Загальна характеристика господарстваУкраїни, економічний потенціал

1 Загальна характеристика господарства України, економічний потенціал

У процесі діяльності людина вступаючи у взаємодію з природою, з іншими людьми, виробляє різноманітні матеріальні і духовні цінності. Здійснюється це окремими людьми, сім'ями, колективом або всім суспільством і називається господарством. Господарство існувало вже тоді, коли первісні люди займалися збиральництвом дикорослих плодів, ягід, грибів, рибальством та полюванням з метою одержання продовольства, шкур, матеріалів, вчилися готувати сирі продукти до вживання, будувати, примітивне житло - курінь, землянку, виготовляти мисливські чи рибальські знаряддя. Таке господарство називалося натуральним, бо виготовляло продукти для самих виробників. З появою обміну продуктами господарської діяльності воно стає товарним.

В Україні активний розвиток товарного виробництва розпочався у ХVIII-ХІХ ст. Позаяк територія України тривалий час перебувала у складі інших держав, то її господарство було складовою частиною національного господарства цих країн. Тільки із здобуттям Україною незалежності її господарство стало національним господарським комплексом (слово "комплекс" означає сукупність взаємозв'язаних об'єктів, що становлять єдине ціле).

Всі галузі національного господарства об'єднуються у дві сфери: матеріальне виробництво і сфера послуг (раніше їх називали виробничою і невиробничою сферами).

До сфери матеріального виробництва входять промисловість, сільське господарство, будівництво і транспорт (за міжнародною класифікацією дві останні відносяться до сфери послуг).

Кожна з цих галузей поділяється на вужчі галузі, підгалузі, види виробництв, які випускають матеріальні товари.

В сфері послуг створюються духовні блага та послуги невиробничого та виробничого характеру. До неї відносяться освіта, наука, культура, медичне і рекреаційне обслуговування, зв'язок, торгівля, страхування, житлово-комунальний комплекс, сфера управління та ін.

У галузевій структурі національного комплексу України сфера матеріального виробництва переважає сферу послуг (відповідно 2/3 і 1/3). У сфері матеріального виробництва переважає промисловість (71 % вартості вироблених товарів) і сільське господарство (21 %). Національне господарство є промислово-аграрним.

Галузі господарства України тісно взаємозв'язані між собою і утворюють комплекс. Підприємства різних галузей, що об'єднуються випуском певної продукції, утворюють міжгалузеві комплекси. Це - паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хімічний, лісовиробничий, агропромисловий, рекреаційний, будівельний, морепромисловий, науково-технічний, соціальний та ін.

На сучасному етапі Україна зі своїм національним комплексом є складовою частиною світового господарства. Тобто вона має економічні зв'язки з національними комплексами багатьох країн, обмінюючись з ними товарами, науковою інформацією, робочою силою тощо. Первинними ланками господарства є підприємства і установи. Підприємства (заводи, фабрики, шахти) виробляють певну продукцію, а установи (лікарні, вузи, театри) надають різні послуги.

Отже, національний господарський комплекс (НГК) є поєднанням підприємств і установ у межах території країни, що задовольняють матеріальні і духовні потреби населення.

Галузева структура господарства виражає поділ суспільного виробництва на великі роди (промисловість, сільське господарство й т. ін.) і поділ цих родів на види та підвиди. Галузі господарства - це сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць, які виробляють продукцію або надають різноманітні послуги, здійснюють інші суспільно корисні види діяльності.

Розвиток господарства України - складний та довготривалий процес. Він визначався не тільки циклічним ходом науково-технічного прогресу, а й низкою радикальних політичних та економічних потрясінь, що періодично охоплювали країну.

Становлення ринкового капіталістичного господарства для другої половина XVIII ст. в Україні відбувалося з орієнтацією на місцеву сировину тут виникають мануфактурні підприємства: полотняні, суконні, шкіряні, миловарні, склоробні та інші. У першій половині XIX ст. в Україні починається розвиток промислового видобутку вугілля, нафти та солі, будуються перші підприємства чорної металургії і металообробки, виникає порцеляно-фаянсова та цукрова промисловість тощо.

