Підготовка до ЗНО з географії

Паливно-енергетичний комплекс. До паливно-енергетичного комплексу належать паливна промисловість (видобування й переробка палива) та електроенергетика (виробництво і передача електроенергії). На ньому базується все національне господарство України, оскільки він забезпечує енергією всі галузі виробничої й соціальної сфер. Загальна частка галузей ПЕК у вартості промислового виробництва України у 2004 р. становила 16,3 % і тут було зайнято 18,6 % всіх працівників.

Паливна промисловість складається з галузей другого порядку -нафтової, газової, вугільної, торфової, сланцевої. Електроенергетику можна поділити на галузі за типами електростанцій, на яких виробляється електроенергія, а саме: гідро-, атомну, тепло електроенергетику.

Щоб з'ясувати значення кожної з галузей, необхідно встановити обсяги видобутку різних видів палива та виробництва електроенергії на різних типах електростанцій і їхнє використання у господарстві. Співвідношення між цими величинами називають паливно-енергетичним балансом. Для України в 2004 р. енергетичний баланс мав такий вигляд: із 182,1 млрдкВтгод електроенергії 47,8% вироблено атомними електростанціями, 45,7 % - тепловими електростанціям, 6,5 % - гідроелектростанціями.

Паливний баланс характеризується співвідношенням видобутку і використання різних видів палива. Однак обсяги видобутку одних видів палива визначаються у т (вугілля, торф, нафта, сланці), а інші у - м³ (газ). До того ж виділяють вони і різну кількість енергії. Тому види палива порівнюють в умовних одиницях. Одна умовна одиниця палива відповідає теплоті, що виділяється при згорянні 1 кг вугілля і становить 7000 кал. Для перерахунку використовують відповідні коефіцієнти.

У структурі видобутку палива в Україні майже 72 % припадає на вугілля, 22 % - на газ, а решта - на нафту та інші види палива. Однак споживає господарство палива втричі більше, завозячи його з інших країн (передусім нафту та природний газ). Основними його споживачами є чорна металургія (понад 30 %), електроенергетика (18 %), житлово-комунальне господарство (10 %), транспорт (8 %).

Зараз вугілля і нафта мають дуже високу собівартість (затрати на виробництво одиниці продукції, виражені в грошах), через великі глибини видобування, застаріле устаткування тощо. Для забезпечення власних потреб Україна повинна імпортувати значну кількість нафти і природного газу а також кам'яного вугілля. У 2004 році економіка України спожила 63 млн. т вугілля, 71,3 млрд. м³ природного газу та 13,3 млн. т нафти та рідкого палива.

Електроенергетика в Україні почала розвиватися в кінці XIX ст., коли перша електростанція загального користування почала працювати 1880 р. у Києві. На початку XX ст. виробляли струм невеликі теплові електростанції. Великі ТЕС і ГЕС почали ставати до ладу у 20-30-х рр. XX ст. та після Другої світової війни. У 1990 р. в Україні було вироблено 298,5 млрд кВтгод електроенергії, що майже у 25 разів більше, ніж у 1940 р. До 2000 р. річний обсяг виробництва електроенергії невпинно скорочувався до 171,4 млрд. кВт год., а у 2004 р. зріс до 182 млрд. кВт год.

З 70-х рр. XX ст. почала зменшуватися частка електроенергії, виробленої на теплових електростанціях, внаслідок введення в експлуатацію п'яти АЕС (сьогодні працює чотири). Останнім часом на фоні загального зменшення обсягів виробництва електроенергії частка АЕС збільшилась через певну стабільність у роботі впродовж 90-х рр. XX ст.

Отже, паливно-енергетичний комплекс України почав формуватися давне, зазнав значних змін за період свого існування і зараз базується, в основному, на власному вугіллі та виробництві електроенергії.

Вугільна промисловість. Райони добування і використання вугілля. Проблеми і перспективи подальшого розвитку. Основою для розвитку паливної промисловості України є вугілля. Його видобувають у Донбасі з кінця XVIII ст. В 2004 р. з 80,3 млн. т видобутого вугілля близько 2,5 млн. т становило буре вугілля.

