Підготовка до ЗНО з географії

У середині XX ст. відбулися якісні зміни в розвитку і розміщенні світового господарства. Вони пов'язані зі створенням нових джерел енергії, новітніх знарядь праці, нових матеріалів і впровадженням принципово нових технологічних процесів - біотехнологій й робототехніки.

Зміни технології виробництв вплинули на розміщення господарства не лише в окремих країнах, а й в усьому світі.

В умовах НТР світове господарство зазнало таких впливів:

- стрімко розвивалися наукомісткі галузі - електроніка, електронно-обчислювальна техніка, робототехніка при деякому скороченні традиційних галузей промисловості - текстильної, вугільної та ін.;
-широко впроваджувалися ресурсозберігаючі техніка і технологія, пов'язані з проблемами економії палива і сировини, з використанням вторинної сировини;

-все більшого значення набували природоохоронна техніка і технологія, які впливали на зменшення шкідливих викидів або їх запобігання на основі використання замкнутих технологічних схем;

-у виробництво впроваджувалися нові технологічні досягнення (створення роботизованих цехів і дільниць). З одного боку це значно підвищувало продуктивність праці, а з іншого - впливало на зменшення зайнятості працездатного населення, а також сприяло деконцентрації виробництва;

- висока концентрація виробництва в основних індустріальних центрах розвинених країн впливала на їх деконцентрацію за рахунок вимушеного переміщення деяких виробництв у менш промислово розвинені райони;

-деконцентрація виробництва прискорила промислове освоєння не лише позаагломераційних територій розвинених країн, а й країн "третього світу", які володіють сировинними ресурсами і забезпечені дешевою робочою силою;

- орієнтація виробництва на дешеву робочу силу, особливо невисокої кваліфікації, економічно підтвердила доцільність перенесення у країни "третього світу" окремих підприємств легкої промисловості, а також деяких екологічно небезпечних підприємств;

- потужні промислові регіони високорозвинених країн (Рейн-Вестфалія у Німеччині, район Великого Лондона в Англії, мегаполіси США та ін.) є носіями НТР, бо вони володіють найсучаснішою виробничою та соціальною інфраструктурою, висококваліфікованими кадрами, можливостями комплексної переробки відходів виробництва, уміло використовують вигоди кооперування і спеціалізації (так званого ефекту агломерації), мають значні резерви капіталовкладень, що можуть спрямовуватися на природоохоронні заходи тощо;

- наука в епоху НТР стала важливою сферою діяльності, адже рівень сучасних наукових розробок визначає поступ людства на шляху до розв'язання глобальних проблем: екологічної, продовольчої, сировинно- енергетичної та ін.    

Вплив НТР на галузеву структуру господарства. Загальною закономірністю змін у галузевій структурі світового господарства є послідовний перехід від високої частки сільського господарства, добувної промисловості до обробних галузей, що створюють продукцію на основі високих технологій.

Однак, як показав досвід високорозвинутих країн, частка обробної промисловості у ВВП збільшується до досягнення певного рівня, а потім відбувається її стабілізація чи скорочення. Так, найбільше скорочення частки промислового виробництва відбувалося у США, Великій Британії, Франції з середини 60-х рр. XX ст. У країнах, які почали індустріалізацію трохи пізніше (Японія, Італія), частка обробних галузей продовжувала зростати аж до початку 70-х рр. XX ст., однак потім почала також знижуватися. Найважливішою тенденцією зміни структури ВВП промислово розвинутих країн світу у другій половині XX ст. стало перетворення сфери послуг (третинного сектора) у переважаючу частину їхньої економіки.

У структурі ВВП цих країн у 60-90-і рр. XX ст. неухильно знижувалася частка сільського господарства (з 6,5 % у 1960 р. до 3 % у 2005 р.). Ця тенденція пояснюються також тим, що під впливом науково-технічного прогресу відбулося відокремлення від сільського господарства багатьох видів діяльності і виділення їх в окремі галузі промисловості і сфери послуг. Одночасно відбувасться інтеграція сільського господарства, промисловості і торгівлі в агропромисловий комплекс.
   Отже, у процесі економічного розвитку "первинні галузі" (сільське господарство і видобувна промисловість) поступаються першістю в галузевій структурі господарства "вторинним " (обробна промисловість і будівництво), а ті - "третинним " (сфера послуг).
   Нові індустріальні і постсоціалістичні країни знаходяться приблизно на однаковому рівні економічного розвитку як за показниками ВВП на душу населення, так і за галузевою структурою економіки. У цих двох групах країн зберігається відносно висока частка сільського господарства (6-10 % ВВП), що поступово наближається до рівня розвинутих країн (2-4 %). Питома вага промисловості у ВВП обох іруп країн (25-40 %) знаходиться на рівні постіндустріальних країн і навіть перевищує його. Це пов'язано з порівняно невисоким рівнем розвитку сфери послуг (45-55 % ВВП).

