Економіко-географічна характеристика регіонів та країн світу

1. Економіко-географічна характеристика регіонів та країн світу

Економіко-географічна характеристика регіонів та окремих держав (за типовим планом: економіко-географічне положення та його господарська оцінка; природні умови і ресурси; населення і трудові ресурси; особливості галузевої та регіональної структури господарства; промисловість та її структура; характеристика основних галузей сільського господарства; транспорт, основні його види та географія; зовнішньоекономічні зв'язки; регіональні відмінності ).

Загальна характеристика країн Європи. Німеччина. Велика Британія. Франція. Італія. Польща. Білорусь. Росія.

Загальна характеристика країн Азії. Японія. Китай. Індія.

Країни Америки. США, Канада. Загальна характеристика країн Латинської Америки.

Загальна характеристика країн Африки.

Загальна характеристика Австралії та країн Океанії .

2. Німеччина

Німеччина розташована у західній частині Європи. Площа країни – 357.0 тис. км². Її оточують дев'ять високорозвинених країн-сусідів: Данія - на півночі, Нідерланди, Бельгія, Люксембург і Франція - на заході, Швейцарія та Австрія - на півдні, Чехія та Польща - на сході.

На півночі Німеччина має досить зручний вихід до Північного і Балтійського морів, які з'єднані між собою Нільським каналом і перетинає основу Ютландського півострова. Вихід до моря забезпечує Німеччині доставку великої кількості вантажів, зокрема палива, сировини, також вивіз готової продукції і є найдешевшим видом транспорту.

За обсягом валового національного продукту (2,25 трлн. дол.) Німеччина перевищує своїх сусідів - Францію, Англію, поступаючись у світі США, Китаю, Японії та Індії. Золотовалютні запаси Німеччини є найбільшими у світі.

Німеччина - федеративна республіка. Глава держава - президент, але повнота влади належить федеральному канцлеру. Законодавчий орган -однопалатний парламент.

Природні умови і ресурси країни значною мірою вичерпані, оскільки інтенсивно експлуатуються протягом значного часу. Головним багатством з паливних ресурсів є кам'яне (Рурський і Саарський басейни) та буре (Нижньорейнський) вугілля. За їхніми запасами Німеччина серед країн Європи займає перше місце. На низовинах північної частини держави є незначні запаси нафти і газу, а на південному заході, в горах Шварцвальд, є невеликі родовища уранових руд.

Родовища низькоякісних руд (на південь від Ганновера) практично вичерпані і мають лише місцеве значення. У тому ж самому районі є незначні поклади свинцево-цинкових та мідних руд. В межиріччі Везеру та Заале, в центральній частині країни, є запаси калійних солей, а в районі Ганновера - кухонної солі. Промислове значення мають поклади будівельних матеріалів.

Німеччина має густу річкову сітку. Найбільшу протяжність в межах країни мають ріки Рейн, Дунай, Ельба, які впродовж року є повноводними. Але гідроенергетичних ресурсів не вистачає. Є багато джерел цілющих мінеральних вод на південному заході країни, в районі Баден-Бадена. 25 % території країни займають лісові масиви, що проростають переважно в горах.

На території країни переважає рівнинний рельєф, близько половини території зайнято низовинами (Північнонімецька низовина), середню частину країни займають зруйновані гори, а південну частину - середньовисокі та високі гори (Шварцвальд, Швабські Альпи та ін.).

Клімат країни помірний морський. Середня температура січня становить +3...-2°С, липня - +16...+20°С. Опадів випадає 600-800 мм.

Найпоширеніші грунти - підзолисті, бурі лісові, опідзолені чорноземи.

Природні умови сприятливі для сільського господарства, туризму та рекреації.

Населення Німеччини складає 81.8 млн. осіб (перше місце в Європі, 2012 р.). На зміни чисельності населення у XX ст. значно вплинула Друга світова війна. Природний приріст населення є від'ємним - тут ще з 70-х років XX ст. спостерігається депопуляція населення країни. Низька народжуваність і підвищена середня тривалість життя (77 років) зумовили старіння нації (високу частку людей похилого віку).

Німеччина є однонаціональною державою (95 % жителів - німці). Серед інших національностей переважають турки (2,3), італійці (0,7), серби, хорвати, іспанці, греки, голанці, датчани, цигани, євреї та ін. За віросповіданням серед жителів Німеччини переважають католики та протестанти (лютерани).

Середня щільність населення висока - 230 осіб/км². Найбільша вона в районі Рурського вугільного басейну - понад 2 тис. осіб/км², найменша — на південному сході (Баварія) і північному сході (Померанія).

Країна вважається високоурбанізованою. У містах проживає 86 % населення країни. Приблизно 30 % населенні проживає в великих містах і агломераціях. Найбільші серед них - Рейнсько-Рурська агломерація (11 млн. осіб - найбільша в Європі), Штутгартська, Мюнхенська та ін. Вони разом з агломерацією Рандстадт у Нідерландах злилися у Прирейнський мегаполіс з населенням понад 30 млн. осіб. У Німеччині є три міста мільйонера - Берлін, Мюнхен (1241 тис. осіб), Гамбург (1675 тис. осіб), Кельн (1млн. осіб). Інші великі міста - Франкфурт-на Майні, Есен, Дортмунд, Дюссельдорф, Дрезден.

Економічно активне населення становить 65 % від загальної кількості населення людей працездатного віку. Близько 60 % зайнятого населення працюють у сфері послуг, близько 37 % - у промисловості і будівництві, понад 3 % - у сільському господарстві. Безробіття становить майже 10 % від економічно активного населення.

Загальна характеристика господарства. Федеративна Республіка Німеччина належить до високорозвинених постіндустріальних країн світу. В загальній структурі господарства переважає сфера послуг - 68 %. Промисловість становить 31 % і сільське господарство - 1 %. За обсягом економічного виробництва вона займає третє місце в світі, а у світовій торгівлі - друге.

Після об'єднання Німеччини економічна система колишньої НДР перейшла на засади соціальної ринкової економіки з глобальним управлінням економічними процесами, що означає відмову від державного регулювання і гарантування свободи приватної ініціативи і приватної власності. Для проведення такої економічної політики східні землі Німеччини отримали велику стартову допомогу.

Промисловість є основою німецької економіки, де переважають невеликі підприємства. Загальний розвиток промисловості в останні десятиріччя супроводжувався, з одного боку, постійним ростом ВНП, а з другого - відчутними структурними змінами, що стало наслідком зменшення більш, ніж вдвічі, частки видобувної промисловості за рахунок значного зменшення видобутку кам'яного вугілля, зменшення частки галузей легкої промисловості, зокрема текстильної, взуттєвої і зростання частки нових галузей - хімії, нафтопереробки, електротехніки, автомобілебудування.

Хімічна промисловість є найважливішою галуззю індустрії основних матеріалів і виробництва промислових товарів Німеччини. За експортом хімічної продукції Німеччина займає перше місце у світі.

У хімічній промисловості розвивається виробництво кислот і мінеральних солей, синтетичного азоту, сірчаної кислоти, а також лаків і фарб.

У Німеччині виділяються два великі райони хімічної промисловості: Північний - Рейн-Вестфалія, де ця галузь базується на переробці вугілля і використанні відходів його коксування, а також імпортної нафти. Значними центрами хімічної промисловості на цій землі є Леверкузен, Кельн та ін. Другим великим районом є Прирейнський, де розвиваються нафтохімія, виробництво лаків і фарб. Найвідомішими центрами хімічної промисловості тут є Людвігсгафен і Франкфурт-на-Майні.

Найпопулярнішими фірмами, які займаються виробництвом хімічної продукції, є «БАСФ», «Гехст»  і «Байер». Вони виробляють до 40% продукції галузі і 60 % її експортують.

Автомобілебудування Німеччини займає третє місце у світі. П'ять найпопулярніших у світі фірм: "Даймлер-Бенп", "БМВ", "Фольксваґен", а також "Опель" і "Форд" випускають у Німеччині понад 90 % усіх автомобілів. При цьому "Форд" - німецька філія американського концерну "Форд", а "Опель" - дочірнє підприємство американської фірми "Дженерал Моторс". Виробництво автомобілів розкидане по всій Німеччині, але головними центрами автомобільної промисловості є Вольфсбурґ, Енден, Рюссельсгайм, Брауншвайґ, Кельн, Штутгардт, Нюрнберг, Мюнхен.

Завод "ІФА" (м. Людвігсфельде), що підпорядковується фірмі "Даймлер-Бенц", продукує запчастини для вантажних автомобілів і експортує їх у понад 50 країн світу. Виключно на експорт працює колишній завод "Робур" (м. Ціттау) у складі фірми М.А.Н., що випускає вантажні автомобілі.

Німеччина займає перше місце в Європі за виробництвом суден (Кіль, Гамбург, Бремен, Дуйсбург). Аерокосмічна промисловість виготовляє цивільні та військові літаки, ракетну техніку.

Нафтопереробна промисловість Німеччини переважно базується на імпортній нафті. Власний видобуток нафти забезпечує потреби країни менше, ніж на 5%. Значними центрами нафтопереробки є Кельн, Карлсруе, Інгольштадт, Ґельзенкірхен, Гамбург, Бремен, Вільгельмсгафен.

Сільське господарство. Німеччина має високорозвинене сільське господарство, яке повністю задовольняє потреби населення у місцевій сільськогосподарській продукції.

Основою сільськогосподарського виробництва в Німеччині є сільська сімейна ферма. Понад 90 % усіх ферм обробляють земельні площі, які є меншими від 50 га.

Висока інтенсивність сільськогосподарського виробництва забезпечується широкою механізацією і електрифікацією, використанням добрив і сучасних засобів боротьби зі шкідниками. Структура сільськогосподарського виробництва Німеччини характеризується переважанням тваринництва (70%) над рослинництвом.

Тваринництво. Сприятливі умови для розвитку тваринництва мають передгір'я Альп та приморські території півночі. Майже 80% молочної худоби фермери утримують стадами не більше 40 голів. За наявністю великої рогатої худоби Німеччина займає друге місце у Західній Європі (після Франції).

Повсюдно в Німеччині поширене свинарство, за поголів'ям свиней Німеччина займає четверте місце у світі і перше у Європі.

Рослинництво характеризується відносно високою питомою вагою кормових культур, які разом із пасовищами і природними луками є надійною базою розвитку тваринництва. Товарною продукцією рослинництва є зернові культури, зокрема пшениця, ячмінь, а серед технічних культур - цукровий буряк, хміль.

Основою зернового господарства є пшениця, високоурожайні сорти якої дають врожаї до 70 ц/га. Також вирощують жито, овес, ячмінь. За валовим збором зерна країна займає третє місце в Європі.

Цукровий буряк дає високі врожаї у Нижній Саксонії, Північній Рейн-Вестфалії, Баварії, а хміль вирощується переважно у Баварії. За виробництвом хмелю країна займає перше місце у світі.

Виноградарство і садівництво розвинене в долинах рік півдня Німеччини, а також на схилах мальовничих гір Шварцвальд.

Транспорт активно розвивається в Німеччині у зв'язку з центральним розташуванням у Європі, віддаленістю більшої частини території від моря, переважанням сухопутних кордонів над морськими та розбудовою ефективного внутрішньонімецького сполучення "схід-захід", у зв'язку із об'єднанням Німеччини і входженням її східної частини у європейський ринок.

За обсягами перевезень як пасажирів, так і вантажів, перше місце утримує автомобільний транспорт.

Мережа доріг міжрегіонального сполучення має загальну довжину 52,7 тис. км, з них 11,2 тис. км автобанів та 41,5 тис. км федеральних доріг. Після США Німеччина має найбільшу мережу автомагістралей у світі.

Важливим видом транспорту залишається залізничний. Загальна протяжність залізниць перевищує 46 тис. км і за їх щільністю Німеччина займає одне із перших місць у світі. Залізницями перевозять кам'яне вугілля, залізну руду тощо.

Важливе значення для здійснення економічних зв'язків у середині країни відіграє річковий транспорт. Загальна протяжність водних шляхів Німеччини - 7,4 тис. та. Найважливішим міжнародним водним шляхом, яким перевозиться близько двох третин німецьких річкових вантажів, є Рейн. Зростає значення каналу Рейн - Майн - Дунай, який є прямим водним шляхом сполучення між Північним і Чорним морями.

Морський транспорт обслуговує, головним чином, зовнішньоторговельні перевезення країни.

Найбільшими морськими портами є Гамбург, Бремен, Бремергафен, Вільгельмсгафен, Енден, Любек і Росток.

Зовнішньоекономічні зв'язки. За обсягом зовнішньоекономічного обігу Німеччина займає друге місце у світі після США. Головними експортними товарами Німеччини є машини, хімічні та електротехнічні вироби, автомобілі, продукти харчування.

До найважливіших імпортних товарів належать: продукція обробної промисловості, транспортне обладнання, сільськогосподарські продукти, вироби текстильної промисловості, а також нафта і нафтопродукти, залізна руда, кольорові метали.

Найбільшими торговельними партнерами-імпортерами Німеччини є Франція, Голландія, Італія. Головні напрями експорту - Франція, США, Великобританія та інші країни ЄС.

3. Великобританія

Географічне положення. Країна розташована на острові Великобританія, північно-східній частині острова Ірландія та групі сусідніх малих островів. Площа країни – 245 тис.км². Офіційна назва - Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії. До її складу входять чотири основні історико-географічні області: Англія як основне ядро держави і також приєднані до неї Уельс, Шотландія та Північна Ірландія (Ольстер). На заході держава межує з Ірландією. А найближчі материкові сусіди - Франція і Бельгія.

Велика Британія є також центральною державою Співдружності - політичного та економічного об'єднання країн і територій, що раніше входили у Британську імперію (49 держав і території). До складу Співдружності входять домініони (Канада, Австралія, Нова Зеландія та залежні від них території).

Велика Британія - конституційна монархія. Очолює державу королева. Глава уряду - прем'єр-міністр. Законодавча влада належить парламенту, який складається з Палати лордів і Палати общин.

Природно-ресурсний потенціал. Клімат Великої Британії характеризується м'якою вологою зимою, прохолодним і вологим літом. Лише південь і південний схід придатні для вирощування всіх сільськогосподарських культур помірного поясу.

Корисні копалини в країні досить обмежені – є родовища кам'яного вугілля, залізної руди, а також руд кольорових металів. На континентальному шельфі Північного моря відкрито нові потужні родовища нафти і газу, що вивели Сполучене Королівство на перше місце в Західній Європі за наявністю енергетичних ресурсів. Країна володіє значними запасами вапняків.

Близько 20 % території Великої Британії займають ліси, гористі місцевості, болота. Решта поверхні освоєна і використовується для сільськогосподарських угідь і під населеними пунктами, промисловими зонами, комунікаціями.

Населення. Чисельність населення країни станом на 2012 р. становить 63,2 млн. осіб. Основу сучасної англійської нації становлять племена англосаксів. Англійців сьогодні - 81 %, шотландців - 10%, ірландців - 4 %, уельсців (валлійців) - 2 %, індусів - 1 %, інших народностей (переважно вихідці із держав Співдружності) - 3 %. В Англії проживає понад 30 тис. українців.

Серед релігій переважає християнство. Англійці сповідують англіканську віру, ірландці - католицьку, шотландці - пресвітеріанську. Досить поширені мусульманство, а також інші вірування.

Для Великої Британії здавна характерним є низький приріст населення. Відбувається старіння нації. Населення віком понад 60 років становить 21 % (2008 р.). Середня тривалість життя на 10 років більша, ніж у світі загалом, але дещо нижча, ніж у сусідніх західноєвропейських країнах - 74,5 років у чоловіків і 79,8 років - у жінок.

Переважає міський тип розселення: 89 % населення - жителі міст, причому майже половина з них проживає у великих містах і міських агломераціях. Найбільш урбанізованою є південно-східна і центральна частини країни - між містами Лондон, Бірмінгем, Ліверпуль, Манчестер і Лідс. Поза цими агломераціями знаходяться ще три великі центри розселення: Ньюкасл, Глазго і Белфаст. Найбільшими містами Великобританії є Лондон (7,6 млн. осіб), Бірмінгем (2,3 млн. тис. осіб), Манчестер (2,3 млн. осіб), Лідс (1,5 млн. осіб), Ліверпуль (0,9 млн. осіб).

Середня щільність населення - 242 особи/км².

Сучасна структура господарського комплексу. Велика Британія відноситься до високорозвинених постіндустріальних країн світу.

У господарстві переважає сфера послуг - 71 % ВНП, на промисловість припадає 28 %, на сільське господарство - 2 %.

За рівнем ВНП Велика Британія змістилася на п'яте місце у світі. У фінансовій сфері Лондон продовжує надійно займати друге місце у світі, поступаючись лише Нью-Йорку.

Промисловість Великої Британії характеризується зростанням високотехнологічних галузей промисловості, а саме: електротехніки і телекомунікацій, авіа- і аерокосмічної промисловості, деяких галузей хімічної промисловості (нові матеріали, біотехнології, фармацевтики).

Нафтопереробна промисловість Великої Британії в основному створена після війни. Потужні заводи розташовані в гирлі Темзи, поблизу Саутгемптона, біля берегів Уельсу, вздовж Манчестерського каналу, в Шотландії.

Використання нафти у паливно-енергетичному балансі Великої Британії призвело до зменшення видобутку вугілля. Найбільші запаси енергетичного вугілля зосереджені в Йоркширському кам'яновугільному басейні, де видобувається 60 % усього вугілля країни, причому його видобуток утричі дешевший, ніж в інших басейнах країни. Нортумберленд-Даремський басейн, що забезпечує трохи більше 10% видобутку, виділяється якіснішим коксівним вугіллям. Однак умови роботи тут складні через малу потужність вугільних пластів. Ще один кам'яновугільний басейн - Південно-Уельський - відомий своїми антрацитами.

Природний газ використовується не лише як паливо, а й як важлива сировина хімічної промисловості. В 2008 р. його було видобуто більше 100 млрд м³.

Великобританія експлуатує прибережні газові родовища Північного моря. За рівнем видобутку природного газу вона входить до четвірки найбільших країн світу. Газопроводи із морських родовищ прокладені до Східної Англії, а звідти - до магістрального газопроводу Лондон-Ланкашир і далі в інші райони країни.

На базі власних та привізних енергоносіїв у Великій Британії розвинулась потужня електроенергетична промисловість. У 2008 р. вона виробила 395 млрд. кВт/г електроенергії і зайняла за цим показником восьме місце у світі. Основою енергетичної галузі є теплоелектростанції. Частка АЕС становить 10 %.

У металургійній промисловості Великої Британії важливе місце відводиться чорній металургії, яка залишається важливою галуззю промисловості, хоча обсяги виробництва чавуну і сталі зменшуються. Виплавка стані проводиться передовими киснево-конвертерним і електроплавильним способами. Як і більшість розвинених країн світу, Великобританія нині спеціалізується на виробництві якісної сталі і складних видів прокату.

Галузь забезпечена власним коксом, але крім марганцю і легуючих металів імпортує майже всю необхідну залізну руду.

У Великій Британії традиційно метал виплавлявся поблизу вугільних басейнів (Південно-Уельського, Північно-Східного, Шотландського, Ланкаширського) у Західному Мідленді і поблизу залізнорудних родовищ (Комберлендського, Лінкольширського, Нортгемптонширського).

Серед країн Європи Велика Британія замикає п'ятірку найбільших виробників чорних металів (після Російської Федерації, Німеччини, Італії та України), у світі вона займає одинадцяте місце.

Кольорова металургія Великої Британії переважно орієнтується на переробку привізних неочищених металів і брухту. З власної сировини в незначних кількостях видобувають тільки олово і вольфрам, практично повністю задовольняючи власні потреби.

За останні десятиріччя зросло виробництво алюмінію. За його виробництвом Велика Британія займає 11 місце в світі.

Хімічна промисловість орієнтується на власну і привізну сировину (вуглехімія, нафтохімія, основна хімія), зростає значення пластмас, синтетичних смол і волокон.

Хімічна промисловість найбільшого розвитку досягнула у повоєнні роки, коли вона базувалася на місцевих коксохімічних продуктах, кам'яній солі і частково - на імпортній мінеральній сировині. Розвиток нафтопереробної промисловості сприяв швидкому становленню синтетичної хімії. Завдяки цьому галузь займає провідні позиції у світі. Так, за виробництвом синтетичного каучуку Велика Британія займає сьоме місце у світі, за виробництвом автопокришок - десяте.

Головним районом розміщення хімічної промисловості є Південний Схід та Ланкашир. Нафтохімія наближена до портових міст, куди надходить як вітчизняна, так і імпортна нафта. Виробництво мінеральних добрив розраховане на потреби споживача (Південний Схід, Йоркшир).

Машинобудування є провідною галуззю британської економіки. Основними його секторами є загальне, електротехнічне (включаючи електроніку) і транспортне машинобудування.

За вартістю продукції і кількістю зайнятих перше місце займає загальне машинобудування, що включає виробництво промислового обладнання, будівельної техніки, підіймально-транспортних, сільськогосподарських машин, передусім колісних тракторів. За виробництвом різного сільськогосподарського обладнання Велика Британія займає одне з перших місць в світі.

Велика Британія утримує лідерство за випуском автомобілів вищого класу "Роллс-Ройс", "Ягуар", 70 % з яких експортується. У цій галузі домінують такі компанії як "Ровер", "Форд", "Пежо-Талбот" та три японські компанії "Ніссан", "Тойота", "Хонда".

Швидкими темпами розвивається авіаракетно-космічна промисловість, що займає третє місце серед розвинених країн світу, після США і Франції. Найбільшою англійською компанією в цій галузі є "Брітіш Аероспейс", що є другою у світі за виробництвом літальних апаратів.

Електротехнічна і електронна промисловість представлені виробництвом комп'ютерів, засобів телекомунікації.

Важливе місце в економіці країни займає харчова промисловість. Країна виділяється виробництвом шотландського віскі, джину і молока.

Легка промисловість. Ця галузь упродовж століть була провідною і до Першої світової війни знаходилась поза конкуренцією. Сильний спад у 30-х роках XX ст. підірвав позиції галузі настільки, що Велика Британія поступово перетворилася з постачальника бавовняних і навіть вовняних тканин у їх імпортера. Британські фірми належать до провідних виробників тканин, килимів. Основним районом бавовняної промисловості є Ланкашир, вовняної - Йоркшир, лляної - Північна Ірландія, трикотажної - Східний Мідленд.

В сільському господарстві Великої Британії важливою галуззю стало тваринництво, де виробляється більше двох третин сільськогосподарської продукції. Тваринництво Великої Британії має молочний напрямок. Цьому сприяють наявність природних пасовищ і сінокосів, що на значній території використовуються цілорічно, а також високий попит на молочну продукцію. Значна частина молока, що виробляється у приміських зонах великих міст та агломерацій, реалізується у свіжому вигляді. На віддалених від міста молочних фермах молоко переробляють, що дає змогу транспортувати його на значні відстані.

У Великій Британії поголів'я свиней сягає майже 8 млн. голів. Традиційною галуззю її тваринництва є вівчарство. Воно має вовняну і м'ясну спеціалізацію.

Високопродуктивним є рослинництво. Вирощують картоплю, цукрові буряки та ін.

Транспорт. Серед різних видів транспорту найважливішим для Великої Британії є морський.

Британський морський флот за тоннажністю займає друге місце у Європі. На нього припадає близько 90 % обсягу і дві третини вартості вантажообігу держави. Велика Британія має широку мережу морських портів. Найбільшими серед них за вантажообігом є порти Лондона, Ліверпуля, Манчестера, Белфаста.

Залізничний транспорт виконує 20 % вантажообігу всередині країни. Протяжність колій помітно скорочується.

Зростає значення автомобільного транспорту, вантажообіг якого щонайменше у 8 разів перевищує залізничні перевезення. Країна має густу мережу автомобільних шляхів. Найважливішою автомагістраллю є Лондон - Бірмінгем - Манчестер - Глазго.

