напрямків дозволить вивести управління агропромисловим комплексом на якісно вищі політико-правові, соціально-економічні та організаційні рівні, і стане винятково важливою передумовою ефективного розвитку галузі на далеку перспективу.

Важливим залишається завдання подолання збитковості аграрних господарств.

У 2002 р. приріст валової продукції в аграрному секторі України становив 3%. Приріст харчової промисловості та переробки удвічі вищий - 6%. Рівень рентабельності підприємств досяг 5,3%.

Це досягнуто завдяки рентабельній діяльності тільки 55% господарств. 45% у 2002 р. залишалися збитковими.

Незважаючи на загальні значні показники розвитку аграрного сектора, український селянин не відчув себе заможнішим. Зростання валових показників супроводжувалося досить значними економічними втратами для селян. Це зумовлено рядом чинників. Життя свідчить, що досягти позитивної роботи окремо взятої галузі, коли багато чого не зроблено в цілому в економіці усього народного господарства, неможливо. Це застаріла податкова база, недосконалість, більш того відсутність досконалих фінансово-економічних механізмів. Відсутня стабільна законодавча база залучення іноземних інвестицій в аграрний сектор України. Надто багато проблем з ціноутворенням. Ще не склався ринок сільськогосподарської продукції.

Отже, важливо і необхідно вирішити такі актуальні проблеми:

  • вдосконалити податкову базу;
  • шукати ефективні економічні важелі, щоб сільське господарство було привабливим як для внутрішнього, так і зовнішнього інвестора;
  • запровадити середньо - і довгострокове кредитування;
  • встановити науково обґрунтовані засади ціноутворення на сільськогосподарську продукцію.

Якнайшвидше треба ліквідувати пільги для підприємств спеціальних зон інвестування по продовольчій групі. Тому, що під виглядом цих спеціальних вільних зон фірми через треті руки везуть значну кількість продукції навіть не контрабандно, а законно.

Цілеспрямоване і послідовне здійснення принципів Земельного кодексу дозволить утвердити приватні господарства.

У 2002 р. в Україні землевласниками були 6 млн. 750 тис. громадян. Разом з членами сімей цей прошарок становив майже 15 млн. осіб - мало не третину суспільства. Середній розмір земельного паю становив 4,2 га, а середня його оцінка - близько ЗО тис. грн.

На початку грудня 2002 р. в Україні налічувалося понад 500 тис. розширених за рахунок земельних паїв особистих селянських господарств, які по суті становили основу створення сімейних фермерських господарств.

В результаті земельної реформи 24 млн. громадян одержали у власність або користування 52 млн. га землі, що становить 86% земельного фонду України. Ці показники відповідають найвищим соціальним стандартам землезабезпеченості населення серед найбільш розвинених країн світу.

Найбільша кількість аграрних підприємств (до 48%) заснована 2-10 особами. Чверть підприємств заснована однією особою. 16%становлять аграрні підприємства, в яких налічується від 11 до 100 осіб, 10%-від 101 до 1000 осіб.

Середній розмір аграрних господарств, які засновані сім'ями до 5 чоловік дещо перевищує 0,5 га. Діяльність більшості із них має, в основному, нетоварний характер. Більша частина продукції виробляється ними для власного споживання, є додатковим джерелом сільських жителів. У ряді випадків ці господарства орієнтовані на ринок і виробляють ту продукцію, яка користується попитом. Відповідно до нового Земельного кодексу земельні угіддя особистих підсобних господарств можуть збільшуватися до 2 га. На цій основі вони стануть більш продуктивними і вироблятимуть більше продукції для реалізації на ринку. До того ж, створюються передумови для самостійності зайнятості населення, поліпшення умов впровадження підприємницької діяльності та більш ефективної діяльності особистих селянських господарств. Розшириться основа для формування середнього класу в сільській місцевості.

У 2002 р, було здійснено п'ять груп заходів, які створили сприятливі правові та адміністративні умови функціонування розвитку сільськогосподарського виробництва.

