Підготовка до ЗНО з української літератури

 — відступ від розгортання сюжету, у якому письменник, перериваючи розповідь про події, виявляє своє ставлення до героїв, висловлює їм співчуття чи дає поради тощо.

 -  (від фр. «почуття», «чутливість») - напрям в літературі другої половини XVIII - початку XIX ст., що розвивався як заперечення класицизму. Основна увага приділялася почуттям і пристрастям простої людини ; мета - розчулити читача, викликати співчуття до нещасної долі героїв. Головну роль відіграє психологічне вмотивування поведінки персонажів.

 - поданий у причинно-часовій послідовності ланцюг подій, змальованих у художньому творі (ключова одиниця - подія).

 - народні ліро-епічні твори про важливі історичні події та конкретних історичних осіб.

- великий ліро-епічний твір переважно героїчного змісту про важливі історичні події (найчастіше про боротьбу українського народу проти іноземних загарбни-ків), близький до історичних пісень і билин.

—художнє означення: пишний сад, золоті руки. 

- пісні, які виконувались під час різних народних свят та обрядів. Ці пісні тісно зв'язані з язичницькими віруваннями.

— один із тропів: поетичний вислів, у якому одна назва замінюється іншою, що перебуває з нею в якомусь зв'язку: читати Франка — читати твори Франка; Харків вітав переможців — люди, які мешкають у Харкові, вітали переможців.

 - невеликий поетичний твір, призначений для співу. 

— паралельне зображення явищ із різних сфер життя, показ одних явищ па фоні інших, зіставлення їх переважно за ознакою дії.

— художній вислів, у якому один предмет чи явище зіставляється з іншим, чимось на нього подібним:

–пісні, в яких відтворене життя наших пращурів, яке через різні обставини примушувало їх заради миру, спокою й добробуту своїх родин покидати домівки та йти в козацькі походи, чумакувати, а то й не зі своєї волі відбувати солдатчину чи жити в кріпацтві.

- узагальнена картина людського життя і навколишнього світу (людина, природа, предмет, подія, явище), утілена в індивідуальну мистецьку форму творчою уявою письменника.

 - вид епічного твору, головна увага якого зосереджується на розкритті суперечностей і закономірностей суспільного життя, соціальній зумовленості дій і вчинків персонажів, зображенні їх у побутовому середовищі.

 - невеликий прозовий художньо-публіцистичний твір,, у якому автор зображує взяті з життя факти, події, людей.

 - роман, у якому суспільно значущі події і соціальні процеси передаються шляхом розкриття психології героїв, їх думок, прагнень і переживань.

- драматичний твір, у якому сатиричними й гумористичними засобами відображається смішне в житті, висміюються потворні суспільні й побутові явища, негативні риси людей .

- драматичний твір, в основу якого покладено дуже гострий, непримиримий і життєво важливий для певної епохи конфлікт, незвичайний герой потрапляє у безвихідне становище, вступає в боротьбу з нездоланними в даній ситуації силами і часто гине. 

- урочистий твір символічно-програмового змісту.

 - віршова форма з трирядкових строф, у якій римуються між собою перший і третій рядки, а другий рядок римується з першим і останнім рядками наступної строфи.

 — стильова течія модернізму, що виникла наприкінці XIX ст. в Європі (спочатку в образотворчому мистецтві, згодом — у літературі). Творам цього стилю властиві такі ознаки: психологізм у змалюванні персонажів, прагнення відтворити найтонші зміни в настроях, схопити миттєві враження, особливий лаконізм прози, її ритмічність, багатство зорових (кольори) і слухових (звуки) образів, увага до яскравих деталей і водночас відмова від великих соціальних проблем.

 - розповідний прозовий твір, більший за обсягом від оповідання, менший від роману, має однолінійний сюжет, головних і другорядних персонажів.

 - звільнення від якої-небудь залежності, скасування якихось обмежень. 

 - філософсько-естетична й художня система, що склалася на межі XIX - XX ст. і об'єднала новітні напрями й течії, яким притаманна більша увага до внутрішнього світу людини і більша творча свобода у його розкритті. Проголошували переважну увагу до індивідуальних, а не суспільних цінностей, зосередження на складності й неоднозначності сучасної дійсності.