Внутрішній водний транспорт втратив своє колишнє значення. Нині більшість каналів, що з'єднують річкову систему Великої Британії, мало використовуються для судноплавства, за винятком поглиблених естуаріїв великих річок.

Особливу роль в господарстві країни відіграє трубопровідний транспорт, що використовується для постачання нафти, природного газу з свердловин шлейфу Північного моря до споживачів. Трубопроводи прокладаються морським дном, що вважається складним технологічним процесом навіть у сучасних умовах.

Важливе міжнародне значення має повітряний транспорт. Через аеропорти Великої Британії здійснюються міжнародні авіарейси між Європою і США, а також між країнами Північної і Південної Європи та Північної Африки. Головним міжнародним аеропортом країни є Лондон (Хітроу, Ґатвік), через які щорічно перевозиться близько 80 млн. пасажирів.

Зовнішні економічні зв'язки. Традиційно Велика Британія ввозить товарів більше, ніж вивозить.

Сьогодні у групі готових виробів і напівфабрикатів спостерігалося збільшення товарів електротехнічної і хімічної промисловості. За експортом продукції хімічної промисловості Сполучене Королівство займає третє місце у світі, після Німеччини і США, переважає продукція тонкого хімічного синтезу.

Із продукції машинобудування експортується авіаційна техніка, особливо реактивні двигуни і газові турбіни, наукові прилади, електронна техніка, а також насосно-компресорне і дорожньо-будівельне обладнання, тракторів і автомобілів, металообробних верстатів.

У зовнішній торгівлі найтісніші зв'язки Сполучене Королівство має з розвиненими країнами, зокрема ЄС (57 % в експорті і 54 % в імпорті товарів).

4. Франція

Франція - друга за площею (544,0 тис.км², після України) європейська держава, яка займає крайній захід Європи. Вона має широкий вихід до Атлантичного океану та його морів (Середземного та Північного). Сухопутні кордони розділяють її на північному сході і сході з Бельгією, Люксембургом, Німеччиною, Швейцарією, Італією, Монако, а на півдні - з Іспанією та Андоррою. Разом із сусідніми країнами, що входять до ЄС, Франція утворює єдиний Європейський простір.

Приморське положення на крайньому заході континенту призвело до того, що через територію держави проходять залізничні і автомобільні шляхи, що з'єднують країни Європи з важливими портами Атлантики. Підводний тунель через Ла-Манш з'єднує Францію з Великою Британією.

Франція - республіка. Глава держави - президент. Глава уряду - прем'єр-міністр. Законодавчий орган - парламент, що складається з Сенату та Національних зборів.

За кількістю населення Франція займає третє місце серед європейських країн (65,7 млн. осіб – 2012 р.). Тривалий час природний приріст населення в країні був дуже низький, але останнім часом, завдяки демографічній політиці уряду, став дещо вищим, ніж в інших розвинутих державах Європи. Населення збільшується завдяки імміграції населення з колишніх колоній, країн Східної Європи і Північної Африки, Італії та Туреччини.

Середня тривалість життя французів - 79 років (83 - жінки, 75 - чоловіки).

За національним складом Франція - однонаціональна держава. Склад населення досить однорідний. Французів проживає 93,6 %, а також алжирці, португальці, марокканці, італійці та представники інших національностей (бретонці, фламандці, корсиканці, німці, баски - 2,8 %). Більшість віруючих - християни-католики.

Розміщене населення нерівномірно. Середня його щільність - близько 108 осіб/км². У промислово розвинутих районах вона сягає до 300 осіб/км², тоді як у горах щільність становить 20-30 осіб/км². 75% населення - це міські жителі, які в основному проживають у 50 міських агломераціях країни (понад 60% населення країни). Близько 1/5 жителів Франції проживає в Паризькій агломерації. Великими агломераціями є також Ліон (1,2 млн. осіб), Марсель (1,2 млн. осіб), Лілль (1 млн. осіб). Сільське населення переважно живе в невеликих населених пунктах і хуторах.

У структурі зайнятості переважає сфера послуг (71%), у промисловості зайнято 25%, у сільському господарстві - 4% економічно активного населення.

Досить великий рівень безробіття (12,4 %).

Природні умови і ресурси. Франція недостатньо забезпечена мінеральними ресурсами для розвитку промисловості і залежить від імпорту сировини та енергоносіїв.

Запаси вугілля, нафти, природного газу та руд кольорових металів незначні. Найбільші вугільні басейни - Лільський та Центрального масиву. Однак серед енергетичних ресурсів Франція займає перше місце в Європі за запасами уранових руд.

За запасами залізних руд Франція займає провідне місце серед країн Західної Європи. На півдні держави є великі родовища бокситів, в Ельзасі - калійної солі, в Лотарингії - кухонної солі. Франція досить багата на будівельну сировину.

Краще, ніж інші західноєвропейські держави, країна забезпечена прісними водами, має також значні запаси гідроенергетичних ресурсів.

Ліси займають 25 % території Франції, але більшість із них не мають промислового значення.

Північна і центральна частина Франції - рівнинна, південна і південно-західна - гірська (старі гори Центрального масиву та молоді високі хребти Піренеїв та Альп).

У країні переважають два типи клімату - морський та перехідний від морського до помірно континентального, а на південному узбережжі та о. Корсика - субтропічний середземноморський.

Переважають карбонатні, бурі лісові, а також чорноземні ґрунти. Країна багата на земельні ресурси для розвитку сільського господарства.

Практично вся територія Франції комфортна для проживання людей, а південне узбережжя - важливий рекреаційний район світу. Крім морських узбереж, важливими рекреаційними регіонами є Альпи та Піренеї.

Загальна характеристика господарства. Франція відноситься до високорозвинених постіндустріальних країн світу. Обсяг промислового виробництва в другій половині XX ст. виріс майже у шість разів, а продуктивність сільського господарства - більше, ніж удвоє. За обсягом промислового виробництва і розміром ВНП (1500 млрд. доларів) Франція займає четверте місце у світі після США, Японії і Німеччини.

У структурі ВНП питома вага промислової продукції значно перевищує частку продукції аграрного сектору, але поступається сфері послуг. Продукція промисловості домінує і в експорті країни.

Промисловість. Характерною особливістю сучасного розвитку промисловості Франції є високі темпи розвитку галузей, що визначають НТП. На світовому ринку отримали визнання такі галузі промисловості, як аерокосмічна і воєнна промисловість, загальне машинобудування і металообробка, автомобілебудування, кольорова і чорна металургія, електронна і електротехнічна промисловість, атомна енергетика, фармацевтика, парфумерія, хімічна промисловість. Франція все більше орієнтується на наукомісткі галузі економіки, що посилює конкурентоздатність промислової продукції.

Провідні позиції Франція займає у виробництві робототехніки, засобів зв'язку, біотехнології, мікроелектроніці і навіть в енергетиці.

Енергетика є розвиненою галуззю у Франції, що спирається на використання як власних, так і імпортних паливно-енергетичних ресурсів: вугілля, нафти, природного газу, атомного палива. Країна забезпечена власними енергетичними ресурсами менше, ніж на половину. Більше половини енергоносіїв Франція імпортує.

Серед країн Європи і світу Франція виділяється високою часткою електроенергії, що виробляється на атомних електростанціях (75 %), за цим показником країна поступається лише США. АЕС працюють переважно на власному урані, який видобувають у Центральному масиві.

Серед інших електростанцій виділяються ТЕЦ, що споруджені у промислових районах та біля великих міст (7,3 %).

Великі ГЕС знаходяться на р. Рона і її альпійських притоках, багато їх також на Центральному масиві, Піренеях і на витоках Рейну. ГЕС виробляють 17 % електроенергії країни.

Вугільна промисловість країни переживає кризу. Видобувається вугілля у Центральному масиві і на півночі країни. Головним районом видобутку вугілля залишається Лотарингія.

Незначним є видобуток нафти і природного газу, хоча заводи Франції переробляють понад 75 млн. т сирої нафти. Нафта надходить переважно з країн Південно-Західної Азії і переробляється на нафтопереробних заводах Марселя, Гавра, Дюнкерка, Руана, Бордо, Страсбурга.

Природний газ імпортується із Алжиру, Нідерландів, Росії.

Виробництво електроенергії у Франції постійно збільшується, частину виробленої електроенергії Франція експортує.

У Франції добре розвинена чорна металургія, займаючи п'яте місце за її розвитком в Європі після Росії, Німеччини, Італії і України.

Для виробництва чорних металів використовується, головним чином, місцева сировина. Франція входить у десятку найбільших виробників чорних металів у світі. Найбільше залізної руди і металу виробляється у Лотарингії. Металургійні заводи повного циклу функціонують в Лотарингії, у містах Дюнкерк і Фос-сюр-Мері (район Марселя), у Савойї.

Франція має розвинену кольорову металургію, особливо алюмінієву, мідну і свинцево-цинкову. За видобутком бокситів країна входить у двадцятку найбільших світових виробників, а за виплавкою алюмінію поступається у Європі лише Російській Федерації і Норвегії, входячи в десятку найбільших світових виробників. За виробництвом свинцю і цинку країна займає відповідно сьоме і десяте місця у світі. У Франції видобувають також мідь, срібло, вольфрам, літій, сурму. Франція є основним виробником золота у Західній Європі.

Машинобудування - головна галузь промисловості Франції. Частка галузі у загальній вартості продукції обробної промисловості країни становить майже третину, дещо поступаючись за цим показником США, Японії, Німеччині.

Провідною галуззю машинобудування є транспортне машинобудування, передусім автомобілебудування. Більшість автомобільних підприємств розташовується на окраїнах Столичного району Франції - в Нормандії, Ельзасі, Півночі, Рона-Альпах. Найбільш відомою автомобільною фірмою є "Пежо-Сітроен", яка забезпечує понад 30% випуску автомобілів у Франції.

Важливою галуззю машинобудування є авіаракетна. За виробництвом літаків Франція займає перше місце у світі, а за кількістю зайнятих і обсягом виробництва у світі вона поступається лише США. Центри авіаційної промисловості - Париж, Тулуза, Бордо і Маріньяні. Авіаракетна промисловість у Франції, на відміну від інших західноєвропейських країн, належить державі.

Суднобудування розвивається в Сен-Назаре, Нанті, Дюнкерку.

Франція є відомим виробником залізничного обладнання, тепло- і електровозів. За виробництвом швидкісних поїздів вона займає перше місце у світі.

Значного розвитку досягла електротехніка і електронна індустрія, яка поряд із побутовими товарами випускає вироби промислового, наукового і військового призначення, електронно-обчислювальні машини. Вагому частину цієї продукції дають підприємства Парижа.

Хімічна промисловість займається виробництвом мінеральних добрив, гуми, пластмас, синтетичного каучуку, синтетичних волокон, миючих засобів, медикаментів тощо. Хімічні заводи базуються переважно на дешевій сировині та енергії. Так, в Лотарингії на базі місцевої сировини розвинені вуглехімія і виробництво соди, в Ельзасі - виробництво калійних добрив, в Ландах - лісохімія, в Альпах і Піренеях - електрохімія. Центри нафтохімічної промисловості орієнтується на імпортну сировину (Марсель, Нижня Сена). Водночас будуються дрібні підприємства наукомістких підгалузей, особливо фармацевтики і парфумерії в районах, що добре забезпечені кваліфікованою робочою силою (Париж).

Виробництвом синтетичних волокон у Франції виділяється хімічний концерн "Рон-Пулен" - четвертий у світі виробник хімічних волокон.

Важливою галуззю легкої промисловості залишається текстильна, яка займає традиційні райони на півночі країни, де розвивається вовняне, лляне, джутове і бавовняне виробництво. Центрами трикотажної промисловості є Париж, Труа, Рубе. Париж і сьогодні вважається законодавцем мод і найбільшим центром швейної промисловості не лише Франції.

Серед інших галузей промисловості важливе значення зберігає харчова промисловість. Для неї характерні невеликі підприємства, розміщені  у  малих  містах та у  сільській  місцевості.  Провідними її галузями є м'ясна, молочна, борошномельна, консервна, хлібобулочна, виробництво алкогольних напоїв, передусім марочних вин - шампанське, бордоське, анжуйське, бургундське, кагор, коньяку і безалкогольних напоїв. Підприємства первинної переробки сільськогосподарської продукції зосереджені у районах виробництва сировини, а також поблизу місць споживання. Найбільшою концентрацією підприємств харчової промисловості виділяються Іль-де-Франс, Нор-Па-де-Кале, Пікардія, Бретань, землі вздовж Луари.

Франція є відомою аграрною країною. За виробництвом збіжжя вона займає четверте місце у світі і перше у Європі, цукрового буряку - перше у світі і в Європі, винограду - друге у світі і в Європі (після Італії), за кількістю вирощених свиней - 9 місце у світі у Європі, а за наявністю ВРХ - 13 місце у світі і друге у Європі (після Російської Федерації). Франція є відомим експортером сільськогосподарської продукції.

Структура сільського господарства характеризується великим розмаїттям галузей і приблизно однаковою значимістю рослинництва (47%) і тваринництва (53 %) у вартості виробленої продукції.

Тваринництво. У Франції інтенсивно розвивається молочно-м'ясне тваринництво із використанням концентрованих кормів і пасовищного кормовиробництва.

Орієнтація Франції на власну кормову базу, використання досягнень селекції та сучасної індустріальної бази дає змогу нарощувати виробництво тваринницької продукції навіть при деякому скороченні поголів'я. Франція вважається основним виробником волового м'яса і телятини у Європі. Для Франції характерне інтенсивне свинарство беконного півсального напрямку.

У Франції розвивається також промислове птахівництво. Воно наближене до споживача - великих агломерацій і промислових центрів.

Загалом сільське господарство Франції залишається найбільшим виробником продовольства у Європі, продукція якого використовується не лише для власних потреб, а й для експорту на європейський і світовий ринки.

У рослинництві найбільшу питому вагу займає зернове господарство (30%). Основні культури - пшениця і кукурудза. Основними пшеничними районами є Північно-французька і Аквітанська низовини. Головні посіви кукурудзи зосереджуються на південному заході країни. Вирощують також ячмінь, а на зрошуваних землях у дельті Рони - рис.

Важливе місце у рослинництві займають виноградарство і овочівництво. Тут збирають щорічно 7-8 млн.т винограду. Середземноморське узбережжя майже все вкрите виноградниками. Багато виноградників у Шампані, де у довгих підземних галереях витримують всесвітньовідомі шампанські вина. Основна частина винограду направляється на виготовлення вин. За якістю і кількістю вироблених виноградних вин, а їх продукується майже 5,6 млн. т, Франція поділяє перше і друге місця у світі з Італією. Основний район виноградарства - Ланґедок. Марочні вина виробляються у районі Бордо (Жиронда), у Шампані, Ельзасі, долині Луари.

Овочівництво найбільше розвинене в індустріальних районах та у передмістях великих населених пунктів, зокрема навколо Парижа. Товарне овочівництво характерне також і для узбережжя Бретані, долині Луари, Гаронни і Рони. Садівництво найбільше розвинене у помірних широтах, де вирощують високоврожайні сорти яблук, груш, персиків, а у Середземномор'ї Франції - маслини.

У Франції успішно розвиваються усі види транспорту. У внутрішніх перевезеннях переважає автомобільний транспорт. На його частку припадає більше половини перевезень пасажирів і понад дві п'ятих вантажів.

Франція характеризується досить високою насиченістю автомобілів. Так, на 1000 жителів тут припадає майже 442 легкові автомобілі, що є п'ятим показником у Європі.

Друге місце у внутрішніх вантажоперевезеннях займає залізничний транспорт (8,2 %). У Франції ведеться будівництво швидкісних залізниць, що з'єднують окраїни держави зі столицею. Через протоку Ла-Манш прокладено тунель, який теж забезпечує швидкісний залізничний зв'язок.

Трубопровідний транспорт у Франції досить розвинений. Головними нафтопроводами є Марсель - Ліон - Страсбург і Гавр - Париж.

Для зовнішніх торговельних і пасажирських перевезень важливе значення мають морський і авіаційний транспорт. Понад 90% вантажообігу забезпечують такі морські порти, як Марсель, Гавр, Дюнкерк, Бордо, Нант, Руан.

Зовнішньоекономічні зв'язки. За оборотом зовнішньої торгівлі (58 млрд. доларів) Франція займає четверте місце у світі після США, Німеччини, Японії. Понад три четвертих експорту Франції - це готова продукція і напівфабрикати, а саме: сільськогосподарські товари і продовольство, устаткування, хімічні вироби, автомобілі, споживчі товари, метали та інші товари. Більшість товарів (63 %) відправляються у країни Європейського Союзу.

У імпорті Франції переважають хімічні вироби, споживчі товари, автомобілі та інші засоби транспорту, продукти харчування, паливно-енергетичні ресурси, промислова сировина та інші товари. Головними імпортерами є країни ЄС, зокрема Німеччина, Італія, країни Бенілюксу, Велика Британія та інші.

5. Італія

Географічне положення. Італія розташована на півдні Європи, у басейні Середземного моря. Площа країни – 301,3 тис.км². Її територія складається із трьох географічно окреслених частин - материкової, куди входить Падуанська низовина і схили Альпійської гірської дуги; Апеннінського півострова, що розташований між Адріатичним і Тірренським морями; островів Сіцілія, Сардінія та ін.

Італія - морська держава. Близько 80 % державних кордонів омиває Середземне море, що сприяє вигідним міжнародним зв'язкам. Через порти Генуя, Венеція і Трієст здійснюється перевезення міжнародних вантажів. Сухопутні кордони Італії проходять через Альпи, тут вона межує з Францією, Швейцарією, Австрією і Словенією.

Італія - республіка. Глава держави - президент. Глава уряду - прем'єр-міністр. Законодавчий орган - парламент, що складається з Сенату республіки і Палати депутатів.

Населення. За чисельністю населення (60,8 млн. осіб, 2012 р.) Італія займає третє місце в Європі після Російської Федерації та Німеччини. Більшість населення становлять італійці (94,1 %) сардинці, ретороманці та інші національності (1,9%). Національні меншини, у своїй більшості, проживають у прикордонних районах вздовж Альпійських гір.

Переважна більшість віруючого населення - католики (99 %).

Середня щільність населення - 192,1 осіб/км². Найщільніше заселені рівнини Ломбардії і Лігурії (понад 300 осіб/км²).

У країні переважає міське населення (77 %), основна його частина проживає у Північній Італії, особливо на Падуанській рівнині. Міста є осередками сучасної промисловості, науки, культури, важливими транспортними вузлами, адміністративними центрами (Мілан - 4,2 млн. жителів, Неаполь - 3,0 млн., Рим — 2,8 млн., Турин - 1,3 млн., Палермо - 734 тис, Генуя - 701 тис., Болонья - 412 тис., Флоренція - 408 тис., Катанія - 364 тис., Барі - 353 тис., Венеція - 318 тис., Мессіна - 275 тис., Верона - 259 тис., Трієст - 231 тис. осіб та ін.).

Природно-ресурсний потенціал. Клімат Італії дуже різноманітний, оскільки півострів гористий і далеко видається в Середземне море. В Північній Італії клімат континентальний: зима холодна і туманна, а літо - жарке. В Центральній Італії - морський клімат з відносно м'якою зимою і не дуже жарким літом. На Адріатичне узбережжя періодично сильний вітер (бора) приносить маси холодного повітря. На півдні Італії типовий середземноморський клімат з теплим і не дощовим літом та значними опадами взимку, коли температура рідко опускається нижче + 7°С. Найбільш стабільні метеорологічні умови спостерігаються на Рів'єрі.

Найбільшими ріками є По, Тібр, Арно. Північні ріки живляться талими водами льодовиків і атмосферними опадами. Тому вони повноводні і використовуються для виробництва дешевої електроенергії. На півдні річки влітку мілководні і навіть пересихають.

Наймальовничішими в Італії є озера, що знаходяться в Альпах. Більшість із них льодовикового походження (Лаго-Маджоре, Гарда, Комо). На берегах озер створені курорти світового значення.

У країні переважають окультурені ландшафти. Лісистість території становить 20%. Ліси розміщуються переважно в Альпах.

За геологічною будовою Італія молода країна. Тому вона бідна на мінеральні ресурси, особливо на металорудні.

Серед паливно-енергетичних ресурсів важливе значення має кам'яне вугілля, що знаходиться в Сардінії і Тоскані.

Родовища природного газу зосереджені у долині річки По, в центрі Апеннінського півострова, на острові Сіцілія і на континентальному шельфі. Однак запаси його невеликі.

Значними є ресурси водної і геотермальної енергії. Після Другої світової війни більше половини електроенергії вироблялось в Італії на ГЕС.

Родовища поліметалічних руд (цинк, свинець, срібло й інші метали) знаходяться у Східних Альпах і на острові Сардінія. За запасами ртутної руди Італія займає одне з перших місць у світі (Тоскана).

У Центральній Італії є значні запаси марганцевих руд. Донедавна Італія в основному забезпечувала власні потреби в алюмінію (Сіцілія), цинку (Сардінія).

Надра Італії багаті на будівельний матеріал - мармур, граніт, туфи. У Тоскані видобувають всесвітньовідомий ніжно-білий мармур, який використовували древні римляни.

Сучасна структура господарського комплексу. Виробництво сучасної Італії зорієнтоване на передові технології, а за темпами накопичення капіталу прирівнюється до найрозвиненіших країн світу.

У структурі ВНП переважає сфера послуг, промисловість складає 28 % і сільське господарство - 3 %.

Характерною особливістю країни є різка диспропорція у рівнів розвитку Північної і Південної Італії. Північна Італія перейняла досвід індустріалізації краю від північних сусідів і здійснила її набагато швидше, ніж південна.

Промисловість Італії забезпечує понад 40 % національного доходу, в ній зайнята значна кількість економічно активного населення.

У структурі галузей обробної промисловості провідне місце займає машинобудівний комплекс, хімічна, харчова, легка промисловість.

Розвиток паливно-енергетичної промисловості Італії залежить від імпорту сировини. Країна щорічно ввозить близько 100 млн.т нафти і лише 10 % загальної потреби видобувається в Італії (острів Сіцілія, район Мілана). Видобуток природного газу Італії забезпечує понад одну четверту його потреби, становлячи 20 млрд м³ (5-те місце у Європі). Решту потреби в природному газі Італія задовольняє за рахунок його імпорту з Алжиру, Лівії, Нідерландів, Російської Федерації.

За виробництвом електроенергії Італія займає п'яте місце у Європі. Воно переважно зосереджене на теплових електростанціях, які працюють на привізному вугіллі і відходах великих нафтопереробних підприємств.

Основні ГЕС зосереджені на альпійських притоках р. По.

Італія має потужну нафтопереробну промисловість, яка задовольняє не лише внутрішні потреби, значна кількість нафтопродуктів експортується у сусідні європейські країни. Нафта в Італію доставляється танкерами із країн Південно-Західної Азії, Північної Африки та з інших регіонів і країн світу. Нафтопереробні підприємства збудовані поблизу морських портів, що розташовані вздовж берегової лінії Апеннінського півострова і на острові Сіцілія. У Північну Італію та за межі країни (до північних сусідів) прокладено розгалужену мережу нафтопродуктопроводів, що наближує нафтопереробні підприємства до споживачів нафтопродуктів.

Чорна металургія майже повністю зорієнтована на використання імпортної сировини (залізної, марганцевої руди, руд легованих металів), металобрухту. Коксівне вугілля повністю ввозиться, в основному зі США. Тому великі металургійні комбінати розміщені у портових містах (Генуя, Неаполь, Таранто), куди морем доставляється необхідна сировина, або у великих центрах машинобудування, тобто у місцях збуту продукції.

Окремі види продукції чорної металургії, зокрема стальні труби і листову сталь, Італія експортує.