В Україні видобувають два види вугілля: кам'яне і буре. Вони мають різну теплотвірну здатність. Для бурого вугілля вона настільки низька, що затрати на його транспортування роблять одиницю отриманого тепла вдвічі дорожчою, ніж з такої ж кількості антрациту, і втричі, ніж з такої ж кількості нафти. Видобувають вугілля двома способами: відкритим (кар'єрним) і закритим (шахтним). Тому основними підприємствами галузі є шахти, кар'єри, а також збагачувальні та брикетні фабрики. На збагачувальних фабриках вугілля очищують від домішок, а на брикетних вугільний порошок пресують у брикети. Вугілля є єдиним паливним ресурсом, яким Україна себе забезпечує повністю.

Основна вугільна база країни - це Донецький басейн, в якому видобувається 90% вугілля. Площа басейну 150 тис. км². Найбільші поклади коксівного вугілля найвищої якості залягають у Донецькій та Дніпропетровській областях (поблизу Павлограда, Єнакієвого, Горлівки, Макіївки, Донецька, Красноармійська), а антрацитів - в Луганській області (Антрацит, Алчевськ, Лутугино). У Донбасі знаходиться найглибша в Україні шахта - "Глибока" - 1405 м. Складні умови видобутку (велика глибина - до 1400 м, тонкі пласти) зумовлюють досить високу собівартість видобутого вугілля. Через загазованість пластів зростає небезпека вибухів, шахти працюють на застарілому обладнанні, більшість із них невдовзі буде закрита. Однак запаси вугілля тут є ще дуже великі, підготовлено десятки ділянок, де можуть бути відкриті нові, високопродуктивні шахти. Завдяки реконструкції (заміні старого устаткування на нове, ефективніше), розробці нових шахт, в тому числі в Західному Донбасі, вугільний басейн і надалі залишиться одним із найбільших у світі за видобутком антрацитів і коксівного вугілля.

Вугілля Львівсько-Волинського басейну використовується для поліпшення паливного балансу західних областей України. Собівартість видобутку його нижча від Донецького, через меншу глибину (300-500 м) й більшу товщину пластів (до 1,5 м). Площа басейну - близько 10 тис. км². В останні роки тут видобувають близько 7 млн. т вугілля щорічно. Якість його невисока, а тому воно використовується як енергетичне паливо, є цінною хімічною сировиною. На сьогоднішній день перспективи для розвитку мають 2 з 15 діючих шахт. Основними центрами вуглевидобутку є Нововолинськ і Червоноград.

Дніпровський буровугільний басейн, розташовується переважно на Правобережжі, в межах Житомирської, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Найбільшими центрами вуглевидобутку тут є Олександрія (Кіровоградська область), Ватутіно (Черкаська область), Коростишів (Житомирська область). Видобуток здійснюється, в основному, відкритим способом, оскільки глибина залягання пластів невелика (40-60 м). Через низьку теплотвірну здатність буре вугілля спалюється, переважно, на місці. Завдяки брикетуванню, вугілля можна перевозити на незначні відстані.

 Нафтова і газова промисловість. Основні райони нафто- і газовидобутку. Перспективи розвитку нафтової і газової промисловості. Нафтову промисловість можна поділити на: нафтодобувну й нафтопереробну. Адже нафта, на відміну від вугілля, в натуральному вигляді не спалюється, її переробляють на нафтоперегінних заводах на гас, бензин, дизельне пальне, а також мастильні машинні масла, вазелін, гудрон і т. ін. Відходи нафтопереробки використовуються як котельне паливо (мазут), а також як сировина для хімічної промисловості.

Видобуток нафти вимагає менших затрат, ніж видобуток вугілля. Особливо це стосується фонтанного способу видобутку, який можливий тільки на нових родовищах.

З 90-х років XIX ст. почалася промислова розробка нафтових родовищ Передкарпаття. На початку XX ст. відкриті газові родовища у цьому ж районі, а у 1929 р. прокладений перший магістральний газопровід Дашава - Львів.