- стильова тенденція модернізму, що виникла у Франції в 70-х роках XIX ст., в українській літературі поширилася на початку XX ст. Головним художнім засобом є символ як спосіб вираження незбагненної суті явищ життя та індивідуальних уявлень митця (символ -поза межами чуттєвого сприймання, дає право тлумачити його по-своєму).

 - жіночий рух другої половини XIX ст. за зрівняння жінок у правах з чоловіками.

— стильова течія модернізму першої чверті XX ст., у якій основними принципами стають суб'єктивність, експеримент і новизна. Особливої важливості набуває відмова від вимоги зображувати дійсність об'єктивно. Мистецтво цієї стильової течії проникнуте відчуттям повсякденного болю, страхом за майбутнє людини, чиє життя спрямовують соціальні механізми, що загрожують людині безглуздою загибеллю. 

- один із видів епічних творів, близький за розміром до оповідання, але відмінний від нього надзвичайною стислістю у викладі, напруженістю розвитку сюжету, несподіваністю розв'язки; властивий глибокий психологізм у розкритті внутрішнього світу персонажів, відступи від норм усталеної побудови.

- особливо підкреслене протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, думок, людських характерів.

 - драматичний твір з казково-фантастичним сюжетом і персонажами (Леся Українка «Лісова пісня»). 

- зіткнення протилежних інтересів і поглядів, характерів і обставин, яке покладено в основу дії: може відбуватися між особою та суспільством, між персонажами, у свідомості героя; може бути явним чи прихованим, зовнішнім чи внутрішнім. 

- масова драматична вистава на сюжети релігійних легенд. 

  - стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою «новоромантизмом». Генетично пов'язана з романтизмом.

- реально існуюча конкретна особа, життя, характер, діяльність якої покладені письменником в основу створеного ним художнього образу. 

 - авторське пояснення для режисера й акторів, у якому описано обстановку на сцені, зовнішність героїв, їхні дії, жести, інтонації тощо.

 - кожне окреме висловлювання персонажа п'єси. 

- яскравий художній образ - персонаж, який концентрує в собі риси характеру, спосіб мислення певної групи людей або нації, залишаючись яскраво індивідуальним, неповторним.

 - художнє узагальнення певних життєвих явищ у конкретних, індивідуальних образах і картинах. Відбираючи істотне, суттєве, властиве багатьом людям і явищам, письменник за допомогою образної уяви і художнього вимислу втілює це типове в індивідуальному образі. 

- інакомовлення; троп, у якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу.

- вірш, у якому відсутнє римування, але зберігається чіткий ритм. 

 - художнє перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ з метою показати їхню велич, розмах, виявити до них захоплення або презирство, наприклад: Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В. Сосюра). 

- основна, панівна ідея, головний, панівний принцип, основна ознака або найважливіша складова частина чого-небудь.

- лірична пісня-роздум з перевагою відтінку суму.

 - повторення однакових слів чи синтаксичних конструкцій на початку і в кінці твору або його частини.

— світоглядно-естетична концепція П. Тичини, унікально виражена за допомогою багатьох поетичних засобів: звукових (асонанс, алітерація, звуконаслідування, анафора й епіфора), зорових (епітет, метафора, індивідуально-авторські слова), формальних (розміщення строф і рядків у них) тощо. 

- поряд з епосом і драмою один з основних літературних родів, у якому життя відображається через передачу почуттів, переживань, думок людини в певних обставинах; під впливом певних подій.

- троп, у якому ознаки одного явища переносяться на інше за подібністю між ними. 

 - свідоме поєднання різко протилежних понять, які логічно ніби виключають одне одного, але насправді разом дають нове уявлення, наприклад: живий труп; На нашій - не своїй землі (Т. Шевченко). 

- парні рядки римуються з парними, непарні - з непарними (абаб).

 - надання тваринам, предметам, явищам та поняттям властивостей людини, олюднення їх. 