Кольорова металургія базується в основному на власній сировині. Виробництво міді, цинку та алюмінію зосереджене переважно у північній частині Італії, свинцю - на південно-західній частині острова Сардінія, ртуті - в Тоскані. За кількістю виплавленої ртуті Італія займає одне перших місць у світі.

Машинобудування. У структурі галузі домінує транспортне машинобудування: виробництво легкових автомобілів, локомотивів і вагонів, двигунів для суден і авіації.

Первістком автомобілебудування в Італії є концерн «Фіат» у Турині. Другим важливим центром автомобілебудування є Мілан, де знаходяться компанії «Альфа-Ромео», «Лація» і «Брескія».

Суднобудівна промисловість розвивається в Генуї, Трієсті, Ліворно, Таранто.

Електротехнічна промисловість Італії відома, насамперед, виробництвом так званих білих товарів - холодильників, автоматичних машин для миття посуду, пральних машин (Варесе, Комо, Бергамо).

Хімічна промисловість спеціалізується на випуску хімічних волокон, барвників, засобів захисту рослин, мінеральних добрив. Сировиною для цих виробів служить розмаїта місцева сировина, а також імпортна нафта та газ, апатити.

Легка промисловість має розвинену текстильну, взуттєву та швейну галузі, продукція яких популярна не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Підприємства текстильної промисловості зосереджені у північній і центральній Італії, де знаходиться чимало невеликих "текстильних містечок".

Взуттєва і швейна галузі розвиваються переважно на північному заході. За виробництвом взуття та швейних виробів Італія займає друге місце у світі.

Харчова промисловість за ВВП займає серед галузей обробної промисловості    третє    місце    після    машинобудування    і    хімічної промисловості. Високорозвинені в країні консервна, борошномельно-круп'яна, цукрова, тютюнова промисловість.

Сільське господарство. Італія належить до країн, що мають високопродуктивне сільське господарство, яке базується на приватних засадах господарювання.

У структурі сільськогосподарських угідь на орні землі припадає -35%, на луки і пасовища - 19%, на сади, виноградники, оливкові культури -11 %.

Італія спеціалізується на вирощуванні цитрусових, фруктів, винограду, оливкових, при цьому посівні площі під зернові культури зменшуються.

Сільське господарство має землеробський напрямок. Головною галуззю є рослинництво, що виробляє три п'ятих товарної продукції. Важливою галуззю рослинництва є овочівництво. Річний збір овочів досягає майже 15 млн. т (перше місце у Європі). Найбільше вирощують томатів в областях Кампанія і Апулія. Серед фруктових (щорічно вирощується 20 млн. т) переважає вирощування яблук, груш, апельсинів, персиків, черешень.

Кліматичні умови Італії дуже сприятливі для вирощування цитрусових. Їх щорічний збір перевищує 3 млн. т (сьоме місце у світі).

Важливе місце у сільському господарстві традиційно займає виноградарство. За збором винограду Італія займає перше місце у світі. Виноград вирощують по всій країні. Відомою італійською культурою є маслини, плантації яких переважають на півдні.

Важливою галуззю рослинництва вважається зернове господарство. У структурі зернових культур переважає пшениця, переважно тверді її сорти, які використовуються для виробництва високоякісних макаронів.

Крім пшениці, популярними культурами є кукурудза та рис. За кількістю вирощеної кукурудзи Італія займає третє місце у Європі (після Франції та Румунії), а за виробництвом рису - перше. Найбільшою житницею Італії на півночі є Падуанська низовина, а на півдні - Кампанія, Апулія, а також острів Сіцілія.

Італія має значні посіви цукрових буряків, що вирощуються, головним чином на Падуанській рівнині.

Країна займає перше місце у Європі за збором тютюну, його вирощують переважно на півдні.

Тваринництво є головною галуззю сільського господарства Італії, бо його розвиток стримується конкуренцією більш дешевої продукції з країн ЄС. Промислово розвинена Північ спеціалізується на молочному скотарстві. Тут   знаходяться   головні   райони   вирощування   ВРХ - Ломбардія, П'ємонт, Південь Італії, острови Сіцілія й Сардінія є місцем вирощування дрібних тварин, зокрема овець, кіз.

За кількістю виробленого м'яса Італія знаходиться на восьмому місці в світі і на четвертому - у Європі.

Транспорт. Географічне розташування Італії - витягнутість країни з півночі на південь - визначає конфігурацію сучасної транспортної мережі. Більшість доріг мають меридіональне спрямування, за винятком тих комунікацій, що прокладені на Падуанській рівнині. Тут вони мають широтне спрямування.

Основним засобом переміщення в Італії є автомобілі. Вони здійснюють понад 75 % сухопутних перевезень вантажів. Загальна протяжність шосейних доріг перевищує 300 тис. км.

На залізничний транспорт припадає лише 10% загальних вантажоперевезень. Протяжність залізниць - 16 тис. км. Понад 50% залізниць електрифіковані. Найбільшим залізничним вузлом є Мілан. Найважливіші залізничні колії прокладені по східному і західному узбережжях Апеннінського півострова. Центральною магістраллю є лінія Мілан - Болонья - Флоренція - Рим.

Морський транспорт забезпечує 90 % зовнішньоекономічних перевезень. Морські порти - Генуя, Венеція, Трієст забезпечують зв'язки Північної Італії з дунайськими країнами, Америкою, Східною Африкою і Азією, обслуговують транзити Швейцарії, Австрії, Німеччини. Неаполь - головний туристичний і пасажирський порт на півдні Італії, через який здійснюються зовнішні економічні зв'язки з країнами Північної Африки і Західного Середземномор'я.

В Італії створена система магістральних нафто- і газопроводів, що з'єднують промислові центри з портами. Деякі трубопроводи мають міжнародне значення. Від Генуї, Венеції і Трієста прокладені нафтопроводи до Швейцарії, Австрії і Німеччини.

Зовнішні економічні зв'язки. У міжнародному поділі праці Італія спеціалізується на вивозі продукції машинобудування і металообробки, яка становить понад дві п'ятих усього експорту. В експорті основну роль складають легкові автомобілі, деякі види верстатів, обладнання для целюлозно-паперової, легкої, харчової і поліграфічної промисловості, вироби швейної, текстильної, взуттєвої промисловості, хімікатів, продовольчі товари, зокрема овочі, фрукти, вина.

В імпорті головне місце займають машини і обладнання, перш за все складне, а також хімікати, чорні і кольорові метали.

Основними торговельними партнерами є країни ЄС і США.

6. Польща

Географічне положення. Польща - європейська країна, яка знаходиться на північному сході Середньої Європи. Офіційна назва держави - Республіка Польща. Протяжність кордонів Польщі становить 3582 км. На півночі країна має широкий вихід до Балтійського моря - 528 км (15% загальної довжини кордонів). Польща має сухопутний кордон з сімома країнами. На північному сході вона межує з Калінінградською обл. Росії, на сході з Литвою, Білоруссю та Україною, на півдні зі Словаччиною та Чехією, на заході з Німеччиною. Площа країни – 313 тис.км².

Польща - республіка. Глава держави - президент, глава уряду - прем'єр-міністр. Законодавчий орган - Національні збори, що складається з Сенату та Сейму.

Природні умови і ресурси. Польща - рівнинна країна. Її територія нахилена з півдня на північ. Середня висота над рівнем моря - 173 м. 97 % площі країни займає рівнина, яку іноді називають Польською, або Середньоєвропейською, більша її частина - низовинна. Гірські території країни розташовані на півдні та південному заході - це гори Карпати (Татри) й Судети. Найвища точка польських Карпат і Польщі - гора Риси (2499 м) знаходиться в Татрах. В Судетах найвищою є гора Сожка (1602 м) в масиві Карконоше.

Морські береги Польщі розчленовані слабо. Існує дві бухти - Гданська та Поморська, сприятливі для стояння кораблів.

Практично вся територія Польщі (99,7%) належить до басейну Балтійського моря. Це, перш за все, басейн Вісли та Одри. У Польщі нараховується близько 9300 озер, що займають близько 1 % території країни.

Клімат Польщі помірно-континентальний. Для нього характерними є часті зміни погоди і значні коливання тривалості пір року в різні роки.

Серед земельних ресурсів основними є грунтові. У Польщі переважають підзолисті й бурі лісові грунти, степові чорноземи складають лише 1%.

Лісистість Польщі - 28%. В структурі лісів виділяються бори, груди та вільхові ліси. Переважають бори, чи хвойні ліси, або мішані перевагою хвойних - 78%.

Польща належить до країн Європи, які багаті на енергетичну сировину, передусім вугілля. Його запаси становлять 65 млрд. т. Вони зосереджені у трьох басейнах: Верхньосілезькому, Нижньосілезькому та Люблінському. Запаси бурого  вугілля значно менші -  14 млрд. т.  Вони  розміщені у центральній та південно-західній Польщі. Запаси нафти і газу невеликі і зосереджені у Західно-Польському та Прикарпатському нафтоносних басейнах. Головні газоносні площі розташовані у Малопольському, Підкарпатському і Великопольському воєводствах.

Серед інших видів корисних копалин слід ще назвати мідні руди та сірку. Мідні поклади розташовані у Нижній Сілезії, його запаси -3,4 млрд. т. Поклади сірки у Польщі є одними із найбагатших у світі (0,8 млрд. т). Район залягання сірки розташований у Люблінському та Підкарпатському (Розточчя) і Свєнтокшиському воєводствах.

Населення Польщі - 38,5 млн. осіб (2012 р.). Основну роль у відтворенні населення відіграє його природний приріст.

Вікова структура населення характеризується високою питомою вагою осіб у працездатному віці - 67 %. Частка населення до працездатного віку становить 21%, післяпрацездатного - 12%. Середня тривалість життя польських чоловіків становить 69 років, жінок - 77 років.

У структурі зайнятих переважає сфера послуг, сільське господарство і промисловість. Специфічною рисою для Польщі є існування великої кількості населення з двома професіями. Це особи, які зайняті у різних сферах економіки і одночасно ведуть своє сільське господарство (близько 20 %).

Щільність населення Польщі складає 123 особи/км². Найщільніше заселені центральна і південна частини Польщі, де щільність населення досягає 400-750 осіб/км², найменш заселені території на півночі й сході - 46-60 осіб/км².

Рівень урбанізації Польщі складає 64 %. Більша частина загального приросту чисельності міського населення припадала на великі й середні міста. Найвищий рівень урбанізації (понад 70 %) у Сілезькому воєводстві. В Польщі нараховується 845 міст, з них 42 великих (з чисельністю населення понад 100 тис. осіб). Більшість міст концентрується в промисловому південному регіоні. Найбільшими містами Польщі є Варшава, Лодзь (842 тис. осіб), Краків (751 тис. осіб), Вроцлав (644 тис. осіб), Познань та Ґданськ.

Найвища щільність сільського населення (150-200 осіб/км²) спостерігається на півдні країни. На півночі і заході щільність сільського населення найнижча - 20-40 осіб/км².

Польща відноситься до країн з високим ступенем національної однорідності населення. Поляки становлять близько 99 % населення країни. Головними етнічними меншинами є німці (близько 450 тис. осіб), українці (350 тис. осіб), білоруси (250 тис. осіб).

95 % поляки - католики.

Загальна характеристика господарства. Господарство Польщі є досить диверсифікованим. У структурі національного продукту країни на промисловість припадає 35 %, торгівлю і сферу послуг - 45 %, сільське господарство - 6 %.

В галузевій структурі промислового виробництва найбільшою є частка легкої і харчової промисловості (29 %), машинобудування (28 %) та паливно-енергетичного комплексу (23 %).

У паливно-енергетичному комплексі переважає виробництво твердих видів палива, головним чином, кам'яного вугілля, частка якого становить понад 75 %. За видобутком вугілля Польща займає восьме місце у світі -176 млн.т (113 млн. т - кам'яне). Кам'яне вугілля видобувається у трьох кам'яновугільних басейнах - Верхньосілезькому, Нижньосілезькому та Люблінському. Основним є Верхньосілезький басейн - 95 % усього видобутку. Нафту і газ країна імпортує, в основному з Росії.

Металургійний комплекс представлений чорною і кольоровою металургією. Чорна металургія розвинута в Сілезькому і Малопольському воєводстві (Домброва Ґурніча, Катовіце, Ченстохов).

Серед галузей кольорової металургії виділяється мідна промисловість. Виробництво концентрується у трикутнику Лєґніца -Жуковиці - Орск (Нижньо-Сілезьке воєводство). Свинець і цинк виплавляють у Катовіце та інших промислових центрах Верхньої Сілезії.

Найбільші машинобудівні підприємства в Польщі розміщені у великих промислових центрах. До найважливіших галузей машинобудування належать транспортне й важке машинобудування, електротехнічна і електронна промисловість. Виробництво легкових автомобілів концентрується у Варшаві, Плонську, Бєльсько-Бялій, Нисі, Познані, Любліні. Вантажні автомобілі випускають у містах Єльч та Стараховіце, автобуси - у Єльчі та Сяноку. Електропотяги для приміських сполучень виробляються у Вроцлаві, пасажирські вагони у Познані товарні вагони - у Зеленій Ґурі та Свідніці. Виробництво морських суден розташоване у Гданську, Щецині та Гдині, річкових - у Плоцку. Металургійне обладнання, гірничі машини та інша продукція важкого машинобудування випускається переважно у Сілезькому воєводстві. Головними центрами електротехнічної та електронної промисловості є Варшава, Гданськ, Вроцлав, Бидгощ, Познань та ін.

Хімічна промисловість Польщі належить до галузей, які динамічно розвиваються. Неорганічна хімічна індустрія базується на багатих покладах кам'яної солі та сірки. Кам'яна сіль видобувається поблизу Іновроцлава та Клодави, сірка в Свєнтокшиському та Підкарпатському воєводстві.   Головні   центри  виробництва  азотних  добрив  -  Пулави, Влоцлавек, Кендзежин-Козлє та Тарнув. Найбільші центри виробництва фосфорних добрив - Паліце, Гданськ і Тарнобжег.

Польща має сприятливі умови для розвитку промисловості будівельних матеріалів. Основними є цементна та скляна промисловість. Головні райони цементної промисловості - Опольський, Свєнтокшиський та Холмський. Головним районом з багаторічними традиціями скляної промисловості є Судетський округ. Тут працює декілька великих підприємств поблизу Валбжига, Болеславця і Строня Шльонського.

Найважливішою галуззю легкої промисловості Польщі є текстильна. Вона займається обробкою бавовни, штучних волокон, вовни, льону і шовку. Основними районами концентрації текстильної промисловості є Лодзинський, Бельсько-Бялський і Ченстоховський та Білявсько-Судетський.

За останні роки харчова промисловість стала найбільш інвестиційно привабливою у Польщі. Важливою її галуззю є цукрова промисловість.

Сільське господарство створює близько 7 % ВНП Польщі й займає четверте місце в господарській сфері після промисловості, торгівлі та будівництва.

У рослинництві виробляється близько 59% вартості сільськогосподарської продукції. Частка зернових становить 23 %, картоплі - 21 %, цукрових буряків - 3 % і овочів та фруктів - 11%. Основними зерновими культурами є пшениця, жито, ячмінь та овес.

Досить значні валові збори картоплі - 25 млн. т. Найбільша концентрація її посівів спостерігаються в центрально-східній Польщі.

Польща - відомий у світі виробник овочів та фруктів. Важливу позицію країна займає в зборі порічок (перше місце в світі), полуниць (третє місце), малини (четверте), капусти (шосте), яблук (дев'яте), цибулі (двадцяте). Земельні площі, зайняті овочами і фруктами, мають найбільше значення для приватних господарств південної і центральної Польщі. Загальна частка овочів і фруктів у фізичному обсязі продукції рослинництва сягає 40 %.

Польща належить до країн з середнім рівнем розвитку тваринництва. Найбільше виробляється свинини, молока, яловичини, яєць, менше - вовни і баранини, риби тощо. Майже 39 % загальної вартості продукції тваринництва дає свинарство, розведення великої рогатої худоби - 40 %.

Транспорт. У Польщі успішно розвиваються практично усі види транспорту. Довжина залізничних колій становить 23,4 тис. км. Щільність залізничної мережі становить 7,5 км/100 км², в окремих промислово розвинених районах південної Польщі цей показник досягає 14-21 км/100 км², у центральній частині - 13 км/100 км², а на північному сході не перевищує 4 км/100 км². Понад половину залізничних колій електрифіковано. Основними видами продукції, що транспортується залізничним транспортом, є: вугілля, руди і метали, мінеральні добрива, нафта і нафтопродукти.

Автомобільний транспорт належить до найрозвиненішої галузі сухопутного транспорту Польщі. Довжина доріг з твердим покриттям - 232 тис. км, в тому числі з твердим покриттям - 190 тис. км. Щільність автошляхів - 74 км/100 км² території. Просторові відмінності щільності автошляхів майже збігаються з відмінностями у щільності залізниць. Найбільша щільність автошляхів у районі Катовіце - Краків (понад 170 км/100 км²), висока у районі Варшави (150-170 км/100 км²), найменша на північному сході (до 50 км/100 км²).

Трубопровідний транспорт Польщі поділяється на нафтопровідний і газопровідний. Загальна довжина магістральних нафтопроводів - 2,2 тис. км. Найважливішим з них є нафтопровід "Дружба", що в Польщі проходить зі сходу, від кордону з Білоруссю, через Плоцк (Мазовецьке воєводство) на захід, до кордону з Німеччиною з відгалуженням на Ґданськ. Цим нафтопроводом перекачується 31 млн. т російської нафти на рік.

Річковий транспорт відіграє в Польщі незначну роль. Найбільші перевезення вантажів здійснюються по Одрі та Віслі. Морський транспорт працює, в основному, у міжнародному і транзитному сполученнях. Транзитні перевезення здійснюються для Німеччини, Чехії, Австрії, Угорщини, Словаччини, Білорусі та України. Перевантаження вантажів здійснюються у морських портах Ґданськ-Ґдиня та Щецін. Головним морським пасажирським портом є Щецін.

Повітряний транспорт має велике значення в основному для міжнародних перевезень пасажирів. Найбільшим аеропортом є Варшава (1,7 млн. пасажирів).

Зовнішньоекономічні зв'язки. За останні десятиліття Польща активно розвиває свої зовнішньоекономічні зв'язки.

У товарній структурі польського експорту провідне місце займають кольорові метали, електротехнічне й електронне обладнання, текстиль, транспортні засоби та кам'яне вугілля. Традиційними продуктами експорту Польщі є також сірка, заморожені овочі, сире м'ясо тощо.

Основні статті польського імпорту: електротехнічне й електронне обладнання, мінеральна сировина, хімічна продукція та текстиль, нафта, газ, кольорові метали.

7. Білорусь

Географічне положення. Республіка Білорусь на заході межує з Польщею, на північному заході - з Литвою, півночі - з Латвією, сході - з Російською Федерацією, південному сході та півдні - з Україною. Найбільша протяжність території з заходу на схід - 600 км, а з півночі на південь - 390 км. Площа країни – 207,6 тис.км².

Головна особливість географічного положення Білорусі - це проходження через її територію сухопутних комунікацій, що з'єднують Росію з країнами Європи. Через її територію проходить важливий транспортний коридор Європи Париж - Берлін - Познань - Варшава - Мінськ - Москва. Для забезпечення міждержавних зв'язків у Бресті створено потужний залізнично-автомобільний транспортний вузол.

Білорусь - внутрішньоконтинентальна держава, однак судноплавні ріки - Дніпро, Західна Двіна, Німан - забезпечують їй вихід до портів Балтійського та Чорного морів.

Білорусь - республіка. Глава держави - президент. Глава уряду - прем'єр-міністр. Законодавча влада належить Національним зборам, що складаються з Ради республіки та Палати представників.

Природно-ресурсний потенціал. Для рельєфу Білорусі характерне чергування горбистих височин і плоских рівнин. Висоти тут коливаються від 150 до 350 м над рівнем моря.

Геологічна будова і склад гірських порід зумовлюють наявність корисних копалин осадового типу: кам'яної солі, калійної солі, мінеральних будівельних матеріалів, піску для скляної промисловості тощо.

Поклади кам'яної солі знайдено у Гомельській обл.; калійної солі - поблизу Салігорська (Мінської обл.); ресурси для виробництва цементу в Гомельській і Могильовській областях; скляні піски в Речицькому і Бобруйському районах.

З видів палива наявні торф і нафта (Речицьке родовище).

Клімат Білорусі характеризується поступовим зниженням температури з південного заходу на північний схід. Середньорічна кількість опадів - 500-700 мм.

Білорусь має достатньо розвинену озерно-річкову систему (щільність річкової мережі - 25 км на 100 км² території). На північному заході річкова мережа щільніша, ніж на плоскій низовині Полісся.

Більше половини площі Білорусі належить до басейну Дніпра (на території Білорусі його протяжність 700 км з 2300 км). Решта площі припадає на басейни Західної Двіни, Німану, Західного Бугу, що належать до басейну Балтійського моря.

Для забезпечення зв'язку між річковими басейнами прокладено канали: Дніпровсько-Бузький, Дніпровсько-німанський (Огінський), Березінський.

На території Білорусі багато озер, найбільше з них Нароч (площа 80 км², глибина - до 20 м).

У ґрунтовому покриві Білорусі переважають дерново-підзолисті ґрунти (70 % території). Поширені також дерново- і торфово-болотні, алювіальні дерново-глеєві ґрунти.

У структурі лісів переважають хвойні (70 %), поширені також осиково-березові та вільхові (25 %) і широколистяні (5 %) ліси. Вони виконують також ґрунтозахисну й водоохоронну функції, мають промислове значення. Лісові масиви виділені в окремі заповідники ("Біловезька Пуща", Березинський). Заповідник "Біловезька Пуща" має світове значення.

Населення. Чисельність населення Білорусі – 9,4 млн. осіб (2012 р.), середня щільність по території - 48,1 осіб/км². Демографічна ситуація у країні постійно погіршується. Показник природного приросту - 2,0‰. У віковій структурі населення частка представників молодшого віку - 19%, працездатного (15-64 р.) - 68%, старших від 65 років - 13 %.

Рівень урбанізації Білорусі становить 71%. Найбільші міста: Мінськ (1,8 млн. осіб), Гомель (506 тис. осіб), Вітебськ (560 тис. осіб), Могильов (365 тис. осіб), Гродно (277 тис. осіб), Брест (270 тис. осіб). У міському розселенні переважають містечка з людністю до 10 тис. осіб.

Заселена Білорусь досить рівномірно. Дещо більшою є щільність населення у центральній частині - поблизу Мінська, Барановичів, Слуцька та у басейні Дніпра та його притоки Сожу. Менша - на півночі та півдні країни, особливо на Поліссі.

В етнічній структурі переважають білоруси (77,9 %), росіяни (13,2 %), поляки (4,1 %), українці (3 %) та ін. Росіяни проживають переважно у великих містах, українці - на прикордонних з Україною землях.

Структура господарства. Економічні реформи в країні проводяться вкрай повільно. Рівень приватизації низький (85 % зайнятих працює на державних підприємствах).

Повільно розвивається фермерство (38 % загального обсягу продовольства виробляється в особистих підсобних господарствах).

Розвиток машинобудування зумовлюється значними виробничими потужностями, створеними ще в колишньому СРСР. Зокрема, це виробництво   тракторів   (Мінськ),    вантажних   автомобілів   (Мінськ,   Могильов,   Жодіно),   сільськогосподарських   машин   (Гомель,   Ліда), верстатів (Мінськ, Вітебськ, Гомель, Орша, Молодечно, Барановичі).

Хімічна промисловість розвивається на місцевих ресурсах калійної і кам'яної солі (Салігорськ). На базі російської нафти працюють нафтопереробні комбінати у Новополоцьку і Мозирі, на газі - підприємства, що виробляють штучні волокна, азотні добрива.