Перша група заходів спрямовувалася на подальше вирішення земельних та майнових відносин - удосконалення регулювання земельних відносин на основі нового Земельного кодексу; прискорення і спрощення процедури видачі державних актів на право власності на землю для розвитку ринку землі; запровадження єдиної системи реєстрації прав власності на нерухоме майно; удосконалення регулювання земельних та майнових орендних відносин, розробка програми ведення моніторингу земель, запровадження автоматизованої системи державного земельного кадастру; розробка стратегії та виконання робіт з охорони та раціонального використання земель сільськогосподарського призначення в процесі завершення приватизації землі.

Друга група прав стимулювала розвиток підприємництва та ринків - невтручання органів державного правління у господарську діяльність суб'єктів підприємництва; запобігання адміністративного втручання в процеси ціноутворення на сільськогосподарську продукцію та усунення бар'єрів на її реалізації; сприяння розбудові інфраструктурі ринків матеріально-технічних ресурсів та сільськогосподарської продукції; розвиток системи дорадництва у сільській місцевості; створення системи моніторингу, аналізу та прогнозування кон'юнктури аграрного ринку; створення єдиного інформаційного простору на ринках сільськогосподарської продукції та продовольства; сприяння розвитку споживчих спілок та громадських організацій; створення умов для організації та діяльності сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.

Третя група заходів пов'язана із фінансово-кредитною політикою в сільській місцевості - удосконалення механізмів здешевлення кредитів комерційних банків; створення передумов для здешевлення іпотечного кредитування з метою забезпечення довгострокових вкладень у сільськогосподарське виробництво; прийняття нормативної бази щодо розвитку альтернативних кредитних інституцій кредитних спілок, кооперативних банків, що створюють передумови для отримання кредитних ресурсів тими товаровиробниками, які не мають доступу до кредитів комерційних банків; розвиток мікрокредитування; прийняття нормативної бази щодо розвитку ринку форвардних контрактів як додаткового джерела кредитування сільськогосподарського виробництва; введення системи складських свідоцтв як механізму зменшення ризику при наданні кредитів сільськогосподарським товаровироб­никам; створення нормативно-правової бази щодо страхування ризиків сільськогосподарської діяльності; сприяння розвитку лізингу як джерела інвестування в сільськогосподарське виробництво.

Четверта група заходів відображала суть соціальної політики в сільській місцевості - розробка програми соціального розвитку села, в якій повинні бути визначені шляхи вирішення демографічних питань, розвитку освіти, охорони здоров'я, будівництва житла, вдосконалення системи соціального захисту сільського населення; прийняття програми створення нових робочих місць, працевлаштування та перекваліфікації; розробка програми підвищення рівня загальної освіти в сільській місцевості.

П'ята група заходів відображала характер зовнішньоекономічної діяльності - прискорення приєднання України до Світової організації торгівлі; сприяння регіональній торговельній інтеграції (ЄС, СНД, Центральноєвропейська Угода про вільну торгівлю); гармонізація національного торговельного законодавства відповідно до вимог ЄС (зокрема, щодо вимог стандартизації і сертифікації); стимулювання формування експорту, в якій переважають готові продукти продовольства та переробної промисловості, а не сировини.

Недостатній розвиток підприємництва не стимулює розвитку ефективного конкурентного середовища, У 2002 р. на малих підприємствах працювало близько 10% осіб, зайнятих за видами економічної діяльності, переважна більшість малих підприємств була зосереджена у торгівлі і громадському харчуванні, в той час як у виробничій сфері працювали тільки 28,1% загальної кількості. Територіальний розподіл малих підприємств у сільській місцевості був досить рівномірним. Найбільше малих підприємств у сільській місцевості було у Донецькій (605), Закарпатській (446), Сумській (439), Херсонській (423) областях.