 - надання тваринам, предметам, явищам та поняттям властивостей людини, олюднення їх. 

- співзвучність закінчень у суміжних та близько розташованих словах у рядках (явище звукове, а не графічне: збігаються звуки, а не букви).

 - особливість розташування рим у віршованому творі, інтервал між ними. 

- предметний або словесний знак, який опосередковано, умовно виражає сутність певного явищі., наприклад: весна - символ життя, молодості та ін.

 троп, заснований на вживанні однини замість множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового і навпаки, наприклад: сто разів вам казав! 

- старовинна канонічна форма вірша, складається з чотирнадцяти рядків 5-стопного або 6-стопного ямба, двох чотиривіршів (катренів) і двох тривіршів (терцетів).

 - найбільша ритмічна одиниця віршованого твору, група віршованих . рядків, об'єднаних однією думкою, інтонацією та порядком римування.

-римування у строфі першого рядка з другим, третього з четвертим (аабб).

 - стильова тенденція модернізму, що характеризується (порівняно із класицизмом) глибоким психологізмом і ліризмом, філософським осмисленням життя, поєднанням з документальною достовірністю зображення.

- невеликий ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного або героїчного змісту з драматично напруженим сюжетом. 

- руські народні епічні пісні про богатирів та їх подвиги.

віршовий художній твір, у якому показуються вчинки персонажів (наявний сюжет) і разом з тим у прямій формі виявляється ставлення автора до цих вчинків (ліричні відступи).В одному творі поєднуються епічні сюжетно-розповідні елементи і властива ліриці емоційність, віршова форма і ліризм.

- перетворення однієї форми чого-небудь в іншу; видозміна.

 - складний за побудовою і великий за розміром епічний прозовий твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи; складається з окремих новел, об'єднаних спільним задумом.

 - процес зосередження населення, економічного та культурного життя в містах; поширення рис і особливостей міського життя.

 - невеликий віршовий, прозовий або драматичний твір з комічним сюжетом, що відрізняється від сатири легкою, жартівливою тональністю. В такому творі сміх постає у вигляді доброзичливої, емоційно забарвленої критики в дотепній, парадоксальній, іронічній, гротескній, пародійній формі. 

- різновид гуморески, синтез гумористичного оповідання, анекдоту і фейлетону, характеризується лаконізмом, дотепністю, обов'язковою присутністю автора, поєднанням побутових замальовок, жанрових сценок з частими авторськими відступами.

  - невеликий за обсягом жанр художньо-публіцистичної літератури злободенного змісту, який характеризують сатиричність, динамізм викладу, невимушена композиція, пародійність, застосування позалітературних жанрів тощо. 

- невелика, часто одноактна весела п'єса, в основу якої покладено анекдотичну подію і в якій розмови героїв чергуються з жартівливими піснями, танцями; характерні проста композиція, динамічний сюжет, дотепність, гострота реплік. 

- драматичний твір, в основу якого покладено гострий життєвий конфлікт, напружену боротьбу й складні переживання персонажів, але розв'язка не має трагічного характеру, відсутня свідома настанова на комічне (Т. Шевченко «Назар Стодоля», І. Франко «Украдене щастя»). 

 - повчально-моралізаторський, підкреслено емоційний драматичний твір з гострою фабулою, в якому персонажі різко діляться на добрих і лихих, виняткові почуття і страждання викликають розчулення, щаслива кінцівка - почуття радості.

 - драматичний твір, у якому поєднані риси трагедії і комедії (І. Карпенко-Карий «Мартин Боруля»).

 — сценарій, перероблений для читання; жанр художнього твору, що поєднує ознаки кіно (фрагментарність і динамізм оповіді, багатство асоціативних моментів і зорових вражень, монументалізм образів) і повісті (епічність і психологізм, метафоричність і потяг до гіперболи, широкі пейзажні картини та авторські відступи).

- невеликий віршовий твір, у якому поетизується сільське життя (Т.Шевченко «Садок вишневий коло хати»).

- зумисне надмірне повторення однакових приголосних, звуків з метою створення звукового образу зображуваного або посилення інтонаційної виразності мови.