Комплексний розвиток господарства передбачає повніше використання лісових ресурсів шляхом модернізації лісопереробної промисловості (виробництво фанери, сірників, будівельних матеріалів, паперу, картону, продуктів лісохімії). Найбільші центри лісопереробної промисловості - Бобруйськ, Борисов, Гомель.

На світовий ринок країна виходить з продукцією легкої промисловості - льоноволокном і лляними тканинами (Орша, Шклов, Слонім).

Республіка Білорусь має достатньо розвинене сільське господарство. У структурі посівних площ переважають зернові культури (понад 40% головним чином, жито). Країна повністю забезпечує себе зерном за рахунок власного виробництва. Значна частка у структурі посівних площ припадає на кормові культури та картоплю. Природна кормова база, а також розвинене картоплярство зумовлюють розвиток тваринництва, передусім свинарства. Картопля, а також продукція тваринництва є експортними товарами Білорусі.

Електроенергетика країни представлена багатьма ТЕС, з яких найбільшою за потужністю є Лукомльська (2,4 млн кВт).

Основне значення для внутрішніх та зовнішніх зв'язків країни має залізничний транспорт (щільність залізниць 26 км на 1000 км² території). Основні залізничні вузли: Мінськ, Барановичі, Орша.

Протяжність експлуатованих водних шляхів - понад 4 тис. км. Для перевезення вантажі, переважно лісосплаву, використовуються Дніпро, Прип'ять, Березина, Сож. Західна Двіна та Німан.

Зовнішні економічні зв'язки Білорусі відображають особливості господарського комплексу, а також політичні орієнтири країни. У структурі експорту переважає продукція машинобудування, легкої та хімічної промисловості. Експортний потік товарів спрямований в країни СНД (понад 70%). Тісні зовнішньоекономічні зв'язки Білорусь підтримує з Польщею та Німеччиною.

У структурі імпорту переважають енергоносії, продукція машинобудування та хімічної промисловості.

Зовнішньоекономічна діяльність Білорусі, крім зовнішньої торгівлі, здійснюється шляхом залучення іноземних інвестицій і технічної допомоги, будівництва спільних підприємств, активізації прикордонного співробітництва (Єврореґіон "Буг").

8. Молдова

Географічне положення. Республіка Молдова розташована у Південній Європі, займаючи межиріччя Пруту і Дністра, тільки незначна частина її території розміщена на лівобережжі Дністра. На півночі, сході та півдні Молдова межує з Україною, на заході з Румунією. Площа країни 33,8 тис.км².

Негативною рисою географічного положення країни є відсутність прямого виходу до моря.

Молдова розміщена на перетині важливих транспортних шляхів Балтійського до Чорного морів, а також з Європи в Азію. Вона входить до багатьох міжнародних політичних та економічних угруповань (Організація Чорноморського економічного співтовариства, "Дунайська комісія").

Молдова - республіка. Глава держави - президент, глава уряду - прем'єр-міністр. Законодавчий орган - однопалатний парламент.

Природно-ресурсний потенціал. Молдова бідна на корисні копалини. Найбільш цінними є будівельні матеріали, зокрема білий вапняк. Поклади вапняків є поблизу Кишинева, Оргіїва, у північно-західній Молдові та в долині Дністра. Важливе значення мають поклади особливого вапняку, який використовується для рафінування цукру. У середній течії Дністра розвідані запаси цементної сировини. У багатьох місцях знайдені і розробляються поклади глин, суглинків, бентонітів, пісків, пісковиків, гіпсу, гравію. Паливні ресурси Молдова імпортує з інших країн - України, Росії, Румунії та ін. Це ставить її в певну економічну залежність від цих держав.

Рельєф Молдови сильно розчленований, рівнинно-горбистий.

Клімат Молдови помірно теплий з короткою теплою зимою і тривалим жарким літом. Середня температура липня +19,5°...23°С, січня - -5,4°С...3°С. Найбільша кількість опадів спостерігається в підвищених центральних і північних районах (450-500 мм). В окремі роки (особливо на півдні) бувають посухи. Клімат дає змогу вирощувати теплолюбні культури.

Велике природне багатство Молдови - ґрунти, особливо чорноземи (типові, звичайні та ін). Вони поширені, головним чином, в межах Північно-Молдовської та Південно-Молдовської рівнин. На півдні поширені південні чорноземи, але їх використання через нестачу води є незадовільним. На височинах переважають бурі лісові та сірі лісові ґрунти (вміст гумусу 30-180 т/га), по долинах великих рік - алювіально-лучні ґрунти.

Молдова розташована в степовій та лісостеповій зонах. Ліси займають 8 % території країни. Близько двох третин лісистих зон займають дубові насадження.

Населення Молдови становить 4,45 млн. осіб (2012). У статевій структурі населення переважають жінки (52,9 %). Демографічна ситуація в країні більш сприятлива, ніж в сусідніх країнах. Молдова ще має додатній природний приріст: - 0,3 ‰.

У віковій структурі населення переважає молодь і люди працездатного віку.

Молдова має високу щільність населення - 107,1 осіб/км². Найбільша щільність - у придністровських районах, найменша - у південних.

У релігійному складі переважають віруючі румунської та російської православної церков.

Більшість людей проживає у містах (53 % населення). У зовнішніх міграціях переважає еміграція. На фоні відносно щільної мережі міських поселень (21 місто та 47 смт) виділяється столиця Молдови - м. Кишинів (754 тис. осіб). Другу групу утворюють міста-"стотисячники" - Тирасполь (190 тис. осіб), Бєльці, Бендери. Решта міст належать до малих.

У цілому країна добре забезпечена трудовими ресурсами. У господарстві зайнято 2 млн. осіб.

Корінне населення країни - молдовани, становлять більшість населення Молдови (64,5 %), значна частка також українців та росіян. Українці проживають переважно на півночі у т. з. Придністров'ї.

Гагаузи - християни-ортодокси, зрусифіковані вихідці з Туреччини - живуть на півдні Молдови і становлять приблизно 3,5 %. Болгари становлять приблизно 2 % загальної кількості населення країни і проживають переважно на півдні. Частка єврейського населення складає 1,5 %. Крім того, в країні проживають білоруси, поляки, цигани та представники інших етносів.

Структура господарського комплексу. У господарському комплексі Молдови переважає виробнича сфера (71 %), а у ній сільське господарство та інші галузі, які функціонально з ним пов'язані.

Більше половини всього національного доходу Молдови припадає на сільське господарство, а на переробну сферу АПК - більше 40% продукції промисловості.

Основна галузь сільського господарства - рослинництво, вона виробляє 2/3 валової продукції галузі.

Загальна площа сільськогосподарських угідь - 2,5 млн. га (74 % усієї площі країни). З них на ріллю припадає 68% угідь, решта становлять виноградники та плодово-ягідні насадження, пасовища та сіножаті.

Молдова має високу розораність території, але забезпеченість землею низька (на одного жителя припадає 0,4 га ріллі). Резервних земель для розширення сільськогосподарських угідь практично немає.

Провідні галузі землеробства - виноградарство і садівництво. За площею виноградників (до 200 тис. га), валовим збором та експортом винограду Молдова займає одне з перших місць в СНД. Виноградарство найбільш інтенсивно розвивається в центральній та південно-західній частинах держави.

Сади в Молдові займають понад 200 тис. га. Вирощують яблука, персики, абрикоси, сливи, вишні. Особливо багато садів є на південному заході держави.

Овочівництво розвинене на поливних землях Придністров'я та у заплаві Прута.

З технічних культур у Молдові вирощують тютюн, цукровий буряк, соняшник. Основні посіви тютюну і соняшнику розміщені на Придністровській височині. Цукровий буряк вирощують на північному заході держави.

Велика частина сільськогосподарських угідь зайнята під зерновими культурами (43 %), передусім пшеницею та кукурудзою, на решті площі вирощують овес, жито, ячмінь та інші культури.

Основний напрям тваринництва - молочно-м'ясне скотарство.

Машиобудування і металообробка Молдови спеціалізуються на приладобудуванні, обчислювальній і робототехніці, електротехніці, тракторобудуванні. Найбільші центри - Кишинів, Бєльци, Тирасполь, Бендери.

Електроенергетика Молдови представлена Молдовською ДРЕС (2,5 млн. кВт), ТЕЦ в Кишиневі і Бєльцах, Дубосарською ГЕС на Дністрі.

Основні центри легкої промисловості: Тирасполь (текстильна галузь), Бендери (текстильна, шкіряно-взуттєва галузі), Кишинів (трикотажна, швейна, шкіряно-взуттєва, хутрова галузі), Унгени (виробництво килимів) та ін.

Будівельний комплекс представлений заводами з виробництва будівельних матеріалів і конструкцій в Кишиневі, Тирасполі, Рибниці, Бендерах, Бєльцах, цементними заводами в Рибніці та Резині.

Молдова має добре розвинену систему залізничного та автомобільного транспорту. Основні залізничні магістралі: Тирасполь – Кишинів - Унгень; Тирасполь - Рені. Річковий транспорт набув найбільшого розвитку на Дністрі та в нижній течії Пруту. Довжина судноплавних шляхів у Молдові становить 1100 км.

Зовнішньоекономічні зв'язки. У структурі експорту Молдови переважають продукція сільського господарства і харчової промисловості, продукція легкої промисловості, продукція машинобудування і металообробки. У структурі імпорту - продукція машинобудування і металообробки, продукція легкої промисловості, енергоносії, деревина.

9. Росія

Географічне положення.  Росія - євразійська країна, яка займає східну частину Європи та північну частину Азії. Країна знаходиться у північно-східній Євразії, в Північній та Східній півкулях. Лише крайня східна частина Росії - Чукотка, розташована у західній півкулі. Назви Росія і Російська Федерація, згідно з Конституцією країни (1993), є рівнозначними.

Росія - найбільша країна світу за площею (17,1 млн. км²). Її територія знаходиться у десяти годинних поясах. Протяжність кордонів Росії становить 58,6 тис. км, у т. ч. сухопутних - 14,3 тис. км, морських - 44,3 тис. км. Країна межує з 14 державами.

Росія - федеративна республіка. Глава держави - президент, виконавча влада належить також уряду на чолі з прем'єр-міністром. Законодавчу владу здійснюють Федеральні Збори, що складаються з двох палат: Ради Федерацій і Державної Думи.

В склад Російської Федерації входять: 21 республіка, 6 країв, 49 областей, міста федерального підпорядкування - Москва, Санки-Петербург, 1 автономна область, 10 автономних округів.

Природні умови і ресурси. Для Росії є характерними найрізноманітніші типи і форми рельєфу, що зустрічаються в природі. Панівним типом рельєфу, що займає майже ³/₄ території країни, є рівнини. На заході простягається Східно-Європейська рівнина, одна з найбільших в Європі, на які розташовується вся європейська частина Росії. З північного заходу вона обмежена Хібінськими горами висотою до 1194 м, на півдні - північними схилами Кавказьких гір, де знаходиться найвища вершина країни - Ельбрус (5642 м), середня висота рівнини - 170 м. Інші височини цього регіону - Середньоросійська, Валдайська, ІІриволзька. На південному сході знаходиться Прикаспійська низовина. На сході рівнина обмежена невисокими старими Уральськими горами висотою до 1894 м (г. Народна). На схід від Уралу лежить Західно-Сибірська рівнина обширними заболоченими просторами. В межиріччі Єнісею та Лени знаходиться Середньосибірське плоскогір'я з висотами 500-700 м. На південь від плоскогір'я знаходяться хребти Західних і Східних Саян. На сході плоскогір'я змінюється Центральноякутською рівиною. Між річкою Лена і узбережжям Тихого океан знаходиться регіон хребтів і плоскогір’їв Північно-Східної Азії. Східна часина території країни, за виключенням долин рік - гірська місцевість. На півострові Камчатка налічується 120 вулканів, 23 з яких - діючі. Найвищий з них - Ключевська Сопка (4750 м).

Росію омивають дванадцять морів, які відносяться до трьох океанів. У країні є близько 2 тис. озер. Особливо відомі Каспійське - найбільше озеро світу, Байкал - найглибше озеро в світі, живописне Ладозьке з архіпелагом Валаамських островів, Онезьке - з унікальним архітектурним ансамблем на о. Кіжі, заполярне озеро Таймир. У Росії близько 120 тис. рік (з довжиною понад 10 км). Одна із найбільших - Волга, яка впадає в замкнуте Каспійське море.

У зв'язку з великою протяжністю території з півночі на південь Росію перетинають чотири кліматичних пояси: арктичний; субарктичний; помірний і субтропічний.

Ліси в країні займають майже ²/₃ всієї площі. Основними лісоутворюючими породами є хвойні - 82 %. На частку Росії припадає 1/4 світових запасів деревини (перше місце у світі). Лісові багатства країни зосереджені переважно у східних районах, на Уралі та у Сибіру.

На Росію припадає майже 1/2 вугільних ресурсів світу, приблизно 1/7 частина світових запасів нафти і 1/3 природного газу. За запасами вугілля і газу країна займає перше місце в світі. Основними кам'яновугільними басейнами Росії, що експлуатуються, є Печорський (Воркутинський) та Кузнецький (Кузбас), буровугільними - Підмосковний та Кансько-Ачинський. Приблизно 70 % балансових запасів нафти країни знаходиться на території Західного Сибіру, решта - у Поволжі, Передкавказзі та в інших районах. Найбільші родовища природного газу розміщені у Західному Сибіру (близько 80 %). Значні родовища природного газу є також у Поволжі, на Уралі та в інших місцях.

Росія багата рудами чорних кольорових металів. Майже 55 % балансових запасів залізних руд припадає на Курську магнітну аномалію (КМА). У країні є родовища практично всіх кольорових металів. Поліметалічні руди найпоширеніші на Північному Кавказі, у Красноярському краї (Норільський рудний район), Забайкаллі та Примор'ї. Найбільші родовища мідних руд знаходяться на Північному Кавказі, південному Уралі та Забайкаллі (Удокан). Нікелеві руди поширені у Норільському рудному районі та на Кольському півострові. Запаси бокситів розміщені на Уралі, в Архангельській і Ленінградській областях, інших районах. Родовища олова і золота приурочені до Тихоокеанського рудного поясу - Східний Сибір та Далекий Схід.

Серед нерудної сировини виділяються апатити, калійні солі та алмази. Найбільші в світі родовища апатитів розміщені на Кольському півострові (Хібіни) та у Східних Саянах. Основний район поширення калійних солей - Приуралля. Родовища алмазів концентруються у республіці Саха - Якутія.

Населення Росії. Чисельність населення країни - 143,5 млн. осіб (2012), що становить 2,5 % людності світу. В Європейській Росії проживає близько 78 % населення, в Азійській відповідно - 22 %.

Природний приріст населення Росії є від'ємним (-4,8‰).

52% населення становлять жінки. Середня тривалість життя чоловіків становить 61 рік, жінок - суттєво більше - 73 роки.

Найбільша питома вага зайнятих припадає на промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв'язок.

Внутрішні міграційні процеси мають велике значення щодо розміщення населення країни. Вони спричинили майже обезлюднення сільської місцевості в центральних регіонах європейської частини держави. Водночас саме для нього характерні найбільші темпи урбанізації.

Рівень урбанізації в Росії становить 73 %. У країні є понад тисячу міст та понад дві тисячі селиш міського типу. Серед міст найбільше малих (до 50 тис. осіб) - 709. Щільність мережі міських поселень у Європейській Росії приблизно в 20 разів вища, ніж в Азійській Росії. Серед великих міст виділяються міста-мільйонери: Москва, Санкт-Петербург (4,6 млн. осіб), Новосибірськ (1.6 млн. осіб), Нижній Новгород (1,5 млн. осіб), Єкатеринбург (1,4 млн. осіб), Самара (1,3 млн. осіб), Омськ (1,2 млн. осіб), Челябінськ (1,1 млн. осіб), Перм, Казань, Ростов-на-Дону, Волгоград (кожне - по 1 млн. осіб).

Сільське населення проживає у 153 тис. сільських поселеннях.

Щільність населення Росії - 9 осіб/км², найвища вона у Європейській Росії-27 осіб/км².

Національний склад населення дуже різноманітний. Основна частина населення країни належить до чотирьох мовних сімей: індоєвропейської (87 % населення), алтайської (8 %), уральської (2 %), кавказької (2 %). Основний народ Росії - росіяни, налічує 120 млн. осіб, або 82 % населення. Найбільшими етнічними меншинами за чисельністю є: татари, українці, чуваші, башкири, білоруси.

Географія господарства. З середини 80-х років XX ст. в Росії відбувалося постійне зниження темпів економічного росту. Частка Росії у світовій економіці складає 4 %.

У структурі господарства різко виділяється промисловість, особливо важка індустрія і зокрема експортні галузі (видобуток нафти і газу, металургія, хімічна, лісова, деревообробна і целюлозно-паперова).

Помітний вплив на промисловість Росії мали зміни у її географічному розміщенні, які обумовлені тим, що будівництво нових підприємств здійснювалось переважно у східних малоосвоєних районах.

Промисловість. Росія відноситься до великих індустріальних країн світу.   Найважливішою   макрорегіональною   особливістю   розміщення російської промисловості є те, що обробна промисловість концентрується переважно у Європейській Росії, а видобувна - у Азійській Росії. У структурі промисловості на три міжгалузевих комплекси - паливно-енергетичний,   металургійний,   машинобудівний   припадає   близько   2/3 обсягу продукції країни.

Паливно-енергетичному  комплексу  належить   найбільша   частка у структурі промислової продукції країни — майже 30 %. Росія знаходиться на першому місці у світі за видобутком нафти і природного газу, на другому - за виробництвом електроенергії (після США) і третє - за видобутком вугілля (після Китаю і США). Експорт продукції паливно-енергетичного  комплексу  -  основне  джерело   валютних   надходжень країни.

Загальний видобуток вугілля - близько 270 млн. т. Понад половину цього обсягу становить відкритий видобуток вугілля. Це здійснюється у Кансько-Ачинському та, частково, Кузнецькому басейнах.

Видобуток нафти зосереджений у трьох найважливіших нафтогазових провінціях: Західно-Сибірській, Волго-Уральській та Тїмано-Печорській. Разом вони дають понад 9/10 усієї російської нафти. Розвиненою в Росії є нафтопереробна промисловість. У Росії є 28 нафтопереробних заводів.

Головною базою Росії з видобутку природного газу є Західний Сибір. Він дає понад 9/10 усього газу країни. Іншими значними районами видобутку газу є Тімано-Печорська та Прикаспійська (Оренбург, Астрахань) провінції.

Електроенергетика Росії виробляє близько 880 млрд. кВт/год електроенергії на рік, більшість - на теплових електростанціях (ТЕС). Більша частина теплової електроенергії виробляється у Європейській Росії. Найбільші ТЕС - Рефтинська на Уралі та Костромська. Найбільші в Росії ГЕС: Саяно-Шушенська, Красноярська, Братська, Усть-Ілімська. Практично всі АЕС розташовані у Європейській Росії. Найбільші з них: Курська, Ленінградська, Балаковська та Смоленська.

Для Росії характерним є високий рівень розвитку чорної і кольорової металургії. Підприємства чорної металургії виробляють близько 40 млн. т

чавуну та 50 млн. т сталі. Видобуток залізної руди становить близько 70 млн. т.

Майже половину російського чавуну і сталі виробляє Урал. Переважну частину дають підприємства-гіганти (у Магнітогорську, Нижньому Тагілі, Челябінську, Новотроїцьку). Найбільші металургійні підприємства розташовано у Липецьку і Тулі.

У кольоровій металургії виділяються три основні райони: Урал, Європейська північ, Сибір. Головний район виробництва міді - Урал (основні центри: Красноуральськ, Кіровоград, Киштим). Свинцево-цинкова промисловість приурочена до районів поширення поліметалічних руд: Садон (Північний Кавказ); Салаїр (Кузбас); Нерчин (Забайкалля) та Дальнєгорськ (Далекий Схід). Нікеле-кобальтова промисловість розвинена у Норільському (Таймирський автономний округ) та Кольському (Мурманська обл.) районах. Глинозем продукують на Уралі, Східному Сибіру і Північному Заході. Золото видобувають в Якутії, Красноярському краї, Магаданській та Іркутській областях.

Найважливіша галузь машинобудування - верстатобудування зосереджена в Москві, Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі ("Уралмаш" та ін.), Красноярську, Волгодонську ("Атоммаш") Ростовської обл.

У країні розвинені різні галузі транспортного машинобудування. Основними центрами суднобудування є Санкт-Петербург, Виборг (Ленінградська обл.), Мурманськ, Владивосток, Астрахань. Головними центрами локомотивобудування є Коломна Московської обл. (тепловози) та Новочеркаськ Ростовської обл. (електровози). Основні центри вагонобудування: Санкт-Петербург, Твер, Брянськ, Нижній Тагіл. Розвинені різні галузі автомобілебудування. Найважливіші центри випуску вантажних автомобілів: Москва, Нижній Новгород, Набережні Челни (Татарстан), Ульяновськ, Міасс (Челябінська обл.). Волзький автомобільний завод (ВАЗ) у Тольятті (Самарська обл.) випускає до 70% всіх російських легкових автомобілів. Інші центри випуску легкових автомобілів - Москва, Нижній Новгород, Іжевськ. Автомобілебудування розвинене також у Лікіно (Московська обл.), Павлово (Нижегородська обл.). Найпотужніші центри російської авіаційної промисловості - Москва, Воронеж, Казань, Ульяновськ, Самара.

Районами концентрації тракторобудування є Санкт-Петербург, Петрозаводськ, Владимир, Липецьк, Чебоксари, Волгоград, Челябінськ. Профіль підприємств сільськогосподарського машинобудування відповідає спеціалізації сільського господарства районів країни. Виробництво зернозбиральних комбайнів знаходиться у Ростові-на-Дону, Таганрозі (Ростовська обл.) та Красноярську. Картоплезбиральні комбайни випускають у Рязані і Тулі.

Основними центрами електротехнічної промисловості є Москва, Санкт-Петербург, Воронеж. Головні підприємства ракетно-космічної промисловості зосереджені у Москві, Санкт-Петербурзі, Самарі, Омську та Красноярську.

Росія має різні галузі хімічної промисловості - полімерних матеріалів, синтетичних смол і пластмас, хімічних волокон, синтетичного каучуку, мінеральних добрив. Виробляються три види мінеральних добрив - азотні, фосфатні та калійні. Основні центри з виробництва азотних добрив - Новгород, Москва, Липецьк, Кемерово, фосфатних добрив - Кінгісепп (Ленінградська обл.), Уварово (Тамбовська обл.), Тольятті (Самарська обл.), калійних добрив - Березники та Солікамськ (Пермська обл.).

Росія займає перше місце у світі за виробництвом пиломатеріалів (близько 1/5), але поступається США за обсягом лісозаготівель. Північний район, Урал, Сибір і Далекий Схід дають близько 4/5 всієї ділової деревини. Розвиненою є целюлозно-паперова промисловість.

Сільське господарство. У державній власності знаходиться близько 10 % сільгоспугідь, решта землі перейшла до недержавних сільгоспвиробників. Майже 80 % валової продукції сільського господарства вироблено у недержавному секторі.

Рослинництво у Росії багатогалузеве. Зернове господарство розповсюджене на всій освоєній території країни. Найважливішою продовольчою зерновою культурою є пшениця. Посіви ячменю, переважно, збігаються з територією зернового господарства. Жито тяжіє до північних окраїн цієї території, ячмінь, навпаки, до південних. Ареал вирощування кукурудзи обмежений - Північний Кавказ, Нижнє Поволжя та Нижнє Подоння. Основні райони вирощування соняшнику приурочені до степової зони і східної частини лісостепу Європейської Росії. Основний ареал вирощування цукрових буряків включає західні і центральні райони лісостепу.