Свердловини в Україні забезпечують нафтою 8% її потреб (в 2004 р. видобуто 4 млн. т). Нафтопереробка в Україні тяжіє до місць видобутку сировини. Найдавнішим районом видобутку є Передкарпаття. Серед нині діючих найбільшими у цьому районі є Долинське, Бориславське, Старосамбірське, Надвірнянське, Дрогобицьке, Битків-Бабчинське, Залужанське родовища. Переробка видобутої нафти здійснюється на Надвірнянському ("Нафтохімік Прикарпаття"), Львівському (НПЗ "Галичина") та Дрогобицькому нафтопереробних заводах. Основний район видобутку нафти в країні - Дніпровсько-Донецький, в якому видобувається до 75 % вітчизняних енергоносіїв. Тут же розташовуються найбільші українські родовища нафти (Анастасіївське) та газу (Шебелинське). Нафта цієї провінції характеризується високою якістю та значною кількістю супутнього газу. Великими родовищами є Охтирське, Дружелюбівське, Кегичівське, Єфремівське, Західнохрестищенське, Тимофіївське,     Качанівське,     Прилуцьке, Миргородське, Диканське, Решетняківське та ін. Нафта цих родовищ характеризується високою якістю і значною кількістю попутного газу, що сприяє розвитку місцевих газопроводів для газифікації міст і сіл. Нафтопереробка здійснюється на двох підприємствах регіону - Кременчуцькому та Лисичанському (один з найбільших в Європі, потужність 16 млн. т) нафтопереробних заводах.

Перспективним районом розвитку власної нафтопереробної промисловості є Причорноморський, що відповідає однойменній нафтогазоносній провінції. Хоч промислове значення має лише кілька родовищ, але вихід до моря (транспортний чинник) і багатий шельф (сировинний чинник) дозволяють говорити про перспективність розвитку галузі в регіоні. Найбільші родовища - Стрілківське, Штормове, Джанкойське, Голіцинське, Керченське. Переробка здійснюється на Херсонському нафтопереробному заводі.

Загальна потужність вітчизняних нафотопереробних підприємств складає понад 60 млн. т, але основна частка їх завантаження пов'язана з поступленням на територію України імпортної нафти. Сьогодні розробляється програма альтернативного імпорту - крім нафтопроводів з Росії, нафту транспортують танкерами до Одеси, де створено великий термінал для її зберігання.

Основними завданнями нафтодобувної промисловості є модернізація процесів видобутку, щоб повніше добути нафту з родовищ, в тому числі з великих глибин (5-10 тис. м), де її запаси найбільші, а також почати розробку запасів нафти з шельфу Чорного моря.

Проблеми галузі полягають у тому, що переробляють нафту у нашій країні надто неефективно, тобто отримують лише близько 45 % бензину (у світі - до 90%). Виробництво бензину на нафтопереробних підприємствах України становило у 2004 році 4,7 млн. т. Решта цінної сировини переробляється на дизельне паливо, мастильні матеріали, а також спалюється у вигляді мазуту на ТЕС (7,2 млн. т у 2002 році). Необхідно обмежувати власне споживання нафти, замінивши її іншим паливом та хімічними продуктами, які можна виробляти з вугілля, торфу, горючих сланців.

Особливістю газової промисловості є те, що видобуток палива тісно пов'язаний із його транспортуванням.

Україна забезпечує свої потреби власним газом не більше, ніж на 1/4, а решта газу імпортує з Росії, Туркменистану, Узбекистану. Основний район газовидобутку - Дніпровсько-Донецький, якому належить близько 93 % усього газу, що видобувається в країні. Найбільше - Шебелинківське, в якому сконцентровано до 75 % вітчизняних запасів газу. 20 родовищ Причорномор'я, які зосереджені в північній частині Криму, забезпечують тільки потреби Кримської Автономної республіки.

Загальні запаси газу тут складають 14,3 млрд. м³. У Передкарпатті газові родовища практично вичерпані, їх використовують тепер як газосховища.

Основні проблеми галузі полягають у потребі модернізації процесу газовидобутку, освоєння нових родовищ, обмеження неефективного використання цього "голубого" палива. Забезпечення потреб України повинно здійснюватися за рахунок участі вітчизняних робітників і спеціалістів у розробці газових родовищ у Росії, Казахстані; обслуговування магістральних трубопроводів, що постачають газ у Європу з Росії.

Торф, як і буре вугілля, через низьку теплотвірну здатність має значення лише як місцеве паливо. Близько 70 % видобутку торфу припадає на Полісся. Основними споживачами торфу є невеликі ТЕС, житлові будинки. Торф використовується також як органічне добриво та сировина для хімічної промисловості.

Отже, основним видом палива, яким Україна може забезпечити свої потреби, є вугілля. Нафту й газ наша країна змушена імпортувати. Важливою проблемою для всіх галузей паливної промисловості є впровадження найновіших технологій видобутку і переробки палива.