Соціально-політичні зміни, що відбулися в Російській імперії після реформ 1861 р., дали потужний поштовх розвиткові промисловості. Саме в цей період в Україні починається так звана перша промислова революція (революція пари та вугілля). У період 1861-1917 рр. загальна кількість підприємств у межах України зростає більше як у 2 рази, а виробництво продукції - у 6 разів. Значних масштабів набуває промислове освоєння запасів вугілля та кам'яної солі на Донбасі, залізної руди у Криворіжжі, марганцю в Нікополі, нафти у Передкарпатті; стає до ладу низка цукрових заводів, починає розвиватися машинобудування (переважно виготовлення реманенту для сільського господарства, обладнання для харчової промисловості, суднобудування), хімічна промисловість (виготовлення добрив, вибухових речовин, барвників тощо). Економічний прогрес країни в цілому, і передусім її промисловий розвиток, у цей період мав досить органічний та стабільний характер. Саме тоді і починається індустріалізація країни в класичному розумінні цього поняття, тобто процес створення великого машинного виробництва в усіх галузях економіки.

Порад із об'єктивними чинниками, що сприяли індустріалізації країни (природні багатства, зручне розташування території, забезпеченість робочою силою тощо), не можна обійти увагою суто суб'єктивні фактори. Пов'язані вони, головним чином, із подвижницькою діяльністю організаторів промислового виробництва тієї доби. Передусім слід віддати належне українським промисловцям, підприємцям та благодійникам Федорові, Платанові та Василеві Симиренкам, Миколі Терещенку, Іванові Харитоненку, Олександрові Полю та багатьом іншим, чия праця забезпечила становлення індустріального суспільства у країні.

На початку XX ст. в Україні налічувалося вже близько 5,3 тис. підприємств, де працювало 207 тис. робітників. На фоні високих темпів зростання і концентрації виробництва (видобуток 65 % вугілля і виробництво 51 % чавуну та сталі в Російській імперії) саме тоді починається деформація структури (як галузевої, так і територіальної) промисловості України. Так, на гірничу промисловість припадало понад 60 % виробництва всієї валової продукції промисловості, тоді як частка машинобудування та металообробки становила близько 10%. Вкрай нерівномірним було й розміщення основних промислових підприємств на території України. Вони концентрувалися переважно у межах двох промислових районів - Донбасу та Подніпров'ї і декількох великих промислових центрів - Харкова, Києва, Одеси, Миколаєва, Львова. Інша територія, за винятком тих міст (переважно адміністративних центрів) і містечок, де розміщувалися невеликі підприємства, у промисловому відношенні залишалася слабо освоєною.

Із другої половини XIX ст. розвивається товарне зернове господарство і буряківництво. Понад 80 % цукру і 27 % зерна, що вироблялося в Російській імперії, припадало на Україну. Для експорту сільського господарства і промислової продукції було збудовано залізниці з глибинних районів до приморських портів (Балта - Одеса, Харків - Миколаїв, Знам'янка - Одеса).

У західній частині України, що належала в цей час до Австро-Угорщини, економіка розвивалася швидкими темпами, бо феодальні відносини у ній були знищені раніше (1848 р.), ніж у Росії (1861 р.). Тут було розпочате будівництво густої мережі залізниць, що сполучали ці регіони з центрами імперії.

Наступний етап розвитку господарства України характеризується складними, неоднозначними процесами, що були зумовлені становленням централізованої планової економіки. Саме в цей період проходила колективізація сільського господарства та індустріалізація країни, відбудова зруйнованого війною господарства країни, його модернізація та стрімке нарощування обсягів промислового виробництва. Розвиток промисловості України, як і всього СРСР на початку XX ст., виходили із необхідності постійного нарощування військової могутності країни і передбачали невиправдано високі темпи зростання важкої індустрії. Період індустріалізації 30-х рр. XX ст. в Україні відзначався будівництвом значної кількості нових підприємств, розширенням потужностей вже існуючих. Усі ці перетворення в промисловості відбуваються із впровадженням технологічних інновацій початку другої промислової революції (революції нафти та електрики), але вони забезпечувалися жорстокою експлуатацією сільського населення країни. Дуже високі темпи зростання машинобудування (обсяг продукції у 1940 р. зріс порівняно із 1913 р. майже у 50 разів), електроенергетики (у 23 рази) та деяких інших галузей, зробили структуру промислового виробництва деформованою. Особливо відставали у розвитку галузі виробництва товарів широкого вжитку, хімічна та електротехнічна промисловість, приладобудування, транспортне машинобудування.