У тваринництві Росії сьогодні відбувається різке скорочення поголів'я великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз. У країні найбільш розвинене скотарство змішаного молочно-м'ясного і м'ясо-молочного напрямів. Свинарство найбільше поширене в землеробських високоосвоєних районах з інтенсивним кормовиробництвом. Вівчарство представлене двома основними породами - тонкорунним і грубововняним та приурочене до степової зони Нижнього Поволжя та Північного Кавказу.

Транспорт. Зважаючи на величезну територію Росії, у ній надзвичайно велику роль відіграє транспорт. Через своє переважно континентальне положення особливе місце у транспорті займає залізничний, автомобільний, а останнім часом - трубопровідний і авіаційний.

Залізничний транспорт за обсягом перевезень вантажів знаходиться на другому місці, його частка становить близько 11 %. Залізниці країни мають широтне та довготне простягання. Організаційно залізничний транспорт Росії поділяється на 17 залізниць. Залізничний транспорт - основний  вид  магістрального  транспорту,  що  забезпечує  міжрайонні перевезення масових видів вантажів. У структурі вантажів найбільша питома вага припадає на вугілля, будівельні матеріали та нафту і нафтопродукти. Найважливішими залізничними вузлами відправлення пасажирів є Москва і Санкт-Петербург.

Автомобільний транспорт за питомою вагою обсягів перевезення вантажів займає перше місце - 79 %. В умовах Росії він забезпечує перевезення на короткі і середні відстані. Хоча автомобільних доріг багато, проте досі не побудована наскрізна автодорога у широтному напрямку, яка б сполучала Європейську і Азійську Росію.

За питомою вагою перевезених вантажів (8 %) трубопровідний транспорт займає третє місце. Сучасна мережа нафтопровідного транспорту країни функціонує у чотирьох напрямках: західному; південно-західному; південному; східному. Практично всі нафтопроводи починаються у Західному Сибіру і Урало-Поволжі. На західному напрямку основними нафтопроводами є: нафтопровідна система "Дружба": Нижнєвартовськ - Уфа - Самара - Орел і далі в Білорусь, Україну та інші європейські країни; Сургут - Полоцьк (Білорусь). Південно-Західний напрямок: Самара - Лисичанськ (Україна); Самара -Волгоград – Новоросійськ. Південний напрямок: Сургут - Омськ - Павлодар - Чимкент (Казахстан). Східний напрямок: Анжеро-Судженськ (Кемеровська обл.) - Красноярськ - Ангарськ (Іркутська обл.). Газопровідний транспорт є молодшим від нафтопровідного. Великі експортні газопроводи із Західного Сибіру і Уралу у країни Середньої та Західної Європи, зокрема "Прогрес": Уренгой - Помари (Марій Ел) - Суми (Україна) та "Союз": Оренбург - Старобільськ (Україна).

На водний транспорт припадає близько 2% питомої ваги перевезень вантажів, з них 2/3 на річковий транспорт і тільки 1/3 на морський транспорт. Річковий транспорт - один із найдавніших у Росії. Переважна частина вантажних перевезень виконується у трьох воднотранспортних басейнах: Волзько-Камському; Західно-Сибірському та Північно-Західному.

У Росії повітряний транспорт є одним із основних з перевезень пасажирів, зокрема на відстань понад 1000 тис. км. Особливу роль відіграє авіаційний транспорт для Азійської Росії. Найважливіша авіагавань Росії - Москва (аеропорти Внуково, Домодєдово, Шереметьєво), на яку припадає 30 % всіх пасажирських відправлень повітряного транспорту. Інші великі аеропорти: Санкт-Петербург, Самара, Мінеральні Води (Ставропольський край), Сочі (Краснодарський край), Уфа, Єкатеринбург, Новосибірськ, Сургут (Ханти-Мансійський автономний округ), Красноярськ, Якутськ, Хабаровськ, Владивосток.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Росія активно підтримує і розширює свої зовнішньоекономічні зв'язки.

У товарній структурі російського експорту близько 85 % припадає на сировину і метали. Найбільша частка - це енергоносії (нафта, газ, вугілля) - 48%. Експорт нафти досяг майже 30% від її видобутку. Нафта експортується нафтопроводом "Дружба" та через морські порти Латвії і України. Експорт газу також збільшується і досягає майже 20 % видобутку. Важливою статтею російського експорту є руди і метали, вугілля, круглий ліс і продукція целюлозно-паперової промисловості.

Основними статтями російського імпорту є продукція машинобудування та продовольство, продукція хімічної промисловості та текстиль і текстильні вироби.

Найважливішими і традиційними російськими зовнішньоторговельними партнерами є Німеччина, Китай, країни СНД.

10. Японія

Географічне положення. Японія - держава у Східній Азії, в західній частині Тихого океану. Більшу частину території країни займають острови Японського архіпелагу: Хонсю, Хоккайдо, Кюсю та Сікоку, що простягаються дугою вздовж узбережжя материка з північного сходу на південний. Японія відділена від материка Східно-Китайським, Японським і Охотським морями, а зі сходу і південного сходу Японія омивається Тихим океаном, на півдні розташоване внутрішнє Японське море.

Японія - конституційна монархія. Глава держави - імператор. Глава уряду - прем'єр-міністр. Законодавчий орган - двопалатний парламент (Палата радників і Палата представників).

Природні умови і ресурси. У природі Японії поєднується приморське положення з гірськими ландшафтами (3/4 території островів займають гори), через що господарське використання багатьох територій практично неможливе.

Основні острови країни знаходяться у зоні частих землетрусів. Загалом у Японії понад 200 вулканів (40 - діючі, у т. ч. Фудзіяма - символ країни).

Лише вузькі смуги біля морських узбереж і річкових долин займають низовини та рівнини.

Японія бідна на корисні копалини, родовищ промислового значення дуже мало. Є порівняно великі запаси сірки, вапняків, а решта потреб задовольняються за рахунок імпортованої сировини і палива.

Японія розташована у трьох кліматичних зонах: помірній (Хоккайдо і північ Хонсю), субтропічній (південь Хонсю; Кюсю і Сікоку) та тропічній (о-ви Рюкю). Для території країни характерна діяльність мусонів, які влітку супроводжуються тайфунами, а взимку - снігопадами.

Японія характеризується численними ріками, проте вони малопротяжні. Більшість рік країни - швидкі гірські потоки, непридатні для судноплавства. Значення рік переважно гідроенергетичне, їх воду також використовують для зрошення.

Як джерела прісної води велике значення мають озера. У Японії є два типи озер: живописні глибоководні гірські озера тектонічного чи вулканічного походження і мілководні латунні озера прибережних низовин

Грунти в Японії переважно слабопідзолисті і торфянисті, бурі лісові червоноземи. Майже 2/3 території займають ліси, якими вкриті переважно гори.

Населення, За кількістю населення Японія займає 7-ме місце у світі (127,6 млн. осіб, 2012). Щільність населення - 336 осіб/км².

Етнічний склад населення характеризується однорідністю - 99,5 % становлять японці. Серед етнічних меншин виділяються корейці, китайці, бразилійці та інші меншини.

Більшість населення проживає у містах (78 %), які сформували великі міські агломерації. Найбільшими з них є агломерація Кейхін, до складу якої належить столиця Токіо з населенням 11,8 млн. жителів, Йокогама (3,3 млн. осіб), Кавасакі (1,1 млн. осіб). Інші міста-мільйонери: Осака (2,5 млн. осіб), Нагоя (2,1 млн. осіб), Саппоро (1,6 млн. осіб), Кобе (1,5 млн. осіб), Кіото (1,4 млн. осіб).

Зайнято близько 66 млн. осіб економічно активного населення. З них у промисловості - 34 %, сільському господарстві - 7 %. Для Японії характерна порівняно незначна кількість безробітних, що пояснюється високими темпами розвитку економіки та специфічними трудовими відносинами.

Господарство. Японія - високорозвинена держава, яка займає 3-е місце (після США і Китаю) у світі за рівнем економічного розвитку.

У кінці XX ст. - на початку XXI ст. господарство Японії досягло етапу "постіндустріального суспільства". Зросла її роль у міжнародному поділі праці.

Найважливішою галуззю економіки є промисловість. У її структурі важливу роль відіграють потужні багатогалузеві концерни, які входять до великих фінансово-монополістичних груп: "Фуйо", "Міцубісі", "Сумітомо", "Міцуї"; автомобільні: "Тойота", "Ніссан", "Хонда", електронні "Хітачі", "Матсусіта", "Соні", "Касіо", "Тошіба" та ін.

Японія є лідером світової чорної металургії. Тут працює близько 20 металургійних заводів повного циклу. Значну роль відіграють металургійні заводи, розташовані поблизу Осаки і Токіо, що зорієнтовані на великі центри споживання металу.

Кольорова металургія зосереджена у всіх провідних центрах промислового поясу. Повністю працює на імпортній сировині.

На Японію припадає до 10% світового виробництва продукції машинобудування. Машини і устаткування є основою експорту Японії (1/4 продукції вивозиться за межі країни). Зараз в Японії розвиваються як традиційні галузі машинобудування (суднобудування, автомобілебудування, деякі види загального машинобудування), так і нові наукомісткі (радіоелектроніка, сучасне приладобудування, авіаційно-космічна та інші).

Основні центри суднобудування - великі портові міста: Йокогама, Кобе, Нагасакі. Підприємства автомобілебудування розташовані в районі Нагої ("Тойота"), Хіросіма і у ряді міст у столичній агломерації Кейхін.

Наукомісткі галузі машинобудування (радіоелектроніка, електротехнічна промисловість) орієнтуються на науково-технічний потенціал великих міст - Токіо, Осака, Йокогама, Фукуока та ін.

У сільському господарстві зайнято близько чверті економічно активного населення.

У Японії мало земель, придатних для землеробства. Розвивається дрібне землекористування фермерського типу. Виділяються три галузі спеціалізації: рисосіяння, плодоовочівництво, тваринництво. Решту продукції Японія імпортує. Довозиться пшениця, кукурудза, боби і соя, цукор, м'ясо.

Тваринництво (птахо- і свиноферми) поширене на великих рівнинах Японії. Район вирощування рису - рівнина на північному заході о. Хонсю, плодоовочівництво - на о-вах Кюсю і Сікоку. Велике значення в житті японців має споживання риби та інших морепродуктів.

Транспорт. На першому місці за обсягом вантажо- і пасажироперевезень в Японії є автомобільний транспорт. Решту внутрішніх перевезень забезпечують залізничний і морський каботажний транспорт. Зовнішні вантажні перевезення забезпечує морський, а пасажирські - повітряний транспорт. Мережа залізниць із швидкостями руху до 250 км за годину з'єднує всі основні економічні центри Японії. Найбільші морські порти є в затоці Ісе-Кобе, Осака та Сакаї, в Токійській затоці - Йокогама, Тіба, Токіо; інші важливі - Нагоя, Хіросіма, Фукуока та ін.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Японія - великий світовий торговельний партнер. На Японію припадає 6 % імпорту і 9 % експорту світу. У структурі імпорту переважають: сировина, напівфабрикати, хімікати, промислове устаткування; у структурі експорту - годинники, фотоапарати (80-90 %), судна і комп'ютери (70 %), автомобілі (50-60 %) та інші товари.

Понад 50 % зовнішньоторговельного обігу Японії припадає на розвинені держави. Серед країн-партнерів виділяються: США, Китай, Південна Корея, Німеччина, Австралія. Активний торговельний баланс Японія має з країнами Південно-Східної Азії - імпорт її переважає експорт у 2 рази.

Японія бере активну участь у різних економічних організаціях, таких як ВТО (Всесвітня організація торгівлі), МВФ (Міжнародний валютний фонд), ОЕСР (Організація Економічного Співробітництва і Розвитку) та ін.

11. Китай

Географічне положення.  Площа Китаю майже дорівнює площі Європи (9,59 млн. км²). Країна межує на півночі - з Узбекистаном, Казахстаном, Російською Федерацією, Монголією, на сході - з Північною Кореєю, на півдні - з В'єтнамом, Лаосом, М'янмою, Бутаном, Непалом, на заході - з Індією, Пакистаном, Афганістаном, Таджикистаном.

У Китаї є специфічні адміністративні райони із особливим статусом, це Тайвань, Сянган (Гонконг), Аоминь (Макао).

Особливістю економіко-географічного положення країни є те, що через його територію пролягають найкоротші наземні шляхи від берегів Тихого океану в країни Європи.

Економіко-географічне і геополітичне положення Китаю є надзвичайно вигідним. Він розташований у східній периферійній частині Євразії і є морською державою, що підсилює вигідність її економіко-географічного і геополітичного положення.

Вищий орган державної влади в Китаї - Всекитайські збори народних представників, її постійно діючий орган - Постійний комітет Всекитайських зборів народних представників. Глава держави - олова КНР.

Природні умови і ресурси. Китай має надзвичайно багатий і різнокомпонентний природноресурсний потенціал, який виступає потужним фактором розвитку і розміщення всіх видів господарської діяльності та розселення. На розміщення виробництва і на розселення в першу чергу впливає рельєф. У Китаї переважають гори, високі рівнини і плато.

Клімат Китаю в цілому має континентально-мусонний характер. Майже три чверті території знаходиться у відносно сприятливих кліматичних умовах (помірному, субтропічному, тропічному поясах), що дає змогу вирощувати практично всі сільськогосподарські культури.

Середня температура січня коливається в межах -4°С (-30°С в окремих гірських районах на північному сході) до +8°С на півдні Китаю. Середня температура липня змінюється від +20°С на. півночі до +29°С на півдні. Сумарний обсяг річних опадів - 6000 млрд. м³ (5 % річних світових опадів). Середньорічна кількість опадів - 630 мм. Цей показник коливається від 500 мм до 2000 мм, зменшуючись на північний захід. Для Китаю характерні часті повені і посухи.

Ґрунтовий покрив країни надзвичайно різноманітний - від бурих лісових і підзолистих ґрунтів на північному сході до червоноземів на півдні, а також сіро-бурих пустельних ґрунтів на північному заході. Лише 1/10 території - орні землі, 1/8 - ліси, 1/3 - пасовища, решта – 1/8 - піщані і кам'янисті пустелі.

Китай займає шосте місце у світі за запасами поверхневих вод.

Протяжність усіх рік - близько 227 тис. км. Більшість з них тече з заходу на схід і впадає в Тихий океан. Найбільші з них - Хуанхе і Янцзи.

Китай має практично всі види корисних копалин. За запасами вольфраму, олова, сурми, цинку, титану, магнезиту, рідкоземельних елементів країна займає перше місце у світі; за запасами бокситів, фосфору, нікелю, ртуті, марганцевих руд, молібдену, ніобію - друге; за запасами залізної руди - третє. В Китаї є значні родовища нафтоносних сланців, сірки, солі, гіпсу, мідної руди, розвідані родовища понад 50 видів металів. За запасами золота країна займає четверте місце у світі. Розвідані родовища майже 80 видів неметалічних корисних копалин (найбільші запаси магнезиту, фосфориту, азбесту, графіту, плавикового шпату).

Населення. Китай — найбільш заселена країна світу. У ній проживає 1,35 млрд. осіб (22 % населення світу).

У статевій структурі населення переважають чоловіки. Це пов'язано з більш високим соціальним статусом чоловіків, тяжкими умовами праці жінок і частими дітонародженнями. У країні здійснюється демографічна політика стосовно скорочення чисельності народжених - сім'я, які має одну дитину отримує пільги, грошові премії. Як тільки народжується друга дитина, сім'я позбавлялася пільг і мусить повернути державі всі грошові премії.

Щільність населення країни складає 132-133 особи/км². Населення розселене дуже нерівномірно. Понад 80 % його проживає на 0,1 % території країни. Найбільш заселеними районами є території середньої і нижньої течії річок Хуанхе, гирла Янцзи, райони Північно-Східного Китаю. Тут щільність населення становить 400-600 осіб/км², в т. ч. в районі Шанхаю - близько 2 тис. осіб/км², Пекіна - понад 580 осіб/км². Рідко заселена північно-західна частина країни: у Тибеті щільність населення становить всього 2 особи/км².

Частка міського населення незначна - 33 %. У 34 містах-мільйонерах зосереджено близько 40 % міського населення країни. Найбільшими містами є Шанхай (9 млн. осіб), Тяньцзінь (6,2 млн. осіб), Сянган (5,5 млн. осіб), Шеньян (5 млн. осіб), Ухань (4 млн. осіб), Гуанчжоу (4 млн. осіб), Харбін, Чунцин.

Китай має найбільш багаточисленні трудові ресурси. В господарському комплексі зайнято більше половини всього населення. На початок XXI ст. в країні налічувалося лише близько 3 % безробітних. Середня тривалість життя - 69,5 року.

КНР - багатонаціональна країна, в якій нараховується 56 народностей. Понад 93 % населення - китайці (ханьці).

Державна мова - китайська. Вона є однією з найбільш поширених мов світі і однією з офіційних мов ООН.

Загальна характеристика господарства. Китай має величезний економічний потенціал. Темпи приросту промислової і сільськогосподарської продукції дуже високі. За обсягом ВНП країна займає друге місце після США, а у кінці XX ст. вона знаходилась на сьомому місці. Сьогодні в Китаї щорічно видобувається близько 5 млн. т бокситів, 2 млн. т глинозему, 20 млн. т кухонної солі, понад 1 млрд. т вугілля, 15 млрд. м³ природного газу, виплавлялось близько 1 млн. т алюмінію, 0,5 млн. т міді, 0,2 млн. т залізної руди, вироблялось понад 12 млн. т сірчаної кислоти, 200 млн. т цементу. Суттєво зріс випуск товарів народного споживання, а саме: телевізорів, радіоприймачів, магнітофонів, холодильників, велосипедів.

ВНП КНР складає 4624 доларів США на душу населення, у 1990 р. - 750 дол. США. На промисловість і будівництво припадало 53 % виробництва ВНП, на сільське господарство, включаючи лісове господарство і рибальство - 14 %, на інші галузі та сферу послуг - 33 %.

Промисловість Китаю - багатогалузева. За чисельністю промислових підприємств і кількістю працівників країна займає перше місце у світі. Для галузевої структури промисловості характерні певні диспропорції: між видобувними і сировинними, сировинними і обробними галузями.

Найвищими темпами розвивається легка промисловість Китаю, особливо її найважливіша галузь - текстильна. Виробництво і переробка текстильної сировини має територіальні особливості: на півночі країни - це шерсть, льон, коноплі, на півдні - шовк, джут тощо. КНР вийшла на перше місце в світі за сумарним випуском тканин, але за виробництвом їх на душу населення вона займає лише третє місце. Розвинені також швейна, трикотажна, шкіряна, взуттєва галузі.

На другому місці - харчова промисловість, яка об'єднує борошномельно-круп'яну, масло-жирову, рибну, м'ясну, консервну, соляну, тютюнову, чайну, виноробну та ін.

Машинобудування практично повністю забезпечує потреби в обладнанні для доменного, мартенівського, коксохімічного виробництва, в залізничному транспорті (за винятком електровозів і тепловозів найновіших конструкцій), металорізальних станках і ковальсько-пресовому обладнанні, багатьох видах двигунів, обладнанні для дрібних і середніх електростанцій тощо.

Найбільшим центром машинобудування є Шанхай, в якому виробляється понад 20 % продукції галузі.

Важливими центрами виробництва машинотехнічної продукції є Пхеньян, Тяньцзінь, Харбін, Пекін, Лоян, Далянь та ін.

Найбільш розвинена галузь машинобудування - верстатобудівна. За їх парком Китай займає друге місце у світі. Основними центрами важкого машинобудування, включаючи нафтове хімічне, є Ланьчжоу, Шанхай, Гуанчжоу (Кантон).

Найбільшими центрами транспортного машинобудування є Пекін, Далянь, Ціцікара, Чанчун, Шеньян, Датун, Ціндао, Чанша.

У Китаї випускають кораблі переважно в морських і річкових портах -Шанхай, Далянь, Гуанчжоу, Ціндао, Теньцзін, Ухань, Чунцін, Харбін.

Швидко нарощується випуск автомобілів.

Значна увага в Китаї приділяється розвиткові електронної і приладобудівної промисловості. Тепер щорічно випускається близько 30 млн. телевізорів. Розвиток в КНР космічної техніки, особливо ракетобудування, сприяв створенню підприємств, що випускають ПЕОМ, найсучасніші засоби зв'язку, електронні контрольно-вимірювальні прилади.

Центри найновіших галузей тяжіють до приморських районів, які краще забезпечені трудовими ресурсами, мають вигідне економіко-географічне положення, більш розвинену виробничу і соціальну інфраструктуру. Налагоджено випуск обладнання для легкої промисловості (текстильної швейної, трикотажної).

Сільськогосподарське машинобудування орієнтоване на випуск малогабаритної техніки для селянських господарств.

Паливно-енергетична галузь розвивається на основі місцевої сировини.

Щорічний видобуток вугілля становить понад 1 млрд. т (потенційні запаси - 3,2 трлн. т, розвідані - 0,9 трлн. т). Родовища вугілля є практично в усіх провінціях і автономних районах КНР, але за об'ємами запасів і видобутком виділяється Північний Китай.

Нафтова промисловість - відносно молода галузь. Китай посідає 5-те місце в світі за видобутком нафти, 4-те місце - за виробництвом електроенергії. При цьому в останні роки найвища концентрація нафтовидобутку мала місце в Північно-Східному Китаї. Перспективи розвитку нафтової промисловості пов'язані з освоєнням континентального шельфу (Бохайська і Ляодунська затоки).

Теплоелектростанції, які працюють в основному на вугіллі, виробляють ³/₄ електроенергії. Найбільші з них розташовані у вугільних басейнах Північно-Східного Китаю.

Першу геотермічну електростанцію збудовано у Лхасі (Тибет). Ведеться будівництво атомних електростанцій в провінціях Гуандун і Цзянсу при технічній співпраці з Францією, Бразилією й іншими країнами.

Металургійна промисловість базується на залізорудній сировині (третє-друге місця у світі). Найбільші запаси - в Аньшаньському басейні. Представлені всі стадії металургійного циклу. Найбільші підприємства розташовані в районах видобутку руди і кам'яного вугілля. Країна вийшла на перше місце в світі за видобутком залізної руди, виробництвом чавуну і сталі.

Основні центри кольорової металургії - міста в провінціях Ляонін, Юньнань, Хуайнань, Ганьсу. Китай експортує понад 50 видів кольорових металів (олово, цинк, сурма, ртуть, молібден та ін.).

Велика увага приділяється розвиткові хімічної промисловості, яка розглядається як важливий засіб інтенсифікації сільського господарства. В останні роки інтенсивно розвивається виробництво смол і пластмас. Найважливішими центрами випуску хімволокна є Шанхай, Ляон, Баодін.

У КНР розвинена промисловість будівельних матеріалів. За виробництвом цементу (0,2 млрд. т на рік) Китай займає перше місце в світі.

Сільське господарство. Провідною галуззю сільського господарства Китаю є рослинництво. Воно виробляє 60 % валової продукції сільського господарства. За різноманітністю сільськогосподарської продукції КНР займає перше місце у світі. Займає також перше місце за врожаями пшениці, рису, тютюну, арахісу, 2-е місце - бавовни, 3-є - цитрусових. Найбільші поголів'я свиней і овець у світі, а за поголів'ям ВРХ займає 2-е місце. Всі сільськогосподарські угіддя Китаю становлять 52 % площі країни, в т.ч. рілля - 10%, пасовища - 41,7%. Більше третини орних земель потребують зрошення.

Рис - основна продовольча культура. Його умови вирощування неоднакові на поливній (Південний Китай) і суходільній (Північний Китай) частині Китаю. На півдні Китаю збирають по два врожаї на рік.

Пшениця - друга за значенням культура. В Китаї вирощується як озима, так і яра пшениця. Райони вирощування озимої пшениці розташовані в басейні р. Хуанхе.