 — трискладова стопа з наголосом на другому складі.

 — трискладова стопа з наголосом на третьому складі.

 -службова трискладова стопа з трьома ненаголошеними складами.

- один із видів віршів, ритмічна єдність якого ґрунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків. Не поділяється на строфи, рядки мають різну довжину, різну кількість наголосів, довільно розташованих.

 – трискладова стопа з наголосом на першому складі.

- невеликий дотепний вірш з несподівано, граційно завершеною кінцівкою, у якому висміювали певні вади людей чи суспільства. 

 - весільний вірш на честь молодих. 

- надмогильний поетичний напис, що вшановував покійного. 

 - поетичне міркування над проблемами життя і смерті, над сутністю людської душі. 

- хвалебна пісня або вірш про якусь видатну особу чи подію .

- службова двоскладова стопа з обома ненаголошеними складами.

 - старовинний рукопис, звичайно пергаментний, на якому витирали первісний текст, щоб написати на ньому новий. 

 - повторення однакових слів чи виразів, віршованих рядків чи строф у творі з метою звернення на них особливої уваги читачів, підкреслення мелодійності, ритмічності.

- службова двоскладова стопа з обома наголошеними складами.

- поєднання наголошених і ненаголошених складів, які повторюються в рядку.

 – двоскладова стопа з наголосом на першому складі.

– двоскладова стопа з наголосом на другому складі.

- техніка настінного живопису, яка полягає в нанесенні водяної фарби на вологу штукатурку. 

- прообраз, початковий образ, ідея, первісна форма для наступних утворень. 

- особа, думки і почуття якої виражаються в ліриці. 

 — багатоголосся, при якому одночасно гармонійно поєднуються й розвиваються кілька самостійних мелодійних ліній (голосів). У літературі цей термін використовується в переносному значенні.

 - різновид змішаного жанру, якому властиві багатопроблемність, поєднання епічних принципів розповіді з суб'єктивним началом, притаманним ліричним творам. Дія в ньому, як правило, концентрується навколо долі одного чи кількох головних героїв.

— творче молоде покоління шістдесятих років XX ст., сформоване в період тимчасової «відлиги» радянського режиму. Найповніше воно проявилося в літературі, що зазнала оновлення художніх форм, патетики романтизованого гуманізму. Творче покоління не обмежується одним десятиліттям. До них належать автори, які ввійшли в літературу в 50-х роках (Д. Павличко, Л. Костенко) або розкрили можливості свого таланту на межі 60-70-х років (Б. Олійник). 

 - літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. В Україні розвинувся у 20 - 60-ті роки XIX століття як реакція проти наявних бурлескних і травестійних традицій, передусім, під впливом поглибленого вивчення народної творчості.

— літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ; провідний критерій художності - вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності, «відтворення» життя у формах самого життя.

 — об'єднання українських письменників в еміграції з метою консолідувати українських літераторів, які після Другої світової війни опинилися в таборах для переміщених осіб переважно в Німеччині та Австрії. Об’єднання засноване 1945 р. в Німеччині. Головою об'єднання був Улас Самчук.Представники:І. Багряний, Є. Маланюк, У. Самчук, Т. Осьмачка та ін.

 — об'єднання українських поетів- емігрантів, засноване 1958 р. Ця група поетів усвідомлювала «необхідність піднести українську лірику на новий щабель, переосмислюючи традиції рідного мистецтва слова і спираючись на модерні стилі й форми». До цієї групи входили Богдан Бойчук, Богдан Рубчак, Юрій Тарнавський, Емма Андієвська, Патриція Килина, Віра Вовк та ін.

 — умовна назва українських поетів міжвоєнного двадцятиліття, які творили переважно в Празі й Подєбрадах: Є. Маланюк, Ю. Дараган, Л. Мосендз, Юрій Клен, Н. Лівицька-Холодна,Лятуринська, О. Ольжич, О. Теліга. 

- художній твір, у якому зміст розкривається у формі авторської розповіді про події зовнішнього світу, основним предметом художнього відтворення є соціальне буття людей у його найрізноманітніших проявах і причинно-наслідкових зв'язках.