У 2002 р. продовжувалася позитивна тенденція нарощування обсягів сільськогосподарського виробництва, хоча темпи зростання знизилися. За попередніми даними, виробництво сільськогосподар­ської продукції проти 2001 р. зросло на 1,9%, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності скоротилося на 1,1%, а в господарствах населення зросло на 3,9%. Загальний обсяг валової продукції рослинництва порівняно з 2001 р. скоротився на 1,5%, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах - на 5,5%, а в господарствах населення досягнуто приросту на 2,5%.

Досягнутий рівень врожайності зернових культур (17,2 ц з га зібраної площі) є найвищим за останні вісім років (з 1994 р.) і на 0,1 ц більший порівняно з 2001 р. Сільськогосподарськими підприємствами вироблено 28,5 млн. тонн зернових (93,1% обсягів зібраного врожаю у 2001 p.). Господарствами населення у 2002 р. вирощено 99% загального урожаю картоплі, 88% - овочів, 26% -цукрових буряків, 24% - зерна та 17% соняшнику.

Обсяги виробництва валової продукції тваринництва проти 2001 р. зросли на 7,2%, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах - на 11,8%, а в господарствах населення на 5,4%.

За 2002 р. загальний обсяг продажу продукції сільсько­господарськими підприємствами зріс на 11%.

У 2002 р. спостерігалася позитивна тенденція скорочення частки бартерних угод при реалізації продукції сільсько­господарськими підприємствами, питома вага товарообмінних операцій в цілому становила 4,4% проти 7,6% у 2001 р.

За результатами усієї діяльності сільськогосподарських підприємств у 2002 р. загальний рівень рентабельності становив 5,3% (у 2001 р. - 5%). 58% сільськогосподарських підприємств одержали прибуток у сумі понад 1,5 млрд. грн. (у 2001 р. 56% господарств мали прибуток понад 2 млрд. грн,}. 42% господарств закінчили 2002 р. зі збитками у сумі 0,8 млрд. грн. (у 2001 р. - 44% у сумі 1,3 млрд, грн.).

Незважаючи на певні позитивні здобутки у розвитку аграрного сектора, насамперед нарощенні обсягів виробництва більшості видів сільськогосподарської продукції, становище в галузі залишилося складним. Це зумовлено рядом обставин. По-перше, розвиток виробництва сільськогосподарської продукції не супроводжувалося адекватним формуванням внутрішнього аграрного ринку, створенням сприятливого ринкового середовища сільського господарства перш за все в питаннях ціноутворення. Крім того, не були задіяні ефективні механізми державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції, формування і наповнення товарними і фінансовими потоками ринкової Інфраструктури. Це призвело до того, що основна частина грошей осідала у переробників і в торгівлі. Загалом саме переробні підприємства мали великий вплив на цінову політику, диктуючи сільськогосподарським виробникам ціну. По-друге, негативним чинником стало ввезення з-за кордону великої кількості дешевої, хоча здебільшого й неякісної сировини, як через вільні економічні зони, так і контрабандним шляхом. Вітчизняний товаровиробник не зміг конкурувати тут на вигідних умовах. По-третє, в Україні відсутні професійні об'єднання товаровиробників, які в розвинених країнах активно захищають економічні інтереси своїх членів. По-четверте, сільгосптоваровиробники не забезпечуються довгостроковими кредитами. Це зумовлено тим, що банки не мають потрібних коштів, а також недосконалістю чинного законодавства стосовно забезпечення вимог кредиторів та Інвесторів, створення єдиного й прозорого реєстру обстежень майна, який би надавав реальну картину фінансового стану суб'єктів підприємницької діяльності.

Негативні моменти у розвитку аграрного сектора зумовлені й тим, що найслабкішою ланкою в агропромисловому комплексі є інфраструктура аграрного ринку. А це, за оцінками Міністерства аграрної політики, призвело до того, що лише близько 40% сільгосппродукції реалізується товаровиробниками через прозорі канали.