Промисловість західноукраїнських земель, що перебували у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини та Угорщини, у період 20-30-х років минулого століття, характеризувалася досить низьким рівнем розвитку та слабодиверсифікованою структурою. Крім харчової, деревообробної та целюлозо-паперової промисловості, виробництва будівельних матеріалів, значну роль тут продовжував відігравати видобуток калійної солі (Калуш, Стебник, Голинь) та нафти (Борислав, Східниця, Битків). У 1938 р. видобуток нафти становив 371 тис. т, тоді як у 1909 р. цей показник становив 2 млн. т (5 % світового видобутку нафти). Слаборозвинутим залишалося машинобудування: і металообробка. Найбільш помітним центром цієї галузі був Львів.

Великої шкоди промисловості України завдала Друга світова війна. У ході бойових дій було повністю зруйновано понад 16 тисяч підприємств. Згідно із планами перебудови економіки на військовий лад, перед нацистською окупацією з території України була евакуйована велика кількість підприємств оборонної, металургійної, хімічної промисловості, машинобудування й інших галузей на Урал, до Західного Сибіру, Казахстану та інших східних регіонів Радянського Союзу.

Наступний етап розвитку промисловості (1945 р. - перша половина 60-х рр. XX ст.) характеризується відбудовою зруйнованих війною промислових об'єктів, спорудженням нових. Але при високих темпах росту промисловості у цей період суттєвих змін у її науково-технічній озброєності та галузевій структурі не відбувається.

Вже у другій половині 60-х рр. XX ст. Україна вступає у стадію високоіндустріального розвитку. Пріоритетного значення у цей період набувають такі галузі як автомобіле- та авіабудування, верстатобудування, електротехніка, приладобудування, хімія органічного синтезу тощо. Найбільш сприятливими для розміщення нових виробництв були умови у західних (Закарпатська, Львівська, Волинська, Рівненська, Тернопільська, Івано-Франківська) та деяких центральних (Хмельницька, Вінницька, Черкаська) областях. Саме в цих областях у період кінця 60-х - 80-х рр. XX ст. відбувається найбільш інтенсивне зрушення в галузевій структурі промисловості, головним чином, за рахунок прискореного розвитку середньо- та деяких високотехнологічних галузей машинобудування.

В Україні, як, власне, і в інших республіках Радянського Союзу, цей період відзначився початком стагнації виробництва. Планований характер радянської економіки не зміг запобігти кризі, яка відчутно проявилася в другій половині 70-х - на початку 80-х років. Саме цей період характеризується різким спадом середньорічних темпів зростання промислового і сільськогосподарського виробництва

Крім іншого у спадок від колишнього Радянського Союзу Україна отримала значною мірою мілітаризовану промисловість (близько 35 % потужностей ВПК колишнього СРСР) із деформованою галузевою структурою, у якій відмічалося надмірне (понад 70 %) переважання галузей важкої індустрії. Всі ці вади разом унеможливили прогресивні зрушення у структурі промислового виробництва, перехід країни на якісно вищу стадію розвитку.

Не відбулися ці зміни і після задекларованого переходу країни до ринку, здобуття нею незалежності. У процесі трансформації соціально-економічних умов господарювання (перехід до ринкових відносин, інтеграція у світову господарську систему і т. ін.) при зволіканні із реалізацією дієвих реформ в економічній сфері криза ще більше посилилась і набула руйнівного характеру. У 1990 р. зростання промислового виробництва припинилось, а у наступні роки відбувся його різкий спад. Лише у 1995 р. темпи падіння почали уповільнюватись, а у 1999 р. намітилося певне зростання виробництва, яке у 2000 р. вже складало 12,9 %. Однак це було зумовлено не стільки інституційними змінами в економіці, розвитком ринкової інфраструктури чи підвищенням ефективності функціонування виробництва, скільки сприятливою кон'юнктурою для продукції базових галузей промисловості України на міжнародному ринку.

Господарство України розвивалося переважно екстенсивним шляхом, тобто за рахунок додаткового залучення ресурсів.

Наша країна відстає від багатьох розвинутих країн світу за технологічним рівнем виробництва, якістю продукції тощо. Після економічного спаду на зламі ХХ-ХХІ ст. Україна поступово відновлює свої світові позиції початку 90-х рр. XX ст. Поки що Україна займає чільне місце за розвитком гірничовидобувних галузей (видобутком залізної і марганцевої руди світу, за виробництвом сталі (сьоме місце в світі), за обсягом випуску мінеральних добрив, за видобутком вугілля).

Україна має відновити втрачені в світі позиції за випуском деякої продукції машинобудування, особливо ракето-космічної техніки, судно- та літакобудування.

Україна посідає помітне місце у світовому виробництві сільськогосподарської продукції. Так, Україна є лідером в світі за вирощуванням пшениці, за обсягом валового збору жита, за вирощуванням вівса, ячменю, цукрового буряка, за вирощуванням картоплі.