- один із трьох родів літератури, у творах якого життєвий зміст розкривається у формі авторської розповіді про людей і події. 

- хронологічний опис важливих історичних подій у часи Київської Русі й козацтва. Очевидцем подій був сам автор, також він міг про них дізнатися з письмових джерел, почути від когось. 

- текст, слово, усне висловлювання, літературний твір, перекладені з однієї мови на іншу з максимальним збереженням стилю письменника, мовних особливостей. Немає імпровізації.

- вільний переклад віршами; те, що є повторенням відомого, сказаного, написаного; це власний твір автора, написаний на основі сюжету, змісту, образів, ідей іншого твору.

Алюзія - натяк на загальновідомий історичний, літературний або побутовий факт, уживаний у художньому творі як стилістична фігура.

 - спосіб, форма організації мовної і літературної діяльності, уживається як індивідуальний стиль .

– вірші, які мають незвичайний зовнішній вигляд (акровірші, азбучний вірш, фігурний вірш тощо).

- відгомін у художньому творі якихось мотивів, образів, виразів, деталей тощо з широко відомого твору іншого автора, перегукування з ним. При цьому вислови, запозичені в попередників, переосмислюються і набувають нового висвітлення. 

- розмірковування, внутрішня зосередженість, аналіз власних роздумів і переживань. 

- усталений короткий влучний оригінальний вислів: Людина — коваль свого щастя (Г. Сковорода).

- невелике (віршоване або прозове) алегоричне оповідання, що має повчальний зміст. Цей літературний жанр належить до ліро-епосу.

- жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисно вульгарно, грубо, знижено або ж, навпаки, про «низьке» говориться піднесено, урочисто.

 - напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., найбільшого розквіту досяг у Франції (XVII ст.), був притаманний усім європейським літературам до першої чверті XIX ст., в Україні не розвинувся як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (травестійна поема, комедія, байка, епіграма). 

 - великий за обсягом ліро-епічний віршований твір, в якому зображені значні події та яскраві характери, а розповідь героїв супроводжується ліричними відступами.

 — різновид жартівливої бурлескної поезії, коли твір із серйозним чи героїчним змістом і відповідною формою переробляється на твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів.

— найвище піднесення людського духу, відданість загальнолюдським ідеалам добра і справедливості, що виявляється у саможертовній боротьбі за їхню перемогу.

 — сатиричний художній прийом у літературі, заснований на явному спотворенні, на перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різних контрастів: фантастичного з реальним, трагічного з комічним. Це вищий ступінь комічного. 

- вид комічного, коли про серйозне говориться із посмішкою, коли доброзичливому осміянню піддаються вади в характері, поведінці, зовнішньому вигляді людей, беззлобно-добродушне, жартівливе зображення смішних явищ (наприклад, Г. Квітка-Основ'яненко «Сватання на Гончарівці», І. Карпенко-Карий «Мартин Боруля»).

 — сатиричний малюнок загостреного критично-викривального характеру; переносно-смішне наслідування, перекручування оригіналу. Пов'язана із зоровими образами.

 - естетична категорія, яка поєднує в собі смішне в житті та способи його відображення в художній творчості; це життєва суперечність, що стає у мистецтві об'єктом емоційно й естетично забарвленої критики -осміяння.

— їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті й гнівного презирства. На відміну від іронії виражається прямо й не має подвійного, прихованого значення. 

 - зображення у художньому творі нещастя, страждання, безвихідного становища або загибелі людини.

 - великий за обсягом епічний твір, у якому зображено важливі суспільні події та численні дійові особи. 

 — роман, в основу якого покладено історичний сюжет, що відтворює у художній формі певну епоху, певні історичні події. В ньому поєднані історичні факти та особи з фактами та особами вигаданими.

 - невеликий епічний твір про одну чи декілька подій з життя персонажа, що відіграють важливу роль у його долі. Характерні відсутність широкої мотивації подій, стиглість або відсутність описів, представлення персонажів переважно у сформованому вигляді.