За даними Мінагрополітики, у 2002 р, 60% сільгосппродукції вироблялося в особистих селянських і фермерських господарствах. Це зумовлює необхідність створення на території кожної пропагандистсько-агітаційної компанії у засобах масової інформації на всіх рівнях по роз'ясненню ситуації на ринку та напрямкам його реформування.

У 1996 р. за рішенням Кабінету Міністрів України було створено державну акціонерну компанію "Хліб України". До відміни держзамовлення у 1998 р. компанія в основному виконувала функцію закупівлі зерна та елітного насіння для потреб держави. В 1998-1999 роках за рішенням уряду ДАК "Хліб України" була переорієнтована на проведення масштабних поставок сільгосптоваровиробникам матеріально-технічних ресурсів. Усього компанією на умовах товарного кредиту аграріям було поставлено 643 тис. тонн пально-мастильних матеріалів, засобів захисту рослин на 22,4 млн. грн. тощо. Подальші поставки було припинено у зв'язку з масовими неплатежами сільгосптоваровиробників.

У 1999 р. ДАК "Хліб України" почала ініціативно перебудо­вувати свою роботу для повернення на зерновий ринок. Нині компанія здійснює багатопрофільну діяльність, яка дедалі тісніше пов'язується з інтересами держави і виробників зерна [28]. Компанія відіграє провідну роль у забезпечені внутрішнього ринку держави різноманітними якісними хлібопродуктами. З початку 1999 р. по вересень 2001-го підприємствами компанії вироблено майже 2,7 млн. тонн борошна, 70 тис. тонн крупів та 366 тис. тонн комбікормів. Як державний агент, компанія забезпечила виконання покладених на неї завдань щодо проведення підготовчої роботи по впровадженню в Україні заставних закупок зерна і розпочала їх практичне здійснення. Починаючи з 2000 р. компанія є безпосереднім виробником зерна на орендованих землях. Цього року намолочено 300 тис. тонн зерна. Створені передумови для того, щоб у найближчі два-три роки довести виробництво зерна до 1,5 млн. тонн.

Попри всі негаразди, компанія активно займає свою нішу на зерновому ринку, стає на ньому ефективним державним інструментом. Потреба в ДАК "Хліб України" як регулюючому механізмі на зерновому ринку зростатиме Щоб задовольняти інтереси держави і товаровиробників, важливо зосередити господарську діяльність ДАК "Хліб України" на п'яти визначальних напрямках.

По-перше, проводити у значних обсягах заставні закупки зерна. По-друге, ефективніше використовувати наявну базу для зберігання та переробки зерна По-третє, нарощувати обсяги закупівлі зерна, посилювати участь компанії у формуванні регіональних зернових ресурсів. По-четверте, стати в державі одним із провідних експортерів. По-п'яте, продовжити роботу щодо сільської ради одного або декількох заготівельно-збутових кооперативів. Водночас на рівні кожного району слід організувати хоча б один кооперативний агроторговий дім, засновником якого мають стати головним чином сільські кооперативи, реформовані господарства, фермери. Через кооперативні агроторгові дома вироблювана сільгосппродукція поступатиме на переробні підприємства, оптові плодоовочеві та продовольчі ринки, аукціони живої худоби та птиці, а через них у супермаркети, магазини роздрібної торгівлі, ресторани. Тобто безпосередньо до споживачів, максимально усуваючи численних посередників. Важливо здійснити переорієнтацію роботи бірж, які в основному займалися експортними операціями та недостатньо реалізовували внутрішні контракти щодо торгівлі цукром, насінням, зерном.

Важливо і необхідно розширювати заставні операції із зерном. При цьому необхідна державна підтримка вітчизняних сільсько­господарських товаровиробників шляхом запровадження системи простих та подвійних складських свідоцтв, що полегшить селянам доступ до банківських кредитів.

Не йдеться про припинення реалізації сільгосппродукції, переважно зерна, на основі експортних угод. Розробляється державна програма підтримки експорту сільськогосподарської продукції з урахуванням принципів продовольчої безпеки України.