Серед інших зернових важливе місце займають кукурудза, просо, гаолян, ячмінь. Зернові становлять в Китаї ³/₄ харчового раціону.

Вирощують такі олійні культури, як арахіс та кунжут.

У Китаї вирощують зелений і чорний чай. КНР належить перше місце світі за виробництвом шовку. Вирощують також цукрову тростину, цукровий буряк, джут, тютюн, фрукти.

У Китаї традиційно склалося два типи тваринництва. Перший пов'язаний із землеробством і має підсобний характер: в землеробських рівнинних районах розводять переважно свиней, тяглову рогату худобу, птицю. В західних районах поширене екстенсивне кочове чи напівкочове скотарство. Близько 90% виробництва м'яса припадає на свинарство.

КНР займає третє місце в світі за виловом риби й виробництвом рибопродуктів.

Значне місце в сільському господарстві КНР займають підсобні промисли (плетіння циновок, кошиків, збирання лікарських рослин), якими займаються, як правило, у вільний від польових робіт час.

Транспорт. Майже половина, вантажних перевезень припадає на залізничний транспорт. Основний обсяг вантажопотоків зосереджений у східній частині Китаю.

Довжина залізничних колій - 53 тис. км, на 1 тис. км² припадає 5 км залізниць. Основні вантажопотоки (60 % перевезення) припадають на магістралі. Особливо інтенсивно використовуються дороги в східній частині країни: Пекін - Шеньян, Пекін - Гуанчжоу, які забезпечують понад третину вантажних і пасажирських перевезень Китаю.

Велика частка вантажів перевозиться внутрішніми судноплавними шляхами, довжина яких 110 тис. км. У країні є 116 морських портів, найбільшими з яких є: Далянь, Тяньцзінь, Ціндао, Шанхай, Ціньхуандао, Нінбо та ін.

Протяжність автодоріг перевищує 965 тис. км, у т. ч. магістральних державного значення - 110 тис. км.

Міський громадський транспорт розвинений слабо. 60 % пасажирських перевезень здійснюється за допомогою велосипедів. Тільки в Пекіні понад 4 млн. велосипедів.

Зовнішньоекономічні зв'язки. КНР підтримує торговельно-економічні відносини із понад 180 країнами світу. Її основні партнери - Японія, США та західноєвропейські країни, на які припадає 55 % зовнішньоекономічного товарообігу.

На зовнішній ринок вивозиться 20 % валової продукції промисловості і сільського господарства країни. Близько 40 % імпорту Китаю припадає на машини, обладнання і транспортні засоби. Важливу роль відіграють Спеціальні Економічні Зони, на які припадає чверть іноземних інвестицій в економіку країни.

12. Індія

Географічне положення. Індія розташована у Східній та Північній півкулях, у південній частині Євразії. Приблизно через середину країни проходить Північний тропік. Південь країни омивається Індійським океаном. На північному заході Індія межує з Пакистаном, на північному сході - з Китаєм, Непалом та Бутаном, на сході - з Бангладеш та М'янмою. Південний захід омивається Аравійським морем, а південний схід - Бенгальською затокою (морем) Індійського океану. На крайньому південному сході Індія межує зі Шрі-Ланкою, на порівняно невеликій віддалі від крайнього південного заходу знаходяться Мальдіви. Площа країни – 3,2 млн. км².

Індія входить в Співдружність Націй. Глава держави - президент. Законодавчий орган - двопалатний парламент.

У природно-географічному відношенні країна поділяється на три зони: Гімалаї, Індо-Гангську рівнину та плато Декан.

Майже вся територія Індії лежить у тропічному і субекваторіальному поясі з типовим мусонним кліматом.

Головні ріки Індії - Інд і Ганг, повноводні влітку.

Ґрунти Індії досить різноманітні як за типами, так і за рівнем родючості. На півострові переважають червоноземні ґрунти. На обширних рівнинах Гангу, Брахмапутри й інших великих рік переважають алювіальні лугові і алювіальні оглеєні ґрунти. Алювіальні ґрунти щорічно збагачуються намулом, багаті на гумус. На цих рівнинах живе половина населення країни.

Серед різноманітних природних ресурсів країни важливе значення мають корисні копалини. Багато родовищ Індії за своїми запасами належить до найбільших у світі. Тут зосереджені величезні запаси слюди. Індія є світовим експортером хрому і займає провідне місце в світі за видобутком і запасами марганцевих та залізних руд, а також графіту і берилію. Велике промислове значення мають прибережно-морські розсипи титану і цирконію, так звані чорні піски Траванкурського узбережжя. В країні зосереджено близько третини світових запасів цирконію. За видобутком титану Індія займає провідне місце в світі. Майже всі найважливіші родовища корисних копалин приурочені до півострівної частини Індії, що є однією із найважливіших металогенічних провінцій світу. Тут сконцентровані величезні метаморфогенні родовища заліза і марганцю, хромітів, міді, нікелю, кобальту, свинцю, цинку, золота, платини, урану, а також азбесту, графіту, магнезиту. Виключно сприятливе для промисловості поєднання копалин і поверхневе залягання багатьох руд роблять видобуток руди економічно вигідним і технічно нескладним. Із енергетичних корисних копалин найбільше значення має кам'яне вугілля. Майже всі відомі запаси знаходяться в північно-східній Індії, що в поєднанні з величезними запасами марганцевих і, особливо, залізних руд сприятливим для розвитку чорної металургії. Ведеться розвідка і розпочато видобуток нафти на морському шельфі поблизу Бомбея. Природні ресурси країни сприяють розвитку сільського господарства. За умовами рельєфу близько 60% території є придатною для землеробства.

Населення Індії - 1,2 млрд. осіб (2012) і дуже швидко збільшується. Щільність населення 327 осіб/км². Близько половини населення проживає на 20% території країни (дельта і долина р. Ганг і узбережжя півострова Індостан) і його щільність тут становить 550 осіб/км² (в деяких районах дельти вона перевищує 1000 осіб/км²). Набагато нижча щільність населення у внутрішніх областях півострова і на північному заході (менше 10 осіб/км²).

Середньорічний природний приріст дорівнює 15,9 ‰ при народжуваності 24,8 ‰ і смертності - 8,9 ‰. В містах народжуваність і смертність нижча, ніж в сільській місцевості. Як і в багатьох азіатських країнах, в Індії чоловіків більше, ніж жінок: на 1000 чоловіків припадає 935 жінок. Міське населення становить 28%. У 12 містах-мільйонерах країни проживає 25 % міських жителів. Найбільші міста-мільйонери: Бомбей (Мумбай) - 13 млн. осіб, Калькутта - 12,8 млн. осіб, Делі - 8,5 млн. осіб, Мадрас - 6,  Бангалор - 4,1 млн. осіб, Хайдарабад - 5 млн. осіб.

Індія - найбільш багатонаціональна країна в світі; тут налічується декілька сотень націй, народностей і племінних груп: хіндустанці, біхарці, пенджабці, раджастанці, маратхі, гуджарадці, бенгальці, ассамці, орія, таміли та ін. Офіційні мови - хінді та англійська.

Населення переважно зайнято у сільському господарстві - 64 %.

Господарство. Індія - аграрно-індустріальна країна. Держава контролює до 100 % видобутку нафти і газу, виробництва міді і свинцю, більше 95% вуглевидобутку і виробництва електроенергії, 75% виплавки сталі, 50% виробництва азотних добрив, близько 30 % виробництва алюмінію і т.д. В країні практично повністю націоналізована страхова і банківська справи. В руках держави знаходиться залізничний і повітряний транспорт, а також значна частина морських перевезень і зовнішньої торгівлі.

Держава докладає великих зусиль для розвитку сільського господарства, яке має яскраво виражене рослинницьке спрямування. Незважаючи на найчисельніше в світі поголів'я великої рогатої худоби (182 млн. голів, близько 15% світового поголів'я), м'ясне тваринництво в країні розвинене слабо. Велика рогата худоба більше використовується як тяглова сила. Релігія забороняє забій корів, тому населення обмежується розведенням дрібної рогатої худоби і домашньої птиці. Свинарство має важливе значення тільки в районах з християнським населенням, а також в приміських зонах найбільших міст. Морське риболовство найрозвиненіше в приморських південних і західних штатах, річкове - на сході і північному сході країни.

Під сільськогосподарськими угіддями в Індії використовується 60% території. Вони, в основному, зайняті ріллею. Головні із культур - рис (21,5% світового виробництва), пшениця (понад 11% світового виробництва), також просяні і зернобобові. Рис вирощують переважно на прибережних низовинах, а також в долинах Гангу і Брахмапутри, - північно-західній Індії.

Індія - найбільший у світі виробник цукрової тростини, - одна із провідних бавовникових держав світу (3-тє місце за виробництвом бавовникового  волокна,  понад   12 % світового  виробництва).  Близько половини загального збору індійської бавовни дають штати Західної Індії - Гуджарат і Магараштра. Важливе місце займає вирощування джуту, за його зборами Індія поступається тільки Бангладеш. Основні виробники джуту - Західна Бенгалія і Ассам. Індія - третя тютюнова країна світу (10% світового виробництва). Провідний тютюновий район країни знаходиться в штаті Андгра-Прадеш. Індія - найбільший у світі виробник чаю, на неї припадає близько третини світових зборів цієї культури.

Традиційна стаття індійського експорту - прянощі, їх вивозять близько 90 тис. т за рік. Прянощі, головне місце серед яких займає чорний перець, а також гвоздика і кардамон, вирощують на півдні Індії. В Індії ростуть практично всі відомі фрукти, як тропічні і субтропічні, так і характерні для помірного поясу. За збором бананів і ананасів Індія займає перше місце в світі (17,1 %).

Частка Індії у світовому виробництві основних видів промислової продукції дуже незначна.

Індійська промисловість поєднує найрізноманітніші форми виробництва - від великих заводів, оснащених за останнім словом техніки, до примітивних кустарних промислів. У загальному енергетичному балансі Індії продовжують відігравати значну роль непромислові види палива: дрова, кізяк. Водночас значні зусилля спрямовані на збільшення видобутку вугілля, нафти, природного газу, нарощування виробництва електроенергії. Вугілля Індія видобуває близько 270 млн. т. Вугільна промисловість в основному сконцентрована на північному сході півострова Індостан. У країні розвиваються три нафтовидобувні райони - у Верхньому Ассамі, на середньогуджаратських рівнинах і на шельфі поблизу Бомбея. Основні нафтопереробні заводи знаходяться в штатах Андгра-Прадеш, Керала, біля Калькутти і Делі.

Частка теплових електростанцій у загальному виробництві електроенергії становить ⁴/₅, гідроелектростанцій - майже одну п'яту. За останні роки дещо зростало виробництво електроенергії на АЕС, яке складає 2,0 % всього виробництва. В країні є п'ять АЕС.

Індія володіє значною і доволі різноманітною мінерально-сировинною базою. Гірничовидобувна промисловість Індії в основному працює на внутрішній ринок, хоча вивіз залізних руд (близько 60 % видобутку) став однією із провідних статей індійського експорту.

Металургійна промисловість розвинена у Бокаро, Бхілаї, Дурганурі і розвивається як на власній сировинні, так і на привізній.

Підприємства хімічної промисловості випускають лаки, фарби, хімічні волокна, добрива.

Машинобудування Індії стало забезпечувати вітчизняними машинами традиційні галузі промисловості - цукрову (практично повністю), текстильну, а також електроенергетику.

Висока спадкова кваліфікація індійських майстрів забезпечує стабільний розвиток такої специфічної галузі, як алмазна промисловість. Індія здійснює великий вплив на світову торгівлю діамантами, оскільки вона - єдина країна, яка виробляє дрібні діаманти вагою від 0,01 до 0,02 карата, що користуються найбільшим попитом.

В Індії розвинене кустарне підприємство (килимарство, ткацтво, ювелірна справа, різьблення слонової кістки та ін.). Килимарство займає 1-е місце в світі за виробництвом кінофільмів (500-900 стрічок на рік).

Транспорт. Індія - одна із найбільших залізничних держав світу, протяжність її залізниць досягає майже 62 тис. км. При великій протяжності залізничної мережі основні перевезення вантажів і пасажирів зосереджені на декількох магістральних напрямах ширококолійних доріг, що зв'язують Калькутту, Бомбей, Делі і Мадрас.

Основні міста Індії поєднані національними автострадами, які постійно розширюються і реконструюються, їх протяжність понад 30 тис. км. Загальна протяжність автогужових доріг Індії - 1600 тис. км. Але тільки 400 тис. км з них становлять дороги з твердим покриттям.

Морський транспорт здійснює більшу частину зовнішньоторговельних перевезень країни. Майже 90% морського вантажообігу переробляється вісьмома головними портами. Найбільші серед них - Бомбей, Калькутта, Мадрас, Кочин.

Значного розвитку досяг в Індії повітряний транспорт - як на міжнародних, так і на внутрішніх лініях. Бомбей, Делі і Калькутта - найбільші міжнародні аеропорти країни, вони також обслуговують багато транзитних рейсів чужоземних авіакомпаній із Європи в Південно-Східну Азію і Австралію.

Зовнішньоекономічні зв'язки. В експорті Італії переважає текстиль, кустарно-ремісничі вироби, продукція сільського господарства (чай, цукор, прянощі), продукція машинобудування, кам'яне вугілля, нерудні корисні копалини, чавун, пластмаси, добрива, гумові вироби, ліс, медикаменти.

В імпорті переважає паливо, машини, продукція хімії, передовсім добрива. Основні торгові партнери Індії: США, Німеччина, Японія.

13. США

Географічне положення. США займає 1/3 території Північної Америки (9,4 млн. км²). За площею країна займає четверте місце в світі. Територія країни складається з трьох розрізненнях частин: основна частина займає центр материка, штат Аляска - на північному заході материка і Гавайські острови в центральній частині Тихого океану.

США - федеративна республіка Глава держави і уряду - президент. Виконавча влада належить також віце-президенту і кабінету міністрів. Законодавчий орган - конгрес. (Сенат і Палата представників).

США є членом Ради Безпеки ООН, воєнного блоку НАТО, Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА). На території США знаходяться штаб-квартири багатьох впливових міжнародних організацій, в тому числі ООН, Міжнародного банку Реконструкції і Розвитку, Міжнародного Валютного Фонду і інші.

Населення. Чисельність населення країни станом на 2013 р. складає 314 млн. осіб. США як національну державу історично формували переселенці з Європи. Найбільшу частку становили вихідці з Великобританії (англійці, шотландці, ірландці).

Рис.1.  Динаміка чисельності населення США, млн. осіб (1790-2010 рр.)

Корінне населення - індіанці - до кінця XIX ст. були остаточно завойовані і поселені у резервати. Внаслідок воєнних дій, затяжних епідемій чисельність їх скоротилась і на початку XX ст. індіанців нараховувалось лише 200 тис.

Рис. 2.  Етнорасовий склад населення країни, 2012 р.

Серед національних меншин слов'янського походження за чисельністю виділяються поляки і українці. Найбільше українців та осіб українського походження у промислових штатах - Пенсільванії, Нью-Йорку та Нью-Джерсі.

Середня щільність населення США - 29 осіб/км².

Рис. 3. Картосхема щільності населення Сполучених Штатів Америки, осіб/км²

США - одна з найбільш урбанізованих країн світу. У містах проживає 77 % жителів. У США є сім міст з населенням понад 1 млн. осіб: Нью-Йорк - 15 млн. осіб, Лос-Анджелес - 10,5 млн. осіб, Чикаго - 6,6 млн. осіб, Філадельфія - 4,1 млн. осіб, Сан-Франціско - 4 млн. осіб, Майамі -3,5 млн. осіб, Даллас - 3 млн. осіб, Детройт - 3 млн. осіб, Сан-Дієго -2,5 млн. осіб, Бостон - 2,5 млн. осіб, Х'юстон - 2,4 млн. осіб та ін., що одночасно виступають центрами міських агломерацій. У США нараховується 37 агломерацій, в яких проживає близько 50% населення країни.

Рис. 4. Вечірній Нью-Йорк

В економічно найбільш розвинених регіонах США сформувалися мегаполіси - обширні урбанізовані території, що утворюються при злитті сусідніх агломерацій. Найбільшим мегаполісом США, що простягається вздовж північно-східного узбережжя країни майже на 1000 км, є смуга від Бостона до Вашингтона (Босваш), що нараховує майже 50 млн. осіб.

Природні умови і ресурси. Природні умови США відзначаються великою різноманітністю. Більшу частину основної території США займають рівнини і невисокі гори Аппалачі. Тільки на самому заході США знаходяться гори Кордильєри (до 3-5 тис. м).

На території США розміщені практично всі кліматичні зони. Основна частина США знаходиться в помірному та субтропічному кліматичних поясах, вона, як правило, добре зволожена, причому опади сюди приносять східні мусони з Атлантичного океану. На східному узбережжі США випадає від 1000 до 2000 мм опадів. Агрокліматичні умови цієї частини США є досить сприятливими для розвитку сільського господарства.

Земельні ресурси США становлять 940 млн. га. За площею сільськогосподарських угідь, а також площею орних земель, держава займає перше місце у світі. В США переважають, як правило, родючі ґрунти, в тому числі чорноземні, що у поєднанні з тривалим періодом вегетації, сприятливим температурним режимом, достатньою кількістю опадів створюють надзвичайно сприятливі передумови для розвитку рослинництва. Є також значні площі пасовищ та лук для тваринництва.

На переважній частині території країни є густа мережа річок. Загальна довжина внутрішніх водних шляхів перевищує 40 тис. км. Особливо важливе значення мають Великі озера, зв'язані каналами з Атлантичним океаном та з басейном річки Міссісіпі, що є важливим транспортним шляхом. Створена система берегових каналів, що сполучає у нижній течії основні річки, які впадають в Атлантичний океан й Мексиканську затоку. США мають великі запаси підземних прісних вод, але ці води мають стратегічне значення і майже не використовуються. Дефіцит прісної води мають Гірські та Тихоокеанські штати. США мають значні площі, вкриті лісом, які займають майже ¼ частину території країни і представлені, як правило, цінними породами дерев, передусім хвойними: сосна, ялина, смерека, а на узбережжі Тихого океану ростуть вічнозелені та гігантські дерева - секвойї. Основні лісові райони знаходяться на узбережжі Великих Американських озер (мішані ліси), в межах Приатлантичної і Мексиканської низовини (листяні породи дерев), а також на узбережжі Тихого океану (хвойні породи дерев).

Рис. 5.  Річка Ніагара

За багатством мінеральних ресурсів (понад 100 видів) США займають одне з провідних місць у світі. В надрах США залягають паливно-енергетичні, рудні та нерудні корисні копалини. Серед паливно-енергетичних ресурсів провідне місце займає вугілля. За промисловими запасами   вугілля   США   займають   перше   місце   в   світі   (1,2 трлн. т). Виділяються - Іллінойський, Піттсбурзький і Аппалачський басейни. Запаси нафти в США оцінюються більше як в 4 млрд. т, і знаходяться на узбережжі та в шельфовій зоні Мексиканської затоки, в передгір'ях Кордильєр і на півночі штату Аляска та в шельфовій зоні моря Бофорта. Запаси газу розміщуються, в основному, в тих самих районах, що і нафта. Із рудних корисних копалин найбільші запаси залізної та уранової руд, а також мідних, поліметалевих, ртутних руд, золота. Із нерудних корисних копалин виділяються запаси фосфоритів, сірки, калійних та кухонних солей, які зосереджені в штатах Луїзіана і Техас.

Загальна характеристика господарства. США - наймогутніша постіндустріальна держава світу. Валовий національний продукт (ВНП) країни у поточних цінах становить понад 8 трлн. дол.

У США високий рівень розвитку галузей обробної промисловості, передусім, машинобудування, електроенергетичної та хімічної промисловості. Галузева структура промисловості значною мірою працює на світовий ринок і залежить від постачання сировини та паливно-енергетичних ресурсів із інших країн світу. Найшвидшими темпами в США розвиваються наукомісткі галузі та виробництва, а також галузі, що використовують новітню техніку і є носіями технічного прогресу. Високим рівнем розвитку виділяються також підприємства, що виробляють товари народного споживання, визначають життєвий рівень населення.

Промисловість США характеризується повнотою галузевої структури, високою забезпеченістю природними ресурсами і кваліфікованою робочою силою, розвиненою науково-дослідною базою, а також значною концентрацією капіталу і виробництва.

У результаті структурної перебудови промислового виробництва прискореними темпами розвивається електроенергетика, машинобудування та хімічна промисловість. їх сукупна частка у продукції промисловості США перевищує 50 %, на них припадає до 60 % усіх інвестицій у промисловість.

Енергетика. За запасами енергоресурсів та їх видобутком США мають одне з перших місць у світі, далеко обійшовши всі інші розвинені країни.

Частка США у світовому видобутку нафти становить 11,1 %. Найбільшим районом видобутку нафти є південно-західні штати - Техас, Луїзіана, Оклагома, Нью-Мексико, які постачають майже половину нафти, що видобувається в країні. У межах цього району нафта розробляється і на шельфовій смузі Мексиканської затоки. Другим важливим районом видобутку і розміщення нафти є Тихоокеанське узбережжя у штаті Каліфорнія. Новим районом видобутку нафти стала Північна Аляска.

США також володіють найбільш розвиненою нафтопереробною промисловістю. Нафтопереробні заводи наближені до основних районів споживання нафтопродуктів - промислових вузлів Північного Сходу, портових центрів, де переробляється імпортна нафта, вздовж трасмагістральних нафтопроводів.

За видобутком природного газу США займають друге місце у світі. Більшість родовищ територіально збігаються із нафтоносними районами (Техас, Оклагома, Канзас).

Родовища газу відкриті у районі Скелястих Гір (Нью-Мексико, Колорадо, Вайомінґ) та Західної Вірджинії.

Найстарішим і найголовнішим районом видобутку вугілля є Аппалачський, в останні десятиріччя значно зріс видобуток вугілля у гірських штатах Скелястих Гір (Вайомінґ, Монтана), а також Колорадо, Нью-Мексико, Юта. Більшість цього вугілля видобувають відкритим способом.

Запаси бурого вугілля сягають 460 млрд. т. Вони розміщуються переважно у південних штатах (Техас, Арканзас і Алабама), а також у районі Центральної Півночі США. Найбільше видобувається бурого вугілля у Північній Дакоті.

Рис. 6. Структура виробництва електроенергії в США, у %

США є найбільшим у світі продуцентом електроенергії. У структурі виробництва електроенергії найбільший відсоток припадає на теплові - 67% і гідроелектростанції - 20%. Особливу роль відіграють атомні електростанції. Перший атомний реактор у США і в світі збудовано в 1942 р. в Чикаго. Потужності АЕС становлять 32,5 % світових потужностей атомних електростанцій. У перспективі атомні електростанції, за національною програмою США, повинні виробити близько чверті електроенергії країни. Зараз у США діє близько 80 АЕС, є в Новій Англії - високоурбанізованому промисловорозвиненому, але бідному на енергоресурси, штаті. Більшість гідроелектростанцій знаходяться на ріках Колорадо, Колумбія, Теннессі, на Ніагарському водоспаді.

Чорна металургія. Металургійна промисловість США базується на великих запасах залізних руд в районі озера Верхнє і коксівного вугілля Аппалачського басейну. Використовуються також імпортні руди, що доставляються з Канади, Венесуели, Бразилії.

Чорна металургія США зосереджена на північному сході країни, в районах розташування коксівного вугілля і залягання залізних руд. Основний металургійний район країни - Приозерний.

У кольоровій металургії США важливе місце займає виплавка алюмінію, в тому числі із брухту (перше місце у світі). Заводи повного циклу працюють в районах забезпечених дешевою енергією - на ГЕС рік Колумбія   і   Теннессі.    США   займають   також   перше   місце   за виробництвом олова, друге - свинцю.