З більшістю із перелічених видів продукції Україна намагається вийти на світовий ринок. Зокрема, товари від нас вивозяться в 107 країн світу. Однак, близько 65 % серед них становить сировина. Водночас в Україну ввозиться продукція з 172 країн світу.

Господарський комплекс, як і будь-яка система, має певну структуру, що передбачає наявність складових частин і зв'язків між ними. Головними складовими частинами його є дві сфери. У першій з них - виробничій сфері — безпосередньо створюються матеріальні блага. Сфера послуг (невиробнича сфера) надає послуги населенню.

Сфери, в свою чергу, поділяються на галузі (сектори) національної господарства (господарського комплексу), під якими розуміють сукупність підприємств і установ, що задовольняють однорідні потреби суспільства (промисловість - у промисловій продукції, транспорт - у переміщенні вантажів і населення, освіта - у здобутті загальної і професійної освіти).

Основними галузями, що входять до виробничої сфери, є промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво, а також транспорт і зв'язок, що обслуговують виробництво, торгівля й громадське харчування, заготівля, збут, матеріально-технічне постачання

До сфери послуг належить житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування, транспорт і зв'язок, що обслуговують населення, а також: освіта, культура і мистецтво, охорона здоров'я, фізична культура й соціальне забезпечення, наука й наукове обслуговування, фінансування, кредитування та страхування, апарат управління та безпеки.

Обидві сфери і окремі галузі тісно взаємопов'язані між собою, впливають одна на одну, формуючи галузеву структуру НГК. Так, для промисловості потрібні кваліфіковані спеціалісти, яких готують заклади освіти, наукові розробки науково-дослідних інститутів. У свою чергу, ці установи не можуть обійтися без певного навчального, дослідницького обладнання, техніки, що їх випускають промислові підприємства. Наука в сучасний період стала займати особливе місце у структурі НГК, сильно впливаючи на вдосконалення і розвиток виробництва.

На сучасному етапі розвитку Україна отримала статус країни з ринковою економікою. Вона відноситься до середньо розвинених країн світу за показниками економічного розвитку. Найбільш універсальними показниками, що визначають рівень держави, є валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП).

Валовий внутрішній продукт держави - сукупна вартість за ринковими цінами всього обсягу кінцевих продуктів і послуг, вироблених в країні впродовж одного року всіма суб'єктами підприємницької діяльності.

Валовий національний продукт відрізняється від ВВП тим, що включає прибутки українських підприємств, що знаходяться за кордоном, проте включає доходи зарубіжних компаній у нашій країні.

За показником ВВП на душу населення Україна знаходиться далеко позаду європейських держав (7600 дол. США, 2012 р.), за показником індексу людського розвитку (враховує, крім ВВП, ще й рівень освіченості і тривалості життя населення) Україна займає 78 місце в сіті (до розрахунку брали 177 країн).

Необхідні радикальні заходи щодо зміни структури господарства, залучення інвестицій, щоб подолати кризові явища у всіх галузях господарства.

Сучасні галузева і територіальна структура господарства України визначається нераціональністю. Про це, зокрема, свідчать:

  • значна залежність господарства від постачання енергоносіїв, лісу, сировина для легкої та інших галузей промисловості;
  • відсутність завершальних виробництв у багатьох галузях, передусім машинобудуванні;
  • надмірний розвиток галузей військово-промислового комплексу при обмеженому розвитку виробництва товарів масового споживання;
  • недостатній розвиток агропромислового комплексу, насамперед галузей обробної промисловості;
  • технічна відсталість і зношеність устаткування, технологічна недосконалість підприємств, що зумовлюють високу енерго- і матеріалозатратність економіки;
  • значна концентрація т. зв. "брудних виробництв", зокрема гірничодобувних, металургійних, хімічних та ін., що спричинило високий ступінь забруднення довкілля;
  • надмірне зосередження промислових підприємств в окремих регіонах (Подніпров'я, Донбас, Прикарпаття), що зумовило значне використання ресурсного потенціалу, призвело до надмірного тиску на довкілля тощо.

Необхідна структурна перебудова господарського комплексу, що має виявитися у виготовленні високоякісної і конкурентоспроможної продукції, зменшенні затрат сировини та енергії на її випуск, скорочення виробництва економічно та екологічно невигідної продукції. Значну роль у цьому повинні відіграти економічні реформи, насамперед прискорення процесів приватизації в різних галузях господарства.