У галузевій структурі ВВП країн, що розвиваються, залишається високою частка сільського господарства (20-35 %). Частка промисловості у ВВП цих країн найчастіше невелика (10-25 %). Помітно вища вона у країнах-експортерах мінеральної сировини і палива, тоді як частка обробної промисловості у них коливається в межах 5-15 %.

Отже, в епоху НТР у сфері матеріального виробництва продовжується зміна пропорцій між промисловістю і сільським господарством на користь промисловості, якій належить провідне місце. У галузевій структурі промисловості продовжує, знижуватися частка добувних галузей і збільшуватися частка обробних, особливо машинобудування і хімічної промисловості, а також електроенергетики (55-60 % усієї валової продукції промисловості), їх образно називають "галузями авангардної трійки".

В обробній промисловості розвинутих країн відбувається також процес переміщення центру ваги від матеріаломістких галузей (металургія, хімічна промисловість) до наукомістких (електроніка, робототехніка, органічний синтез). Нішу, що виникає у виробництві, все більше займають нові індустріальні держави, що переводять традиційні трудомісткі галузі в країни, що розвиваються, середнього і нижчого рівня. В період НТР галузі видобувної промисловості у них отримали інтенсивний розвиток (розширення відкритого видобутку корисних копалин, їхня первинна переробка, розвідка і видобуток нафти та природного газу в межах континентального шельфу).

Сільське господарство і суміжні галузі - лісове господарство, полювання, рибальство - це не тільки давнє, але і найрозповсюдженіше заняття людей. У світовому сільському господарстві зайняте близько 1,1 млрд. осіб (близько 40 % економічно активного населення світу).

У найрозвинутіших країнах, країнах з перехідною економікою, нових індустріальних державах переважає товарне, переважно інтенсивне сільське господарство. В інших країнах, що розвиваються (крім нових індустріальних країн), зберігається значна питома вага натурального господарства в агропромисловому секторі. У 60-і рр. XX ст. у багатьох з них відбулися значні перетворення у сільському господарстві на основі сучасної агротехніки, яка отримала назву "зеленої революції". Вона містила три складові частини: виведення нових сортів культур, насамперед зернових; розширення зрошуваних земель; підвищення рівня механізації та хімізації сільського господарства; у результаті "зеленої революції" врожайність зернових культур зросла в 2-3 рази, а такі країни як Китай, Індія, Індонезія, Пакистан, Таїланд та деякі інші почали забезпечувати свої потреби продукцією власного виробництва.

Сільське господарство практично всіх країн світу складається з двох великих взаємозалежних галузей: землеробства (рослинництва) і тваринництва, співвідношення між якими помітно змінюється під впливом НТР на користь тваринництва. Адже НТР у тваринництві призвела до впровадження не тільки механізації, але й автоматизації виробництва (птахофабрики, свиноферми). Так, у Швеції і Фінляндії на частку тваринництва зараз припадає 75-80% валової продукції сільського господарства. Виняток становлять середземноморські країни, у тому числі Італія, де дана галузь дає близько 40 % сільськогосподарської продукції. Це обумовлено, перш за все тим, що там недостатньо сприятливі для тваринництва природні умови.

Тваринництво переважає в країнах Ближнього і Середнього Сходу, а також в Аргентині й Уругваї. У цих країнах воно має в основному екстенсивний характер, переважає пасовищне скотарство.

НТР внесла помітні зміни в роботу світового транспорту, зокрема структуру його вантажообігу і пасажирообігу. У вантажообігу перше місце займає морський транспорт (понад 60 %), що обслуговує насамперед міжнародну торгівлю, значно зменшилася частка залізничного транспорту (12%), швидко росте частка трубопровідного транспорту (13 %). НТР призвела також до збільшення пропускної здатності транспортних шляхів, до росту вантажопідйомності і швидкості руху транспортних засобів. Потяги на повітряній подушці і магнітній підвісці розвивають швидкість 200-300 км/год (Франція, Японія, Велика Британія, ФРН). Дуже великий вплив на усі види транспорту зробила контейнеризація - перевезення штучних вантажів у спеціальних місткостях (контейнерах).