На базі власних родовищ виплавляють мідь у Приозер'ї (друге місце у світі). За останнє десятиріччя виплавка кольорових і рідкісних металів перемістилася у морські порти, головним чином, Атлантичного узбережжя (Нью-Йорк, Філадельфія, Балтимор), де переробляють імпортну сировину.

Перспективним районом розвитку кольорової металургії є Аляска, де знаходяться родовища кольорових металів.

Хімічна промисловість - одна із провідних галузей промисловості США. Сучасна структура хімічної промисловості спрямована на виробництво полімерних матеріалів (синтетичного каучуку, хімічних волокон, пластмас і синтетичних смол), більшість із яких синтезується на базі нафтохімічної сировини.

Потужні підприємства хімічної промисловості функціонують у Лос-Анджелесі, Сан-Франциско. Заводи, що виробляють хімічні добрива, розміщені по всій території США.

Машинобудування є провідною галуззю промисловості США, воно виробляє майже 40 % промислової продукції.

У США є десятки тисяч машинобудівних підприємств і тисячі фірм, але контроль над виробництвом мають тільки 500 з них. Найбільшими є автомобільні монополії "Дженерал моторз" і "Форд моторз".

США, поряд з Німеччиною і Японією, мають повну номенклатуру машинобудівного виробництва. Саме в Детройті виник перший (в XIX ст.) найбільший світовий осередок автомобільної промисловості. Це місто є столицею автомобілебудування США. Тут складається понад 3 млн. автомобілів щороку. Великими сучасними центрами автомобілебудування є також Нью-Йорк, Сент-Луїс, Канзас-Сіті, Флінт, Атланта, Лос-Анджелес, Ленсігтон, Лансінг, Даллас-Форт-Уейн, Джейнсвілл, Балтимор та ін. (друге місце у світі).

Другою не менш важливою галуззю машинобудування США є авіаракетокосмічна промисловість, центри якої розміщуються у Тихоокеанських штатах (Каліфорнія, Вашингтон).

У центральній частині країни до важливих центрів відносяться Сент-Луїс, Колумбус, а на північному сході - Нью-Йорк, Бостон, Гартфорт (центр виробництва авіадвигунів). Великою корпорацією, що домінує в авіа-бізнесі, є "Боїнг" (м. Сіетл).

Підприємства електротехнічної і електронної промисловості сформувалися у великих міських агломераціях півночі і північного сходу США - Чикаго, Нью-Йорку, де зосереджувався наймогутніший науково-технічний потенціал держави, а також в районі Лос-Анджелеса, Далласа, Г'юстона, Нового Орлеану. США утримують лідерство за виробництвом комп'ютерів, випускаючи більше половини всіх ЕОМ світу.

Серед галузей легкої промисловості США найбільш розвинені текстильна і шкіряно-взуттєва. Сьогодні помітно зросла частка тканин, що виробляються на основі штучних і синтетичних волокон, а також комбінованих тканин, тоді як виробництво вовняних тканин скорочується.

Харчова промисловість розосереджена на всій території США. До важливих галузей харчової промисловості США відносяться м'ясна, молочна, консервна, борошномельна, а також виробництво алкогольних безалкогольних напоїв.

Значними центрами харчової промисловості є великі міста.

США експортують на світовий ринок тютюн і цигарки, виробляючи понад 13 % їх світового виробництва.

Сільське господарство - важлива галузь економіки США. Вона забезпечує не лише внутрішні потреби країни в продовольстві, але значну її кількість експортується — передусім пшениця, фуражне зерно, соєві боби.

Частка сільськогосподарського виробництва у ВНП становить близько 2 %.

Рослинництво. У США розвинене зернове господарство, вирощування кормових і технічних культур, овочівництво і садівництво. Цьому сприяють не лише помірний і субтропічний клімат, родючі ґрунти, рівнинний рельєф центральних, частково східних і західних районів, а в першу чергу підприємливість американських фермерів.

Рис. 7. Збір урожаю на кукурузному полі, штат Нью-Мехіко, фото 1940 р. Джерело: U.S. Library of Congress

Для США характерне поясне розміщення сільськогосподарських культур. Вздовж кордону з Канадою, від озера Верхнє до Кордильєр, проходить пшеничний пояс. Південніше від нього, між Великими озерами і рікою Огайо на сході, через міста Сент-Луїс і Канзас-Сіті на півдні і до Кордильєр простягається кукурудзяно-соєвий пояс. Середньоатлантичне узбережжя, середні і південні Аппалачі та рівнини, що до них прилягають - це колишній тютюновий пояс. Півострів Флориду і узбережжя Мексиканської затоки займає бавовняний пояс. Передгір'я Кордильєр використовуються як пасовища.

США виробляють понад 16 % зерна у світу. Такий високий приріст відбувся за рахунок підвищення врожайності культур. У структурі валового збору зернових найвагоміше значення мають кукурудза (1-е місце в світі) і пшениці (3-є місце).

Валовий збір зерна - 62,7 млн. т. - третій показник у світі після Китаю та Індії.

Важливою кормовою культурою є соя, яку вирощують у більшості районів, придатних для рільництва (1-е місце в світі).

У посушливій південній частині Великих рівнин культивують посухостійку кормову культуру - сорго (22,5 % світового виробництва).

Товарний збір рису становить понад 9 млн. т (11-те місце у світі).

Тютюнові ферми найбільш часто зустрічаються в Аппалачських районах (Північна Кароліна). Арахіс вирощують переважно у південних штатах (Джорджія).

Плантації цукрової тростини поширені на Флориді, в Луїзіані, а також на Гавайських островах (за масою збору тростини США займають дев'яте місце у світі). Цукровий буряк вирощують в Каліфорнії, Айдахо, Північній Дакоті і Міннесоті. За врожайністю цієї культури США займають третє місце у світі після Франції і Німеччини.

Овочівництво, картоплярство і садівництво переважно зосереджені у західній частині США, особливо в Каліфорнії. Тут, у районі субтропічного клімату, вирощують помідори, цитрусові, виноград, фрукти і овочі. Другим районом садівництва і овочівництва є Флорида. Садівництво також розвивається у помірному поясі - на узбережжі Великих озер, в промисловий зоні. Посіви картоплі переважають у штатах Айдахо і Вашингтон.

Тваринництво США має м'ясний напрямок, орієнтуючись переважно на внутрішній ринок.

За поголів'ям великої рогатої худоби США займають четверте місце у світі, а свиней - друге.

У США інтенсивно розвивається птахівництво, особливо промислова відгодівля м'ясних курчат (бройлерів). Популярним серед американців є м'ясо індиків, яких вирощується щорічно близько 300 млн. шт.

Окрасою американських прерій є коні, на гірських пасовищах Заходу утримують овець.

Транспорт. Залізничний транспорт США, хоч і втратив своє колишнє значення, але і досі відіграє важливу роль у перевезенні вантажів і пасажирів. Щільність залізничних доріг загалом в США становить 1,7 км/100 км², але в окремих районах, особливо на Півночі і Північному Сході, вона є втричі більшою.

Автомобільний транспорт за кількістю перевезень вантажів займає друге місце. У США нараховується близько 30 % легкових, понад 44 % вантажних автомобілів, що використовуються у світі. У США протяжність автомобільних шляхів понад 5,1 млн. км.

Рис. 8. Дорога на Філадельфію

Трубопровідний транспорт найбільше розвинений на Півдні - тобто в районах, багатих на нафту і газ та в штатах Середнього Заходу.

Підвищення вартості сухопутних перевезень, а також реконструкція внутрішніх водних шляхів у повоєнні роки сприяли розвитку внутрішнього водного транспорту.

Морський транспорт. За обсягом перевезень морський транспорт США займає перше місце у світі, але за тоннажністю морського флоту - дев'яте.

Портові комплекси: Нью-Йорк - Нью-Джерсі; Філадельфія - Балтимор; Новий Орлеан – Батон - Руж; Лос-Анджелес і Сан-Франциско - Окленд.

Повітряний транспорт. Авіаційний транспорт США забезпечує 40 % усіх світових перевезень пасажирів. У США нараховується майже 13 тис. цивільних летовищ. Найбільші із них О'Хара (Чикаго), Атланта, Даллас.

Зовнішньоекономічні     зв'язки.     Основною  формою зовнішньоекономічних операцій США є вивіз капіталу. Оборот підконтрольних американському капіталу зарубіжних підприємств перевищує 1,5 трлн доларів, що у два рази більше експорту товарів зі США.

Ввіз іноземного капіталу у США теж досяг великих розмірів. Він становить понад 100 млрд. доларів щорічно. Іноземці купують у СІЛА облігації, акції, землю, нерухомість. Іноземний капітал використовується для фінансування американської економіки.

Важливою статтею зовнішньої торгівлі США є торгівля ліцензіями на право користування новими технологіями, дорогими машинами, інструментами, американськими методами управління і на прокат кінофільмів.

Сфера зовнішньоекономічних інтересів країни торкається всього світу.

14. Канада

Географічне положення. Канада належить до високорозвинених країн і займає тринадцяте місце у світі за обсягом ВНП.

Країна знаходиться в північній частині Північної Америки і займає ²/₅ її території материка. За площею - це друга країна світу після Росії (9,98 млн. км²). Канада має сухопутний кордон тільки з США, яка є найбільшим економічним партнером (1/2 торговельного обороту).

Канада входить в Співдружність Націй. Глава держави - королева Великобританії, яку представляє генерал-губернатор. Глава уряду - прем'єр-міністр. Законодавчий орган - двопалатний парламент (Сенат і Палата общин).

Природні умови і ресурси. За різноманітністю і загальними запасами мінеральних ресурсів Канада займає одне із перших місць у світі. В її надрах є  великі   поклади  паливно-енергетичних,   рудних  і  нерудних корисних копалин. Зокрема, вона займає п'яте місце в світі за запасами вугілля, має значні поклади нафти та газу, залізних руд, руд кольорових металів, особливо нікелю, поліметалевих руд, міді, титану та інших кольорових металів, які концентруються в межах Канадського кристалічного щита та в Кордильєрах. Із нерудних корисних копалин виділяють запаси калійних солей, що є важливою передумовою виробництва тут калійних добрив. Канада має значні запаси різноманітної будівельної сировини.

Канада має величезні водні ресурси, що концентруються у Великих Американських озерах та річках Св. Лаврентія, Маккензі, Юкон, Нельсон і особливо в північних регіонах Канади. Але слабка освоєність цих регіонів не сприяє використанню наявних тут водних ресурсів. У Канаді багато гірських річок, а тому є запаси гідроресурсів - одні з найбільших у світі.

Приблизно половина (43 %) території Канади покрита лісами, більша їх частина розташована у доступних для освоєння районах. За запасами лісу Канада займає третє місце в світі після Росії та Бразилії.

Різноманітність природних умов Канади визначається її географічним положенням. Канада витягнулася з півдня на північ на 4600 км і її територія лежить у помірному, субарктичному та арктичному поясах. Зі сходу на захід вона простягається на 5200 км і знаходиться в шести годинних поясах. Територія Канади охоплює чимало островів і півостровів, які ще мало освоєні й характеризуються екстремальними кліматичними умовами. Головними елементами рельєфу є гори Нотр-дам і Кордильєри та розташовані між ними рівнини Святого Лаврентія, Гудзонової затоки і Внутрішні, а також Канадський Арктичний архіпелаг.

Лише південні райони Канади мають сприятливі грунтово-кліматичні умови для розвитку сільського господарства. Стримує цей розвиток на Великих рівнинах недостатня кількість опадів (250-500 мм). На більшій частині Канади ґрунти підзолисті, на півдні - сірі лісові, чорноземні та каштанові. 15 % території країни придатні для обробітку. Майже 70 млн. га використовується в сільському господарстві.

Чисельність населення на 2012 р. становила 34,1 млн. осіб. Корінні жителі Канади - індіанці і ескімоси становлять менше 1% загальної кількості населення. Державотворчою основою Канади є англоканадці (понад 12 млн. осіб) і франкоканадці (7,5 млн. осіб). Проживають також німці, італійці, українці та ін.

Канада відноситься до країн із відносно високими темпами приросту населення (4‰).

Канада заселена рідко і нерівномірно. На 1 км² припадає 3,1 особи, в обжитих районах - до 120 осіб. Понад 90 % населення зосереджено на півдні країни, у прикордонній смузі зі США. Найвищою концентрацією населення виділяються приозерна частина держави і долина ріки Св. Лаврентія, найменшою - північна частина Канади.

У Канаді переважає міський тип розселення: 78 % населення країн проживає у містах і агломераціях. Половина канадців розміщується у трьох урбанізованих районах: у приозерному краю з центром у Торонто, у провінції Квебек з центром у Монреалі і біля Тихого океану в ареалі Ванкувер - Вікторія. Найбільшими містами Канади є Торонто (4,5 млн. осіб), Монреаль (3,3 млн. осіб), Ванкувер (1,8 млн. осіб), Оттава (1,1 млн. осіб), Едмонтон (840 тис. осіб) Калгарі (754 тис. осіб). Рівень безробіття сягає 10,3 %.

Серед етнічних груп переважають британці - 40 % і французи - 27 %. За віросповіданням 46 % населення - католики і 41 % - протестанти.

Загальна характеристика господарства. Структуру господарства Канади визначає сировинна спрямованість економіки.

Територіально Канада поділена на південну частину із великими містами та розвиненою обробною промисловістю, інтенсивним сільським господарством, сучасною інфраструктурою, і на північну - малоосвоєну, де економіка ґрунтується на видобувній промисловості, заготівлі лісу, полюванні, рибальстві.

Особливістю економіки Канади є те, що американський капітал фактично контролює: всі сучасні галузі видобувної промисловості, машинобудування. 30% американських інвестицій спрямовується в економіку Канади, і в першу чергу у прикордонні зі США території.

У структурі ВНП сфера послуг становить 65 %, промисловість - 32 % і сільське господарство - 3 %.

Промисловість. Канада належить до промислово розвинених країн світу. У промисловості розвинені всі основні галузі індустрії з переважанням обробної промисловості. Однак експортне значення має перш за все видобувна промисловість.

Енергетика. За обсягом виробництва електроенергії Канада займає п'яте місце у світі.

Багаті і різноманітні енергетичні ресурси Канади значно перевищують її потреби. Це сприяє розвитку не лише енергомістких галузей, а й всього господарства в цілому.

Видобуток кам'яного вугілля має експортне значення.

Видобуток нафти, як найголовнішого енергоресурсу, теж постійно зростає. Основні потужності нафтовидобутку зосереджені у провінції Альберта. Там є також природний газ.

Поблизу великих міст (Торонто, Ванкувер) збудовані потужні ТЕС і АЕС. В основному атомні електростанції зосереджені у провінціях Онтаріо, Квебек, Нью-Брансуік. Атомна енергетика має власну сировинну базу.   В   Канаді   видобувається   щорічно   33,5 %   світового   видобутку уранових руд ( перше місце у світі).

Серед галузей промисловості Канади домінує обробна промисловість. У її структурі перше місце посідає машинобудування. Його провідною галуззю є транспортне машинобудування, що тяжіє до машинобудівних центрів США. Добре розвиненими є автомобільне, сільськогосподарське і енергетичне машинобудування (Торонто, Монреаль, Гамільтон, Оттава, Галіфакс, Ванкувер).

Чорна металургія помітно знизила темпи розвитку, але залишається провідною (8-е місце за виробництвом сталі).

Значна частина потужностей чорної металургії зосереджена у Гамільтоні, Уеленді, Сідні.

Канада має високорозвинену кольорову металургію, що базується на власній сировині.

Найбільш розвинена у Канаді виплавка рідкісних металів. Країна займає провідні місця у світі за виробництвом кобальту, рафінованої міді (7-ме місце у світі) і цинку (2-ге місце у світі), золота (5-е місце), срібла (6-е місце).

Алюмінієва промисловість Канади використовує переважно дешеві енергоджерела та імпортні боксити. За виплавкою алюмінію країна займає 2-ге місце у світі.

Хімічна промисловість. Канада є великим виробником калійних добрив (2-ге місце у світі), електромістких хімічних продуктів, вибухових речовин, фармацевтичних препаратів, а також синтетичних і полімерних матеріалів, органічних хімікатів на нафтохімічній основі.

Майже 93 % хімічних підприємств держави зосереджено в провінціях Онтаріо, Квебек, Альберта.

Лісопаперова промисловість. Понад дві п'ятих території Канади вкриті лісом, що є надійною базою для отримання ділової деревини і розвитку лісопаперової промисловості. За обсягом виробництва пиломатеріалів і фанери Канада займає друге місце у світі (після США), а за виробництвом паперу і картону - третє місце після США і Японії, а за виробництвом газетного паперу займає перше місце у світі. Дві третіх потужностей целюлозно-паперової промисловості розміщуються у східній частині Канади, у районах виробництва дешевої електроенергії і наявності водних ресурсів.

Сільське господарство Канади вважається високорозвиненою галуззю економіки, хоча його частка у валовому національному продукті становить 3 %.

Вирощування зернових є провідною галуззю рослинництва. За цим показником Канада входить у шістку найбільших продуцентів та держав-експортерів світу.

У структурі зернового господарства провідне місце займають пшениця і кукурудза, на які припадає понад половина усього збору зернових. Вирощують також овес і ячмінь (2-е місце в світі).

Серед технічних культур найважливіше місце займають соєбобові, ріпак (друге місце у світі після Китаю).

Тваринництво в останні десятиріччя розвивалося випереджаючими темпами. Найхарактернішою спеціалізацією для Канади є молочно-м'ясне скотарство із високим використанням концентрованих кормів і лугопасовищного кормовиробництва, а також вівчарство.

Розвивається також інтенсивне птахівництво м'ясного і яєчного напрямків.

Транспорт. Основним видом сухопутного транспорту є залізничний. За протяжністю залізниць Канада займає одне із перших місць у світі (85,0 тис. км). Виділяють два види залізниць - трансконтинентальні - вздовж кордону зі США і вертикальні, що зв'язують сировинні райони із трансконтинентальними дорогами та зі США. За густотою залізниць Канада поступається більшості розвинених країн. Найбільш забезпеченою є південно-східна промислово розвинена частина країни.

Автомобільний транспорт Канади характеризується найбільшими пасажироперевезеннями.

Конфігурація автомобільної мережі відтворює залізничну, але вона розгалуженіша і густіша у північних районах. У вантажообігу країни третє місце належить трубопровідному транспорту. Серед системи трубопроводів найбільш відомими є нафтопроводи і газопроводи, що з'єднують родовища нафти і природного газу провінції Альберта з Онтаріо, певна кількість енергоносіїв експортується до США. За протяжністю нафтопроводів Канада займає третє місце у світі (34 тис. км).

Велике значення для Канади має водний транспорт, особливо на відтинку ріки Св. Лаврентія - Великі Озера, куди запливають багатотоннажні морські судна. В цьому районі Канади зосереджено майже дві третіх промислового потенціалу країни.

Торговий морський флот Канади невеликий. На морські перевезення припадає до чверті вантажообігу країни, при цьому більшість перевезень здійснюється іноземними суднами. Важливими портами Канади є Ванкувер, Сет-Іль, Монреаль, Квебек, Галіфакс.

Повітряний транспорт має особливе значення для Канади, адже в умовах низької транспортної доступності Канадської Півночі - це один із найпопулярніших видів транспорту. За протяжністю повітряних шляхів Канада займає одне із чільних місць у світі. Найпопулярнішим у Канаді і світі є авіапорт міжнародного значення у м. Торонто - Пірсон.

Зовнішні економічні зв'язки. Канада відноситься до найбільших країн експортерів. За цим показником вона займає сьоме місце у світі (4,4 % світового експорту). Понад чверть товарної продукції канадського виробництва експортується. Основними продуктами вивозу є залізні руди, кольорові метали, папір, пшениця тощо. Імпортуються переважно готові промислові вироби, автомобілі, вугілля, цитрусові та інші продукти сільського господарства тропічних країн.

Основним партнером у зовнішніх зв'язках є США, Японія, а також Великобританія. В останні роки зросла роль Німеччини та деяких інших країн ЄС.

15. Загальна характеристика країн Латинської Америки

Регіон Латинська Америка об’єднує країни південної частини материка Північна Америка, острівні країни Вест-Індії та всі країни Південної Америки. Вони мають подібні історії європейської колонізації, формування держав і націй, їхніх мов, що мають романське (латинське) походження.

У Латинській Америці живе понад 530 млн осіб. Половина загальної кількості населення зосереджена у двох країнах — Бразилії та Мексиці. Чисельність населення регіону зростає доволі швидко — середній природний приріст складає 17‰. Майже для всіх латиноамериканських країн характерний другий тип відтворення населення і лише для Аргентини, Уругваю і Куби — перший.

Населення характеризується змішанням расових ознак людей. Різноманітний расовий та етнічний склад населення пояснюється історією заселення регіону. Давні мешканці Центральної і Південної Америки — індіанці, які належать до т. зв. американської гілки монголоїдів — прийшли сюди через Північну Америку з Азії понад 20 тис. років тому. Індіанські народи створили розвинені цивілізації (наприклад, держава ацтеків на території сучасної Мексики та інків — сучасна країна Перу). З XVI ст. їх почали завойовувати європейці. Першими переселенцями стали іспанці та португалці, згодом — вихідці з інших країн Європи. У XVI — XIX ст. для робіт на плантаціях у східну частину Південної Америки (Бразилію) і на Антільські острови були привезені з Африки мільйони негрів-рабів.

У наш час автохтони-індіанці представлені десятками не дуже численних народів, розселених у Центральній Америці (ацтеки, майя), Амазонії (каріби, араваки) і високогірних районах Анд (кечуа, аймара). Найбільше індіанців проживає в Мексиці, Гватемалі, Перу, Болівії, Еквадорі. Нащадки європеоїдів заселяють Аргентину, Уругвай, частково Бразилію. Однак більшість населення материка належить до змішаних типів, які утворилися внаслідок змішання прийшлого населення між собою і з корінними народами: метисів, що є нащадками від шлюбів європейців та індіанців, мулатів — європейців та негрів, самбо — індіанців та негрів. Утворилися нові народності та нації (бразильці, колумбійці, венесуельці, мексиканці, кубинці та ін.), у житті яких поєднуються європейська, індіанська й африканська (негритянська) культури.

Більшість мешканців Латинської Америки розмовляють іспанською мовою, у Бразилії — португальською, збереглися й деякі індіанські мови. Наприклад, у Перу індіанська мова кечуа поряд з іспанською є державною мовою.

Майже все населення регіону сповідує християнську релігію (католицизм). Це — результат діяльності європейських місіонерів.

Латинська Америка заселена нерівномірно. Середня щільність населення — 26 осіб на 1 км². Найщільніше заселені Антільські острови, Мексиканське нагір’я, південноамериканське узбережжя Атлантичного океану, Пампа та деякі області Анд, де колись існувала держава інків. Дуже незначне заселення території Амазонії, пустель тропічного і помірного поясів, більшості високогірних андських районів. Понад 3/4  населення регіону проживає в містах. Багато з них є містами-мільйонерами, а навколо Мехіко, Буенос-Айреса, Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро утворилися агломерації, що входять до числа найбільших у світі. Між двома останніми агломераціями формується потужний мегалополіс.

У Латинській Америці нараховується 33 держави. Майже всі континентальні країни були колоніями Іспанії (Бразилія — Португалії) і домоглися незалежності в першій половині XIX ст. Острівні країни Вест-Індії здебільшого стали незалежними у другій половині XX ст. Тут і зараз збереглися володіння Великобританії, Франції, Нідерландів, США.

Більшість країн регіону є республіками й унітарними державами, Найбільші країни (Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела) — федерації.

Найбільшою країною Латинської Америки і однією з найбільших у світі за розмірами території, чисельністю населення та економічним потенціалом є Бразилія. Вона, а також Мексика, Аргентина, Уругвай і Чилі є найбільш розвиненими в економічному плані країнами Латинської Америки. Куба дотепер зберігає соціалістичний шлях розвитку.

У Латинській Америці є понад 40 країн і територій, які належать до типу країн, що розвиваються. Вони мають надзвичайно різні характеристики господарського розвитку. За обсягами виробництва ВВП виділяються Бразилія (8-ме місце у світі), Мексика та Аргентина. Для них, а також Уругваю, Чилі й низки острівних країн Вест-Індії характерні доходи населення, вищі від середніх (3 — 10 тис. дол. на 1 особу), а для «екзотичних» Кайманових островів — дуже високі (понад 30 тис. дол.). Такі показники здебільшого досягаються острівними країнами завдяки вузькій спеціалізації на міжнародному туризмі й обслуговуванні валютно-фінансових операцій, далеко не всі з яких є прозорими (через банки цих країн відбувається т. зв. «відмивання брудних капіталів»). Реальну багатогалузеву економіку має обмежена група країн регіону. Водночас багато країн володіють низькими показниками економічного розвитку, а Нікарагуа і Гаїті належать до найбідніших країн світу.

Провідними у господарстві більшості країн Латинської Америки є галузі сільського господарства і гірничодобувної промисловості. Вони продовжують визначати спеціалізацію країн у міжнародному поділі праці, маючи сприятливі природно-ресурсні передумови для свого розвитку й давні його традиції.

Аграрно-сировинна експортна спеціалізація країн була сформована ще в колоніальний період і закріплена пануванням американського, західноєвропейського та японського капіталів в умовах незалежного політичного існування латиноамериканських держав. При цьому спектр товарної продукції розширювався: до відкритих європейцями в Латинській Америці кукурудзи, соняшнику, стручкового перцю, картоплі, томатів, ананасів, арахісу, какао, кориці тощо додалися завезені зі Старого Світу для масового вирощування пшениця, банани, кава, цукрова тростина, цитрусові, бавовник, соя. З’явилися великі плантації, які тяжіли до портів на морських узбережжях. Продукцією гірничодобувної промисловості попри благородні метали стали руди і концентрати чорних, кольорових і рідкісних металів, алмази і нафта.

Найбільш розгалужену структуру промисловості мають т. зв. «нові індустріальні країни» — Бразилія, Мексика, Аргентина. Поряд із традиційними харчовою і текстильною промисловістю вони у другій половині XX ст. активно почали розвивати різні галузі важкої індустрії, насамперед, ті, що опиралися на власну сировинну базу (електроенергетику, нафтопереробку, чорну й кольорову металургію, хімічну й нафтохімічну, лісову й деревообробну), а також машинобудування (важке, транспортне, сільськогосподарське, електротехнічне) й фармацевтику. Ці країни вступають у стадію наукомістких галузей промисловості, у структурі економіки в них доволі висока частка сфери послуг. До нових індустріальних країн у Латинській Америці відносять також Уругвай, Чилі, Колумбію.

Обробна промисловість латиноамериканських країн (у т. ч. нових індустріальних) наразі працює здебільшого на внутрішній ринок. У їх експорті ще висока частка мінеральної сировини, металів, сільськогосподарських культур і продовольства.

У наш час сільське господарство переважає серед галузей матеріального виробництва лише в найменш розвинених країнах Центральної Америки і Вест-Індії (Нікарагуа, Гватемала, Гаїті). Однак і в решті країн його роль доволі значна як у забезпеченні продовольством зростаючого населення, так і в експорті (усього експортується майже 50% сільськогосподарської продукції, виробленої в регіоні).

У сільському господарстві поєднується дрібновласницьке землеволодіння та господарство великих латифундій. Провідна галузь — рослинництво. У посівних площах переважають зернові (кукурудза, пшениця, сорго), а також цінна харчова і кормова культура — соя. У тропічних і субекваторіальних широтах вирощують основні експортні культури: каву, какао, банани, апельсини, лимони, бавовник, а в Аргентині — соняшник.

Тваринництво представлене скотарством, свинарством, вівчарством. На країни регіону припадає 15% виробництва м’яса у світі, однак експортує його лише Аргентина, Уругвай, частково Бразилія. Перші дві країни є головними постачальниками на світовий ринок вовни.

75% промислової і 80% сільськогосподарської продукції виробляється у п’яти країнах регіону — Бразилії, Мексиці, Аргентині, Венесуелі та Колумбії.

Територіальна структура промисловості поєднує гірничодобувні басейни і промислові центри та агломерації, найбільші з яких сформувалися у столицях і великих портах, міських агломераціях. У центральній Мексиці (навколо Мехіко) і південно-східній Бразилії (Сан-Паулу — Ріо-де-Жанейро), склалися великі промислові райони.

Найбільш важливими сільськогосподарськими районами є Мексиканське нагір’я, схід Бразилії, степи Пампи в Аргентині та Уругваї (це єдиний серед країн, що розвиваються, район високотоварного тваринництва). Ареали інтенсивного землеробства поширені вздовж усього Тихоокеанського узбережжя Латинської Америки.

Транспортна система країн регіону розвинена недостатньо. Найбільш розгалужену залізничну й автомобільну мережу мають Бразилія, Мексика й Аргентина.

16. Загальна характеристика країн Африки

Загальні особливості населення та політична карта Африки.

Багато вчених вважають Африку місцем появи людини. У Східній Африці археологи виявили останки «людини вмілої», вік якої приблизно 2,7 млн. років, а в Ефіопії знайдені останки людини віком майже 4 млн. років.

За чисельністю населення Африка йде слідом за Азією. Загальна чисельність на початку XXI ст. сягнула понад 810 млн. осіб. Населення швидко зростає, темпи його приросту найвищі у світі — 24‰. В окремих країнах природний приріст складає 30–34‰ (Сомалі, Нігер, Демократична Республіка Конго).

Населення континенту здебільшого корінне. Тут є представники різних рас. Північну Африку населяють народи південної гілки європеоїдної раси — араби, бербери, туареги. На решті території материкової Африки переважає негроїдне населення, що включає різні підраси і численні групи народів. Характерним для всіх них є темний колір шкіри. Найбільш розмаїте населення — на півдні від Сахари і на узбережжі Гвінейської затоки. Западина Конго, Східна і Південна Африка населені народами, що належать до групи банту, басейн верхнього Нілу — нілотами. В екваторіальних лісах живуть пігмеї, які виділяються серед негроїдів малим зростом (до 150 см). Пустелі та напівпустелі Південної Африки населяють готтентоти і бушмени, які мають ознаки негроїдів і монголоїдів. Частина населення материка має змішане походження, оскільки утворилося воно в зонах контактів різних рас. Це жителі Ефіопського нагір’я (амхара), острова Мадагаскар (малагасійці).

Відносно незначну частину населення материка складають прийшлі народи. Майже в усіх країнах — колишніх колоніях — живуть вихідці з Європи. Нащадками голландських переселенців є африканери (бури), що проживають на півдні Африки.

Релігійний склад населення Африки доволі різноманітний. Тут поширилися дві світові релігії: у країнах Північної Африки — іслам, у решті — християнство. Однак у багатьох районах і досі існують численні місцеві вірування, які інколи домінують серед мешканців.

Населення материка розміщується на території доволі нерівномірно. Найбільш людними країнами Африки є Нігерія (майже 120 млн. осіб), Єгипет, Ефіопія, Демократична Республіка Конго, Південна Африка. Середня щільність населення становить 27 осіб на 1 км², найвища — понад 1000 осіб на 1 км² — у долині Нижнього Нілу, найнижча — менше 1 особи на 1 км² — у пустелях і деяких районах екваторіальних лісів. Ареали високої щільності поширені на узбережжі Гвінейської затоки, Ефіопському нагір’ї.  4/5 усього населення Африки становлять сільські мешканці, однак чисельність міського населення швидко зростає. Найбільшими містами континенту є Каїр, Александрія, Йоганнесбург, Лагос, Касабланка.

Народи багатьох країн Африки мають давню цивілізацію (Єгипет, Гана, Ефіопія, Бенін). До початку ХХ ст. майже вся територія материка була поділена між європейськими країнами. До Другої світової війни на континенті було тільки чотири незалежних держави — Єгипет, Ефіопія, Ліберія, Південно-Африкан­ський Союз. На початку 1960-х років в Африці розгорнулася активна національно-визвольна боротьба. У 1990 р. здобула незалежність остання колонія на материку — Намібія.

Усього на континенті та прилеглих до нього островах існує 57 країн, майже всі вони, крім деяких острівних, є незалежними державами. Лише 3 країни — королівства (у т. ч. Марокко), решта республіки. В багатьох країнах при владі диктаторські режими, зміна політичної влади здійснюється шляхом переворотів і кривавих громадянських війн.

За винятком Південної Африки — країни, доволі розвиненої економічно, усі інші країни зараховуються ООН до тих, що розвиваються, причому більш як 30 із них — до найменш розвинених країн світу.

Країни Африки об’єднують у кілька регіонів — Північну, Західну, Центральну, Східну та Південну Африку. Крім ПАР, вищим рівнем економічного розвитку відзначаються арабські країни Північної Африки — Єгипет, Лівія, Алжир, Туніс, Марокко. Водночас такі великі за площею і населенням країни, як Нігерія, Демократична Республіка Конго, Судан, Кенія, Танзанія, Ефіопія та інші, мають доволі низькі показники соціально-економічного розвитку.

Особливості територіальної та галузевої структури господарства країн Африки.

Країни Африки успадкували від колоніального минулого значну соціально-економічну відсталість. Із завоюванням незалежності вони почали вживати заходів щодо її подолання. У результаті цього темпи розвитку дещо прискорилися, розпочалася перебудова галузевої і територіальної структури господарства. Однак високий приріст населення, який у більшості країн випереджав приріст ВНП, не сприяв реалізації поставленої мети. Навпаки, у багатьох країнах Африки рівень душових доходів у наш час став нижчим, ніж був у колоніальний період. Із 45 країн світу, які за класифікацією ООН належать до найменш розвинених, 30 знаходиться в Африці (це понад 1/2 кількості країн континенту). Африка займає останнє місце серед регіонів світу за рівнем індустріалізації, за врожайністю сільськогосподарських культур, за розвитком транспортної мережі. Господарському розвитку багатьох країн перешкоджають соціальна нестабільність, політичне, етнічне та релігійне протистояння, громадянські війни.

У більшості країн континенту ще зберігається колоніальний тип галузевої і територіальної структури господарства. Для сучасної галузевої структури характерним є: а) багатоукладність господарства; б) переважно аграрний характер економіки; в) різке розмежування в сільському господарстві товарно-експортного виробництва, натурального і дрібнотоварного господарства, яке обслуговує місцеві потреби; г) переважання у промисловості там, де вона є, гірничодобувних галузей. Так, у половині африканських країн сільське господарство переважає над промисловістю у структурі матеріального виробництва (у деяких — у 5–-7 разів: Сомалі, Ефіопія, Бурунді, Уганда, Танзанія). У решті країн — переважає промисловість, представлена в основному видобутком корисних копалин і, частково, заготівлею лісу. Чимало країн перебувають на доіндустріальній стадії, де промисловість майже відсутня або у зародковому стані.

Аграрно-сировинний розвиток економіки країн часто досягає стадії монокультури, тобто вузької спеціалізації господарства на виробництві одного-двох, як правило, продовольчих чи мінеральних товарів, призначених головним чином для експорту.  Товарами монокультурної спеціалізації для окремих країн є какао, кава, чай, арахіс, бавовник, тютюн, жива худоба, нафта, боксити, залізні руди, мідь, уран, алмази тощо. Від експорту монокультурного товару залежить розвиток навіть таких великих країн, як Нігерія й Ангола (нафта і нафтопродукти), Ефіопія (кава) та ін.

Лише країни Північної Африки (Єгипет, Лівія, Туніс, Алжир, Марокко), ставши на шлях індустріалізації, створили більш розгалужену структуру обробної промисловості (нафтопереробна, текстильна, хімічна, будматеріалів, чорна металургія, машинобудування і металообробка). Проте і в них у структурі експорту доволі висока частка мінеральної сировини (нафти, газу, а в Марокко — фосфоритів).

Територіальна структура господарства країн також слаборозвинена і має значні диспропорції. Виділяються лише окремі райони обробної промисловості (в основному столиці і найбільші портові міста), гірничодобувної промисловості (наприклад, «мідний пояс» у Замбії і Демократичній Республіці Конго) та високотоварного плантаційного сільського господарства. Ці райони мають слабкі транспортні зв’язки з рештою території, де існує переважно споживче сільське господарство, а сполучені здебільшого з портами вивозу на узбережжі материка. Найбільші промислові центри і райони складаються на північному узбережжі континенту (дельта Нілу в Єгипті, Касабланка-Рабат у Марокко, столичні в Алжирі, Тунісі).

Найбільш розгалужену галузеву структуру господарства на континенті має Південна Африка. Її промисловість представлена добувними й обробними галузями (у т. ч. наукомісткими галузями машинобудування і хімії, атомною енергетикою). Вона дає більше продукції, ніж промислове виробництво усіх решти африканських країн. Тут сформувалися найпотужніші промислові центри і райони (Дурбан, Кейптаун, Йоганесбург — Преторія). Сільське господарство багатогалузеве і високопродуктивне.

17. Австралійський Союз

Географічне положення. Австралійський Союз - єдина країна в світі, яка займає цілий материк (7,7 млн. км²). Це - економічно високорозвинена країна. За абсолютними розмірами ВНП вона займає 16 місце у світі. Водночас у світовому поділі праці вона має аграрно-сировинний характер.

Австралія є членом ООН, Організації економічного співробітництва і розвитку та інших світових і регіональних організацій.

Австралія входить до складу Співдружності Націй. Глава держави - королева Великобританії, яку представляє генерал-губернатор. Глава уряду - прем'єр-міністр. Законодавчий орган - двопалатний парламент (Палата представників і Сенат).

Природні умови та ресурси. Територія Австралії - слабо розчленована і переважно рівнинна. Гори займають незначну площу - 5 %. Найвищими є Австралійські Альпи, кілька вершин яких перевищують 2000 м над рівнем моря (гора Костюшка, 2228 м).

Для більшості території країни характерний субтропічний клімат. Лише на крайній півночі, особливо вздовж узбережжя, переважає тропічний клімат. Крайній південь і більшу частину острова Тасманія займає зона помірного клімату. Австралія - найпосушливіший континент світу. Лише на третині материка випадає більше 500 мм опадів на рік. Майже 40 % території - пустелі. Середня температура найхолоднішого місяця року (липень) +12°...+28°С і найгарячішого (січень) +20...+30°С. Більша частина країни непридатна для сільськогосподарського освоєння: часті посухи є найбільшим лихом для економіки. 60% території - це безстічні райони. Найбільшою річкою є Муррей. Вона досить повноводна, а в нижній течії - судноплавна.

Ґрунти Австралії досить різноманітні, однак загальна площа родючих земель, особливо розташованих у достатньо зволожених областях, незначна. Придатними для землекористування є лише 10 % території.

Австралія дуже багата на мінеральні ресурси. У західній частині країни переважають рудні поклади: залізо, нікель, поліметали, свинець, цинк, срібло, золото, марганець, мідь. Світове значення мають поклади бокситів, що залягають на півострові Кейп-Йорк.

Серед паливно-енергетичних ресурсів найбільше значення мають поклади кам'яного вугілля (штати Новий Південний Уельс та Квінсленд). Є також нафта і поклади природного газу. Австралія займає одне із перших місць у світі за розвіданими запасами урану.

Чисельність населення Австралійського Союзу – 21,5 млн. осіб (2012). Сучасна етнічна структура населення Австралії вже не така однорідна, як колись нащадки іммігрантів із Великобританії, Ірландії творили англоавстралійську націю і стали ядром населення країни (80%). Число корінних мешканців - аборигенів не перевищує 150 тис. осіб.

Частка працездатного населення складає 67 %.

Безробіття становить 6,9 %.

Незважаючи на величезні території, більше 86 % населення проживає у містах. Австралія є однією з найбільш урбанізованих країн світу. У п'яти головних містах (Сідней - 4 млн. осіб, Мельбурн - 3,4 млн. осіб, Брісбен - 1,5 млн. осіб, Перт - 1,3 млн. осіб, Аделаїда - 1,1 млн. осіб) проживає понад 55 % населення.

Сільське населення малочисельне. Це пояснюється своєрідною формою господарювання, наявністю високопродуктивних, переважно тваринницьких, ферм, які не потребують великої кількості працівників.

Середня щільність населення Австралії становить 2,5 особи/км².

Загальний розвиток господарства. Австралія у світі є основним постачальником мінеральної сировини (залізна руда, кам'яне вугілля, боксити, поліметалеві руди, коштовне каміння), продовольства (пшениця, м'ясо, молочні продукти), вовни. Водночас важливе місце в економіці країни займає промисловість. У цій галузі зайнято близько 26% працездатного населення, в сільському господарстві - 5 %, в сфері послуг - 69%.

Промисловість. В економіці Австралії важливе місце посідає видобувна промисловість. В останнє десятиріччя в країні зріс видобуток кам'яного вугілля, алмазів.

Промислове значення має видобуток золота - щорічно понад 300 т (13 % світового видобутку). Головним районом його видобутку є Західна Австралія, Північна Територія і Квінсленд.

Сьогодні Австралія забезпечує 30 % світового виробництва алмазів (шосте місце у світі). Основне родовище знаходиться у північно-східній частині Західної Австралії. Згідно з оцінками, достовірні запаси алмазних руд перевищую 60 млн. т. За видобутком алмазів Австралія вийшла на одне із перших у світі.

Є також значні поклади діамантів у Західній Австралії (33 % від світового видобутку).

Серед енергомістких ресурсів найбільший видобуток припадає кам'яне і буре вугілля. Більшість родовищ вугілля розміщені на сході континенту - у штатах Новий Південний Уельс і Квінсленд, вугілля видобувається також на острові Тасманія.

Родовища природного газу і нафти зосереджені на континентальному шельфі, біля берегів Західної Австралії.

Енергетика. Переважну більшість енергії виробляють теплові електростанції (майже 90 %), які використовують буре вугілля.

В Австралії, незважаючи на обмежену кількість водних ресурсів, діють досить потужні гідроелектростанції. Вони виробляють приблизно 10% електроенергії. Крім виробництва електроенергії, гідроенергетичний комплекс забезпечує перекидання вод ріки Сніжної у басейн річок Муррей і Маррамбіджі, які використовуються для зрошення.

Чорна металургія має необмежені можливості для свого розвитку. Цьому сприяють наявність високоякісних руд та значні запаси коксівного вугілля. Однак обсяги виплавки чавуну і сталі незначні. На поч. XX ст. вони не перевищували 6-7 млн. т, а прокату - 3 млн. т щорічно.

Найбільшим підприємством чорної металургії є комбінат повного циклу, розташований в Порт-Кембла, що знаходиться на південь від Сіднея.

Кольорова металургія. За запасами свинцево-цинкових руд і бокситів (алюмінієві руди) Австралія відноситься до країн світу, що володіють найбільшими ресурсами, а за запасами мідних, нікелевих і олов'яних руд - до країн зі значними ресурсами.

Найдавнішою галуззю кольорової металургії в Австралії є виробництво свинцю і цинку. Поряд із невеликими підприємствами функціонують великі у Тасманії та Новому Південному Уельсі.

Алюмінієва промисловість пов'язана з двома стадіями переробки - отриманням із бокситів глинозему, а відтак із глинозему - безпосередньо алюмінію. Найбільші заводи, що виробляють глинозем, знаходяться у Квінсленді, Північній Території, Західній Австралії. Центри виробництва алюмінію тяжіють до джерел електроенергії, вони розміщені на Тасманії, в Новому Південному Уельсі, Вікторії. Країна займає перше місце в світі за видобутком бокситів і п'яте місце у світі за виробництвом алюмінію.

Виплавка міді зосереджена переважно у районах видобутку мідної руди або в портових містах, з яких вона експортується. Найбільшим центром виробництва міді є завод у Порт-Кембла.

Серед галузей машинобудування виділяється автомобілебудування. Перші автомобільні підприємства було збудовано у післявоєнні роки компанією "Дженерал моторз-холден" біля Аделаїди. Нині в Австралії домінують японські і американські компанії.

Однією із ефективних галузей машинобудування є виробництв сільськогосподарських машин.

Суднобудування - відносно нова галузь машинобудування Найбільші суднобудівні заводи та верфі розміщені поблизу Сіднея та Мельбурна.

Виробництво залізничних вагонів, локомотивів тяжіє до місць виробництва сталі - Ньюкасла, Вуллонґонґу, Літгоу.

Основною галуззю хімічної промисловості Австралії є нафтохімія, підприємства якої зосереджені в передмісті Мельбурна, у Новому Північному Уельсі.

У містах Порт-Пірі, Порт-Кембла, Ньюкасл виробляють сірчану кислоту.

Австралія є значним виробником мінеральних добрив, суперфосфатів, сірчаної кислоти, отрутохімікатів, що застосовуються у сільськогосподарському виробництві.

В Австралії виробляються пластмаси та синтетичні смоли.

Харчова промисловість базується на використанні власної сировини і в значній мірі орієнтується на експорт м'ясопереробної продукції. Підприємства галузі тяжіють до портових міст західного і східного узбережжя.

Серед галузей легкої промисловості (швейна, шкіряна, взуттєва) найбільш розвинена текстильна. Її підприємства розміщені у всіх великих містах Австралії, але найбільше їх у Мельбурні і Сіднеї.

Сільське господарство Австралії повністю забезпечує основні потреби країни і направляє на зовнішній ринок близько трьох четвертих обсягу своєї продукції. Сільськогосподарські товари забезпечують майже 50 % усіх експортних доходів країни.

Австралія є найбільшим світовим виробником овечої вовни, постачаючи на світовий ринок 30 % її обсягу, а також зернових, м'яса, цукру, молочних продуктів та фруктів.

Провідною галуззю сільського господарства є пасовищне тваринництво м'ясного напрямку, зокрема вівчарство. Приблизно три чверті стада - це мериноси, які дають якісну вовну. Найбільша концентрація овець припадає на західні схили Східно-Австралійських гір.

Австралія входить у десятку найбільших країн світу за кількістю ВРХ. Території вирощування худоби досить обширні. М'ясні породи ВРХ добре переносять спеку і вологий клімат. Тому стада ВРХ можна зустріти на значних територіях Австралії і навіть у її центральних районах.

Тваринництво молочного напрямку розвинене на узбережжі південно-східної частини континенту і на півночі острова Тасманія.

У рослинництві традиційною галуззю вважається зернове господарство. Під посівами зернових, технічних та кормових культур зайнято близько 3% земельного фонду. Із цього більше половини займають посіви пшениці. Великим пшеничними штатами Австралії є Південний Уельс, Південна Австралія, Вікторія, Квінсленд. За кількістю експортованої пшениці Австралія займає третє місце у світі, після США і Канади.

Транспорт відіграє важливу роль у великій за територією і рідко заселеній країні. Протяжність залізних доріг складає 41 тис. км, автомобільних - майже 850 тис. км, з них 300 тис. км - сучасні дороги. 75 % перевезень вантажів здійснюється автотранспортом.

Добре розвинений авіаційний транспорт - в середині країни практично все населення і навіть великі фірми мають авіаційне сполучення із навколишніми містами.

Зовнішньоекономічні зв'язки Австралії дуже специфічні. Будучи високорозвиненою країною, вона постачає на світовий ринок переважно мінеральну і сільськогосподарську сировину, як і країни третього світу.

Перше місце у експорті за вартістю посідає кам'яне вугілля, друге - пшениця, третє - вовна, а відтак - залізна руда.

Тваринництво забезпечує 40 % усього експорту, але зростає частка машин, устаткування, транспортних засобів, хімії та нафтопродуктів, сирої нафти, газу, продовольства, напоїв.