Усе ширше поширення отримують перевезення, у яких беруть участь два і або більше видів транспорту. Для цих перевезень характерно точне дотримання термінів і ритмічності доставки вантажів. У 90-х рр. XX ст. почалося створення транспортних коридорів, що поєднують на визначених напрямках відразу декілька видів транспорту для перевезень вантажів через територію декількох країн. У Європі намічене створення дев'яти транспортних коридорів. Таким чином, перевезення вантажів між різними країнами все більше перетворюється в єдиний технологічний процес.

У пасажирських перевезеннях лідером залишається автомобільний транспорт, частка якого підвищилася до 79 %. Повітряний транспорт (10%) наблизився до рівня залізничного (10,5 %), а в недалекій перспективі може навіть перевищити його. Широкофюзеляжні літаки-аеробуси беруть на борт 300-500 пасажирів і більше. У міжнародних пасажирських перевезеннях повітряний транспорт зберігає панівне положення.

Один із проявів НТР - збільшення частки зайнятих у сфері послуг (третинному секторі економіки). В середньому у світі в третинному секторі зайнято близько 1/4 працюючих, а в США - 75 %. Швидкий ріст цього сектора відбувається, насамперед за рахунок науки і наукового обслуговування, освіти, культури та мистецтва, охорони здоров'я і фізичної культури, житлово-комунального господарства і побутового обслуговування, соціального забезпечення, індустрії відпочинку. Загальним для даної групи галузей є те, що порівняно з багатьма іншими галузями сфери послуг (транспорт і зв'язок, матеріально-технічне постачання, збут і заготівля, кредитування, фінанси і страхування) вони більше орієнтовані на виробництво і поширення знань на обслуговування людей, ніж на обслуговування галузей матеріального виробництва Великими галузями сфери послуг залишаються й ті, що традиційно орієнтувалися переважно на обслуговування людей - це торгівля і громадське харчування, державне управління.

Можливості для зростання частки зайнятих у сфері послуг тісно пов'язані з електронізацією і автоматизацією матеріального виробництва, загальним підвищенням ефективності його роботи, що дозволяє вивільнити частину економічно активного населення для працевлаштування у сфері послуг.

Світова торгівля забезпечує обмін результатами виробництва - різними продуктами і виробами. Обсяг її росте високими темпами, що випереджають темпи зростання виробництва: в останнє десятиріччя на кожних 10% приросту виробництва припадає 16% приросту світової торгівлі. Одночасно під впливом НТР великі зміни відбуваються й у товарній структурі світової торгівлі: продовжується зниження частки продукції сільського господарства і видобувної промисловості (хоча питома вага енергоресурсів в окремі періоди підвищувалася). У 30-ті роки XX ст. на цю продукцію припадало близько 60 % світового експорту товарів, у 80-і - 40-45 %, у кінці 90-х - 20-23%. Решту складає частка готових виробів (особливо машин).

Ще швидше, ніж торгівля товарами, зростає торгівля новими знаннями і технологіями (патентами, ліцензіями, технічним досвідом). США є найбільшим у світі експортером знань.

Вплив НТР галузеву структуру та розміщення виробництва. Сформована географія світового господарства - це історичний результат впливу на розміщення виробництва певних чинників. Вони зумовлюють функціонування господарських об'єктів у даному місці, затрати на виробництво і транспортування продукції. Їх називають чинниками (факторами) розміщення виробництва. Серед них виділяють: а) природні (паливний, сировинний, водний, природних умов); б) техніко-економічні (енергетичний, сировинних ресурсів, транспортний, споживчий, економіко-географічного положення, виробничої інфраструктури); в) демосоціальні (трудових ресурсів, споживчий, соціальної інфраструктури).

Під сировинним у групі а) необхідно розуміти природну сировину, а в групі б) - матеріали, які виготовлені на підприємствах (метал, пластмасу, напівфабрикати), що йдуть на подальшу переробку. Споживчий фактор у групі техніко-економічних стосується підприємств-споживачів, а у групі демосоціальних - населення.

З розвитком науки, впровадженням в економіку досягнень НТР, вплив деяких чинників на розміщення господарства (особливо природних) поступово зменшується.

У процесі розвитку суспільства, при плануванні будівництва нових підприємств держава має певні загальні інтереси, які часто не узгоджуються з факторами розміщення окремої галузі. Тому нею розробляються принципи територіальної організації виробництва. Це певні правила - головні напрямки територіальної політики держави. Отже, на відміну від факторів, принципи мають суб'єктивний характер, де суб'єктом найчастіше виступає уряд країни.

Серед них виділяють наступні:

- вирівнювання соціально-економічного розвитку всіх регіонів країни, активніше освоєння нових чи пожвавлення розвитку депресивних районів.

- врахування екологічних проблем.

- обмеження розвитку великих міст, активізація розвитку малих і середніх міст.

- врахування потреб розвитку міжнародних зв'язків.

На розміщення різних галузей виробництва впливають різні фактори. Деякі з них є традиційними з часу виникнення цих галузей, деякі чинники розміщення виробництва набрали більшої ваги в період НТР, а окремі фактично породжені науково-технічною революцією.

Так, розміщення промисловості у кінці XIX - на початку XX ст. визначалося передусім ресурсними факторами. Вугільні і залізорудні басейни стали ядрами індустріалізації в Англії, Німеччині, Росії (Мідленд, Рур, Донбас). В епоху НТР промисловість усе менше тяжіє до мінерально-сировинних баз. Орієнтація розвинутих постіндустріальних країн на дешеву привізну сировину зробила багато вугільних і залізорудних районів цих країн депресивними (економічно занепалими), породивши в них безробіття і відтік населення в інші регіони.

Хоч це парадоксально на перший погляд, але в епоху НТР найдинамічніше розвиваються країни і райони, які не мають власних сировинних баз (Японія, яка імпортує до 95 % сировини і палива, зуміла стати високорозвинутою постіндустріальною країною). В інших державах відбулося переміщення підприємств металургійного комплексу від сировинних і паливних баз у нові райони, де склалася сучасна індустріальна структура (із Північного Сходу США в Каліфорнію, з Руру у ФРН на південь країни і т.д.). Видобувна промисловість залишається основою виробництва лише в нових ресурсних районах розвинутих країн (північні і західні території Канади, Аляска в США, північні території Австралії, шельфові зони Світового океану).

В країнах, що розвиваються, мінерально-сировинні ресурси залишаються найважливішим фактором індустріалізації, і продовжують суттєво впливати на розміщення виробництва.

Одним із найважливіших чинників розміщення виробництва в сучасному світі стає тяжіння до центрів науки і освіти. У першу чергу він визначає географію наукомістких галузей. Так, у Японії в 80-х рр. XX ст. почали створювати спеціальні технополіси — міста науки, де концентрувалися найбільш наукомісткі виробництва (радіоелектроніка, авіакосмічне машинобудування тощо). У США подібним технополісом є Силікон-Веллі (Кремнієва долина) у Каліфорнії.

Безпосередньо з цим пов'язаний і інший чинник - тяжіння до кваліфікованої робочої сили. З іншого боку, у розміщенні багатьох виробництв вирішальними є не тільки кваліфікація, але й вартість робочої сили. Цим зумовлена та ситуація, що все більше галузей обробної промисловості переміщують транснаціональні компанії у країни третього світу, щоб використовувати дешеву робочу силу.

Не втратили свого значення в епоху НТР споживчий, енергетичний, транспортний чинники і ін.

Все більшу роль почав відігравати чинник географічного положення окремих країн і районів. Так, Сингапур, Республіка Корея, Тайвань увійшли у ранг нових індустріальних країн значною мірою завдяки їхньому вузловому положенню на найважливіших морських шляхах від Європи і Близького Сходу до Японії.

Одним із вирішальних для розміщення ряду виробництв у постіндустріальних країнах став екологічний принцип.

Сучасний етап розвитку світового господарства призвів до високої територіальної концентрації виробництва і населення. З одного боку, вона завжди давала певні переваги за рахунок поєднання дії багатьох чинників розміщення, особливо техніко-економічних (енергетичного, транспортного, споживчого, виробничої інфраструктури) та демосоціальних (трудових ресурсів) споживчого, соціальної інфраструктури).

З іншого боку - перевищення розумних меж концентрації виробництва і населення повертається погіршенням довкілля, труднощами транспортного обслуговування, водопостачання і т.д. Тому принцип обмеження розвитку великих міст, активізація розвитку малих і середніх міст став актуальним як для розвинутих, так і для нових індустріальних країн, держав з перехідною економікою.